ЛЕКЦІЯ 6 МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
План:
1. Підприємство як виробнича система.
2. Фактори виробництва та їх класифікація. Поняття i параметри виробничої функції
Виробництво – це процес використання ресурсів для виготовлення товарів та надання послуг; процес перетворення вхідного потоку витрат ресурсів у вихідний потік випуску.
Ресурси, які реально застосовані у виробничому процесі, називаються факторами виробництва. Ресурс може й не перетворитися у фактор виробництва, якщо буде постійно знаходитися у запасі.
В економічній літературі, як правило, розглядають такі чотири групи факторів виробництва, як земля, праця, капітал і підприємницькі здібності.
Земля – всі ті природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: рілля, ліси, родовища мінералів, водні ресурси та ін. Цей вид ресурсів поділяються на:
1. Природно-ресурсний потенціал:
– природні ресурси;
– земля та поверхневі води.
2. Асиміляційний капітал – витрати на охорону НПС.
Праця – всі розумові і фізичні здібності людей, які застосовуються у виробництві товарів і послуг. На думку С. Подолинського: “Праця є таке споживання механічної і психічної роботи, нагромадженої в організмі, що має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні”. Праця людини передбачає не просто витрати енергії, а витрати енергії однієї якості з метою отримання енергії іншої якості.
Праця – це процес свідомої цілеспрямованої діяльності людини, її впливу на предмети природи з метою створення життєвонеобхідних благ для задоволення особистих і суспільних потреб. Процес праці містить три основні моменти: цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю, предмет праці і засоби праці.
Предмет праці– це те, на що людина впливає своєю працею, що є матеріальною основою майбутнього продукту (сировина, напівфабрикати).
Засоби праці – це те, за допомогою чого людина впливає на предмет праці інструмент, верстати, будівлі, засоби зв’язку та ін.).
Предмет праці та засоби праці разом становлять засоби виробництва.
Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій в освіту, професійну підготовку та накопичений людиною певний запас здоров’я, виробничих і загальнолюдських знань, навичок, здібностей, вмінь, які дозволяють їй успішно виконувати свою професійну діяльність і які доцільно використовувати для одержання певного результату, сприяє зростанню продуктивності праці й ефективності виробництва, завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника, прибутку підприємства та національного багатства країни.
Капітал – “інвестиційні ресурси – інвестиції вкладення капіталу у виробництва ”, які охоплюють усі вироблені засоби виробництва. Вартість засобів праці дає уявлення про величину даного виробничого фактору
Підприємницькі здібності– фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва. До складових цього виду капіталу можна віднести ініціативність, здатність приймати рішення і нести відповідальність за них, новаторство, вміння ризикувати і комбінувати наявні ресурси (знаходити ефективні комбінації їх поєднання)
Окрім традиційних виділяють й інші види капіталу –інформацію, науку, технологію, екологію.
Плата за ресурси:
1. Рентний дохід(відсотковий дохід) - дохід, який отримується від надання матеріальних ресурсів (сировини, капітального обладнання).
2. Заробітна плата -дохід, який отримує той, хто пропонує свою працю.
3. Прибуток -підприємницький дохід.
Виробнича функція – функція, яка показує максимальний обсяг випуску продукції (Q), який може виробити підприємство для конкретної специфічної комбінації вхідних ресурсів.
В загальному вигляді виробнича функція може бути представлена:
Q = f (L, K, LD, M, I…),
де, L – праця;
К – капітал;
LD – земля;
M – матеріали;
І – інформація
Для ілюстрації економічних залежностей достатньо розглянути виробничу функцію за двома ресурсами: праця L і капітал K. Виробнича функція таких двох ресурсів має вигляд: Q = f (L, K), де Q – обсяг випуску, L і K – витрати ресурсів. Дане завдання було реалізоване П. Дугласом і Ч. Коббомом. На основі статистичних даних вченими була виведена функція, яка характеризує залежність обсягів виробництва в обробній промисловості США за період 1899 – 1922 рр.:
Q = А, Kα, Lβ ,
де А – коефіцієнт пропорційності або масштабності;
α, β – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%. За розрахунками П. Дугласа і Ч. Коббома за досліджуваний період коефіцієнти функції мають значення: А = 1,01; α = 1/4, β = 3/4. Відповідно функція Кобба-Дугласа має такий вигляд:
Q = 1,01, K1/4, L3/4 ,
Іншими словами, було зроблено висновок про те, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка забезпечує приріст виробництва ¾ проти капіталу, який дає ¼ приросту. Тобто збільшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.
