Пріорітетність родинного виховання. Структура та функції сім’ї
Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, кризу в політиці, культурі - усі це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.. Функція родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. Приоритети виховання:. Про більшість родин, яких позбавляють батьківських прав, соціальні працівники дізнаються надто пізно — під час судового засідання. Нині держава надає допомогу лише 35 тис. дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, хоч за різними оцінками їхня кількість сягає двохсот тисяч.На необхідності зміни підходів у цій сфері наголошував глава держави під час Всеукраїнської наради з питань захисту прав дитини. Потребує перегляду практика соціальної підтримки сім'ї. Назріло питання реформування органів виконавчої влади, які опікуються усиновленням і захистом прав дитини. Чотири роки триває активна дискусія з приводу реформування інтернатних закладів, а практичних результатів поки що надто мало, зауважив Президент.Надаючи пріоритетного значення питанням дитинства, він нещодавно підписав всеохоплюючий Указ «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». В ньому йдеться і про соціальні виплати, і про експертизу якості дитячої продукції, і про багато інших важливих речей.У цьому документі зроблено наголос на пріоритетності прав дитини на сімейне виховання, а також на підвищенні ефективності соціальної роботи з сім'ями або особами, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, поліпшенні соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
Чинна система нездатна забезпечити профілактику та надавати адекватну підтримку уразливим родинам із дітьми. Системи соціальних виплат і соціальних послуг існують автономно, між ними немає взаємодії. Важливе раннє виявлення такої родини, оцінка її індивідуальних потреб, запобігання ризикованій поведінці, лікування від алкогольної та наркотичної залежності, допомога у пошуку роботи, прищеплення навичок батьківства через усвідомлення, що воно — не збіг обставин, а життєва місія.Роботу зі збереження родини подекуди слід розпочинати ще до появи малюка на світ. Працівники жіночих консультацій перші зустрічаються з майбутніми матерями, які через скрутні обставини хочуть відмовитися від немовляти після народження. Саме ці фахівці можуть запобігти ранньому сирітству.У центрі уваги має бути дитина, яку слід розглядати в контексті сім'ї. Кожна родина повинна мати шанс змінитися на краще. Перші обнадійливі результати на цьому шляху вже є. Нові підходи до забезпечення прав дітей було закладено в основу комплексної програми подолання дитячої бездоглядності, підтримки сімей з дітьми та реформування інтернатних закладів «Назустріч дітям», яку розпочали втілювати в Київській області 2008-го і мають завершити 2017 року.
64. Основні виховні орієнтири сім’ї
Основними орієнтирами виховання визначено, що першим і найважливішим чинником виховання є сім’я, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління. Другим важливим чинником є школа, яка сьогодні покликана, в першу чергу, стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості.Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім`ї є батьківський контроль і взаємини між дітьми і батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим дитина займається після школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про взаєморозуміння, з іншого – про батьківський контроль, мета якого – попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних "випадковостей”.
Із збільшенням віку зменшується поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, як вона проводить вільний час, де буває увечері. Можна зробити припущення, що підлітки змінюють свої звички та характер дозвілля, але батьки продовжують вважати, що їхня 15-16-річна дитина поводить себе у вільний час так само, як і два-три роки тому.
Серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім`ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки.
Необхідною умовою для нормального соціально-психологічного розвитку дитини є батьківська любов та повага до особистості дитини. Холодність, відчуженість батьків у ставленні до дитини, конфлікти між батьками, фізичні покарання дітей детермінують формування паталогічних особливостей поведінки, зокрема розвиток ранніх дитячих неврозів у вигляді страхів, тривожності, роздратованості, агресивності, акцентуації характеру як стійкого, неадекватного реагування на певні соціальні ситуації, яке перебуває на межі норми і патології.
Усвідомлення дитиною, що її не люблять, не поважають і не визнають в сімейному та дитячому оточенні, провокує її до пошуку шляхів зміни свого оточення на більш прихильне, до втечі з дому, знаходження бажаного товариства. Виникає явище соціального сирітства – дітей, які виховуються поза власною сім'єю і позбавлені достатнього чи частого, систематичного й інтенсивного контакту з батьками. Деформація функцій сім`ї виявляється у відчуженні батьків і дітей. Бездоглядні та безпритулбні діти – це насамперед жертви сімейного устрою. Кожна кризова сім`я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Адже діти, бажають того чи ні, підсвідомо переймають їхній спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. В умовах кризової сім`ї дитина набуває негативного життєвого досвіду, практики асоціальної та аморальної поведінки, недоброзичливості до людей. Отже, несприятливі сімейні стосунки через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що з`являється все більше дітей, які "випадають” із сім`ї. .