Відтворення населення, показники його природного і механічного руху

Відтворення населення — це процес постійного поновлення на­селення через зміну поколінь у результаті народження і смерті.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху насе­лення, типи й режими відтворення населення.

Рух населення характеризується особливостями зміни чисель­ності та складу населення країни. Виділяють такі види руху на­селення:

- природний - характеризується зміною чисельності населення в результаті народження і смерті людей;

- механічний - передбачає зміну чисельності населення країни в результаті його просторового переміщення;

- соціальний - характеризує зміни освітньої, професійної та ін­ших структур населення;

- економічний - передбачає зміни трудової активності насе­лення.

У природному русі населення розрізняють традиційний і сучас­ний типи відтворення. Під традиційним типом відтворення розу­міють такий його рух, за якого спостерігається високий рівень на­роджуваності і високий рівень смертності. Цей тип був властивий раннім етапам розвитку людського суспільства.

Сучасний тип відтворення характеризується зменшенням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності, зростанням серед­ньої тривалості життя.

Щодо режимів відтворення виділяють такі його типи:

розширене відтворення - характеризується переважанням наро­джуваності над смертністю і, відповідно, природним приростом населення;

просте відтворення - характеризується постійною кількістю населення в результаті приблизно однакової народжуваності й смертності;

звужене відтворення - характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого населення країни зменшується, як це спостерігається в Ук­раїні.

Показники природного руху населення

Показники природного руху населення розподіляють на абсо­лютні й відносні.

До абсолютних показників природного руху на­селення відносять:

- кількість народжених;

- кількість померлих;

- середню тривалість життя;

- кількість зареєстрованих шлюбів;

- кількість розлучень у країні за певний період часу. Виділяють три групи за рівнем і тенденціями народжуваності:

I група - низька народжуваність (коефіцієнт народжуваності дорівнює 14,5-17,5 народжених на 1000 населення);

II група - середня народжуваність (коефіцієнт народжуваності дорівнює 20,9-26,5 народжених на 1000 населення);

III група - високий рівень народжуваності (коефіцієнт наро­джуваності більше - 26,5 народжених на 1000 населення);

Відносними показниками вважають:

1) коефіцієнт народжуваності, який визначається як відно­шення кількості народжених (Н) на даній території за певний пе­ріод часу до загальної чисельності населення (Ч) в розрахунку на 1000 населення;

2) коефіцієнт смертності, який визначається як відношення кількості померлих (П) на даній території за певний період часу до загальної чисельності населення (Ч) в розрахунку на 1000 насе­лення;

3) коефіцієнт шлюбності, який визначається як відношення кількості зареєстрованих шлюбів (Ш) на даній території за певний період часу до загальної чисельності населення (Ч) в розрахунку на 1000 населення;

4) коефіцієнт розлучень, який визначається як відношення кілько­сті розлучень (Р) на даній території за певний період часу до загаль­ної чисельності населення (Ч) в розрахунку на 1000 населення;

Показники народжуваності і смертності населення України на­ведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Показники природного руху населення України у 1959-2002 pp.

 

 

Показники На 1000 наявного населення 2002 до 1959, %
всього, тис. осіб На 1 тис. насе­лення всього, тис. осіб на 1 тис. насе­лення
Кількість народжених уього 880,5 20,9 15,2 14,8 13,3 7,7 390,7 8,1 44,4
у містах 394,7 20,2 15,8 15,5 13,6 7,2 248,9 7,7 63,1
у селах 485,8 21,5 14,5 13,6 12,9 8,8 141,8 9,0 29,1
Кількість померлих усього 316,8 7,5 8,8 11,1 11,6 15,3 754,9 15,7 238,3

 

Продовження таблиці 2.3

 

 

Показники На 1000 наявного населення до 1959, %
всього, тис. осіб на тис. насе­лення всього, тис. осіб на 1 тис. насе­лення
у містах 127,5 6,5 7,6 9,3 9,8 13,7 454,4 14*,0
у селах 189,3 8,4 10,4 13,9 15,2 18,6 300,5 19,1 158,7
Природний приріст на­селення всього 563,7 13,4 6,4 3,7 1,7 -7,6 -364,2 -7,6 -164,6
у містах 267,2 13,7 8,2 6,2 3,8 -6,5 -205,5 -6,3 -176,9
у селах 296,5 13,1 4,1 -0,3 -2,3 -9,8 -158,7 -10,1 -153,5
Кількість зареєстрова­них шлюбів усього 489,0 11,6 9,8 11,1 9,5 6,4 317,2 6,6 64,8
у містах 253,9 13,0 11,1 11,6 10,1 6,8 231,5 7,1 91,1
у селах 235,1 10,4 8,3 10,3 8,0 5,4 85,7 5,4 36,4
Кількість за­реєстрованих розлучень усього 49,8 1,2 2,9 3,8 3,7 3,7 183,5 3,8 368,4
у містах 43,5 2,2 4,5 5,3 4,8 4,5 145,4 4,5 334,2
у селах 6,3 0,3 0,8 1,4 1,4 2,1 38,1 2,4 604,7

 

Проти з 1959 р. у 2002 р. кількість народжених зменшилася біль­ше ніж у 2 рази (з 880,5 до 390,7 тис. осіб (табл. 2.3)). Коефіцієнт народжуваності зменшився з 20,9 до 8,1 осіб на 1000 населення. Ско­рочення народжуваності відбувалося на тлі стрімкого зростання смертності населення. Коефіцієнт смертності у 2002 р. склав 15,7 осо­би на 1000 населення, що більше ніж у 2 рази перевищує показник 1959 р. Особливо високий рівень смертності у сільській місцевості, де вказаний коефіцієнт дорівнює 19,1 особи на 1000 населення.

Зрозуміло, що таке співвідношення народжуваності і смертнос­ті в Україні зумовлює від'ємне значення показника природного приросту. У 2001-2002 pp. населення країни зменшувалося щоріч­но майже на 370 тис. осіб.

Не сприяють природному приросту населення і тенденції, що склались у сучасному типі відтворення. Спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів. Коефі­цієнт шлюбності населення скоротився майже вдвічі (з 11,6 до 6,6 шлюбів на 1000 населення). Вочевидь, інститут сім'ї дедалі втрачає свою цінність в українському суспільстві. Це підтверджу­ється й високими темпами зростання коефіцієнта розлучень. Так, останній зріс за вказаний період більше ніж у 3 рази (з 1,2 до 3,8 роз­лучення на 1000 населення). Ситуація, коли кожний другий шлюб розпадається, не сприяє забезпеченню навіть простого відтворен­ня населення, а про відтворення розширене годі й казати. Причому слід зазначити, що зменшення кількості шлюбів і зниження на­роджуваності пояснюється не тільки економічною кризою та скрут­ним матеріальним становищем багатьох українських сімей, а й багато в чому зміною ціннісних настанов у суспільстві, пріоритет­ною орієнтацією на кар'єрний та особистісний ріст, сім'я та діти якому, на хибну думку багатьох, заважають, пануванням сучасного типу відтворення, що характеризується низькою народжуваністю, пізнішим віком укладення шлюбу, властивого економічно розви­нутим країнам і т. д.

Негативні тенденції спостерігаються також і в показниках серед­ньої тривалості життя. Якщо протягом XX ст. спостерігалося зро­стання середньої тривалості життя в Україні, то в останньому десятиріччі помітні зворотні процеси (табл. 2.4). У середньому очікувана тривалість житгя в Україні складає 68,1 року, що на 10-11 років менше тривалості життя в розвинутих країнах (Норвегія -78,5, Швеція - 79,7, Канада - 78,8, Бельгія - 78,4). Це явище пояснюється вищим рівнем і якістю життя в розвинутих країнах.

Таблиця 2.4

Очікувана тривалість життя народжених в Україні

Роки Чоловіки Жінки
1896-1897 35,9 36,9
1925-1926 43,6 46,6
1985-1986 65,9 74,4
65,9 75,1
1993-1994 62,8 73,2
1998-1999 63,0 73,2

 

Із входженням України в смугу економічної кризи, політич­ної нестабільності, різкого падіння рівня життя смертність насе­лення починаючи з 1991 р. знову зросла, а середня тривалість життя почала скорочуватися. Дедалі більша смертність у поєд­нанні з дедалі меншою народжуваністю призвели до розвитку тотальної депопуляції, яка виражається в щорічному зменшенні населення.

Показники механічного руху населення

Механічний рух населення характеризується просторовим переміщенням населення. Виділяють такі види міграції:

постійна - населення переміщується на постійне проживання до іншої країни, регіону, міста;

тимчасова - переїзд в іншу місцевість на роботу терміном до двох місяців;

сезонна - переїзд в іншу місцевість на роботу терміном до шес­ти місяців;

маятникова - спостерігається в тому випадку, коли працівник мешкає в одній місцевості, наприклад, у селі, а працює в місті, тому він кожного дня їде до міста на роботу і повертається до­дому.

Крім того, розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію.

Показники механічного руху населення також поділяють на аб­солютні й відносні.

До абсолютних відносять:

1) число прибулих на дану територію за рік;

2) число вибулих із даної території за рік;

3) сальдо міграції, або механічний приріст, визначуваний як різ­ниця між кількістю прибулих і кількістю вибулих;

4) міграційний оборот, або валова міграція, що визначається як сума прибулих і вибулих на дану територію за рік.

