ВІДОБРАЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ І ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ
Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні засоби.
Під терміном “основні засоби” розуміють матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Активи, призначені для використання протягом періоду, більшого за один рік (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік), належать до необоротних.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначено в П(С)БО 7 “Основні засоби”, а в податковому обліку до 2011 року визначав Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а з 1.01. 2011 року - Податковий Кодекс України
Відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби” основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [1].
Податковий Кодекс України як і Закон про прибуток (втратив чинність), установлює два основні критерії для визнання матеріального об'єкта як основні засоби, це строк корисного використання (експлуатації) і вартість (пп. 14.1.138 ПКУ). Планований строк корисного використання — більше одного року з дати введення в експлуатацію (або операційного циклу, якщо він більше року). Вартісний критерій змінився з 1000 грн на 2500 грн. Однак у 2011 році працювали за старим критерієм.
Також необхідна ознака господарської спрямованості використання об'єктів. Тобто статус основних засобів у податковому обліку може одержати лише об'єкт, що відповідає двом вище означеним критеріям і призначений для використання в господарської діяльності платника .
За Податковим Кодексом України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік. [3].
Об’єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій.
Об’єкт основних засобів визнається активом тоді, коли існує вірогідність того, що підприємство отримує в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням активу, і його вартість може бути достовірно визначена .
Залежно від характеру, стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості за національним стандартом 7 “Основні засоби”.
Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів .
Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.
Залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.
Справедлива вартість – ринкова вартість, визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.
Чиста вартість реалізації необоротного активу – справедлива вартість необоротного активу за вирахуванням очікуваних витрат на його реалізацію .
Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
Податковий Кодекс України збільшив кількість груп, починаючи з 01.04. 2011р. їх стало 16 груп (п.145.1 ПКУ) За логікою законодавця це покликано забезпечити зближення податкової й бухгалтерської класифікації основних засобів.
Класифікація груп основних засобів:
група 1 - земельні ділянки;
група2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом;
група 3 - будівлі, споруди, передавальні пристрої;
група 4 - машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень;
група 5 - транспортні засоби;
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі);
група 7 – тварини;
група 8 - багаторічні насадження;
група 9 - інші основні засоби;
група 10 - бібліотечні фонди;
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи;
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди;
група 13 - природні ресурси;
група 14 - інвентарна тара;
група 15 - предмети прокату;
група 16 - довгострокові біологічні активи;
Розглянута класифікація основних засобів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.
Отже, класифікація основних засобів згідно бухгалтерського обліку та їх групування відповідно до податкового обліку суттєво відрізняються. У зв’язку з цим виникає запитання: чи є необхідним паралельне ведення аналітичного обліку основних засобів за групами податкового обліку, чи достатньо вести їх облік на субрахунках бухгалтерського обліку.
1. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені Міністерством фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0396-99.
2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010р. №2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
УДК 339.9
Систалюк І.А., ст. гр. МЕ-41
Науковий керівник: Лютак О.М., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет