Практичне заняття № 2 (продовження)

ББК 65.242

В80

Волкова Н.В.Соціологія праці: Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямом підготовки 6.030505 «Управління персоналом та економіка праці» - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2012. – 102 с.

Навчально-методичний посібник призначений надати допомогу студентам організувати роботу із самостійного вивчення дисципліни «Соціологія праці» з метою засвоєння теоретичного матеріалу та набуття навичок застосування соціологічного підходу до управління трудовими відносинами. Посібник розроблений відповідно до навчального плану підготовки студентів за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво», програми навчальної дисципліни.

Укладач:	Н.В. Волкова	- ст. викладач кафедри управління персоналом та економіки праці Дніпропетровської державної фінансової академії
Рецензенти:	В.А. Макаренко	– кандидат соціологічних наук, доцент кафедри галузевої соціології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара
	Н.О. Кодацька	- к. соц. н., ст. викладач кафедри управління персоналом та економіки праці Дніпропетровської державної фінансової академії
Відповідальний за випуск:	А.Г. Бабенко	- д.е.н., проф., завідувач кафедри управління персоналом та економіки праці Дніпропетровської державної фінансової академії

Розглянуто та схвалено вченою

радою факультету управління персоналом

та економіки праці

Протокол № 4 від 06.02.2012 р.

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри управління персоналом та економіки праці

Протокол № 6 від 16.01.2012 р.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………
1.Тематичний план навчальної дисципліни…………………………………
2.Зміст навчальної дисципліни………………………………………………..
3.Методичні рекомендації до самостійної роботи………………..………….
4. Методичні рекомендації до практичних занять…………………………..
5. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань…………
6. Методичні рекомендації і завдання до домашньої контрольної роботи…………………………………………………………………………...
7.Підсумковий контроль…………………………………………………..….
8. Список рекомендованої літератури…………………………………….…

ВСТУП

Навчальна дисципліна “Соціологія праці” призначена для фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” за галуззю знань 0305 “Економіка та підприємництво” за напрямом підготовки 6.030505 “Управління персоналом та економіка праці”.

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Соціологія праці» спрямований на висвітлення основоположних підходів щодо вивчення дисципліни, їх ключових понять, теоретичного обґрунтування та практичних заходів до формування системи знань. Посібник стане в нагоді студентам до оволодіння системою знань та практичного їх застосування.

Мета:формування знань про сутність соціальних відносин, явищ і процесів, пов´язаних з працею, набуття вмінь виявляти соціальні чинники, що впливають на трудову діяльність, з метою підвищення її соціальної ефективності.

Компетенції,які необхідно сформувати в результаті вивчення навчальної дисципліни:

Інструментальні компетенції:

- здатність оцінювати якість досліджень соціально-трудових відносин;

- здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій;

- володіння базовими загальними питаннями соціології праці;

- здатність аналізувати соціально-трудові відносини;

- вміння аналізувати соціальні зміни в трудовій сфері;

- вміння розробляти і опрацьовувати елементарні соціологічні опитування, що стосуються трудового колективу;

- здатність визначати основні чинники соціальних процесів у сфері праці;

- здатність орієнтуватися у головних напрямах функціонування праці і особливостях її формування в Україні

- здатність визначати соціальні фактори і резерви підвищення ефективності праці у сучасних економічних умовах.

Міжособистісні компетенції:

- здатність спілкуватися, а також логічно і послідовно викладати засвоєні знання про соціально-трудові відносини, трудову поведінку та механізми її формування, ставлення до праці, задоволеність працею, соціальний контроль у сфері праці, процеси мотивації та стимулювання, соціальні процеси, що протікають в трудових колективах, адаптацію, малі групи, лідерство, згуртованість колективу тощо.

Системні компетенції:

- здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни;

- здатність вникати в контекст нової інформації та давати її тлумачення;

- уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв’язок між її розділами;

- здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорії;

- здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;

- здатність до синтезу, цілісного розуміння процесу праці;

- володіння базовими знаннями, необхідними для фахівця з управління персоналом.

Спеціальні компетенції:

- володіння соціологічними методами дослідження процесів і явищ у сфері праці;

- володіння методиками визначення соціально-психологічного клімату в колективі, привабливості праці, ціннісно-орієнтаційної єдності колективу, його згуртованості тощо.

Основними видами занять з даної дисципліни є лекції, призначені для засвоєння необхідного мінімуму знань та практичні заняття, які призначені для закріплення набутих студентами знань. Індивідуальні заняття проводяться у позанавчальний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей студентів і спрямованих на поглиблене вивчення студентами навчальної дисципліни. До індивідуальних завдань відносяться реферати та рішення задач науково-дослідного характеру. Навчальним планом також передбачена самостійна робота, яка має за мету забезпечити студента глибокими, всебічними знаннями у відповідній галузі під керівництвом викладача. Зміст самостійної роботи визначається робочою навчальною програмою дисципліни та методичними рекомендаціями викладача. Студентам рекомендується для самостійного опрацювання відповідна наукова література та періодичні видання.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студентів з певних тем навчальної програми.

Підсумковий контроль знань студентів з дисципліни проводиться у формі іспиту.

1. Тематичний план навчальної дисципліни

Назва змістового модуля, теми


Модуль 1. Соціологія праці
Змістовий модуль 1. Соціологія праці як галузь соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці. Трудова поведінка. Мотивація та стимулювання трудової діяльності
Тема 1. Соціологія праці як галузь соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці
Тема 2. Праця як соціальна діяльність. Ставлення до праці
Тема 3. Трудова поведінка, механізм її формування. Соціальний контроль у сфері праці
Тема 4. Мотивація та стимулювання праці
Поточний модульний контроль
Змістовий модуль 2. Трудова організація як об’єкт досліджень соціології праці. Особистість в трудовій організації. Кар’єра. Соціологічна служба трудових організацій
Тема 5. Трудова організація як соціальна спільнота. Проблеми лідерства
Тема 6. Соціалізація та адаптація особистості в трудовій організації
Тема 7. Соціологія професії та соціологія кар´єри. Професійна стратифікація
Тема 8. Соціологічна служба трудових організацій
Підсумковий контроль (іспит)

2.. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“ СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ”

Модуль 1. Соціологія праці

Змістовий модуль 1. Соціологія праці як галузь соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці. Трудова поведінка. Мотивація та стимулювання трудової діяльності

Тема 1. Соціологія праці як розділ соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці

Загальне поняття соціології, структура її знань. Соціологія праці як спеціальна соціологічна наука. Предмет соціології праці, її місце в системі наук про працю. Понятійний апарат соціології праці: соціальні взаємодії, соціально-трудові відносини, соціальні явища, процеси, структура, групи тощо. Роль спілкування у сфері праці.

