Особливості романогерманської правової сім’ї

Лекція 3

Загальна характеристика романогерманської правової сім’ї

План:

1. Особливості романогерманської правової сім’ї

2. Основні етапи розвитку романогерманської правової сім’ї

3. Роль науки (університетів) у розвитку романогерманського права

4. Зв’язок романогерманської правової сім’ї з римським правом

5. Вплив канонічного права на формування романогерманського права

6. Публічне і приватне право

Особливості романогерманської правової сім’ї

За словами Р. Давида, романогерманська правова сім’я є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі. Вона справедливо вважається найбільш поширеною і найвпливовішою сучасною правовою сім’єю. Більш ніж 150 держав, що репрезентують приблизно 60 % населення світу, сприйняли романогерманське право в тій чи іншій формі, а для 24 % населення світу ця система діє у чистому вигляді.

Загальновизнаним центром романогерманської правової сім’ї є континентальна Європа.Проте останніми століттями спостерігаєтьсяактивне поширення цієї правової сім’ї за межі континентальної Європи. Характерні для романогерманського права принципи та інститути з’являються в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

шляхом насильницької експансії романогерманської правової сім’ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романогерманського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень романогерманського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею). Романогерманська правова сім’я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції,Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романогерманського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Близького і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афроазіатськогорегіону належать до романогерманського права,оскільки останнєвступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього у цих країнах формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романогерманського зразка.

У деяких регіонах світу романогерманське право тісно взаємодіє із системою англо-американського права. Завдяки цьому там виникають правові системи зі змішаною юрисдикцією — своєрідні гібриди романогерманського й англо-американського права (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція Квебек (Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південноафриканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи скандинавських країн і країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існуютьтри теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романогерманської правової сім’ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім’ями, що є дуже близькими до романогерманського права. Прихильники третьої теорії також визнають їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім’ями романогерманського та англо-американського права.

Для позначення правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:

романогерманська правова сім’я.Цей термін,який є найпоширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романогерманського права;

сім’я континентального права.Цей термін покликаний підкреслити принципову розбіжність між романогерманським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло також у Європі (у Англії), але за межами цього континенту;

сім’я цивільного права.Цей термін активно використовуєтьсякомпаративістами країн англоамериканської правової сім’ї. Його поява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім’ї.

Особливостями цієї правової сім’ї є:

Органічний зв’язок з римським правом.Становлення цієї правової сім’ї відбувається на основі римського права. Це — головна особливість романогерманського права.Романогерманські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком розвитку останнього. Гаслом юристів романогерманської сім’ї може бути відомий вислів Р. Ієринга: через римське право, проте вперед, далі його.

Утворення романогерманського права на основі вивчення римського і канонічного права в італійських, французьких і німецьких університетах.Саме університети створили уXII–XVIст.наоснові Зводу законів Юстиніана та збірників канонічного права загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Остання у свою чергу визначила характер романогерманського права.

Яскраво виражена доктринальність і концептуальність.

Романогерманська правова сім’я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

Абстрактний характер норм права.Останні встановлюютьзагальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романогерманське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

Домінуюча роль закону в системі джерел права.У романогерманській сім’ї закони та кодекси — це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романогерманської правової сім’ї в XIX ст., коли в переважній більшості цих країн були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний спосіб установлення ясних і точних правил.

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація у романогерманському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім’ях. Це, зокрема: