Структура і розміщення населення України

 

Найбільш важливими якісними характеристиками населення є його статева і вікова структури. Що стосується статевої структури, то із загальної чисельності населення на 1.01.2002 р. 48,9 млн. осіб 46,5% складають чоловіки, 53,5% - жінки. У середньому в Україні на 1000 жінок припадає 870 чоловіків. Причому статевий розподіл населення не є однаковим по регіонах. Так, найбільш несприятли­ва ситуація склалася в таких областях, як Черкаська й Чернігівсь­ка, де на 1000 жінок припадає відповідно 830 і 818 чоловіків. По­рівняно краща ситуація у співвідношенні статей спостерігається в Закарпатській, Львівській і Рівненській областях, де на 1000 жінок припадає відповідно 930, 910 і 907 чоловіків. Менша питома вага чоловіків у загальній чисельності населення пояснюється низкою причин. Насамперед необхідно відзначити, що такий дисбаланс спостерігається у старших вікових групах, і це пов'язано з наслід­ками Великої Вітчизняної війни, під час якої загинуло переважно чоловіче населення. Крім того, порівняно менша питома вага чо­ловіків пояснюється також меншою тривалістю їхнього життя. Відомо, що хлопчиків народжується на 1-2% більше, ніж дівчаток (на 100 дівчаток - 101-102 хлопчики), але до 20-25 років співвід­ношення вирівнюється.

В ідеалі на 1000 жінок мало би припадати не менше 960 чолові­ків, адже дисбаланс у співвідношенні статей негативно впливає на процеси відтворення населення.

Вік - важлива соціально-економічна категорія, яка дає якісну характеристику населенню. Розподіл постійного населення Украї­ни за віком наведено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Розподіл постійного населення України за основними віковими групами у 1959-2001 pp., млн осіб

Вікові групи
Міське та сільське населення
Всього 41,9 47,1 49,6 51,4 48,2
у віці: молодшому за працездатний 11,3 12,5 11,4 11,8 8,7
працездатному 24,9 26,2 28,8 28,7 27,9
старшому за працездатний 5,7 8,3 9,3 10,9 11,5
Міське населення
Всього 19,1 25,7 30,2 34,3 32,3
у віці: молодшому за працездатний 4,8 6,3 6,8 8,0 5,5
працездатному 12,1 15,5 18,7 20,2 19,8
старшому за працездатний 2,1 3,8 4,63 6,05 6,93
Сільське населення
Всього 22,7 21,4 19,4 17,2 15,9
у віці: молодшому за працездатний 6,5 6,2 4,6 3,8 3,2
працездатному 12,6 10,7 10,1 8,5 8,2
старшому за працездатний 3,5 4,6 4,7 4,8 4,6

 

У віковому розподілі населення також помітні негативні тенде­нції. Вони проявляються насамперед у скороченні питомої ваги молодших вікових груп і зростанні питомої ваги осіб престарілих, що природно несприятливо позначається на демографічній си­туації.

Якщо 1959 р. чисельність населення, молодшого за працездат­ний вік, складала 27%, то до 2001 р. вона скоротилася до 18%, тобто на 9%. Натомість група населення у старшому за працездат­ний вік зросла до 24%.

Аналіз вікової структури населення України в розрізі регіонів показує, що найбільш несприятливий віковий розподіл у Вінни­цькій, Полтавській, Сумській, Черкаській і Чернігівській облас­тях, де спостерігається найбільша чисельність престарілих. Так, у цих областях кожний четвертий мешканець - у віці, старшому за працездатний, а в Чернігівській області третина населення - пен­сіонери (29,3%).

Характеризуючи вікову структуру населення України, не можна не знехтувати порівнянням вікового розподілу міського і сільського населення. Негативні тенденції постаріння, властиві всьому населен­ню, особливо виразно проявляються серед сільських мешканців. Як­що серед міського населення пенсіонерів лише 20,7%, то серед сіль­ських мешканців їх 29,0%. Негативним явищем є зростання частки осіб старших вікових груп на тлі зменшення питомої ваги населення молодших вікових груп. За період з 1991 р. по 2003 р. чисельність пенсіонерів в Україні зросла на 10,7% (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Кількість пенсіонерів в Україні у 1991-2003 pp.

на початок року

Категорії пенсіонерів 2003 до 1991,%
Усього пенсіонерів, млн осіб 13,1 14,5 14,5 14,5 110,7
із них за віком 9,7 10,6 10,4 10,3 106,2
за інвалідністю 1,3 1,8 2,0 2,0 153,8
у разі втрати годувальника 1,2 1,2 1,2 1,1 91,7
за вислугу років   0,4 0,5 0,6  
отримують соціальні пенсії 0,3 0,4 0,4 0,4 133,3
Кількість пенсіонерів у роз­рахунку на 1000 населення 118,9

 

Особливо збільши­лася кількість пенсіонерів за віком (на 700 тис. осіб), що пояснюється поступовим старінням населення. Значно зросла кількість пенсіоне­рів і за інвалідністю (700 тис. осіб). Ця обставина викриває багато негативних причин, серед яких і погіршення умов та охорони праці, і погіршення стану здоров'я населення через незадовільне харчування та недоступність якісного медичного обслуговування, і погіршення екологічної ситуації. Абсолютне зростання чисельності населення у старшому за працездатний вік призводить до збільшення демографі­чного навантаження на працездатне населення. Так, якщо 1991 р. на 1000 населення налічувалося 253, то 2003 p.- 301 пенсіонер, або на 19% більше. Тобто, демографічне навантаження на працездатне населення збільшується стрімкими темпами.

Якщо надалі ці тенденції зберігатимуться, то, за прогнозами Комісії ООН, частка населення у віці до 15 років до 2015 р. скоро­титься до 12,8%, тоді як чисельність населення старше 65 років зросте до 16% [2, с 163].

За місцем проживання населення розподіляють на міське й сільське. За період з 1959 р. сталися суттєві зміни у структурі на­селення України за місцем проживання. Якщо на початку аналізо­ваного періоду переважало сільське населення (54,3%), то до 2003 р. співвідношення міського і сільського населення змінилося на користь збільшення міського. Частка останнього складає 67,3%, відповідно третина населення проживає у сільській місцевості (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Кількість населення України у 1959-2003 pp.

на початок року

Категорії населення +, - 2003 до 1959
Все населення, млн 41,9 47,1 49,7 51,7 48,5 48,0 6,1
% до всього населення:              
Міське 45,7 54,5 61,3 66,9 67,2 67,3 21,6
Сільське 54,3 45,5 38,7 33,1 32,8 32,7 -21,6
Із загальної кількості населення              
Чоловіки, % 44,4 45,.2 45,7 46,2 46,3 46,3 1,9
Жінки, % 55,6 54,8 54,3 53,8 53,7 53,7 -1,9

 

Такі зміни у структурі населення багато в чому спричи­нені структурними зрушеннями в народному господарстві, бурхли­вим розвитком промислових галузей у другій половині XX ст., що потребувало значної кількості трудових ресурсів, і як наслідок - переміщення працездатного населення до міст. У розрізі регіонів співвідношення міського та сільського населення неоднакове. У промислово розвинутих областях майже все населення проживає у містах. Розподіл населення у Донецькій області, наприклад, та­кий: 90% населення - це міські мешканці. У західних регіонах нав­паки - переважає сільське населення.

Порівняно з розвинутими країнами в Україні ще залишається вагомою частка сільського населення. У найбільш економічно роз­винутих країнах частка міського населення коливається від 74,7% у Норвегії до 83,3% у Швеції, а до 2015 р., за прогнозами, чисельність міського населення зросте до 81-84%. Тенденції збільшення частки міського населення зберігатимуться і в Україні, щоправда, з відставанням на 10%.

Щодо національного складу населення України, то основну йо­го частину складають українці - 77,8% та росіяни - 17,2% (білору­си, молдовани, кримські татари, поляки, болгари, угорці, румуни, євреї, греки, цигани, грузини та інші національності, що прожива­ють в Україні, складають менше 1% кожна).

Важливою якісною характеристикою населення є його розмі­щення. Територія України становить 8603,7 тис. кв. км. Середня щільність населення - 83,9 особи на 1 км2. Найбільш густонаселеною є Донецька область, де середня щільність населення - 198 осіб на 1 км , найменше населеною є Херсонська область, де відповід­ний показник - лише 41,9 особи на 1 км2, тобто вдвоє менше ніж середній показник в Україні. Найбільша щільність населення спо­стерігається в Донецько-Придніпровському економічному районі за рахунок індустріально розвинутих областей (Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської). У цих областях спостерігається найбільша питома вага міського населення (73-90%). Найбільш швидко ростуть великі міста. Серед міст із найбільшою чисельніс­тю - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, де чисельність населення відповідно - 2621, 1521, 1122, 1065 і 1027 тис. осіб.