Зв’язок соціології праці з іншими науками про працю. Функції та завдання соціології праці в умовах становлення ринку праці.

Основні категорії та поняття соціології праці і зайнятості: характер і зміст праці, умови праці, ринок праці, зайнятість, трудовий колектив, мотивація, адаптація, соціально-психологічний клімат, трудовий конфлікт.

Періодизація історії соціології праці. Характеристика трьох основних етапів її розвитку: донаукового, класичного та сучасного.

Соціальні та історичні передумови виникнення соціології праці як науки. Особливості соціальних поглядів на працю в античному світі. Соціальні трактування праці в епоху Відродження.

Класичний етап розвитку наукових знань соціології праці в ХІХ ст. Емпіричні соціологічні дослідження сфери трудової діяльності ХХ ст. Проблеми відчуження та розподілу праці в дослідженнях представників провідних шкіл класичного етапу: англійської школи політекономії, французької школи соціології праці, марксизму, німецької школи соціології праці, методологія аналізу проблем праці у творах М. Вебера, Т. Веблена, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, К. Маркса.

Суспільно-історичні та теоретичні передумови виникнення класичної школи наукового менеджменту в США. Теоретико-методологічні основи індустріальної соціології. Наукова діяльність Ф. Тейлора як початок систематичних досліджень соціальних проблем у трудовій сфері. Сутність тейлорівської системи мотивації до праці.

Школа «людських відносин». Мейо Е., Левін К. про особисті мотиви трудової поведінки. Методологія та методика Хотторнського експерименту.

Подальший розвиток проблематики людських відносин в теорії ієрархії потреб А. Маслоу, двофакторної теорії мотивації Ф. Герцберга, теорії мотивації Д. Макклелланда, теорії стилів керівництва Д. Макгрегора. Соціометричний підхід Дж. Морено до вивчення соціально-трудових відносин.

Сучасні теоретичні (концепція постіндустріального суспільства – Д. Белл, А. Тоффлер, А. Турен, В. Л. Іноземцев та ін.) та прикладні концепції (концепція «якості трудового життя» - Л. Девіс, Р. Дабін) соціології праці.

Особливості становлення та розвитку соціології праці в Україні.

Протосоціологічний період розвитку соціології праці в Україні. Ідеї та погляди Феофана Прокоповича, Г. Кониського, Г. С. Сковороди.

Академічний період розвитку соціології праці та його основні представники – М. М. Ковалевський, І. Я. Франко, М. І. Туган-Барановський, Б. О. Кістяківський, В. К. Липинський, М. Ю. Шаповал.

Радянський етап вітчизняної соціології праці. Соціологічні дослідження в 20-ті роки вчених Всеукраїнського інституту праці (м. Харків) під керівництвом Ф.Дунаєвського. Основні напрями досліджень: Соціальна інженерія, наукова організація праці, психотехніка. Причини та наслідки згортання емпіричних соціологічних досліджень у 30-ті рр.. ХХ ст.

Відродження соціологічних досліджень праці наприкінці 50-х на початку 60-х років ХХ ст.

Основні напрями досліджень у сфері соціології праці на теренах колишнього Радянського Союзу в 70-80-х рр.. ХХ ст. Внесок українських вчених (С. О. Войтович, В. Г. Городяненко,, К. К. Грищенко, М. П. Лукашевич, С. О. Макєєв, В. Л. Оссовський, В. І. Патрушев, В. Є. Пилипенко, В. А. Піддубний, В. А. Полторак, І. М. Попова, А. О. Ручка, М. А. Сакада, Є. І. Суїменко, В. П. Чорноволенко та ін.) в розвиток соціології праці цього періоду.

Сучасний етап у розвитку соціології праці. Основні завдання і проблеми соціології праці в умовах переходу до ринкової економіки.

Тема 2. Праця як соціальна діяльність. Ставлення до праці

Соціальна сутність праці. Роль праці у становленні людини і суспільства. Зміст і характер праці, їх вплив на суспільні відносини.

Соціальні функції праці, їх зміни в доринкових і ринкових умовах.

Особливості праці в період переходу до ринкових умов господарювання. Демократизація трудових відносин, вплив на них економічної і політичної реформ. Множинність форм трудової діяльності. Розвиток кооперативної та приватної діяльності. Проблеми посилення соціальної справедливості у сфері праці. Неоднорідність праці як основа соціальної диференціації працівників. Поняття змістовності праці.

Особливості праці як джерела соціальних процесів (переміщення, мобільності, плинності тощо).

Структурні зміни, динаміка розвитку праці в сучасному виробництві під впливом НТР.

Відчуження праці: історія і сучасність. Соціальні показники відчуження праці. Шляхи подолання відчуження праці.

Трансформація процесу праці в постіндустріальному суспільстві. Характеристика постіндустріального суспільства з погляду процесів, що відбуваються в сфері праці.

Сутність категорії “ставлення до праці”. Ставлення до праці як найважливіша ознака характеру праці. Структура ставлення до праці: мотивація, трудова поведінка, оцінка.

Чинники, що впливають на ставлення до праці. Об’єктивні та суб’єктивні показники ставлення до праці. Ставлення до праці - визначальний чинник продуктивності праці.

Типологія ставлення до праці. Способи подолання апатії, трудової інертності, консерватизму, безвідповідальності та інших стримуючих чинників у процесі праці.

Задоволення працею, методи її визначення.

Тема 3. Трудова поведінка, механізм її формування. Соціальний контроль у сфері праці

Сутність і значення соціальної поведінки. Поняття трудової діяльності. Співвідношення трудової діяльності та трудової поведінки.

Зміст трудової поведінки. Структура трудової поведінки. Види трудової поведінки. Об’єктивні та суб’єктивні чинники детермінації трудової поведінки. Механізм регуляції трудової поведінки.

Форми прояву трудової поведінки в ринкових умовах господарювання. Девіантна трудова поведінка.

