Особливості правових норм у романогерманському праві
1. Загальний і абстрактний характер. Загальний характер свідчить про те, що норма адресована невизначеному колу осіб, «відкритому» колу адресатів. Абстрактність означає, що норма не містить регулювання конкретних, визначених відносин, а описує загальні обставини, характеристику ситуацій. Іншими словами, норма права в універсальній формі встановлює для невизначеної кількості випадків, які правові наслідки настають за тих чи інших фактичних обставин, що описуються абстрактно. Прагнення до створення абстрактних правових норм поряд із бажанням охопити всі сфери права якісно структурованою нормативною системою вважається однією з особливостей правового стилю романського та германського права.
Роль норми права як загального керівництва щодо вирішення конкретних справ відповідає романогерманській традиції, згідно з якою право розглядається як модель соціальної організації. Норма права дозволяє законодавцю в необхідних випадках ефективніше втручатися в ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення певних цілей. Отже, норма права має більш серйозне значення, ніж тільки правило, встановлене для застосування суддями у конкретній справі.
Важливою проблемою для романогерманської сім’ї є визначення оптимального ступеня узагальненості норм права, оскільки від її вирішення значною мірою залежить ефективність права. Фахівці зазначають, що норми права не повинні бути занадто загальними, оскільки в цьому випадку вони перестають бути досить 
надійним керівництвом для практики. Проте вони також не повинні бути і надмірно деталізованими, тому що призначені регулювати саме тип відносин, а не застосовуватися, як судове рішення, лише до конкретної ситуації.
Ступінь узагальненості норми права не є однаковим для всіх галузей романогерманського права. Так, ступінь конкретизації норм публічного права повинен бути максимальним. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм. А у приватному праві, де немає великої потреби нав’язувати суб’єктам права тверді юридичні рішення, ступінь конкретизації норм може бути мінімальним і тому допускається високий ступінь узагальнення.
Пріоритет норм, що містяться у законодавстві.Юристироманогерманської сім’ї сприймають право саме як розгалужене та величезне зібрання письмових текстів, що мають значення закону. Така увага до закону не є випадковою. Закон є найприйнятнішою формою для втілення норм права як загальних правил поведінки. Річ у тім, що закон має загальний і неперсоніфікований характер: він застосовується до всіх, хто відповідає його умовам, з моменту набрання ним чинності та до його скасування. Особливе значення в романогерманському праві мають норми, що містяться в конституційних актах кодексах. Наприклад, завдяки кодексам у праві з’являються досить загальні, пов’язані в систему, легкодоступні для пошуку і розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, витративши мінімальні зусилля, можуть визначити, яким чином мають бути вирішені ті чи інші проблеми.
Значна роль юридичної науки у створенні норм права.Юридична наука традиційно займається упорядкуванням і систематизацією рішень, що приймаються за конкретними справами. Вона виявляє з маси конкретних справ чіткі основні принципи, загальні засади, якими в майбутньому можуть керуватися судді та юристи практики. Завдяки формулюванню правових норм науковцями юридична практика очищується від невідповідних або зайвих елементів.
Своєрідність зв’язку із судовою практикою. Ця своєрідністьполягає, по-перше, в офіційному запереченні судової нормотворчості.
У країнах романогерманської правової сім’ї на відміну від країн загального права суди лише інтерпретують пов’язані з кожним конкретним випадком заздалегідь підготовлені тексти законів. Тому вважається, що судові рішення є наслідком розуміння законів судами.
По-друге, судова практика суттєво впливає на право завдяки тлумаченню його норм.Норма права в романогерманській правовійсім’ї не регламентує деталі, оскільки правотворець не може точно передбачити розмаїття конкретних справ, що виникають у практиці, і які в майбутньому будуть підпадати під її регулювання. Загальний характер формулювань, позбавлених надмірних деталей, зумовлює гнучкість норм права, яка дозволяє судовій практиці пристосовувати старі норми до нових відносин, автоматично збільшує роль судді в їх тлумаченні, обумовлюючи надання суддям широких дискреційних повноважень при застосуванні норм та відкриваючи простір для творчого тлумачення. Тому роль судді у сім’ї романогерманського права не обмежується лише «роботою рота, завдяки якому говорить закон».
Отже, для того щоб мати повне уявлення про зміст права в країнах романогерманської правової сім’ї, недостатньо наявності лише знань про норми права. Право у країнах романогерманської сім’ї складається не тільки із законодавчих норм; також воно включає так звані казуальні, або вторинні, правові норми, що створюються у судовій практиці завдяки тлумаченню суддями законодавчих норм і уточнюють та доповнюють останні для того, щоб вирішити конкретний правовий спір, конкретний випадок. Р. Давид стверджував, що норма, створена законодавцем, — це лише ядро, навколо якого обертаються «вторинні правові норми».
Суди нерідко виступають як «заступники» законодавця, усуваючи прогалини в законах. Наприклад, у річному звіті Федерального верховного суду Німеччини за 1996 р. зазначається, що жоден юрист уже не має сумнівів у тому, що в усі часи чинне право є сумішшю законодавчих норм і суддівського права та що останнє, втілюючись у судових рішеннях, ніколи повністю не збігалося з положеннями законодавства. Обговоренню підлягає лише питання про кордони суддівського права, але не його існування.
Завдяки зазначеним особливостям норми права в романогерманському праві дозволяють суміщати стабільність писаного права і еволюцію «живого права», забезпечуючи перманентні зміни зі збереженням наступності регулювання.