Об'єкт пізнання —частина будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), на яку спрямована пізнавальна активність
Таке розуміння суб'єкта та об'єкта засвідчує:
по-перше, що об'єктом пізнання може бути будь-що, пізнання може набувати характеру самопізнання;
по-друге, суб'єкт та об'єкт співвідносні: об'єкт набуває характеристик саме об'єкта лише у відношенні до певного суб'єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об'єкт.
Сучасна гносеологія розглядає їх як невіддільні. Отже, об'єктом може ставати лише те, що виявляється як окрема особлива реальністьу полі активної діяльності суб'єкта. При тому об'єкт постає як похідне від суб'єкта і навіть як його елемент. З іншого боку, можна розглядати самого суб'єкта як елемент об'єкта: природа — єдиний об'єкт, а людина як частина природи є елементом об'єкта.
Суттєвий коригувальний вплив на результати пізнання справляють також умови пізнавальної діяльності. В експерименті американських психологів дві дівчини-близнючки проводили інтерв'ю з чоловіками: одна на хиткому містку над вопоспадом, інша — на твердій поверхні перед входом. За залишеним номером телефонувало вдвічі більше чоловіків, з якими розмовляли на хиткому містку.
Матеріалізм проголошував: дійсність може бути об'єктом пізнання лише тією мірою, якою вона увійшла до сфери діяльності суб'єкта. Визначальним критерієм у межах такого підходу є практика: пізнання і практика взаємопов'язані, практика є основою пізнання, його метою. Практична діяльність — це різновид людської життєдіяльності, спрямований на перетворення світу (наприклад, перетворення дерева на стіл). Тварина пристосовується до середовища і змінює себе (мутує), людина ж пристосовує світ до себе. Практик ставить питання не про те, що становить собою річ, а про те, до чого вона придатна.
Об'єктом пізнання стають не лише феномени природи, але й суспільні явища, стосунки між людьми; сама свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність в усій поліфонії її проявів теж можуть бути об'єктом пізнання.
Пізнання може спрямовуватися на дослідження не лише об'єктивного світу, але й ідеальних об'єктів: числа, площини і т. ін. в математиці; абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху у фізиці; тієї чи іншої цивілізації в суспільствознавстві тощо. Навіть сама людина може опинитися в ролі об'єкта пізнання. Учений, який знаходить нові ліки, виступає як суб'єкт пізнання. Коли той самий учений, як це неодноразово траплялося в історії медицини, бажає випробувати свій винахід на собі, він переходить у статус одночасно й об'єкта пізнання.
Отже, суб’єкт пізнає об’єкт , і цей процес перебігає на конкретно-чуттєвому й абстрактно –логічному рівні.
3. Структура процесу пізнання
Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання: специфіка й основні форми.