Становлення соціології релігії

Андрущенко

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Предмет і метод соціології релігії

Соціологія релігії

Релігія — складне різноманітне суспільне явище досліджується багатьма гуманітарними та суспільними науками: філософією, історією, релігієзнавством, науковим атеїзмом, психологією, етикою, історією культури та ін. Кожна з них має аспект дослідження, що визначається її специфікою та місцем в системі наук. Релігія — форма суспільної свідомості, специфічний світогляд, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання —входить в орбіту філософії. Саме в полі зору філосо­фії знаходяться гносеологічні проблеми релігії, її специфіка відображення дійсності. Філософія прагне розкрити природу та виникнення релігії, релігійних уявлень і образів. Історія, археологія, етнографія досліджують конкретні форми релігії, що виникають і змінюються на певних історичних етапах розвитку людства, в тих або інших регіонах світу. Релігієзнавство вивчає роль різних релігійних систем, конфесій, церковних об'єднань у зв'язку з історією народів, націй, держав. Культурологія, естетика, мистецтвознавство розглядають релігію як важливу складову частину світової загальнолюдської та національної кулі, тури, як духовну спадщину багатьох поколінь людства.

Соціологічний підхід визначає релігію як суспільне явище, як важ­ливий структурний компонент суспільства в різних соціальних про­явах у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами. Соціологія ре ліги охоплює широке коло проблем, що визначають місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції, закономірності функціонування, розвитку релігії та церкви. Соціологія релігії досліджує ставлення різних соціальних і національних спільностей до релігійного світо розуміння, типи релігійності, співвідношення релігії та атеїзму. Со­ціологія релігії не ізолюється від інших наук, що так або інакші-досліджують релігію, а тісно зв'язана з ними в пошуках наукового розуміння релігії, як соціального явища. Поряд з науковою, світською соціологією релігії, існує і ненаукова, богословська соціологія релігії, що створюється теологами на основі релігійного світогляду та робить певний внесок у вивчення деяких питань функціонування релігії.

Дослідження релігії ґрунтується на загальній соціологічній теорії та методології соціального пізнання. Релігія, як об'єкт дослідження, розглядається в усіх різноманітних зв'язках і взаємодіях, в єдності теорії та практики, об'єктивного та суб'єктивного. Принцип історизму в сфері релігії вимагає розглядати будь-яке положення історично та у зв'язку з умовами певного часу. До методології дослідження процесів, зв'язаних з функціонуванням релігії в суспільстві, входять функціональний та системний аналіз. Застосування функціонального аналізу дозволяє розглянути механізми впливу на релігію з боку зовнішніх зв'язків і умов.

Становлення соціології релігії

Системний аналіз розкриває внутрішню структуру релігії, розчленовує її на складові елементи, дає можли­вість вивчити кожен з них окремо, показати їх зв'язки та взаємодію, і згодом розглянути систему повністю.

Релігія, як предмет дослідження, аналізу та полеміки, розглядалась на всіх етапах розвитку суспільства, починаючи з античності й до сучасності. Але вивчення релігії як суспільного яви­ща виникає значно пізніше, коли досить високого рівня досягають науки про суспільство, його розвиток і функціонування.

До епохи Відродження у працях філософів та вчених релігія розгляда­ється гносеологічно або психологічно, не виділяються соціальні аспекти. Це пояснювалось нерозвиненістю наук про суспільство та механізм його розвит­ку, а також стійким хибним поглядом про незалежність релігії від суспільства, її повною автономією. Починаючи з XVII —ХУЛІ ст., все частіше та інтенсивніше релігія розглядається у зв'язку з соціальними й історичними умовами, з боротьбою революційної буржуазії проти феодалізму та його ідеології. Суттєвою рисою розуміння коріння релігії стала так звана теорія обману, вперше сформульована голландським філософом Бенедиктом Спінозою, за якою релігія — результат обману в інтересах монархії та духовенс­тва, а також і неосвіченості людей. Соціальні корені релігії частково розкри­то французьким просвітником Константеном Вольпеєм, який шукав причини релігії в соціально-політичному середовищі, у формах правління, а саме іс­нування релігії обґрунтовував страхом не тільки перед грізними силами при­роди, але й перед гнобителями. Філософію обману поділяли й інші французь­кі матеріалісти Поль Гольбах, Жак Ламметрі, П'єр Сільвен Марешаль. З позицій соціології вперше розглядається релігія у працях Георга Гегеля, Люд-віга Фейєрбаха,. Карла Маркса та Фрідріха Енгельса.

Концепції походження і суті релігії -- своєрідні та різноманітні, але їм притаманна спільна риса: спроби встановити зв'язок релігії з державою. З позицій діалектики Георг Гегель розкриває суперечності між державою і релігією, показує зв'язки релігії з громадянськими правами та свободами людини, обґрунтовує невтручання релігії у справи держави, стверджує, що держава мусить спиратися на релігію тому, що готовність виконати грома­дянський обов'язок тільки в ній стає абсолютною, вважає, що релігійний культ закладає основи державного порядку і підлеглості, покірливості. Дер­жава є воля божа на землі. Дальший розвиток соціологічні погляди на релі­гію одержують у творах Людвіга Фейєрбаха. Якщо у Гегеля — апологія та захист прусської держави, то у Фейєрбаха — гостра критика прусської держа­ви. «Божественне виникнення державної влади — чистісінька нісенітниця. Релігія — ідеологічна опора тих, хто має владу». Розвиток релігійної думки відбувається в природних та історичних умовах життя людей. Людвіг Фейєрбах виявляє непослідовність у питанні про співвідношення релігії з істо­ричним розвитком. Різні фази історії є відображенням релігійних систем, тоді як насправді все навпаки. Принципово інший соціологічний підхід до релігії є у Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які розглядають релігію як суспільне явище, що корениться в системі суспільних відносин, залежить не від свідомості людини, а від матеріальної бази суспільства, що богомільська ідея автономності, незалежності релігії від суспільства — це фікція. Карл Маркс розкриває механізм формування релігійної свідомості на прикладі товарно-грошового фетишизму, показує соціальну визначеність релігії, її со­ціальні функції, різнобічні зв'язки із суспільством та державою.

Виникають і одержують певний розвиток позитивістські погляди на ре­лігію. Філософ Опост Конт розкриває важливу роль релігії у суспільстві, поділяючи її на два види: суспільну та приватну. Суть релігії — служіння благу людства, його єдності. Релігія зосереджує всі прагнення людської природи — діяльність, любов і думку — і керує політикою, мистецтвом, філософією. Аналізуючи соціальну роль релігії, соціолог Герберт Спенсер виділяє її соціальні функції, вбачає в релігії принцип соціальної безперервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства.

В кінці XIX ст. соціологія релігії виділяється як самостійна галузь знань, її засновником вважається німецький вчений Макс Вебер. Теоретичними передумовами розуміння ролі релігії є положення про «ідеальні типи соці­альної дії» як своєрідні конструкції мислячого суб'єкту, заперечення визначальної ролі економічного фактору у розвитку суспільних явищ. У сукупності принципи Макса Вебера виходили із заперечення об'єктивних закономірностей розвитку суспільства та визначення в поясненні духов­них явищ. Виходячи з таких методологічних настанов, Макс Вебер ствер­джував, що взагалі маємо справу не з «суттю релігії, а лише з умовами та результатами певного типу соціальної дії», вважав, що походження та суть релігії не можуть стати предметом соціології, а релігійні явища не можна вивести з соціальних відносин, бо релігія має власні «релігійні джерела». Тому соціологія мусить обмежуватись лише вивченням мотивів релігійних уявлень. Предметом соціології релігії, вважав Макс Вебер, має стати вияв­лення тих, створених шляхом релігійних вірувань і практики релігійного життя, психологічних стимулів, що вказували напрямок поведінці та утри­мували індивідів у покорі. Релігію Макс Вебер розглядає як фактор, що сприяє розвитку економіки, а протестантську релігію вважає одним з важ­ливих джерел розвитку капіталізму.

Французький філософ Еміль Дюркгейм створює концепцію соціології релігії, виходячи з її розуміння як соціального факту та структурного еле­менту будь-якого суспільства. Суспільство, нібито, потребує релігії. Перек­реслюючи соціальну природу релігії та перебільшуючи значення ролі релігійної свідомості, Еміль Дюркгейм ототожнює релігію з суспільною сві­домістю, а сама релігійна свідомість є основою, що забезпечує цілісність будь-якого суспільства. Розвиток і зміцнення релігійних вірувань забезпе­чує стабільність соціальної системи. Вплив Еміля Дюркгейма надто відчу­вається в сучасній зарубіжній соціології, де незмінно фігурують посилання на його праці та концепції. Проте, по-різному інтерпретуються його пози­ції про релігію. Філософські та соціологічні погляди про релігію Еміля Дюр­кгейма близькі поглядам Вільфредо Парето, Фердинандта Тьонніса та ін­ших теоретиків соціології релігії. Так, Роберт Таулер (Великобританія) вважає, що Еміль Дюркгейм продовжує лінію, накреслену Карлом Марксом, спрямовану на розкриття соціальних джерел релігії. Тут явне перебіль­шення близькості дюркгеймовської та марксистської концепції. Значний вплив у англо-американській соціології приділяється й спадщині Макса Ве­бера. Його продовжувачі використовують методологічний плюралізм — від­мову від виділення визначальних сторін розвитку суспільства, від однобіч­ності підходів матеріалістичного та ідеалістичного, роблять спробу примирити протилежні підходи.

В 60-х — на початку 70-х років XX ст. у СНІА виникає новий впливовий напрям соціології релігії — феноменологічний. Найвидатніші його пред­ставники Пітер Бергер (СІПА) і Томас Лукман (ФРН), відштовхуючись від основних посилань філософської системи Едварда Гуссерля, розглядають суспільство та його соціальні інститути як продукти інтересу — об'єктив­ної, колективної свідомості людей. Знімається розрізнення між гносеоло­гічним поняттям об'єктивної реальності, що не залежить від свідомості лю­дей, та «реальності», яка розуміється як явище суспільної свідомості. Вихід за межі реального світу, що сприймається, розглядається як необхідна ха­рактеристика антропологічної природи людини. Заслуга Томаса Лукмана в тому, що ним зроблено критичний огляд західної соціології релігії, в якому відзначається відсутність у більшості її представників чіткої теоретичної концепції. Пітер Бергер підготував соціологічний нарис розвитку релігії в США, показав еволюцію релігійних поглядів на секуляризацію, коли власний релігійний зміст займав все менше місця в діяльності американсь­ких церков, зменшилось їх відвідування. Стислий огляд зарубіжних кон­цепцій соціології релігії свідчить, що, незважаючи на ті або інші їх недо­ліки, помилки, все ж зроблено певний внесок у пізнання релігії. Американський соціолог Питирим Сорокін відзначав, що теорії Конта, Спенсера, Маркса, Дюркгейма, Вебера та інших авторитетів у галузі соціології не тільки створили соціологію як самостійну науку, але й доте­пер виступають фундаментом і системою відліку для сучасної загальної теоретичної та практичної соціології.

В Україні, як і в інших країнах Співдружності незалежних дер­жав, соціологія релігії в межах загальної соціології одержує роз­виток у 20 — 30-х роках XX ст., спочатку у вигляді емпіричних дос­ліджень релігійності різних груп населення. Теоретично перші дослідження здійснено в 50 — 60-х роках соціологами Юрієм Лева­дою, Олексієм Суховим, Ігорем Яблоковим, Володимиром Танче-ром, Борисом Лобовиком, Олексієм Онищенком та ін. Тематика досліджень охоплює проблеми місця й ролі релігії у демократич­ному та буржуазному суспільствах, процеси сакралізації та секу­ляризації суспільства, соціальні функції релігії, суперечності між релігією й атеїзмом, стан релігійності населення тощо. Вихідною позицією наукових праць стали матеріалістичні погляди на релі­гію та церкву, на їх взаємодію із суспільством і державою. Релігі­єзнавство 60 — 80-х років зробило певний внесок у соціологію ре­лігії. Проте в ряді праць спотворювалась соціальна суть релігії як ворожої ідеології, що має витіснитись з вжитку, заперечувались прогресивні соціальні функції церкви, допускалась дискримінація релігії та віруючих, що докорінно суперечило марксистському пог­ляду на релігію та випливало з абсолютизації класового підходу до суспільних явищ, політизації релігійної свідомості. Помилковий і поділ соціології релігії на наукову, та антинаукову, буржуазну, що на практиці привело до відриву радянської соціології від зарубіж­ної, гальмувало співробітництво між ними.

Релігія - соціальне явище

 

Суть релігії

Що таке релігія? В чому полягає її суть? Ці питання здавна й дотепер становлять предмет принципових суперечностей і дискусій, що вирішуються не однаково різними філософськими системами. Дифе­ренціація концепцій суті релігії відбувається, насамперед, за лінією докорінної протилежності двох світоглядів — матеріалістичного та ідеалістичного. Релігія, в якому б різновиді не виступала, завжди пов'язана з філософським ідеалізмом, який, як і релігія, визнає ство­рення світу Богом, хоча переважно це завуальовано. Підкреслюю­чи єдність релігії та ідеалізму, Людвіг Фейєрбах писав, що релігія є небесний ідеалізм, а ідеалістична філософія — земний ідеалізм. На відміну від релігії, в ідеалістичній філософії Бог частіше за все вис­тупає не в персоніфікованій, а в узагальненій формі, як якийсь об'єктивний духовний початок. У Георга Гегеля — це світовий дух або абсолютна ідея виступає як обґрунтування ідеї Бога.

Є дві основні точки зору ідеалізму на суть релігії: об'єктивно-ідеалістична, теологічна; суб'єктивно-ідеалістична. Теологія розгля­дає релігію як продукт божественного творіння, дещо дане людині через прозріння. «Віра є сила божа, сила освічуюча, творча». Отже, визнається надприродне джерело релігії — Бог. На відміну від такої точки зору, є суб'єктивно-ідеалістична концепція індивідуальної людсь­кої свідомості. Людина, стверджує філософ Микола Бердяєв, за при­родою істота релігійна, і душа людини не виносить порожнечі релі­гійної, їй притаманний релігійний досвід. Такий погляд здавна вже спростований палеонтологічними та археологічними дослідженнями. Доведено, що виникненню релігії передувала надто тривало, майже мільйон років, безрелігійна епоха, коли ніяких прикмет релігійного культу не існувало. Отже, релігійне почуття не вроджене, а благопридбане, і його корені слід шукати не в природі людини, а в умовах його існування. Близька до суб'єктивного ідеалізму концепція Зігмунда Фрейда, який визначає релігію як результат «несвідомих праг­нень та імпульсів людини», психологічної незрілості свідомості. Біо-логізаторське трактування суті релігії не прийнятне не тільки для матеріалістів, або й для теологів, тому що принижує роль Бога на користь людини. Обидва ідеалістичних визначення релігії спотворю­ють справжню природу людської свідомості, відриваючи її від соці­ального середовища, що справляє на неї визначний вплив.

У сучасній американській соціології релігії є нові трактування суті релігії. Соціологи Лео Шнайдер і Томас О'діа включають у виз­начення релігії віру в реальність надприродного, як дещо надемпіричне, трансцендентальне, сакральне. Соціолог Макс Інджер ствер­джує, що релігія є системою вірувань і дій, за допомогою яких люди вирішують вищі проблеми свого життя, тобто ототожнює її з інши­ми, нерелігійними системами поглядів. Поряд з усіма відмінностями точок зору на суть релігії, всі визначають загальні прикмети будь-яких релігій: віру в Бога та поклоніння йому; віру в сторонній, надприродний світ, що протистоїть світу земному, реальному, де про­довжує жити душа людини; віру в релігійні дива, яскраво розписані у священних книгах релігії.

