Аналіз диференціальних витрат застосовують, як правило, при виборі альтернативного варіанту рішення.

Типовими прикладами задач альтернативного вибору є:

1) оптимізація виробничого процесу (оптимальне співвідношення різних типів обладнання; оптимальний шлях руху заготовок, готової продукції або сировини; оптимальне розміщення складів тощо);

2) виробляти самим чи купувати комплектуючі (послуги, процеси);

3) визначення оптимального розміру замовлення;

4) визначення оптимальної ціни реалізації шляхом порівняння кривих попиту та ціни і визначення сумарного покриття змінних витрат виручкою (маржинального доходу);

5) рішення про спеціальне замовлення (визначення ціни покриття, тобто ціни реалізації спеціального замовлення);

6) рішення про ліквідацію збиткового сегменту діяльності при наявності вільних (незадіяних) виробничих потужностей;

7) рішення про доцільність надання додаткових послуг та ін.

 

 

Рішення про спеціальне замовлення – це рішення стосовно отриманої пропозиції на разовий продаж продукції або надання послуги за ціною, нижчою за звичайну (або навіть нижчою за собівартість).

Прийняття такої пропозиції доцільне лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати на виконання такого замовлення і відсутня загроза деформації ринку. При аналізі такої пропозиції необхідно враховувати можливі додаткові витрати в разі відсутності вільних виробничих потужностей та довгострокові наслідки прийняття такого замовлення.

Наприклад, підприємство по виготовленню взуття тимчасово втратило частину своїх замовників і тому не повністю використовує свої виробничі потужності, розраховані на випуск 30000 пар взуття за рік. Фактичний обсяг виробництва становить 24000 пар за рік. Планові виробничі витрати на одну пару взуття становлять 80 грн., з яких на вартість сировини та пряму оплату праці припадає 50 грн., виробничі накладні витрати: змінні – 10 грн., постійні – 20 грн. Витрати на збут складають 10 грн. з розрахунку на одну пару взуття, з них 4 грн. – змінні витрати (комісійні реалізаторам). Середня планова ціна реалізації продукції – 100 грн. за пару.

Підприємство отримало одноразову пропозицію продати оптом новому замовнику 5000 пар взуття за ціною 75 грн. за пару. Транспортні витрати замовник відшкодовує повністю.

Необхідно визначити доцільність прийняття нового замовлення або відмови від нього.

Для прийняття правильного рішення необхідно спершу визначити економічну доцільність виконання такого замовлення, а потім оцінити його довгострокові наслідки.

Економічну доцільність можна визначити застосовуючи маржинальний підхід та диференціальний аналіз релевантної інформації. Спочатку визначимо, яка з наведеної інформації є релевантною; тобто:

1) які події вона характеризує (майбутні чи минулі);

2) чи змінює вона грошові потоки;

3) чи зумовлює відмінності за варіантами.

Зведемо ці ознаки у таблицю (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Перевірка інформації на відповідність критеріям релевантності

 

Стаття витрат, доходів Критерії релевантності Висновок
майбутні витрати, доходи грошові потоки відмінність у варіантах
Дохід від реалізації + + + Релевантна
Виробничі витрати:        
– змінні + + + Релевантна
– постійні + + – 1 Нерелевантна
Витрати на збут:        
– змінні + + – 2 Нерелевантна
– постійні + + – 2 Нерелевантна

1 Постійні виробничі витрати нерелевантні, бо вони повністю розподілені на фактично досягнутий обсяг виробництва;

2 У зв’язку з оптовою реалізацією витрати на збут не зміняться і тому також будуть не релевантними.

 

Таким чином, для визначення економічної доцільності нового замовлення достатньо порівняти додатковий дохід від його виконання

5000 пар × 75 грн./пару = 375000 грн.

з додатковими релевантними витратами

5000 пар × (50 + 10) грн. = 300000 грн.

та визначити релевантний прибуток

375000 – 300000 = 75000 грн.

