Використання виробничих потужностей підприємства по ремонту рухомого складу
Виробнича потужність підприємствахарактеризує максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання виробничих площ і обладнання, прогресивної технології та організації виробництва.
Виробнича потужність визначається за двома показниками:
натуральнимиза окремими типами продукції (вагони), тобто потужність визначається у тих самих одиницях виміру, в яких обліковується її випуск;
вартісними– для загальних обсягів всієї різноманітності продукції багатономенклатурних виробництв. Однак у сучасних умовах України за наявності інфляції використання вартісних показників потужності практично неможливе або нераціональне.
У практиці господарювання розрізняють чотири види потужності: проектну, ефективну, поточну (фактично досягнуту), резервну.
Проектноює потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства.
Вона залежить від складу та структури трудомісткості запроектованої номенклатури продукції і має бути досягнута протягом певного (нормативного) терміну її освоєння.
Ефективна – це така потужність, яка в конкретних умовах може забезпечити отримання найбільшого прибутку. Ефективна потужність менша або дорівнює проектній. Наприклад, коли на підприємстві є технологічна лінія з випуску продукції, що не має попиту, її краще не включати в роботу. В цьому випадку підприємство отримає певну економію ресурсів та коштів. Тому проектна потужність буде оптимальною за умови, що обсяг, склад і структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту.
Поточна (фактично досягнута) виробнича потужністьвизначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому розраховують такі потужності підприємства: вхідну (на початок року); вихідну (на кінець року); середньорічну.
В ринкових умовах практично всі підприємства повинні мати й мають резервні потужностідля задоволення зростаючого попиту або інших непередбачених ситуацій. Така резервна потужність оцінюється як різниця між доступною (проектною) потужністю та потрібною (поточною, плановою або ефективною). Концепція й інструменти планування і використання потужностей у ринкових умовах дуже багатогранні, складні, залежать від різних факторів та вивчаються в спеціальних розділах менеджменту і планування.
Крім цього, резервна потужність використовується:
ü для покриття так званих "пікових" навантажень в електроенергетиці або газовій промисловості;
ü на підприємствах при їх модернізації (реконструкції, оновленні номенклатури продукції).
Головні чинники, що формують потужність підприємства:
ü номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
ü кількість установленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;
ü прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткість продукції, що виробляється (послуг, що надаються);
ü ефективність технологій та організації виробництва й ін.
Основні методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:
ü Виробничу потужність визначають за всією номенклатурою профільної продукції підприємства. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника, і приведення інших виробів до базового за допомогою коефіцієнта трудомісткості.
ü Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
ü все діюче і недіюче через несправність, ремонт та модернізацію устаткування основних виробничих цехів;
ü устаткування, що перебуває на складі й має бути введене в експлуатацію в
основних цехах протягом розрахункового періоду;
ü понаднормативне резервне устаткування;
ü понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
Для розрахунку виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування.
Виробничу потужність провідного цеху (дільниці) із виготовлення однорідної продукції можна визначити за однією з таких формул:
(11.3.1)
або
, (11.3.2)
де 
–потужність i-го виробничого підрозділу підприємства; 
–продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру i-го виду продукції за годину; 
–річний фонд часу роботи устаткування; 
– середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування; 
– трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в нормо-годинах).
Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Ці розрахунки потрібні для виявлення невідповідності (непропорційності) між потенційними можливостями з випуску продукції (або наданням послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпеченням узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками.
У загальному випадку при розрахунку виробничої потужності з випуску різноманітної за асортиментом та номенклатурою продукції враховуються властивості самої продукції (конструктивно-технологічні характеристики, серійність); предмети праці (властивості й питомі витрати матеріалів та напівфабрикатів); праця робітників (професійно-квапіфікаційний склад і кількість робітників); засоби праці (типи й кількість устаткування та виробничих площ). Інтегровано ці фактори визначають фонд робочого часу й зайнятість обладнання випуском виробів визначеного типу.
Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відображає зміни її розміру протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність.