Від ідеалістичного розуміння релігії докорінно відрізняється ма­теріалістична концепція пояснення релігії. Матеріалізм виходить з того, що всі релігії виступають фантастичною формою, в якій у голо­вах людей відображаються їх дійсне становище та зовнішні сили, які панують над ними. Релігія особлива форма суспільної свідомості, що ілюзорно, фантастично відображає світ і життя людей. Матеріаліс­тичне розуміння релігії виходить, насамперед, з того, що релігія — суспільне явище і її розуміння можливе лише в тісному зв'язку із суспільними відносинами, що її породжують і відбивають. А це озна­чає, що релігія має суто земний характер, а не небесний зміст. Не Бог створив релігію та людину, а людина створила Бога за уявою та подібністю своєю. Релігія —частина ідеологічної надбудови над еко­номічною базою. Всі значні перевороти в житті людства завжди супроводжувались глибокими змінами в поглядах людей, в тому чис­лі, й у їх релігійних світоглядах. Язичні релігії в період розкладу

рабовласницького суспільства, поступово витіснялись християнс­твом, а саме християнство не раз змінювало свої форми в зв'язку з докорінними соціальними зрушеннями. Такий різновид християнс­тва, як протестанство, виник на межі переходу до капіталістичного способу виробництва. Підкреслення провідної ролі економічної ба­зи в формуванні релігійної надбудови не слід розуміти спрощено у дусі вульгарного матеріалізму як безпосередній зв'язок релігії з ма­теріальним життям суспільства, а релігійні обряди й вірування по­яснювати безпосередньо економічними мотивами. Такий, в прин­ципі, неприйнятний підхід до всіх форм суспільної свідомості особливо хибний стосовно релігій, яка більше віддалена від матері­ального життя і найбільше йому чужа. Тут важливо враховувати більший ступінь відносної самостійності, ще більшу спадкоємність ідей, ніж у інших формах суспільної свідомості. Структура релігії, відзначав Георгій Плеханов, складається з трьох частин: уявлення, настрою та дії. Уявлення створюють міфологічний елемент релігії. Настрої належать до сфери релігійних почуттів, а дії в сфері релі­гійного культу -- релігійні обряди, богослужіння тощо. До струк­тури релігії деякі дослідники відносять і релігійні заклади, що не­можна вважати обґрунтованим. Церква не може розглядатися як частина релігії. Церква — не тільки орган відправлення релігійного культу, але виступає і як соціальний інститут.

 

Виникнення релігії

Проблема виникнення релігії ніколи не стояла в сфері богословських вишукувань, що незмінно виходять з міфу про вічність релігії, одвічно притаманній будь-якій людині. Всупереч такій думці, неодноразово спросто­ваній наукою, релігія є продуктом історичного розвитку, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох.

Матеріалістична філософія та психологія довели, що мислення людей складалось і розвивалось в процесі трудової діяльності первісного суспіль­ства. Впливаючи на природу та змінюючи ЇЇ, людина водночас змінювала й себе, свою власну природу, свою свідомість, здатність до абстрактного мис­лення. В історії первісного світу був такий період, коли мислення ще нас­тільки примітивне, що в головах людей не змогли скластися ніякі релігійні уявлення. Такі погляди могли виникнути лише тоді, коли люди стали здатни­ми до абстрактних і фантастичних уявлень. Віра, вказував Іван Павлов, розви­вається з абстрактних понять, тобто з роботи мозку. Слід розмежувати соці­альні та гносеологічні корені релігії, що тісно пов'язані і взаємодіють.