Сутність і формула економічної поведінки. Потреби, їх роль у формуванні трудової поведінки. Конкретизація загальних потреб у сфері праці. Цінності та ціннісні орієнтації.

Соціальний контроль у сфері праці. Т. Парсонс про три групи санкцій. Формальні санкції, їх характеристика. Зміст неформальних санкцій. Суб’єкти соціального контролю. Громадська думка як елемент соціального контролю. Функції соціального контролю. Соціальні норми як обмеження у сфері праці. Поняття про звички, традиції, санкції.

Трудова етика як інститут соціальної регуляції трудової поведінки. Соціокультурна детермінація трудової поведінки.

Тема 4. Мотивація та стимулювання праці

Функції і структура мотивації трудової діяльності.

Структура мотиваційного процесу. Потреби особистості та їхня структура. Роль інтересів у мотиваційному процесі. Роль і місце цінностей у процесі мотивації. Термінальні та інструментальні цінності.

Поняття та функції мотивів трудової діяльності.

Особливості структури мотиваційного ядра трудової поведінки, місце в ньому мотиву матеріального забезпечення.

Сутність і функції стимулювання, його роль у загальній системі трудової мотивації.

Класифікація стимулів праці, її критерії. Економічні та неекономічні, індивідуальні й колективні стимули, взаємозв’язок між ними.

Вимоги до організації стимулювання: комплексність, диференційованість, оперативність, гнучкість, гласність, участь працівників в організації стимулювання.

Сутність і значення стимулювання праці. Соціальна функція стимулювання. Комплексність стимулювання. Принцип соціальної справедливості. Матеріальне стимулювання і його особливості в умовах переходу до ринкової економіки. Моральне стимулювання: сутність, стадії, принципи організації.

Чинники, що впливають на ефективність стимулювання. Характеристики ефективної системи стимулювання. Стимули до праці в нових умовах господарювання.

Стимулювання праці в світовій практиці.

Змістовий модуль 2. Трудова організація як об’єкт досліджень соціології праці. Особистість в трудовій організації. Кар’єра. Соціологічна служба трудових організацій

Тема 5. Трудова організація як соціальна спільнота. Проблеми лідерства.

Поняття трудової організації. Соціальна організація як складова трудової організації. Співвідношення понять «трудова організація» та «виробнича організація». Класифікація трудових організацій: за формою власності, за сферою діяльності, за чисельністю працівників, за часом створення. Функції трудових організацій у суспільстві.

Соціальна структура трудової організації. Поняття про трудовий колектив. Різновиди трудових колективів, принципи їх класифікації.

Соціальна група як елемент соціальної структури. Реальні (функціонально-виробничі та соціально-психологічні) та умовні (професійно-кваліфікаційні, соціально-демографічні) соціальні групи в трудовій організації. Поняття складу та структури трудової організації. Різновиди соціальної структури трудової організації: функціонально-виробнича структура, професійно-кваліфікаційна структура, соціально-психологічна структура, соціально-демографічна структура.

Соціологічні дослідження трудових організацій, аналіз взаємовідносин у трудових колективах. Поняття згуртованості трудового колективу. Вплив згуртованості на ефективність діяльності трудового колективу. Ціннісно-орієнтаційна та предметно-діяльнісна єдність колективу. Чинники, що впливають на згуртованість колективу.

Соціальний розвиток трудового колективу. Роль нововведень у розвитку виробничих колективів. Кількісні та якісні характеристики рівня розвитку виробничих колективів.

Формальні та неформальні взаємини в колективі. Основні напрямки оптимізації соціального середовища в колективі.

Закони України про функціонування трудових колективів і організацій.

Поняття про трудову групу. Функції групи в організації. Об’єктивні та суб’єктивні показники ефективності груп. Шляхи їх оптимізації. Значення групи в соціальній організації.

Керівництво трудовими колективами. Поняття про керування і лідерство. Відмінності між керуванням та управлінням. Лідерство як управлінська функція. Взаємозв’язок функцій управління, керування, лідерства. В чому полягають позиції лідерства. Лідерство як основоположна функція в сучасному менеджменті.

Тема 6. Соціалізація та адаптація особистості в трудовій організації

Особистість. Теорії формування особистості. Соціалізація особистості. Виховання. Перевиховання. Ідивідуалізація. Фаталізм. Волюнтаризм. Конформізм.

Сутність трудової адаптації особистості. Первинна і вторинна трудова адаптація. Структура трудової адаптації: професійна, організаційна, соціально-психологічна, культурно-побутова, психофізіологічна. Специфіка адаптаційного процесу та його основні стадії.

Об’єктивні та суб’єктивні чинники трудової адаптації. Показники адаптованості працівника в колективі. Розвиток особистісного потенціалу працівника – основний показник успішної адаптації. Причини дезадаптації.

Проблеми трудової адаптації молоді.

Управління трудовою адаптацією. Роль соціолога в оптимізації адаптаційного процесу працівника в колективі.

Тема7. Соціологія професії та соціологія кар´єри. Професійна стратифікація.

Поняття професії та її елементів. Об’єктивні та суб’єктивні підстави професії. Взаємозв’язок професії, спеціальності та спеціалізації.

Профорієнтація, її вплив на трудову діяльність. Професійне самовизначення.

Професіограми, їх дія і професійна орієнтація. Структура професіограми.

Процес професіоналізації праці. Соціальний статус професії та його форми: економічний та престижний статуси. Об’єктивні умови професіоналізації. Професіоналізм і професіонал. Професійні групи. Культура професійної групи.

Професійне тестування і селекція індивідів професійними організаціями. Обмеження на професію та дискримінація на ринку праці. Заборона на професію. Обмеження дієздатності громадянина. Обмеження ділової практики. Обмеження виконання окремих видів професійної діяльності та діяльності, пов’язаної з джерелом підвищеної небезпеки. Обмеження персоналу при проходженні державної служби. Особиста упередженість. Дискримінація з боку роботодавця, споживача, працівника. Статистична дискримінація.

Сутність трудової адаптації, її чинники та критерії. Трудова мобільність і кар’єра. Кар’єра у широкому і вузькому значеннях. Типи кар’єри. Ознаки кар’єрної стратегії (принципи службової тактики).