Використання виробничих потужностей підприємства визначається двома показниками:
1 Коефіцієнтом освоєння проектної потужності, який дорівнює відношенню величин поточної і проектної потужностей.
2 Коефіцієнтом використання поточної потужності, який дорівнює відношенню річного випуску продукції до середньорічної величини поточної потужності.
Основними напрямами ефективного використання виробничих потужностей підприємства є такі:
ü скорочення простоїв і неефективного використання робочого часу устаткування;
ü підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування;
ü зниження частки недіючого, застарілого зайвого і неефективного обладнання та устаткування з одночасною модернізацією інших ефективних машин, механізмів і агрегатів;
ü упровадження нових технологій, технологічних прийомів, пристроїв, інтенсифікація виробничих процесів;
ü застосування нових, прогресивних форм та методів організації виробництва та ін.
У процесі планування (або проектування) створення нових потужностей необхідно враховувати економічний ефект від зменшення собівартості виготовлення одиниці продукції протягом певного часу її випуску за рахунок:
ü ефекту масштабу виробництва та його повного завантаження при дотриманні принципу пропорційності всіх ланок виробництва;
ü підвищення продуктивності;
ü об'єднання ефекту зростання масштабу виробництва і продуктивності;
ü спеціалізації на окремих видах продукції;
ü створення гнучких виробничих потужностей, що означає високу гнучкість технології, технологічного обладнання, які швидко переналагоджуються, і робітників, які швидко перекваліфіковуються на виготовлення іншої, більш ефективної продукції.
У процесі планування організації раціонального використання (завантаження) виробничих потужностей необхідно:
ü дотримуватися принципу збереження збалансованості всієї виробничої системи у період освоєння виробничих потужностей (пропорційне зростання потужності всіх елементів системи);
ü збільшити частоту етапів пропорційного зростання елементів виробничої системи при одночасному зменшенні до оптимального значення кроку ступеня зростання потужності;
ü використовувати кооперацію із зовнішніми постачальниками (іншими виробниками) або додатково використовувати їх виробничі потужності для забезпечення збалансованості освоєння (зростання) виробничих потужностей власного підприємства.
На сучасних підприємствах України планування й освоєння нових виробничих потужностей можуть здійснюватись на стратегії і тактиці інноваційного розвитку підприємства та використовуватись методи довгострокового, середньострокового і короткострокового планування. Формування та забезпечення інноваційного розвитку техніко-технологічної бази підприємства, раціональне використання його виробничих потужностей грунтуються на ефективній організації виробничих і трудових процесів.
Лекція 11.4. Виробниче планування. Оперативно-календарне планування і регулювання виробництва. Міжцехове і внутріцехове планування. Диспетчерська служба вагоноремонтного підприємства
План лекції: 1) Організація системи оперативного управління виробництвом. 2) Організація диспетчерування на підприємстві. 3) Підсистеми оперативно-календарного планування.
Рекомендована література: [ 3, 10-12, 16, 18, 21, 25-27, 30 ]
Головна мета функціонування системи оперативного управління виробництвом на підприємстві, базовими елементами якої є оперативно-календарне планування і регулювання, – це конкретизація плану випуску продукції у часі й просторі, забезпечення неперервного контролю та регулювання виконання цього плану. Тобто оперативне управління визначає, де й коли мають виконуватися операції по виготовленню деталей, складанню виробів тощо, як вони виконуються та що треба зробити для досягнення оперативної мети.
Таким чином, оперативне управління – це система, яка складається з оперативно-календарного планування та регулювання (диспетчерування) виробництва, включає комплекс методів, організаційних форм і техніко-економічних розрахунків по доведенню до кожного виконавця та забезпеченню виконання виробничого завдання підприємства.
Головним завданням оперативно-календарного планування і регулювання виробництва є координація роботи всіх ланок підприємства щодо виробництва і випуску готової продукції у заданому асортименті й обсягах у встановлені строки з належною якістю при ефективному використанні виробничих ресурсів та існуючих потужностей. Однією з головних функцій оперативного управління є планування,базову процедуру якого утворює оперативно-календарне планування.