Соціальні корені релігії — це ті суспільні, матеріальні умови життя лю­дей, які породжують релігію та сприяють її подальшому розвиткові. У первісному суспільстві рівень розвитку продуктивних сил дуже низький, тому люди всякий раз відчували безпорадність, своє безсилля перед грізними си­лами природи. Намагаючись задовольнити потреби, первісна людина посту­пово нагромаджувала досвід у боротьбі з природою, здобувала навики трудової діяльності, створювала примітивні знаряддя праці, необхідні для існування. На базі соціальних умов виникали й гносеологічні корені релігії, які залежать від характеру пізнавальної діяльності людей. Пізнання люди­ни — складний, багатосторонній і тривалий процес. Пізнання дає об'єктивну істину, але в ньому є я можливість хиби і помилок, що здебільшого поясню­ється особливостями людської свідомості, її здатністю робити, поряд з вірними висновками, також, за певних умов, і висновки помилкові. Справа в тому, що в самому процесі пізнання, а саме на етапі абстрактного мислення, відбувається роздвоєння пізнання людини, в результаті чого створюється можливість перетворення абстрактного поняття у фантазію (в кінцевому підсумку — в Бога). Фантастичні уявлення відриваються від життя і створю­ється основа, база для релігії та ідеалізму. Ідеалізм — є одностороннім, пере­більшеним розвитком, розбуханням однієї з рис, сторін, меж пізнання до абсолюту, відірваного від матерії, від природи, обожненого. Такою абсолю­тизованою межею може стати абстрактне мислення. Поняття гір, рік, дерев тощо в свідомості первісної людини перебільшувались, відривались від кон­кретних, реальних елементів природи та набували самостійного, надприродного значення. Такі поняття та уявлення людей протиставлялись конкрет­ним горам, рікам, деревам і панували над ними як божественні істоти. Неї живому дереві пізнання виникає релігія, що відбивала умови життя людей, низький, початковий рівень їх матеріальної та духовної культури.

Різні первинні форми релігії — фетишизм, анімізм, тотемізм, магія та ін. — існували в багатьох народів і переплітались між собою. Це не тільки форми тодішних релігій, але й елементи майбутніх релігій, сліди яких дійшли до сучасності. Фетишизм — це наділення матеріальних предметів надприродними властивостями. Люди, заражені такими поглядами, наївно гадали, що речі, предмети, що їх оточують, існують для задоволення потреб або примх людей. Кожен з предметів допомагав первісним людям у справах, полегшу вав їх життя. Пережитками фетишизму можна вважати зображення Бога, ангелів і святих — ікони, яким поклоняються віруючі. Багато спільного і фетишизмом має й анімізм (від лат. аnima — душа). В усіх явищах природи люди вбачали наявність натхнення, дивні властивості. Пізніше люди стали відокремлювати духів від матеріального світу, що раніше вважали місцем їх перебування. Так, поступово формувались погляди про існування яко­гось особливого, надприродного світу, де живуть духи. На ранніх стадіях розвитку первісного суспільства, коли тварини ще не приручені та не використовувались у господарстві, в побуті, виник так званий тотемізм (від індійського totem — рід). Тварини (черепаха, ведмідь, слон та ін.) оголошу вались священними, вважалось, що вони перебувають у кровному зв'язку з даним плем'ям, охороняють його побут, допомагають в усіх справах. Ко­ли ж люди навчились використовувати тварин для своїх потреб, тотемізму приходить кінець, вже не визнається перевага тварин над людьми. Залишки тотемізму є й тепер у деяких країнах Сходу. З первісними релігійними віруваннями виникає й магія — форма релігійної свідомості. її корені лежать у низькому рівні продуктивних сил, у відсутності наукових знань, щ< > пояснюють явища природи. Системи магічних обрядів і заклинань колдунів й шаманів мали на меті вплинути на духів, або вони допомагали у важких обставинах, у війнах з іншими племенами, у лікуванні хвороб тощо. У сучасних умовах відроджуються нові форми білої та чорної магії, вже безпосередньо з релігією не пов'язані, і навіть такі, що зустрічають неприязнь, ворожість церкви.

Покладаючи надію на надприродні сили (фетиши, духів, священних тварин, магічні засоби), релігія відволікала людей від пошуків дійсних шляхів пізнання природи з метою поліпшення життя людини. У стародавньому міфі про Прометея, який викрав вогонь з неба та віддав його людям, показано, як боги помстилися за спробу підкорення сил природи. Суворими карами і боку духів залякували людей маги й колдуни за спроби відійти від надприродного до реального, людського пізнання життя. З ідеї про духів виникла ідея про Бога як про духа вічного, всезнаючого, як сказано в православних книгах. Бог відрізняється від інших духів, як вищий від нижчих в ієрархій духів. У світі духів панувала рівність, поки вона була у світі людей, поки по було рабів і рабовласників, а згодом вищі духи перетворились у богів.

