Сутність та змістова характеристика виховного колективу
Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.
Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах.
Економічний аспект передбачає залучення дитини в економічні відносини, активну участь в них, знання економічних проблем. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці.
Політичний аспект означає залучення дітей до шкільного самоуправління, політичних кампаній (перепису населення, підготовки до свят, фестивалів), участі у громадському житті.
Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови дитини. У її свідомість закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів.
Моральний аспект передбачає розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.
Громадсько-ціннісний аспект переконує, що колектив - це ідейна, ціннісно-орієнтована єдність людей, для яких організаційна структура є засобом досягнення спільних цілей.
Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні дітей, що забезпечує їх новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня їх повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей.
Юридичний аспект свідчить, що взаємини в колективі торкаються і правового аспекту життя. Усвідомлення дитиною мотивів моральних та аморальних вчинків, правова освіта, поєднана з практичним засвоєнням дітьми прав та обов'язків - важливий чинник формування правосвідомості.
Психологічний аспект означає, що колектив - організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних справах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності з товаришами.
Організаційний аспект свідчить про інтуїтивне прагнення дітей до об'єднання в певній організації. Педагогічно організована діяльність колективу ставить дітей у ділові стосунки керівництва й підлеглості, взаємовимогливості та взаємодопомоги.
Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення дитини від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.
Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності.
Виховний колектив - педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці. Він необхідний як середовище взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістських якостей, як форма організації життя, що виховуюче впливає на всіх членів колективу й кожного зокрема. Тому організація виховного колективу в школі й класах - першочергове завдання вихователів. Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах. Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами.
57. Структура колективу. Проблема лідерства(офіційний та неофіційний лідери)
Структура колективу, тобто реально існуюча сукупність взаємовідносин членів групи, що виникає в процесі спільної діяльності і спілкування, досліджується на двох рівнях - формальному і неформальному. Якщо формальна структура пов'язана з посадовим статусом членів групи, впорядкованими службовими відносинами, то неформальна структура складається на основі відносин, зумовлених психологічними якостями членів колективу.
Становлення неформальної структури визначається наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших можна віднести обумовлену характером і графіком роботи можливість контактів між членами групи, а також оптимальний за кількістю, половозрастной структурі і т.д. склад групи, що дозволяє задовольнити потребу в міжособистісному спілкуванні. Суб'єктивні чинники, у свою чергу, залежать від особистості керівника, індивідуальних особливостей співробітників-Уміння керівництва згуртовувати колектив, психологічна сумісність, задоволеність підлеглих умовами праці, своїм статусом і професійною роллю, позначаються на що утворюються стихійно дружніх зв'язках, взаємних симпатіях і антипатіях.
Неформальна структура складається під впливом психологічних механізмів регуляції колективної діяльності - адаптації, комунікації, ідентифікації і інтеграції.
«лідерство» трактується як процес управління соціальною групою, який сприяє досягненню спільної мети в оптимальні терміни і з максимальною ефективністю.
Лідерство передбачає певну взаємодію організатора колективної діяльності з іншими членами групи.усвідомлюється.
Лідер - це член колективу, спонтанно висувається на посаду неофіційного керівника для ефективної організації злагодженої колективної діяльності членів групи з метою успішного досягнення якоїсь спільної мети.
Лідер небудь соціальної групи може бути формальним або неформальним.
Говорячи простіше, людина може бути офіційно обраний керівником на якому-небудь засіданні, або ж керувати колективом на підставі не повноважень, а своїх управлінських якостей, організаторських здібностей, прозорливості і далекоглядності.
58.
У міру розвитку колективи будь-яких організацій зазвичай проходять через певний ряд послідовних стадій (або етапів).
1. Притирання. Етап первинного знайомства і адаптації. Люди поступово знайомляться один з одним, налагоджують ділові та особистісні взаємини, виникають перші симпатії і антипатії.
На цьому етапі розвитку часто спостерігається т.зв. «Псевдосплоченнность» колективу. На перший погляд новий колектив виглядає діловим і організованим, але насправді люди поки лише вивчають один одного, намагаються визначити своїх ймовірних супротивників і прихильників, вникають у специфіку організаційних відносин. Справжні почуття часто ховаються. Справжнього обговорення цілей і методів роботи майже немає. Люди ще мало знають своїх колег, майже не слухають один одного, а творча колективна робота фактично відсутня.
Псевдосплоченность може реалізуватися в колективному усвідомленні того, що «ми всі одна команда» і «ми всі дуже гарні». Така ситуація складається, коли колектив складається з людей, які мають подібний і досить високий соціальний статус. Варіантом псевдосплоченності може бути ситуація «козла відпущення», якого «копають» всі кому не лінь, зганяючи на ньому свої негативні почуття. Така роль ізгоя зазвичай відводиться члену колективу, різко яка своєю поведінкою або зовнішнім виглядом від інших.
2. Етап «палацових переворотів». Це період боротьби за лідерство. Освоївшись в колективі, деякі його члени прагнуть зайняти домінуючі позиції. Більшість новостворених колективів проходять через період переворотів, коли утворюються клани, угрупування, розбіжності виражаються більш явно, аж до відкритих зіткнень. Особисті взаємини набувають значення, сильні і слабкі сторони окремих індивідів виходять назовні. Колектив починає обговорювати, як досягти згоди, і пробує покращити взаємини. На цій стадії розвитку іноді відбувається силова боротьба за лідерство, в результаті якої може відбутися як зміна лідера, так і розформування колективу (банкрутство фірми, дільожка вкладів). На цьому етапі чинний лідер повинен підтвердити свої повноваження або поступитися місцем більш сильному.