Оперативне планування конкретизує й забезпечує виконання завдань поточного плану. При цьому уточнюються обсяг і номенклатура продукції, яку потрібно виготовити в заданий (плановий) період. Для кожного цеху та його підрозділів складають місячні, декадні, добові календарні плани-графіки, виробничі програми. Проектно-технологічна документація оперативно-календарного планування визначає повний перелік робіт, їх послідовність і взаємозв'язки, строки виконання і тривалість, а також виконавців і ресурси, що необхідні для виконання робіт та операцій.
Процес диспетчерування включає:
ü облік результатів виробничої діяльності;
ü порівняння отриманих результатів із плановим завданням (контроль);
ü аналіз причин відхилення результатів від завдань;
ü регулювання (за необхідності) виробничого процесу.
Диспетчеруванняпочинається з оперативного обліку працівниками диспетчерської служби та низовими лінійними керівниками результатів виробничої діяльності. Облік забезпечує вчасне, повне та достовірне відображення ходу виконання операцій, руху заготівок, деталей і виробів (предметів праці) у кожному виробничому підрозділі підприємства. На основі даних обліку ведеться оперативний контроль, який полягає у порівнянні фактичних результатів із плановими показниками, зафіксованими на відповідний період в оперативно-календарному плані.
Диспетчерування – це система неперервного контролю й оперативного регулювання ходу виробництва з метою забезпечення виконання виробничого завдання (плану) відповідно до календарного графіка і формування ритмічного поточного виробничого процесу на робочих місцях, дільницях, у цехах та на підприємстві в цілому. Диспетчерування є завершальним поточним етапом системи оперативного управління. Його мета — керівництво роботою всіх підрозділів підприємства, які займаються виробничо-господарською діяльністю.
Виходячи з цього, диспетчерування передбачає:
ü Неперервний облік і збирання інформації про хід виконання розроблених та прийнятих до реалізації календарних графіків виробництва.
ü Виявлення відхилень від установлених планових завдань і показників та аналіз їх причин.
ü Прийняття оперативних рішень і заходів щодо усунення та запобігання в подальшому виникненню відхилень від плану.
ü Координація виконання робіт взаємопов'язаних елементів виробництва для забезпечення його чіткого ритму згідно з календарним графіком.
ü Керівництво оперативною підготовкою виробництва.
Підґрунтям для диспетчерського контролю і регулювання слугує вчасна й поточна оперативна інформація про всі відхилення та зриви в роботі окремих підрозділів, робочих місць тощо. Від її якості, оперативності та обсягу залежить прийняття оптимального рішення. Оперативний облік на підприємстві грунтується на використанні відповідних форм оперативно-календарного планування, тобто визначається насамперед типом і характером виробництва.
Диспетчерська система контролю й регулювання повинна мати попереджувальний характер, тобто прогнозувати можливість появи відхилень від плану в умовах зміни поставок або якості сировини чи виходу з ладу устаткування, появи браку тощо. Вона складається з центрального диспетчерського бюро на чолі з головним диспетчером, змінних диспетчерів й операторів.
Оперативний аналіз потрібен для вчасної оцінки неперервно-змінюваного процесу виробництва. Об'єктами аналізу можуть бути робота обладнання і робітників; стан запасів матеріалів, незавершеного виробництва тощо. У результаті аналізу виявляються причини відхилень ходу виробництва від запланованого, надаються пропозиції до здійснення організаційно-технічних заходів для ліквідації цих причин.
Завершальний етап оперативного управління – регулювання ходу виробничого процесу на підставі результатів контролю та аналізу. Потрібність такого регулювання зумовлена ймовірними відхиленнями фактичного ходу виробництва від запланованого або внесенням корегувань у поточний план.
Загальна система оперативно-календарного планування і регулювання охоплює такі підсистеми:
Функціональну – визначає коло функцій системи оперативного управління виробництвом у межах певного часу на рівні підприємства.
Поелементну – характеризує елементи системи оперативного управління: структуру управлінського персоналу; математичне забезпечення завдань планування й регулювання виробництва; склад та величину технічних засобів; календарно-планові нормативи; планово-облікові одиниці; склад і зміст планово-облікової документації; характер та напруженість інформаційних потоків.