Форми професійної стратифікації: ієрархія професійних груп, стратифікація всередині професійної групи. Умови між професійної стратифікації. Висота, поверховість і профіль внутрішньо професійної стратифікації.

Тема8. Соціологічна служба трудових організацій

Значення і функції соціологічної служби. Способи включення соціологічних служб у структури управління підприємства або установи (організаційні варіанти). Чисельність співробітників соціологічних служб. Напрями взаємодії соціологічної служби з іншими органами управління підприємством. Зміст типового положення «Про соціологічну службу трудових організацій».

Соціологічні дослідження, що проводяться соціологічними службами.

Загальна характеристика і класифікація методів збирання первинної соціологічної інформації. Аналіз документів як джерело інформації, його місце серед інших методів збирання інформації. Види документів, їх класифікація. Співвідношення якісного і кількісного аналізу документів.

Методи аналізу документів. Якісний і кількісний аналіз. Спостереження в соціології.

Соціальний експеримент, його призначення. Різновиди соціального експерименту. Соціологічний експеримент, його спрямування та етапи проведення. Місце дослідника в соціологічному експерименті.

Опитування як метод збирання соціологічної інформації, його місце серед інших методів.

Особливості анкетування. Анкета, її структура. Вимоги до анкетера. Специфіка інтерв’ю, його організація.

Експертна оцінка як різновид опитування. Види експертних оцінок, етапи їх здійснення.

Функції професійної атестації. Засоби підвищення якості експертної оцінки. Використання в соціології психологічних методів. Суть і призначення тесту. Вимоги до тесту. Класифікація тестів.

Місце соціометрії в соціологічному дослідженні. Різновиди соціометричних критеріїв. Соціокарта, соціоматриця, соціограма, їх призначення. Кількісна інтерпретація соціометричних даних. Мета і способи обробки первинної і соціологічної інформації. Необхідність кількісного виміру.

Інструмент виміру. Шкали, їх види та призначення. Індикатори, індекси, їх призначення. Способи соціологічного аналізу.

Особливості та ефективність роботи соціологічних служб. Економічний ефект від впровадження рекомендацій соціологів. Визначення економічних наслідків соціальних змін.

Умови довірливих стосунків соціолога та респондента. Прямий і зворотний зв’язок у процесі спілкування. Етичні норми соціолога. Соціальні технології в діяльності соціологічних служб.

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Цілями самостійної роботи студентів над програмним матеріалом являються:

√ Закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих на лекції.

√ Формування знань щодо загально трудових і професійних вмінь.

√ Формування умінь і навичок самостійної розумової праці.

Інструктивно-методичні вказівки до самостійної роботи

1. Уважно прочитайте конспект лекцій.

2. Уважно прочитайте запропонований матеріал у відповідності з поставленим завданням.

3. З’ясуйте, що означають нові терміни і поняття.

4. Дайте відповідь на контрольні запитання.

5. Підготуйтеся до виконання практичної роботи.

Самостійна робота № 1

Тема 1. Соціологія праці як розділ соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці

Мета :

√ визначити місце і роль соціології праці в системі соціологічних знань;

√ уяснити зміст основних функцій соціології праці;

√ Поглибити знання з історії розвитку соціології праці;

√ Визначити перспективи можливого розвитку даної науки та використання її надбань в управлінській діяльності.

План

1. Загальне поняття соціології, структура її знань.

2. Предмет соціології праці, її місце в системі наук про працю.

3. Роль спілкування у сфері праці.

4. Функції та завдання соціології праці в умовах становлення ринку праці

5. Соціальні та історичні передумови виникнення соціології праці як науки.

6. Особливості соціальних поглядів на працю в античному світі.

7. Соціальні трактування праці в епоху Відродження.

8. Класичний етап розвитку наукових знань соціології праці в ХІХ ст.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні теми студенти повинні розуміти, що мета соціології праці – дослідити соціальні явища і процеси, розробити рекомендації по їх регулюванню, прогнозуванню і плануванню, націлені на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда в сфері праці і досягнення на цій основі найбільш повної реалізації й оптимального співвідношення їх уподобань.

Соціологія праці – це наука про закони та закономірності сталих взаємозв’язків окремих індивідів, спільнот як активних суб’єктів праці, які знаходять конкретний вияв у соціальних явищах та процесах трудової сфери.

Завданнями соціології праці є:

- вивчення й оптимізація соціальної структури суспільства, колективу;

- аналіз ринку праці як регулятора оптимальної й раціональної мобільності трудових ресурсів;

- пошук шляхів найбільш повної реалізації трудового потенціалу сучасного робітника;

- оптимальне співвідношення моральних та матеріальних стимулів;

- посилення соціального контролю й боротьба з відхиленнями від загальноприйнятих принципів та норм у сфері праці;

- вивчення причин й вироблення системи заходів з попередження й вирішення трудових конфліктів.

Науковці виокремлюють три основні складові предмета соціології праці:

1) соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці;

2) ставлення людини до праці, її змісту й характеру. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення людини до праці, пов’язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;

3) соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей пов’язаних між собою працівників, що працюють колективно.

Таблиця 1

Основні види сучасних наук

Природничі	Технічні	Гуманітарні	Соціальні
Природа	Техніка	Людина	Суспільство
Астрономія Фізика Хімія Біологія Геологія	Механіка Радіотехніка Електроніка Біотехнологія	Фізіологія Психологія Філологія Педагогіка Мовознавство	Соціологія Економіка Політологія Історія Право

Рис. 3.1 Функції соціальної праці

Сучасні науки залежно від сфери досліджуваних інтересів поділяють на чотири основні види: природні, технічні, гуманітарні, та соціальні.

У соціології праці вирізняють кілька напрямів, дисциплін та галузей наук, кожна з яких має власний предмет дослідження:

· Соціологія професій;

· Соціологія організацій;

· Соціологія трудового колективу;

· Промислова соціологія;

· Соціологія управління;

· Соціологія менеджменту;

· Соціологія міста (села);

· Соціологія способу життя;

· Соціологія особистості;

· Соціологія виробничого колективу.

· У розвитку соціології праці виділяють три періоди: донауковий (ІІІ ст. до н.е. – ХVІІІ ст. н.е.), класичний (ХІХ ст. – початок ХХ ст.) і сучасний (починається у 20-ті рр. ХХ ст.). Значним досягненням наукової думки (з точки зору соціології праці) було відкриття вкрай низької продуктивності рабської праці і притаманного їй явища рестрикціонизму (свідомого стримування продуктивності).