Виникнення держав, що прийшли на зміну родоплемінній роздробленості, обумовило появу нового типу релігії. В умовах класового суспільства складаються національно-державні релігії, що освячують соціально-політичний лад рабовласницьких держав. Зміцнення цен­тралізованої влади в багатьох народів поєднувалось з переходом від політеїзму до монотеїзму — єдинобожжя. Поворотним пунктом в історії релігії стало виникнення світових релігій: буддизму (VI ст. до н. є.), християнства (І ст. н. є.), ісламу {VII ст. н. є.). Релігійні системи породжені соціально-економічними умовами.

Раніше інших виникає буддизм, спочатку в Індії, потім в інших азіатських країнах в період утворення рабовласницьких держав. Буд­дизм прийшов на зміну брахманізму як ідеології родоплемінної релі­гії у військовій верхівці, що мала привілейоване становище в країні. Повалення правлячої касти знайшло свій ідеологічний відбиток у ви­никненні нової релігії — буддизму, що проголошував загальну рів­ність усіх каст. Моральне самовдосконалення — засіб досягнення ме­ти. Буддизм як ідеологія рабовласницького суспільства став більш прийнятною релігією не тільки для правлячого класу, що виключає можливість боротьби за соціальний переустрій суспільства, але й для поневолених мас, які вбачали в новій релігії надію на здобуття віль­ного життя.

Виникнення християнства мало певну соціально-економічну й політичну основу. Християнство виникло із стихійної боротьби за визволення, з-під гніту рабовласників, з невдалих спроб знищити рабство. Римська імперія, де вперше з'явилось християнство — жор­стокий режим, що спрямовувався на утримання підкорених народів у рабстві. Римська національна язична релігія не могла відповідати суспільним потребам. Закріплюючи рабство у найгірших формах, язична релігія перекривала шляхи визволенню народу від надсиль­ного гноблення. Знадобилась нова релігія, якою й стало християнс­тво, що давало духовну втіху та надію на вічне загробне життя, на позбавлення в ньому від страждань і приниження в земному житті. Християнство, як об'єкт переслідувань і дискримінації, пізніше пе­ретворилось у державну релігію Римської імперії.

Третя світова релігія — іслам, виникла пізніше на початку VII ст. в Західній Аравії в період переходу від патріархально-родового ладу до феодального, із збереженням рабовласництва. І тут чималу роль відіграли соцыально-економічні суперечності між родовою знаттю, яка захопила владу, мала численні багатства, та середніми торговельни­ми прошарками, які відбивали інтереси нижчих соціальних верств. Мусульманська релігійна громада, що виникла в таких умовах, мала не тільки релігійний, а й соціально-політичний характер. Іслам з са­мого виникнення відбивав інтереси опозиційних владі елементів. У головній мусульманській книзі — Корані засуджувалось багатство та лихварство, що імпонувало бідним прошаркам населення, але пізніше мусульманство стало на захист інтересів панівних верств.

Світові релігії мають спільні риси: зв'язок із соціально-економіч­ними умовами; космополітичний характер — адресованість до всіх народів; первісна соціальна спрямованість на задоволення інтере­сів і сподівань нижчих верств населення; дальше переродження в ідеології правлячих класів, в зброю їх панування. У суспільстві релігія не існує в якомусь ізольованому самодостатньому стані. Релігій тісно включена до суспільної структури, переплітаючись та взаємо­діючи з іншими формами та сферами життєдіяльності суспільства: політикою, економікою, культурою, правом, мораллю тощо, неодноразово проявляючись і функціонуючи немов на чужій території, впливаючи в залежності від конкретно-історичних умов то більше, то менше на суспільство та процеси, що відбуваються в ньому, релігія реалізує вплив через її інститути (церква, релігійні організації, об'єднання віруючих), через систему функціонування релігійного культу, ідеологію і масову релігійну свідомість. Всі компоненти структури релігії та їх взаємозв'язки з різними компонентами структури сус­пільства мають соціальні виміри теоретичного аналізу й емпіричного спостереження, ставши предметом соціології.