Організаційну – характеризує структуру й організацію системи оперативно-календарного планування і регулювання на рівні: підприємства(диспетчерський відділ); цеху(виробничо-диспетчерське бюро); виробничої дільниці(диспетчерський і планово-управлінський персонал).
Оперативно-календарне плануванняє завершальним ланцюгом усієї системи планування на підприємстві й першою фазою в системі оперативного управління. Основна мета – забезпечити технологічно послідовну, чітку та організаційно узгоджену роботу всіх підрозділів підприємства, що потрібно для якісного і вчасного виконання планових завдань з випуску продукції. Ця мета досягається шляхом взаємоузгодження та забезпечення ритмічності ходу виробництва, безперебійності роботи всіх підрозділів, планомірного завантаження обладнання, скорочення виробничих циклів та обсягів незавершеного виробництва.
На основі показників поточного плану процедура оперативно-календарного плануванняна підприємстві здійснюється в три етапи: об'ємне (показники поточного плану деталізуються у просторовому розрізі шляхом рівномірного і пропорційного розподілу виробничої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами, дільницями й робочими місцями); календарне (план розподіляється у часі й просторі з визначенням на основі календарно-планових нормативів термінів початку і закінчення виготовлення окремих деталей, вузлів і виробів, тобто планові завдання підприємству й виробничим підрозділам розробляются на декаду, тиждень, добу, зміну, годину. Плани доводяться до виконавців і взаємоузгоджуються по вертикалі та горизонталі за всіма напрямами взаємозв’язків елементів виробничого процесу); оперативно-поточне (здійснюється постійний контроль за відхиленнями і ліквідовуються їх причини та наслідки).
До основних елементів системи оперативно-календарного планування відносяться також планово-облікова одиниця, планово-облікові періоди, календарно-планові нормативи, склад та їх розрахунки, порядок встановлення виробничих завдань.
При складанні оперативних (календарних) виробничих програм використовуються такі дані:
ü річна й квартальна програма;
ü перелік замовлень і контракти на постачання продукції;
ü прогноз збуту;
ü календарно-планові нормативи (розмір партій і періодичність їх запуску, тривалість виробничого циклу, розміри заділів);
ü норми трудомісткості;
ü результати розрахунку завантаження та продуктивності обладнання і виробничих площ;
ü результати техніко-економічного аналізу роботи цехів за попередній період.
У системі оперативно-виробничого календарного планування важливу роль відіграє розрахунок найбільш раціонального завантаження обладнання й виробничих площ.
До функцій внутріцехового оперативно-календарного планування і регулювання процесу виробництвавходить організація поточного виконання виробничих завдань, які встановлені в цеху, через їх деталізацію, доведення й виконання на окремих робочих місцях та виробничих дільницях. У ході оперативно-календарного планування і регулювання поточного руху виробничого процесу постійно ведуть оперативний облік, контроль та оперативне регулювання ходу виробництва, тобто координується взаємодія підрозділів та окремих виконавців для запобігання та усунення можливих відхилень від календарних і добових графіків; забезпечується комплексне обслуговування дільниць та кожного робочого місця всім необхідним для виконання завдань і виробничих програм.
При цьому складаються оперативні місячні плани дільниць, змін та робочих бригад; завдання й календарні плани-графіки дільниць, змін, робочих бригад на більш короткі періоди часу (декаду, тиждень, добу тощо); добові змінні завдання для дільниць, змін, бригад і робочих місць.
Контрольні питання для самостійної роботи до «Розділу 11»
1Якими показниками характеризується технічний рівень виробництва?
2 Назвіть основні форми технічного розвитку виробництва.
3 Що таке виробнича потужність підприємства?
4 Назвіть останні чинники, що формують виробничу потужність підприємства, й з'ясуйте, у чому полягає їх вплив.
5 Як підрахувати виробничу потужність підприємства, цеху?
6 Назвіть основні напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства.
7 Оперативно-календарне-планування і регулювання виробництва.
8 Міжцехове і внутріцехове планування.
9 Організація диспетчерської служби вагоноремонтного підприємства.