Методичні рекомендації до вивчення теми. Базовою основою при вивченні теми є набуті вами раніше знання з соціальної економіки, економічної теорії

Базовою основою при вивченні теми є набуті вами раніше знання з соціальної економіки, економічної теорії, історії еконо­мічних учень, інших соціогуманітарних дисциплін. Спробуйте актуалізувати їх, використовуючи відповідні розділи підручників та посібників з соціології, запропонований вам опорний конспект за таким планом (логікою) засвоєння матеріалу:

 

1. Об'єкт, предмет, категорії та функції соціології праці.

2. Види та соціальні функції праці.

3. Характеристика соціально-трудових відносин.

4. Безробіття як соціальне явище.

5. Соціологія управління.

 

Соціологія праці, соціологія управління, соціологія підприєм­ництва, соціологія ринку та ряд інших є доповнювальними компонентами соціології економіки, які, водночас, виступають само­стійними галузевими соціологічними теоріями.

Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає групи та індивідів у процесі праці, їхні професійні та соціальні статуси і ролі, умови й форми трудової діяльності.

Об'єктом соціології праці є праця як суспільне явище, пред­метом — структура і механізм соціально-трудових відносин, со­ціальні процеси у сфері праці.

Слід наголосити, що праця є основою функціонування і роз­витку людського суспільства, умовою виникнення та існування людства. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних груп працівників, формує їх соціальний та профе­сійний статус.

 

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функці­ях. Найголовнішими з них є:

— функція створення матеріально-культурних благ (забезпе­чення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини);

— функція забезпечення матеріального добробуту працівника та його сім'ї (адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами);

— соціально-диференційна функція (зумовлена тим, що від­мінність у змісті і характері праці визначає відмінність соціаль­них рис професійно-кваліфікованих груп робітників);

— статусна функція, тісно пов'язана з попередньою, зумов­лена не однаковим значенням у суспільстві різних видів праці;

— функція формування особистості (праця стає сферою самореалізації, самоствердження людини);

— ціннісна функція (пов'язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, планів на майбутнє);

 

Основними категоріями соціології праці є характер, зміст, умови праці, мотивація, адаптація професійна, адаптація тру­дова, соціально-психологічний клімат тощо.

Характер праці визначається, з одного боку, особливостями виробничих відносин, з другого — соціально-економічним ста­новищем учасників суспільного виробництва.

Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільні відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих показників виділяють такі види праці: суспільна і приватна, вільна і підневі­льна, добровільна і примусова.

За змістом праці розрізняють такі види: проста й складна, творча і репродуктивна, фізична та розумова, ручна і механізова­на тощо.

Щодо умов праці, то виділяють соціально-економічні, органі­заційні та соціально-побутові умови.

Соціологія праці вивчає не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні характеристики праці, до яких належать: ставлення до праці, мотивація праці, соціально-психологічний клімат, трудова ада­птація тощо.

Окрема група проблем, яку вивчає соціологія праці — ринок праці, який вона розглядає як систему суспільних відносин, що узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.

Ефективність функціонування ринку праці розкривається через категорії «зайнятість населення» та «безробіття». Зайнятість населення— діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу. Безробіття — переви­щення пропозицій над попитом на робочу силу на ринку праці.

Безробіття — об'єктивне явище ринкової економіки, проте держава має бути готовою «амортизувати» його негативні соціа­льні явища.

У зв'язку з соціалізацією та ускладненням механізмів функці­онування економіки та інших сфер суспільної діяльності зростає роль соціального управління в цілому. Від його ефективності ба­гато в чому залежить майбутнє суспільства. Закономірності, за­соби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні процеси й відносини з метою впорядкування, підтримки, збере­ження оптимального функціонування суспільства, його розвитку вивчає спеціальна галузева теорія — соціологія управління.

Об'єктом соціології управління виступають різноманітні соці­альні системи й підсистеми, що створюються в суспільстві для досягнення певної мети та розв'язання певних завдань.

Предметом соціології управління є управлінські відносини, управлінські процеси і властивості суб'єктів управління різних рівнів, управлінської ієрархії, а також закономірності, особливос­ті, умови, функції та методи управлінської діяльності.

До фундаментальних категорій соціології управління належать «соціальне управління» та «управління соціальними процесами» Перша з них підкреслює комплексний підхід до регулювання со­ціальної сфери, друга підкреслює виокремлення конкретних про­цесів, які підлягають управлінському впливу з урахуванням їх специфіки.

Управлінська функція соціології розкривається також через категорії «соціальне прогнозування», «соціальне проектування», «соціальне планування» та «соціальні технології».

Соціальне прогнозування — виявлення варіантів розвитку та вибір оптимального, виходячи з ресурсів, часу та соціальних сил, здатних забезпечити їх реалізацію. Соціальне прогнозування — це робота з альтернативами, глибокий аналіз міри вірогідності та багатоваріантність можливих рішень.

 

Особливості соціального прогнозування виявляються у на­ступному:

1. Формулювання цілі в ньому носить порівняно загальний та абстрактний характер: вона дозволяє велику міру вірогідності. Мета прогнозування — на основі аналізу стану та поведінки сис-

 

ного результату. Соціальна технологія — найважливіший еле­мент механізму управління, конкретний засіб переходу намірів до практики управління. Цьому допомагає формалізація соціаль­ного управління та його розподіл на складові елементи за допо­могою операцій і процедур.

Соціальні технології розрізняються за видами залежно від то­го, в якій сфері суспільного життя вони реалізуються — економі­чній, соціальній, політичній або духовній.

Розробка, конструювання і реалізація соціальної технології має декілька етапів. Теоретичний — пов'язаний з визначенням цілі, об'єкта, технологізації, з розподілом соціального процесу на складові частини та виявленням зв'язку між ними. Методичний — з вибором методів, засобів отримання інформації, її опрацюван­ня, аналізу, принципів її трансформації в конкретні висновки та рекомендації. Процедурний етап пов'язаний з організацією прак­тичної діяльності щодо реалізації вимог соціальних технологій.

Підсумовуючи розгляд видів соціального управління, слід за­значити, що соціальне прогнозування, соціальне проектування, соціальне планування та соціальні технології регулюють, підтри­мують та вдосконалюють систему управління в цілому.