Існує також динамічна модель, яка враховує фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва:
Q = А, Kα, Lβ , еrt ,
еrt – фактор, що характеризує вплив технічного прогресу й інших якісних змін у виробництві протягом певного часу.
Отже, виробнича функція описує залежність обсягу виготовленої продукції від кількості затрачених ресурсів за певних обмежень.
Рис. ХХ. Властивості виробничої функції
Залежність обсягу виготовленої продукції від кількості витрачених ресурсів може змінюватися під впливом технологічного прогресу. Технологія – це практичні знання про способи поєднання факторів виробництва у процесі виготовлення економічних благ. Отже, запровадження нових методів виробництва, нових технологій мають на меті зменшення витрати на виготовлення одиниці продукції (собівартість одиниці продукції), тим самим підвищуючи ефективність виробництва.
Ще одним важливим фактором є час. У мікроекономіці поведінку фірми аналізують у трьох часових періодах – миттєвому, короткостроковому та довгостроковому. Критерієм розмежування є зміни, які вдається зробити виробнику у відповідь на зміну умов господарювання (зміна кон’юнктури ринку).
У миттєвому періоді фірма не спроможна відреагувати на зміну кон’юнктури. Миттєво фірма не може змінити витрати будь-якого ресурсу. У короткостроковому періоді виробник не спроможний радикально змінити виробничу програму та обсяг виробництва. Цього часу достатньо для зміни змінних факторів, таких як матеріали, або праця, в той час як такий фактор як обладнання не можна повністю пристосувати або видозмінити.
Довгостроковий період надає можливість змінювати величину випуску продукції та політику підприємства, тобто проміжок часу, достатній для зміни не лише праці, матеріалів, але й основних засобів та ін. В довгостроковому періоді всі витрати є змінні.
Важливим інструментом аналізу поведінки фірми як виробника в ринкових умовах є сукупний (загальний), середній та граничний продукт.
Сукупний продукт (ТР)– це кількість економічного блага, яка виготовлена з використанням деякої кількості змінного фактору. Сукупний продукт розглядається як потік продукції за певний період часу.
ТР = Q = f (K, L)
Середній продукт (АР) можна розрахувати розділивши сукупний продукт на використану кількість змінного фактору:
Рис. ?? Крива загального продукту
Граничний продукт фактора виробництва – це додатково виготовлений продукт (обсяг продукції), отриманий внаслідок залучення однієї додаткової одиниці фактора виробництва за умови сталої величини інших факторів.
Отже, граничний продукт характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто продуктивність останньої залученої у виробничий процес одиниці цього фактору.
Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі) – зі зростанням використання будь-якого виробничого фактору (при незмінності інших) буде досягнута точка, в якій додаткове використання змінного фактору веде до зниження відносного і далі абсолютного обсягу випуску продукції. Збільшення використання одного із факторів (при незмінності інших) призводить до поступового зниження віддачі від його використання.
Закон спадної граничної продуктивності визначає поведінку виробника, який прагне максимізувати свій прибуток та висхідну траєкторію кривої пропозиції у короткостроковому періоді. Це означає, що починаючи з деякої кількості витрат змінного фактору виробництва, темпи його зростання будуть вищими ніж темпи зростання обсягу виробництва. Тому виробник змушений пропонувати додаткові одиниці продукту за вищу ціну.
Крива загального продукту (ТР) – це лінія, що відображає зв’язок між затратами змінного фактора виробництва і кількістю продукту фірми.
е
Рис. ?? Крива загального продукту
Таким чином, сукупний продукт (ТР) разом зі збільшенням використання у виробництві змінного фактору F буде збільшуватися, але до певної межі при даній технології.
Закон спадної граничної продуктивності визначає поведінку виробника, який прагне максимізувати свій прибуток та висхідну траєкторію кривої пропозиції у короткостроковому періоді.
Крива граничного продукту – це лінія, що виражає зв’язок між затратами змінного ресурсу та його граничним продуктом.
Взаємозв’язок між кривими сукупного, середнього та граничного продукту пояснює поведінку фірми на різних стадіях функціонування (виробництва).