 

2.4. Соціально-економічна категорія «трудові ресурси»

 

Трудові ресурси є найважливішою продуктивною силою суспі­льства, а також носієм відносин, що формуються у процесі відтво­рення робочої сили.

Трудові ресурси - це працездатне населення у працездатному віці, зайняте в різних сферах суспільно корисної праці й навчанням із відривом од виробництва. Це — чоловіки у віці 16—59 років і жін­ки у віці 16-54 роки, крім непрацюючих інвалідів праці й війни І та II груп і осіб, які отримують пенсії на пільгових умовах (чолові­ки віком 50-59 років, жінки віком 50-54 роки). До трудових ре­сурсів також відносять населення старше і молодше працездатного віку, якщо воно зайняте в суспільному виробництві.

Межі працездатного віку мають умовний характер і можуть змінюватися під впливом НТП, ступеня задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Так, продовження термінів освіти приводять до підвищення фактичного середнього віку осіб, які вступають у трудову діяльність до 18 років.

Ширшим поняттям порівняно з робочою силою і трудовими ресурсами є поняття трудового потенціалу. Визначення останнього поки що має дискусійний характер; у загальному понятті під трудо­вим потенціалом розуміють можливу кількість і якість праці. Він має сукупність якостей, що визначають працездатність людини, тобто фізичний, психологічний, моральний потенціал, обсяг загаль­них і спеціальних знань і навичок.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з бага­тьох складових, основними з яких є здоров'я, освіта, професіона­лізм, творчий потенціал, активність.

Узагальненими показниками трудового потенціалу виступають:

здоров'я населення, яке проявляється в середній тривалості життя, частці інвалідів, смертності за окремими віковими групами;

моральність населення, що характеризується ставленням суспіль­ства до соціально незахищених верств населення, релігійністю, показниками соціальної напруженості, злочинністю;

творчий потенціал населення, який проявляється в темпах науково-технічного прогресу, кількості патентів і міжнародних премій тощо;

організованість на рівні суспільства, оцінювану стабільністю законодавства і політичної ситуації;

рівень освіти населення, що характеризується питомою вагою осіб із вищою освітою, середньою кількістю років навчання в роз­рахунку на одну людину, доступністю різних рівнів освіти;

ресурси робочого часу, що характеризуються чисельністю пра­цездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безро­біття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік.

В економічній літературі, крім указаних категорій, які характе­ризують робочу силу, використовуються також поняття людського капіталу та людського потенціалу. Під останнім прийнято розуміти сукупність знань, умінь і мотивацій населення. Результатом реалі­зації людського потенціалу виступає людський капітал. Цей термін прийшов до нас із західної економічної теорії. За концепцією Г. Беккера - Т. Шульца людський капітал - це наявний запас здібностей і мотивацій населення, що впливають на зростання обсягів національного виробництва і збільшення доходів населення.

В Україні, на сучасному етапі розвитку економічної системи, перетворення людського потенціалу на капітал потребує створен­ня певних умов, основними серед яких є: формування мотивації до нарощування людського потенціалу та ефективнішого його вико­ристання, стимулювання попиту на послуги постіндустріального і суспільства, вихід України на світовий ринок високих технологій тощо [8, с 263].

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб­ник. - К.: Знання. - Прес, 2000. - Гл. 1.

2. Доклад о развитии человека за 2002 год. Углубление демократиза­ции в разобщенном мире. - Нью-Йорк; Оксфорд, 2002.

3. Доклад о развитии человеческого потенциала в странах Европы и СНГ. - М., 1999.

4. Экономика труда / Под ред Г. Р. Погосяна, Л. И. Жукова. - М.: Эко­номика, 1991.

5. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посібник- К.: МАУП 1997. - Глави 1-3.

6. Економічна еміграція з України: причини і наслідки. - К.: Геопринт 2003.

7. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Меликьяна, Р. П. Колосовой. - М.: Изд-во ЧеРо, 1996. - Гл. 1.

8. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. HAH України В. М. Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозування, Фенікс, 2003. - Розд. 3.