Гносеологія як філософська теорія пізнання та коло її основних питань

Тип: семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з основними поняттями філософської теорії пізнання.

Форма проведення: комплексне семінарське заняття.

Види діяльності:розгорнутабесіда, опитування, доповіді, дискусія.

Ключові терміни теми: пізнання, суб’єкт і об’єкт пізнання, гносеологія, епістемологія, агностицизм,сенсуалізм, раціоналізм,догматизм, релятивізм, чуттєве і раціональне пізнання, гіпотеза, теорія, метод, методологія, інтуїція, евристика.

Ключові терміни: пізнання,об’єкт,суб’єкт пізнання, гносеологія, епістемологія, агностицизм,сенсуалізм, раціоналізм,догматизм, релятивізм, метод пізнання, методологія, методика, гіпотеза, істина.

План

1. Гносеологія як філософська теорія пізнання та коло її основних питань.

2. Суб’єкт й об’єкт пізнання.

3. Структура пізнання: чуттєве, раціональне, інтуїтивне.

4. Проблема істини і пізнанні: істина і правда.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Що вивчає гносеологія, як формулюється її основне питання?

2. Що таке пізнання? ким є характер взаємовідносин між об’єктом і суб’єктом пізнання?

3. Які основні принципи сучасної наукової гносеології?

4. На які рівні поділяється пізнання?

5. Яку роль грає у пізнанні інтуїція?

6. Що таке істина? Дайте характеристику критеріїв істини.

7. Які характерні риси наукового пізнання?

8. Які основні форми і рівні наукового пізнання і чим вони відрізняються між собою?

9. Які загальнонаукові методи застосовуються на емпіричному, емпіричному і теоретичному і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

10. Що таке методологія наукового пізнання, її предмет та функції?

11. Які види поза наукового знання Вам відомі?

12. У чому полягає специфіка філософського пізнання?

Теми рефератів і доповідей:

1. Пізнання як вид духовно-практичної діяльності.

2. Пізнання як предмет філософського аналізу.

3. Гносеологія як структурний розділ філософського знання.

4. Гіпотеза, теорія і концепція як пов’язані з пізнанням форми мислення.

5. Співвідношення чуттєвого і раціонального в процесі пізнання.

6. Місце і роль інтуїції в пізнавальному процесі.

Рекомендована основна література:

[1, с.152-164; 4, с. 126-138; 5, с. 300-328; 6, с. 304-330; 7, с. 378-474]

Гносеологія як філософська теорія пізнання та коло її основних питань.

Проблеми пізнання досліджує філософська наука під назвою "гносеологія"(давньогрец. "гносис" — пізнання; "логос" — учення, наука).

У коло найважливіших проблем загальної теорії пізнання входять проблеми визначення природи пізнання, меж пізнання, вивчення стадій, видів, рівнів, форм пізнання, відносин між об'єктом і суб'єктом пізнання, проблема істини, проблеми співвідношення пізнання і практики.

1.Процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ, створення образів, моделей теорій реальності (інформативний аспект пізнання)

2.Прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (активістський або вольовий аспект пізнання,)

3.Бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (смисловий аспект пізнання,)

У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності. Результатом такої взаємодії можуть бути враження, почуття, певні емоції, а також образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які вибудовуються у свідомості і дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальними, ефективними.

Проблема меж пізнання – це пошук відповіді на питання: наскільки можливо пізнати світ, тобто що з реальних предметів і процесів дійсності можна пізнати достовірно. Можливості пізнання обмежуються особливостями людини і її сприйняття. Світ зовсім не такий, яким він сприймається людиною, бо складно пояснити причини того чи іншого відчуття. Залежно від відповіді на питання про пізнаванненняість світу всі філософські течії можна розділити на два основних напрямки: гностицизм і агностицизм.

Агностики( від грец .а –негативний префікс та gnosis – знання)- це філософи (І. Кант, Д. Юм), якіповністю або частково заперечують пізнаваність світу, принципову можливість для людини мати виправдані достовірні знання. Агностицизм називають також гносеологічним песимізмом.

Іммануїл Кант ввів спеціальні поняття для позначення предмета: як він є сам по собі - "річ в собі" і як цей предмет уявляється людині - "явище". Наприклад, людина сприймає листя дерев в зеленому кольорі ("явище"), а насправді їй притаманно лише відображати промені тієї довжини, яка при дії на людське око дає відчуття зелені. Кант вважав, що людина пізнає тільки "явища, в той час як ”речі в собі “непізнавані.

Гностики ( від грец.gnosis – знання) –це філософи, які стверджували, що світ можна пізнати об’єктивно, вичерпно і безумовно, таким, яким він є насправді, поза людською волею і свідомістю. Людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати надійні, ґрунтовні, достовірні знання, спроможне допомогти людині вирішувати основні питання свого життя. Позиція гностицизму властива як об'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму. Прихильники матеріалістичної позиції вважають, що немає непереборної відмінності між явищем і річчю в собі. У процесі розвитку пізнання і практичної діяльності людина здатна все ширше і ширше пізнати навколишній світ.

Скептицизм – висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і в його повній неспроможності.

Отже, пізнання не можна розглядати однобічно. У реальному виявленні пізнання — це органічний елемент людської життєдіяльності, що рухається від незнання до знання, від неповного та непевного знання — до повнішого та надійнішого, від туманного, затьмареного - до проясненого. В цілому пізнання постає в якості складової людського способу утвердження в світі. Із такого розуміння пізнання випливає, що пізнання є фундаментальною людською потребою і що саме потреби та інтереси людини стають основним чинником пізнавального процесу.