Чуттєве і раціональне – це діалектично взаємопов’язані складові єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності
Свідченням їх нерозривної єдності є хоча б те, що вже в уявленні (основній формі чуттєвого пізнання) є елементи раціонального, абстрактного, узагальнюючого. Бо уявлення – це відтворення у свідомості людини того, що колись було. Уявлення – це згадування того, що найбільш запам’яталося, що є для суб’єкта важливим. При цьому втрачається безпосередність того, що уявляється, тому не всі ознаки баченого відтворюються.
Яскравим прикладом єдності чуттєвого і раціонального у пізнанні може бути така його форма, як інтуїція(від лат. уважно дивлюся). Інтуїція– це здатність людини осягнути істину, передбачити ситуацію через безпосереднє чуттєве споглядання, без логічного, раціонального доведення. Це, так би мовити, пряме “бачення ” сутності явища чи процесу. Основними рисами інтуїції є безпосередність(відсутні перехідні логічні ланки доведення); несподіваність(раптовість) спалаху думки, неусвідомленістьшляхів досягнення нового знання, яким чином це відбулося.
При переході до абстрактного мислення (раціонального пізнання) відбувається зміна об'єкту пізнання. Якщо чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предметів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та дослідження зв’язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей). Абстрактне мислення відділяє певні прояви речей від самих речей і розглядає їх окремо, завдяки тому, що на перший план виходить дослідження зв'язків, функцій та відношень, абстрактне мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) характеристики та ознаки цілих класів предметів. Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, таким, що здатне відділяти суттєве від випадкового. Але воно також має певні недоліки. В основі їх, як не дивно, лежить саме те, що надає абстрактному мисленню переваги: відхід (абстрагування) від наявної реальності. Через це положення абстрактного мислення не можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, кажемо "стіл", "дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та "дерева" як такі. Тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не бачили). Тому і виникає проблема застосування понять, теорій; наприклад, одна річ вивчити теорію медицини, а інша —лікувати реальних хворих.
♦ Отже, розгляд перших двох рівнів пізнання засвідчує: кожен із нихє необхідним, але недостатнім для пізнання загалом, кожен має переваги, але й недоліки.
Постає досить очевидне завдання: поєднати їх, тобто поєднати поняття і теорії з наочно даним, із тим, що надано нам у відчуттях. Звідси — подальший — синтезувальний рівень пізнання,на якому умовиводи, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. пізнання Особливості третього рівня виразно проявляються у його формах:
досвід—особисте свідоме виявлення умов та обставин як збігання, так і не збігання розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів;
експеримент—дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників, факторів і т.ін.;
практика — свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій і т.ін.
Синтезувальний рівень пізнання надає знанню цілісності, завершення, а тому додає до відчуттів та розумових конструювань смислову єдність знання. Звідси стає зрозумілим, чому людина згідна приймати тільки ті знання, які для неї набувають смислового знання.
Звернення до синтезувального рівня пізнання дозволяє зрозуміти його процесуальність. В процесі дослідів, експериментів, практики ми не лише приводимо у відповідність між собою чуттєві враження та розумові конструкції, а й отримуємо нові чуттєві враження, здобуваємо нові відчуття. Від них ми переходимо до нових понять та узагальнень, а, відтак, - знову до синтезів і т. ін.
♦ Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу, у процесі якого людина знову отримує чуттєві враження, переходить до нових міркувань і т.ін. Тобто пізнання - це процес. Воно розвивається спиралеподібно, воно еволюціонує, нарощується, маючи певну внутрішню ритміку.
Розглянуте співвідношення рівнів пізнання засвідчує провідну роль розумової активності людини у створенні знання і у свідомій організації своїх пізнавальних дій. Поза такою активністю неможливе конструктивне вибудовування інтелектуальних утворень, що впорядковують матеріал чуття та дають можливість не лише сприймати реальність, а й розуміти її, випробовувати та пояснювати, збільшуючи можливості людини в її взаємодії зі світом. Неможливим був би також і контроль за ходом пізнання, його коригування, свідоме збирання знань та ін.
Багаторівневий характер пізнання дуже часто набуває спрощеного, однобічного тлумачення. Так, за надмірного акцентування ролі чуття та відчуття формується позиція сенсуалізму, що її окреслюють відомим висловом Дме. Локка: "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчутті". Надмірне акцентування ролі абстрактного мислення приводить до позиції раціоналізму, суть якої Р. Декарт виразив тезою: усе наше пізнання залежить лише від діяльності розуму.
Нарешті, перебільшення ролі досвіду може привести до позиції емпіризму(виправдане лише те знання, яке ґрунтується на наявному в нашому досвіді),
а ролі практики — до прагматизму(слід вважати виправданим лише таке знання, яке є корисне). Але кожен із зазначених аспектів пізнання виправдовує себе тільки тоді, коли він входить у цілісний пізнавальний процес, виконуючи свої особливі функції.
♦ Отже, багаторівневість пізнання дозволяє побачити, як у його процес задіяні суттєві сили людини та її різні інтелектуальні здібності. Через це знання постає як складне утворення, що передбачає і пряме сприйняття дійсності, і інтелектуальне конструювання, і підведення своїх складових під смислову цілісність.