Відносними показниками міграції вважають:

Коефіцієнт прибуття (Кпр), визначуваний як відношення кількості прибулих на дану територію за рік (Пр) до середньоріч­ної чисельності населення даної території (Чсер), в розрахунку на 1000 населення:

коефіцієнт вибуття (Квиб), визначуваний як відношення кіль­кості вибулих із даної території за рік (В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), в розрахунку на 1000 населення:

коефіцієнт механічного приросту (Кмпр), визначуваний як відношення різниці прибулих і вибулих із даної території за рік (Пр - В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), в розрахунку на 1000 населення:

коефіцієнт механічного обороту (Кмоб), визначуваний як від­ношення суми прибулих і вибулих із даної території за рік (Пр + + В) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), в розрахунку на 1000 населення:

Міграція населення має напрями - із сіл до малих міст, із малих міст - до середніх і великих міст. Основну масу мігрантів склада­ють особи працездатного віку, головним чином молодь. Загалом міграція населення - позитивне явище, оскільки сприяє обміну трудовими навичками і виробничим досвідом, розвитку особисто­сті, впливає на сімейний стан і статевовікову структуру, веде до оновлення кадрів.

Закономірності, що склались у міграційних процесах, не спри­яють розширеному відтворенню населення України. У 2002 р. зберігалася тенденція до вибуття населення за межі України, протягом року з країни виїхало 76,3 тис. осіб (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Показники та основні напрями міграції населення України у 2002 р.

 

Напрямки міграції Тис. осіб На 1000 населення
при­були ви­були сальдо міграції при­були ви­були сальдо міграції
Всі напрямки міграції 760,0 793,8 -33,8 15,8 16,5 -0,7
Міграція в межах України 717,5 717,5 X 14,9 14,9 X
Внутрішньорегіональна 450,1 450,1 X 9,3 9,3 X
Міжрегіональна 267,4 267,4 X 5,6 5,6 X
Міждержавна міграція 42,5 76,3 -33,8 0,9 1,6 -0,7
у тому числі країни СНД 35,9 49,4 -13,5 0,7 1,0 -0,3
країни далекого зарубіжжя 6,5 26,8 -20,3 0,2 0,6 -0,4

 

І хоча спостерігалось і прибуття населення (42,5 тис. осіб), сальдо міграції було від'ємним - 33,8 тис. осіб. Що стосується напрямів міждержавної міграції, то основна частина населення вибуває до країн СНД (64,7%). Проте значною ще залишається частка тих, хто виїздять до країн далекого зарубіжжя. Слід відзначити, що пік еміграції з України припав на 1992-1996 pp., коли з країни виїжджало по 260-345 тис. осіб щорічно. Переважна більшість емігрантів їхала до Німеччини (67%), Ізраїлю (15%) та США (13%).

Причому виїжджали найбільш кваліфіковані спеціалісти. За даними, наведеними комісією ООН у Доповіді про розвиток лю­дини у 2002 р., в Україні 1996 р. 18% усіх емігрантів мали вищу освіту, тобто в результаті чистої міграції країна втрачала до 11 тис. освічених спеціалістів щорічно [3, с 53]. За іншими даними, з 1997 по 2001 р. за кордон виїхало близько 90 тис. громадян України з вищою освітою, з них понад 500 докторів і 900 кандидатів наук, третина з них мала вік до 40 років. Таке явище було спричинено загальною економічною кризою, скороченням зайнятості і змен­шенням інвестицій в науку, а як наслідок — низькою оплатою праці в цій галузі.

Занепокоєння викликає той факт, що значна частина емігрантів є нелегалами. За експертними даними МЗС України, за кордоном на заробітках нелегально перебуває понад 2 млн громадян [6, с 10]. Зрозуміло, що це - вкрай негативне явище, оскільки нелегалы не мають права на соціальний захист, а отже, зазнають жорстокої експлуатації та дискримінації у наймі та оплаті праці.

Нині основними причинами вибуття населення залишається відсутність прийнятної роботи за місцем проживання. Численну групу серед мігрантів складають мешканці західних областей Ук­раїни, де рівень безробіття найбільший. Крім того, низький рівень доходів в Україні також спонукає населення до пошуку роботи за кордоном. Доходи населення в Україні у 2 рази менші, ніж у Росії, Чехії, Болгарії, у 30 разів менші, ніж в Італії, у 50 разів менші, ніж у Німеччині [6, с 10].

Відплив працездатного населення з України, навіть із метою за­робітку, тягне за собою негативні демографічні та економічні на­слідки, як-от: погіршення якості трудового потенціалу в країні, з якої виїжджає високоінтелектуальна робоча сила; розпад сімей; погіршення статевого співвідношення населення; погіршення демографічної ситуації тих регіонів, із яких вибуває населення. За прогнозами українських вчених-демографів, якщо ситуація не змі­ниться на краще, то чисельність населення України скоротиться внаслідок негативних міграційних процесів до 42 млн осіб у 2026 р. [6, с 12].

Отже, аналіз показників природного і міграційного руху насе­лення показав, що нині в Україні склалася вкрай несприятлива демографічна ситуація, має місце демографічна криза. Особливо жахливе становище з демографічними показниками склалось у сільській місцевості, де сьогодні спостерігається фактичне вими­рання, зникнення українського села. У цих умовах необхідна ак­тивізація державної демографічної політики в напрямку стиму­лювання збільшення народжуваності, збільшення чисельності населення, піднесення його життєвого рівня, адже населення є природною основою формування найважливішого фактора вироб­ництва - робочої сили.