· Загалом поява перших елементів наукового знання стає можливим у зв’язку з розвитком суспільного поділу праці. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з’являється категорія людей, що професійно займаються розумовою діяльністю. Спроби створення теорій про працю належать уже Демокриту, Платону, Аристотелю. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищ і процесів, пов’язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторі й часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення. Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460-370 рр. до н.е.) вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов’язані з нею. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. Геракліт (520-460 рр. до н.е.) залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб поділяв їх на дві групи. Перша група-це люди, в поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи. Видатний давньогрецький філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що кожній людині притаманні розум, афекти і пристрасті, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перевага розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. А коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони. Платон перший установив закон «гармонічного розмаїття праці», згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці.

· Радикально змінюється ставлення до праці. Протестантизм уперше працю підносить на щабель вищих релігійних цінностей. І якщо Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564) у своїх ученнях наповнюють працю релігійно-моральним змістом і здійснюють цим самим духовний переворот у сприйнятті праці, то відомий шотландець Адам Сміт (1723-1790) створює систематизоване вчення про поділ праці і здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей термін і, з’ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами. А. Сміт уважав, що поділ праці – результат не чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший.

У розвитку соціології праці виділяють три періоди: донауковий (ІІІ ст. до н.е. – ХVІІІ ст. н.е.), класичний (ХІХ ст. – початок ХХ ст.) і сучасний (починається у 20-ті рр. ХХ ст.). Значним досягненням наукової думки (з точки зору соціології праці) було відкриття вкрай низької продуктивності

рабської праці і притаманного їй явища рестрикціонизму (свідомого стримування продуктивності).

Загалом поява перших елементів наукового знання стає можливим у зв’язку з розвитком суспільного поділу праці. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з’являється категорія людей, що професійно займаються розумовою діяльністю. Спроби створення теорій про працю належать уже Демокриту, Платону, Аристотелю. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищ і процесів, пов’язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторі й часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення. Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460-370 рр. до н.е.) вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов’язані з нею. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. Геракліт (520-460 рр. до н.е.) залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб поділяв їх на дві групи. Перша група-це люди, в поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи. Видатний давньогрецький філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що кожній людині притаманні розум, афекти і пристрасті, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перевага розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. А коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони. Платон перший установив закон «гармонічного розмаїття праці», згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці.

Радикально змінюється ставлення до праці. Протестантизм уперше працю підносить на щабель вищих релігійних цінностей. І якщо Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564) у своїх ученнях наповнюють працю релігійно-моральним змістом і здійснюють цим самим духовний переворот у сприйнятті праці, то відомий шотландець Адам Сміт (1723-1790) створює систематизоване вчення про поділ праці і здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей термін і, з’ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами. А. Сміт уважав, що поділ праці – результат не чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший.

Ключові терміни і поняття

Соціологія –наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціальний закон –об’єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Наука соціальна –система галузей знань про суспільство, закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі елементи цієї структури і різні сторони суспільного життя; про суспільне буття, спільну свідомість та їх взаємодію; про людину, її формування, діяльність, розвиток, стан; про людські спільноти, класи, нації, групи й відносини між ними; про матеріальну й духовну культуру.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття соціології праці як науки.

2. У чому полягає предмет соціології праці?

3. Роль спілкування у сфері праці.

4. Який зв’язок соціології праці з іншими науками про працю?

5. Назвіть основні функції та завдання соціології праці в ринкових умовах.

6. В чому полягає характер і зміст праці?

7. Назвіть особливості соціологічної інформації.

8. Як використовується соціології праці в діяльності менеджера?

9. Яке значення основних категорій соціології праці?

10. Класифікуйте соціально-трудові відносини у сфері праці.

11. Розкрийте соціальні та історичні передумови виникнення соціології праці як науки.

12. Які особливості соціальних поглядів на працю в античному світі?

13. У чому полягає соціальне трактування праці в епоху Відродження?

14. Охарактеризуйте класичний етап розвитку наукових знань соціології праці в ХІХ ст.

15. Яка сутність теоретико-методологічні основи індустріальної соціології?

16. Розкрийте сутність тейлорівської системи мотивації до праці.

17. Здійсніть аналіз становлення соціології праці в Україні.

18. Які основні завдання і проблеми соціології праці в умовах переходу до ринкової економіки?

Бібліографічний список

1-15, 16, 19, 20, 24, 37, 40.

Самостійна робота № 2

Тема 2 : Праця як соціальна діяльність. Ставлення до праці.

Мета:

√ Виявити значення праці та її соціальні функції у суспільстві;

√ Визначити причини і форми прояви відчуження праці у суспільстві;

√ Розкрити витоки соціального нерівності робітників та її соціальні ознаки.

План

1. Соціальна сутність праці.

2. Роль праці у становленні людини і суспільства.

3. Зміст і характер праці, їх вплив на суспільні відносини.

4. Соціально-економічна неординарність праці як основа соціологічної диференціації.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Соціальна діяльність – це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб’єктом може бути лише людина, а об’єктом є елементи навколишнього світу.

Соціальнасутність праці реалізується в сукупності її соціальних функцій:

· Функція створення матеріальних та духовних благ, суспільного багатства;

· Функція бути основою суспільства й суспільного устрою;

· Функції мірі перерозподілу суспільного багатства, міри споживання.

Праця – це доцільний процес створення споживних вартостей, матеріальних і моральних цінностей, необхідних для задоволення людських потреб. Праця створює суспільне багатство і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства.

Рис 3.2. Соціальна сутність праці

Соціально-економічна неординарність праці - соціальна проблема, яка є актуальною завдяки масштабу розвитку науки та техніки

Розрізняють такі типи ставлення до праці:

· супернормативне – виключно сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам;

· субнормативне – недостатньо сумлінне;

· ненормативне – несумлінне.

Рис.3.3 Основні функції працівника трудовому процесі

Зміст праці – сукупність трудових функцій, що відображають взаємодію людини й знарядь праці в процесі труда, а також співвідношення й взаємозв’язок цих функцій.

До основних трудових функцій в залежності від ролі в виробничому процесі їх носіїв відносять:

· енергетичну;

· технологічну;

· контрольно-регулюючу;

· управлінську.