Рис. ?? Взаємозв’язок функцій сукупного, середнього і граничного продукту
При незмінній технології, наприклад, зростання використання праці обмежене. На першій стадії виробництва (0А) збільшення витрат змінного фактору сприяє все більш повному використанню іншого фактору: гранична і загальна продуктивність першого зростає. Це виражається в зростанні граничного і середнього продукту (при цьому МР > МР рис. Б). В точці А1 граничний продукт досягає свого максимуму. На другій стадії (АВ) величина граничного продукту зменшується і в точці Б1 стає рівною середньому продукту (МР = АР). На другій фазі виробництва сукупний продукт зростає швидше, ніж використання кількості змінного фактору (F) (рис. ?? –А). На третій стадії виробництва БС МР < АР, в результаті чого сукупний продукт зростає повільніше витрат змінного фактору. На четвертій стадії (після точки С), коли МР < 0 приріст змінного фактору призводить до зменшення випуску сукупної продукції.
Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто короткостроковому періоді. Зміна технології може спричинити рух кривої сукупного продукту вгору, коли за тієї ж самої кількості ресурсів можна одержати більше продукції (рис. ??).
Таким чином, фактори виробництва повинні використовуватися у виробництві за умови, що їх продуктивність є додатною величиною. Враховуючи, що попит на ресурси є похідною від попиту на товари споживання, які за допомогою цього ресурсу виготовлені, критерій залучення ресурсів можна виразити таким чином:
MRP = MRC
Максимальний прибуток може бути отриманий за умови, якщо суб’єкт господарювання буде використовувати додаткові (граничні) одиниці будь-якого ресурсу до того моменту, коли кожна додаткова одиниця ресурсу буде збільшуватиме сукупний дохід на величину, яка перевищує величину приросту сукупних витрат. Рівновага виробника буде досягнута за умови, коли він досягне максимуму виробництва.
Правило найменших витрат – це умова, відповідно до якої витрати мінімізуються в тому випадку, коли остання грошова одиниця, витрачена на кожен ресурс, дає однаковий граничний продукт. Правило найменших витрат забезпечує рівновагу для виробника.
Рівновага для виробника дозволяє досягти оптимальної комбінації факторів виробництва, яка б забезпечувала максимізацію випуску. Тобто коли віддача від всіх факторів однакова, зникає потреба в їх перерозподілі.
Правило максимізації прибутку на конкурентних ринках означає, що граничні продукти всіх факторів виробництва у вартістному виразі рівні їх цінам, або що кожен ресурс буде використовуватися до того часу, поки його граничний продукт в грошовому виразі не стане рівний його ціні.
Для аналізу поведінки виробника у довгостроковому періоді використовується ізокванта і карта ізоквант.
Ізокванта – крива, яка показує всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції (рис. ?? а).
Властивості та особливості ізоквант зображено на рис. ХХ.
Рис. ХХ. Властивості та особливості ізоквант
Карта ізоквант – сукупність ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів (рис. ?? б).
Рис. ХХ. Графічне відображення ізокванти (а) та карти ізоквант (б)
Отже, ізокванти визначають конкретний обсяг виробництва, якого можна досягти, ефективно використовуючи кожен з наборів ресурсів.
Для раціонального виробника проблема вибору оптимального поєднання ресурсів може розглядатися лише в межах зони технічного заміщення.
Гранична норма технічного заміщення (MRTS) – це коефіцієнт, який характеризує технічне заміщення одного ресурсу іншим.
Зменшення граничної норми технічного заміщення одного фактора іншим свідчить про те, що ефективність використання будь-якого ресурсу обмежена. Наприклад, при заміні капіталу працею віддача останнього (продуктивності праці) зменшується. Математично це можна представити у вигляді:
Закон зниження граничної норми технологічного заміщення – зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічного заміщення одиниці цього фактора іншим знижується.
Для подолання недоліку ізоквант, пов’язаного з використанням натуральних показників витрат ресурсів і випуску продукції, а також вирішення управлінської задачі щодо вибору оптимальної комбінації, враховуючи, що один і той самий обсяг виробництва може бути досягнутий за допомогою різного поєднання виробничих ресурсів, важливо враховувати витрати. Методологічним інструментом може розглядатися ізокоста.
Отже, обсяги виробництва, яких може досягти виробник за допомогою залучення певної кількості ресурсів, відображає карта ізоквант, а пов’язані з цим витрати – ізокоста.
Зміна бюджету виробника призводить до зміщення із окости паралельно вліворуч або праворуч (рис. а). Зростання цін – змінює кут нахилу (рис. б).
Точка дотику ізокванти з ізокостою визначає положення рівноваги виробника. При цьому досягається максимальний обсяг виробництва при наявних обмежених ресурсах, які можуть бути витрачені на придбання ресурсів. Математично стан рівноваги можна представити у вигляді:
Д.з. – самостійно розібратися із кривою «шлях розвитку», а також економії від масштабу. Функція Кобба-Дугласа.