Отже, прийняття спеціального замовлення за таких умов при наявності вільних виробничих потужностей буде доцільним, бо воно забезпечить 75000 грн. додаткового прибутку.

Для об’єктивного вирішення питання про доцільність прийняття спеціального замовлення необхідно правильно визначити додаткові витрати на його виконання. У багатьох випадках основна сума таких витрат припадає на прямі матеріальні витрати. Релевантна оцінка матеріалів повинна враховувати такі фактори, як ціна придбання і відновлювальна вартість матеріалів, можлива ціна реалізації наявних матеріалів або іншого альтернативного їх використання і т. ін. (рис. 5.1)

Та все ж для остаточного вирішення питання про спецзамовлення треба врахувати можливий його вплив на поведінку інших замовників та конкурентів, тобто на можливі зміни ситуації на ринку. Якщо існує така небезпека, то на неї треба зважити.

Виробляти чи купувати?

 

Виробляти чи купувати – це альтернатива відносно того, що вигідніше: самим виробляти окремі компоненти продукції (виконувати роботи) чи купувати їх у зовнішніх постачальників (підрядників).

Аналіз для вирішення цієї проблеми передбачає:

– визначення релевантної виробничої собівартості компонента (послуги, роботи);

– диференціальний аналіз витрат;

– урахування якісних факторів та не фінансової інформації про можливі наслідки такого рішення на перспективу.

Розглянемо такий приклад. Підприємство виробляє складну продукцію, на яку використовує комплектуючі власного виробництва. Річний обсяг виробництва – 1000 одиниць продукції. Виробничі витрати на виготовлення одиниці комплектуючих складають: основні матеріали – 20 грн., пряма оплата праці з нарахуваннями – 18 грн., накладні витрати: змінні – 20 грн., постійні – 25 грн.

Підприємству пропонують купляти такі комплектуючі у зовнішнього постачальника за ціною 65 грн. за одиницю.

Необхідно визначити, чи доцільно прийняти пропозицію про закупівлю комплектуючих у зовнішнього постачальника.

Для відповіді на поставлене питання необхідно виконати диференціальний аналіз лише релевантних витрат:

а) при власному виробництві комплектуючих

20 + 18 + 20 = 58 грн. (змінні виробничі витрати);

б) при купівлі у зовнішнього постачальника – 65 грн. за одиницю;

в) релевантний дохід (збиток)

58 – 65 = –7 грн. на одиницю комплектуючих

Отже, з економічної точки зору купувати комплектуючі на таких умовах не вигідно. Їх доцільно було б купувати за ціною, рівною або нижчою за суму змінних витрат на одиницю продукції, тобто за ціною ≤ 58 грн.

Але якщо підприємство має можливості альтернативного використання вивільнених виробничих потужностей (наприклад, для здавання їх в оренду або випуску іншої прибуткової продукції), то до фактичних (дійсних) змінних витрат необхідно додати альтернативні (можливі) витрати (тобто суму втраченої орендної плати або прибутку), якщо підприємство відмовиться від купівлі комплектуючих на стороні. Порівняння таких витрат з вартістю купівлі комплектуючих може зумовити інші висновки.

Наприклад, якщо взяте для прикладу підприємство вивільнені виробничі потужності передасть в оренду за 10000 грн., то релевантні витрати на одиницю продукції становитимуть

58 грн. + = 68 грн.

Отже, у такій ситуації вигідніше купувати комплектуючі за 65 грн. та мати дохід від оренди, який відшкодовує втрати закупівлі на суму 7000 грн. і забезпечує релевантний прибуток:

(68 грн. – 65 грн.) × 1000 одиниць = 3000 грн.

Остаточне рішення з цього питання треба приймати з урахуванням таких якісних та не фінансових факторів, як:

– надійність постачальника;

– гарантія якості продукції постачальника;

– стабільність цін;

– можливості використання вивільнених потужностей та робочої сили;

– можливі зміни у технології виробництва;

– час, необхідний для відновлення власного виробництва і т. ін.