Питання для самоконтролю

1. Яка роль праці у становленні людини і суспільства?

2. Охарактеризуйте зміст і характер праці та вплив на суспільні відносини.

3. Які особливості праці в період переходу до ринкових умов господарювання?

4. У чому полягає множинність форм трудової діяльності?

5. Що являє собою розвиток кооперативної та приватної діяльності?

6. Сутність проблеми посилення соціальної справедливості у сфері праці.

7. Розкрийте протиріччя праці на сучасному етапі розвитку суспільства.

8. Особливості праці як джерела соціальних процесів.

9. Сутність категорії “ставлення до праці”.

10.Які чинники впливають на ставлення до праці?

Бібліографічний список

1-15, 37, 40.

Самостійна робота № 3

Тема3: Трудова поведінка, механізм її формування. Соціальний контроль у сфері праці

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студента про:

√ механізм формування трудової поведінки людини;

√ чинники формування моделей економічної поведінки;

√ виявити зміст основних видів і функцій соціального контролю в трудовому колективі;

√ розкрити механізм соціального контролю, його складові та шляхи удосконалення.

План

1. Сутність і значення соціальної поведінки.

2. Сутність і формула економічної поведінки.

3. Потреби, їх роль у формуванні трудової поведінки.

4. Цінності та ціннісні орієнтації.

5. Соціальний контроль у сфері праці.

6. Суб’єкти соціального контролю.

7. Функції соціального контролю.

8. Громадська думка як елемент соціального контролю.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Соціальна поведінка –це комплексвзаємопов’язаних дій, які чинять люди в системі конкретного соціуму для вдоволення своїх найбільш значущих потреб. Вона є результатом як об’єктивної, так і суб’єктивної детермінації людської активності. З одного боку, це складна система пристосування особистості до різноманітних умов, а з іншого – форма перетворення і зміни соціального середовища згідно з об’єктивними можливостями, які людина відкриває для себе з урахуванням своїх власних цінностей. Її різновидами, крім трудової, є виробнича, економічна, організаційна, функціональна, комунікативна, демографічна, нормативна, девіантна та ін.. У них відображаються властивості основних суб’єктів соціального життя: окремих індивідів, груп, спільнот.

Трудова поведінка –це свідомо регулюємий комплекс дій й дій робітника, пов’язаний з збігом його професіональних можливостей, інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничого процесу. Сутність трудової поведінки відображається в його структурі, яка охоплює:

· Циклічно повторювані дії, однотипні за результатом;

· Маргінальні дії й учинки, що формуються на фазах перехідного стану від одного статусу до іншого;

· Поведінкові схеми й стереотипи, зразки поведінки, що часто зустрічаються.

Потреби – це ті форми взаємодії людини з навколишнім середовищем (матеріальним і духовним), необхідність яких зумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності, що так чи інакше усвідомлюються і відчуваються людиною.

Під соціальним контролем у сфері праці розуміють процеси в певній соціальній підсистемі (суспільство, галузь, трудові колективи), які забезпечують її стійкість і можливість управління функціонування її елементів (люди, трудові підрозділи).

Соціальний контроль – це механізм оцінки і санкціонування діяльності підсистеми з позиції суспільних інтересів і домінуючих норм, а також спосіб саморегуляції соціальної підсистеми, яка забезпечує взаємодію її елементів за рахунок нормативного регулювання. Соціальний контроль має структуру, яку складають три взаємопов’язаних процеси:

· спостереження поведінки;

· оцінка і категоризація поведінки з точки зору соціальних норм;

· реакція на поведінку у вигляді санкцій.

Суб’єктами соціального контролю є адміністрація, громадські організації, групи, самі індивіди залежно від суб’єкта соціальний контроль поділяють на адміністративний, контроль з боку громадських організацій, груповий контроль, самоконтроль.

Таблиця 2

Конкретизація загальних потреб у сфері праці

Загальні потреби	Потреби у сфері праці
Психофізіологічного задоволення	Фізичне задоволення трудовою діяльністю
Матеріальний добробут	Зарплата, забезпечення житлово-побутових потреб та інші матеріальні блага
Соціальна активність	Суспільно значуща трудова діяльність
Незалежність	Певний трудовий статус, економічна самостійність
Стабільність і стійкість існування	Гарантоване місце роботи і заробіток
Спілкування, належність до групи	Професійне спілкування, належність до трудової організації
Визнання (повага) оточуючих	Просування по посадових сходинках, повага з боку колег, підлеглих, керівника
Удосконалення, самовираження	Професійне удосконалення, творчість, виконання відповідальної роботи, прийняття самостійних рішень, вияв ініціативи
Знання та поінформованість	Підвищення професійних знань, поінформованості у виробничих процесах, інтелектуального рівня

Функції соціального контролю:

· оцінна;

· стимулююча;

· корегуюча соціальні відхилення;

· зміцнення трудової дисципліни;

· соціалізаційна;

· стабілізаційно-розвиваюча виробництво;

· фізичний захист людини;

· моральний та психічний захист працівника.

В залежності від суб’єкта розрізняють чотири види соціального контролю:

· адміністративний;

· суспільний;

· груповий;

· самоконтроль.

Розрізняють такі типи соціального контролю:

· суцільний і вибірковий;

· змістовний і формальний;

· відкритий та прихований.

Громадська думка – це особливий стан масової свідомості, який виникає як сукупність логічно пов’язаних між собою спільних уявлень, оцінок, суджень і розуміння громадянами значущих для них явищ, подій та процесів. Громадська думка виявляється в реакції, оцінному ставленні певних соціальних спільнот до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ та процесів з точки зору цих спільнот.

Питання для самоконтролю

1. Сутність і значення соціальної поведінки.

2. Яке значення трудової поведінки?

3. Сутність і формула економічної поведінки.

4. Конкретизуйте загальні потреби у сфері праці.

5. Охарактеризуйте цінності та ціннісні орієнтації.

6. Сутність адміністративного контролю у сфері праці.

7. Загальні принципи групового контролю у сфері праці.

8. Значення суспільного контролю у сфері праці.

9. Які структурні елементи включені до механізму соціального контролю?

10. Методика використання негативних санкцій.

11. Зміст дисциплінарної політики в трудових колективах.

12. Основні принципи реалізації дисциплінарної політики в трудових колективах.

13. Методика використання позитивних санкцій.

Бібліографічний список

1-15, 22, 26, 30, 37, 40.

Самостійна робота № 4

Тема 4: Мотивація та стимулювання праці

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

√ сутність мотивації праці і її функцій;

√ основні концепції мотивації трудової діяльності;

√ основні моделі мотивації трудової діяльності;

√ основні види стимулів трудової діяльності;

√ основні функції стимулювання праці;

√ визначити стратегію стимулювання праці і організаційні вимоги до праці по стимулюванню.

План

1. Функції і структура мотивів праці.

2. Сутність і функції стимулювання, його роль у загальній системі трудової мотивації.

3. Класифікація стимулів праці, її критерії.

4. Вимоги до організації стимулювання.

5. Сутність і значення стимулювання праці.

6. Соціальна функція стимулювання.

7. Комплексність стимулювання.

8. Принцип соціальної справедливості.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

За допомогою мотивів людина пояснює й обґрунтовує свою поведінку в тій чи іншій трудовій ситуації. Звідси за функціональною спрямованістю розрізняють мотиви – спонукання – реальні сили, що рухають учинки, і мотиви – судження, що обґрунтовують і пояснюють учинки самому суб’єктові та іншим. Перші, крім безпосередньої спонукальної функції, яка пов’язує сили працівника і спрямовує його до діяльності, виконують орієнтуючу функцію, спрямовуючи дії працівника в ситуації вибору потрібного варіанта поведінки, блокують одні дії та зумовлюють інші, опосередковуючу, тобто опосередковують діяльність зовнішніх і внутрішніх активізуючих сил, з’явившись на межі їх, а також мобілізуючу, яка полягає в мобілізації сил працівника для реалізації обраних варіантів трудової поведінки.

Мотиви – судження виконують цілеутворювальну функцію цілеутворювальну функцію – визначають значущість певного варіанта поведінки для її суб’єкта, виявляючи її особистісний сенс, і з’ясувальну, яка полягає в тому, що за допомогою мотиву працівник з’ясовує й обґрунтовує доцільність своїх дій у певній трудовій ситуації. В межах з’ясувальної функції вирізняють функції соціалізації, що полягає в усвідомленні соціальної ролі працівника в трудовому середовищі, та корегуючу, що виявляється в уточненні старих і формуванні нових цінностей, норм та ідеалів.

Мотивація праці –це процес вибору людиноюобґрунтування свого способу участі в трудовій діяльності, спонукання до активної трудової поведінки, основане на задоволенні важливих для людини потреб.

Мотив у загальному розумінні є поясненням причин дії, які утворюють підґрунтя для прийняття рішення про дію. Це ніби вербальне визначення мети і програми, що надає можливість суб’єкту розпочати свої дії. Мотив, який спонукає до одних дій та гальмує інші, завжди пов'язаний з ціннісною орієнтацією людини.

Відомо, що стимул трактується як зовнішній вплив на суб’єкт, зовнішня спонука до дій. нам може стати будь-яке благо - матеріальний предмет, стан, образ, що набуває значущості, стає бажаним для індивіда, метою його зазіхань, актуалізованою потребою. Щоб оволодіти об’єктом – стимулом, людині необхідні знання, практичні навички й уміння, засоби діяльності, певні соціально-психологічні якості тощо.

До структурних елементів процесу мотивації відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали та мотиви. Сутність мотиваційного процесу реалізується через притаманні йому функції:

· Роз’яснювальна-обґрунтовану, яка аргументує доцільність поведінки суб’єкта;

· Регулятивну, яка блокує одні дії та дозволяє інші;

· Комунікативну – пояснює та прогнозує спілкування у сфері праці;

· Соціалізаційну, яка полягає в усвідомленні соціальної ролі на макро- та мікрорівні в трудовому колективі;

· Коригувальну, як механізм уточнення старих і формування нових ідеалів, норм, цінностних орієнтацій.

Стимулювання праці – спонукання до праці через заохочення, винагороду за трудові зусилля.

Стимули – це зовнішні чинники: виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо. Соціологічний підхід до проблеми стимулювання полягає у виділенні та зіставленні, з одного боку, системи стимулів, з іншого – системи інтересів і потреб, на задоволення яких спрямовуються ці стимули.

Під стимулюванням праці розуміють вплив на трудову поведінку робітника шляхом створення особисто значущих умов (трудової ситуації), що спонукують його діяти певним образом. Тим самим створюються з одного боку сприятливі умови для задоволення потреб робітника, з іншого – забезпечується трудова поведінка, необхідна для успішного функціонування підприємства, тобто відбувається обмін діяльністю. Перерахуємо основні методи матеріального стимулювання:

· традиційні;

· цільові

· індивідуального збагачення праці;

· співучасті.

До функцій, які визначають місце і роль стимулювання в механізмі регуляції трудової поведінки:

· економічна;

· соціальна;

· соціально-психологічна;

· морально-виховна.

Соціальна функція стимулювання –полягає у формуванні певного інтересу людини до найповнішого прояву своїх можливостей на конкретному робочому місці і досягнення завдяки цьому більш високого трудового результату. Конкретний вияв ця функція знаходить у:

· спрямуванні діяльності суб’єкта на здійснення соціально значущих завдань з виробництва матеріальних і духовних благ;

· узгоджені різних видів інтересів (індивідуальних, групових, державних), досягненні єдності в мотивах трудової діяльності;

· активізації працівників у використанні їхнього трудового потенціалу, розвитку ініціативи, самостійності, підприємництва.

Комплексність стимулювання передбачає використання всіх видів стимулів – матеріальних і моральних, індивідуальних і колективних. При цьому основною складовою ефективного стимулювання праці є стимулювання самого працівника, заохочення конкретної людини, а не безликого виконавця чи перевиконавця виробничих завдань.

Соціальна справедливістьвзагалі означає створення для всіх працівників однакових можливостей реалізації своїх здібностей і задоволення потреб згідно з обсягом трудового внеску; відповідність винагороди, отриманої ними, їхньому трудовому внеску. Соціальна справедливість виявляється в тому, що засоби до життя отримуються тільки за рахунок праці. Відповідно до принципів соціальної справедливості оплата організується згідно з вартістю трудового внеску.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте функції і структуру мотивів праці.