3. Результативність. Потенціал колективу зростає, і перед ним постає питання, як використати наявні тепер здібності і ресурси. Часто цей колектив працює ривками, проте є енергія, інтерес і бажання зрозуміти, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються, з'являється бажання експериментувати, і вживаються заходи щодо підвищення продуктивності. Найчастіше швидко досягаються високі результати.
4. Ефективність. Колектив набуває досвіду в успішному вирішенні проблем і використанні ресурсів. Акцент робиться на правильне використання часу і на уточнення задач. Співробітники починають пишатися своєю належністю до «команді-переможниці» (виникає ідентифікація з групою). На проблеми дивляться реалістично і вирішують їх творчо. Управлінські функції плавно переходять від одного співробітника до іншого в залежності від конкретного завдання.
5. Майстерність. У розвиненому колективі діють міцні зв'язки між його членами. Людей приймають і оцінюють по достоїнству, а не по претензіях. Відносини носять неформальний характер, але приносять задоволення. Особисті розбіжності швидко усуваються. Колектив перетворюється в благополучну осередок суспільства і викликає захоплення сторонніх. Він здатний показувати чудові результати і встановлює високі стандарти досягнень.
6. Старіння. Зовнішні умови змінилися, а колектив продовжує працювати над раніше поставленими цілями, вже не відповідають завданням нового часу. Тривалий час структура, функції, положення, iнструкцiї та методи роботи не міняються. На цій стадії розвитку колективу ще вдається за рахунок досвіду і колишнього майстерності «триматися на плаву», але за результативністю він вже програє більш активним конкурентам. У колективі накопичилася втома, найчастіше домінують формальні взаємостосунки і оглядка на лідера.
7. Смерть. Відбувається велика реорганізація підприємства або його повна ліквідація, колектив формально припиняє своє існування, і люди працевлаштовуються в інші місця. Іноді смерть колективу відбувається з причини відходу або смерті лідера, коли група не сприймає керівника з абсолютно іншим стилем і типом взаємин. У процесі реорганізації результативність роботи колективу дуже низька, і краще цей процес скоротити до мінімуму («швидка кончина»).
Важливими методами виховання в цій групі є заохочення і покарання.
Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки вчинків і дій учнів; це сфера психолого-педагогічного впливу, спрямованого на стимулювання і розвитку позитивної діяльності та поведінки учня.
При виборі умов і форм заохочення необхідно враховувати не стільки результат, скільки саму діяльність.
При виборі форм заохочення віддавати перевагу: колективному перед індивідуальним; символічному перед матеріальним.
Стимулювання повинно бути не епізодичним, а систематичним, педагогічно доцільним.
Покарання – це особлива форма пред’явлення суспільством вимог до особистості; це особлива сфера психолого-педагогічного впливу на виховання з метою гальмування.
Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування.
59.
Необхідно зазначити, що не лише стиль роботи вчителя, але й просто його людські якості можуть сприяти або гальмувати виявлення міжособистих відносин. Які ж вимоги пред’являють школярі до вчителя, щоб той був у змозі війти до них у довіру.
ü контактність, вміння легко та з гнучкістю спілкуватися з дітьми;
ü демократичний стиль керування, якій має на меті поєднання поваги до особистості кожного учня з необхідною вимогливістю;
ü розуміння, терпимість, різноманітність поглядів та інтересів, ерудиція, чуйність, здатність до співпереживання.
Не можна допускати тиску на дітей, це не викличе ентузіазму у школярів, скоріше навпаки: вони перестануть вважати нинішнє діло своїм, втратять до нього інтерес. Педагог повинен вміти користуватися засобами, які збуджують вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі у здійсненні загальної справи: допомога дружньою порадою, звертання до вихованців по допомогу, товариська вигода( „ Раз вирішили всі разом, то треба...”).
Педагоги мають постійно дивувати учнів особистим прикладом бадьорого настрою, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемогою у боротьбі з власними слабкостями.
А.С. Макаренко стверджував, що кожний вчитель, якщо він добре підготовлений та виявляє старанність, може досягти педагогічної майстерності та проявити творчість.
Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває та укріплює свій внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями.
Отже, вчитель - це друг своїх вихованців. Це – людина, яка жартує, грає з ними і постійно цікавиться їх діяльністю у колективі. Справжній вчитель – це тонкий психолог та новатор.колектив може сприяти не лише становленню особистості, але й її деградації, як в цьому випадку. Керівник класу має сприяти тому, щоб кожна дитина почувала себе комфортно в колективі, щоб не виникали жодні суперечки та образиЯкщо дитину щось турбує, засмучує, гнітить, то кмітливий вчитель одразу це помітить, і виступить в даному випадку не шкільним працівником, не суровим вихователем, а перш за все товаришем, людиною, яка прагне допомогти. В цьому випадку, вчителеві необхідна неабияка педагогічна майстерність. Треба сприяти тому, щоб колектив постійно розвивався, а не деградував. Щоб кожен дитина відчувала себе людиною, з усіма своїми вадами та недоліками.
Як бачимо, людина не може існувати ізольовано у суспільстві, всі її найкращі якості, вміння та риси характеру виявляються у колективі. Колектив допомагає людині знайти своє призначення у житті, стати тим, ким вона прагне стати. Колектив змінює та виправляє особистість. Егоїстичних та надмінних людей робить ввічливими та доброзичливими, а закомплексованим людям, які не вірять у свої сили, допомагає проявити себе, показати всі свої можливості та здібності. Колектив, безсумнівно, є одним з факторів розвитку та становлення нашої особистості.