2. Назвіть особливості структури мотиваційного ядра.

3. Яка сутність і функції стимулювання?

4. Розкрийте роль стимулювання у загальній системі трудової мотивації.

5. Класифікуйте стимули праці та її критерії.

6. Опишіть економічні та неекономічні стимули праці.

7. Дайте характеристику індивідуальних й колективних стимулів праці.

8. Які вимоги до організації стимулювання?

9. Яка участь працівників в організації стимулювання?

10.Сутність і значення стимулювання праці.

11.Яка соціальна функція стимулювання?

12.Охарактеризуйте комплексність стимулювання.

13.Розкрийте принципи соціальної справедливості.

14.У чому полягає матеріальне стимулювання і його особливості в умовах переходу до ринкової економіки?

15.У чому полягає моральне стимулювання: сутність, стадії, принципи організації?

Бібліографічний список

1-15, 23, 30, 36, 37, 40.

Самостійна робота № 5

Тема 5. Трудова організація як соціальна спільнота. Проблеми лідерства

Мета : поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

√ сутнісні ознаки трудового колективу;

√ основні типи структур колективу, їх взаємозв’язок з функціями колективу;

√ функціональну роль малих трудових груп;

√ ознаки соціальної групової спільності, властиві трудовому колективу;

√ причини виникнення неформальних організацій на підприємстві;

√ розглянути основні відмінності між керівником та лідером;

√ навчитися виділяти риси лідерів та керівників.

План

1. Поняття про трудовий колектив.

2. Соціальна структура трудового колективу, її рівні та визначальні чинники.

3. Соціальний розвиток трудового колективу.

4. Основні напрямки оптимізації соціального середовища в колективі.

5. Поняття про трудову групу.

6. Функції групи в організації.

7. Значення групи в соціальній організації.

8. Поняття про керування і лідерство.

9. Відмінності між керуванням та управлінням.

10.Лідерство як управлінська функція.

11.Взаємозв’язок функцій управління, керування, лідерства.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Колектив –це соціальна спільність людей, об’єднанихсуспільною діяльністю на основі існуючих соціально-економічних відносин, єдністю цілей та інтересів, взаємовідповідальністі, взаєморозуміння і взаємодопомоги, організованих і постачених органами управління і самоврядування.

Колектив трудовий – організована спільність людей, об’єднаних конкретним видом суспільно-корисної діяльності, здійснюваної у межах певної форми власності, та відносинами, що формуються у процесі цієї діяльності, інтересами, установками й нормативами поведінки.

Істотна ознака трудового колективу – його структурна оформленість. До важливіших типів структури колективу відносять наступні:

· функціональну;

· професійно-кваліфікаційну;

· соціальну;

· соціально-демографічну;

· соціально-психологічну.

До основних функцій трудового колективу відносять:

· виробничо-економічна;

· виховна;

· організаційно-управлінська;

· соціального контролю;

· задоволення потреб працівників;

· створення умов для самореалізації і розвитку особистості робітників;

· здійснення і відтворення колективістського, демократичного образу життя.

У групах відбувається культуризація людини. У людей, як і у тварин спостерігаються процеси соціалізації, направлені на поступове включення дитини в групи дорослих.

Суспільства складаються із груп, які взаємодіють між собою. Одна група відрізняється від іншої, часто між ними відбувається конфлікт. Функції і організаційна структура управління - це дві нерозривно взаємопов'язані та взаємообумовлені сторони системи управління, що виступають відповідно як її зміст і форма. Взаємообумовленість функцій і структури управління передбачає первинність функцій та вторинність структури управління. Принцип первинності стратегії перед структурою, який сформульований американським вченим А. Чандлером, є основним принципом побудови раціональної структури управління та передбачає, що "стратегія визначає структуру", тобто проектування структури має базуватися на стратегічних планах організації й структура організації повинна бути такою, щоб забезпечити реалізацію її стратегії. При зміні стратегії це має позначитися й на змінах в організаційній структурі.

Організаційна структура управління - це форма організації системи управління, що визначає сукупність її стійких зв'язків, забезпечує цілісність і стабільність, тобто збереження основних властивостей при різних внутрішніх і зовнішніх зв'язках. Організаційна структура - один з основних елементів управління організацією. Вона характеризується розподілом цілей і завдань управління між підрозділами і службовцями.

Зовнішним відображенням організаційної структури управління є склад, співвідношення, розміщення і взаємозв'язок окремих підсистем організації. Вона спрямована насамперед на встановлення чітких взаємозв'язків між окремими підрозділами організації, розподіл між ними прав і обов'язків.

У структурі управління кожною організацією виділяються наступні елементи: ланки, рівні управління та зв'язки - горизонтальні й вертикальні. До ланок управління відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, що виконують відповідні функції управління або їх частину. В основу утворення ланки управління покладено виконання підрозділом певної функції управління. Зв'язки, встановлені між однорівневими підрозділами, мають горизонтальний характер. Під рівнем управління розуміють сукупність ланок управління, що займають певний ступінь в системі управління організацією. На одному рівні здійснюється розподіл компетенцій між підрозділами.

У великих групах (колектив підприємства, організації, установи, підрозділи) багато працівників не знайомі один з одним, ніколи не мали безпосередніх контактів, зв'язані лише причетністю до спільної праці і взаємодією своїх виробничих, політичних та інших функцій у виконанні спільних завдань.

Соціальною функцією трудової групи як і трудового колективу є вдосконалення і збагачення змісту відносин між людьми, задоволення потреб у спілкуванні, підвищенні соціального статусу, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій, участь у суспільному житті тощо.

Малі групи є структурними елементами великих груп. У цих групах спільна праця, спільні цілі, безпосередні контакти постійно формують особисті зв'язки, взаємні інтереси, норми поведінки, спільну орієнтацію. В цьому полягає їх функція. На формальній основі можуть виникнути і неформальні зв'язки, неформальна група, об'єднана спільними інтересами. Соціальні функції малих групмають подвійний характер: 1) залежність персоналу від соціально-трудових відносин основного колективу; 2) створення на основі міжособистісних контактів мережі емоційних, психологічних відносин.

Важливо виробити нові моделі поведінки, які б дозволили керівнику успішно виконувати управління в умовах нашого мінливого суспільства. Керівник повинен володіти особливими якостями, які дають можливість керувати.

В улаг