Загальні методи фізіологічних досліджень, правила роботи з експериментальними тваринами, правила роботи з приладами. Охорона праці і техніка безпеки в лабораторії
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………………… 3
ЛПЗ № 1. Загальні методи фізіологічних досліджень, правила роботи з експериментальними тваринами, правила роботи з приладами. Охорона праці і техніка безпеки в лабораторії.
1.1. Загальні методи фізіологічних досліджень. …………………………………………...4
1.2. Правила роботи з експериментальними тваринами. ………………………………….4
1.3. Правила роботи з приладами. …………………………………………………………..6
1.4. Охорона праці і техніка безпеки в лабораторії. ……………………………………...17
РОЗДІЛ 1: ВЛАСТИВОСТІ ЗБУДЛИВИХ ТКАНИН. ФІЗІОЛОГІЯ ЦНС.
ЛПЗ № 2. Виготовлення нервово-м’язового препарату. Вплив різних подразників на нервово-м’язовий препарат.
2.1. Виготовлення нервово-м’язового препарату. ………………………………………..21
2.2. Дослідження впливу різних подразників на нервово-м’язовий препарат. …………22
ЛПЗ № 3. Визначення поодинокого та тетанічного скорочення м’яза. Досліди Гальвані.
3.1. Визначення поодинокого та тетанічного скорочення м’яза. ………………………..23
3.2. Досліди Гальвані. ………………………………………………………………………24
ЛПЗ № 4. Дослідження парабіозу нерва.
4.1. Дослідження парабіозу нерва. ………………………………………………………...25
ЛПЗ № 5. Дослідження впливу навантаження і сили подразника на роботу м’язів.
5.1. Робота м’яза при різних навантаженнях. …………………………………………….26
ЛПЗ № 6. Дослідження динамометрії та стомлення м’язів.
6.1 Вплив частоти подразнення та маси вантажу на швидкість настання втоми. ……...28
ЛПЗ № 7. Визначення вторинного тетанусу м’язів.
7.1 Вивчення вторинного тетанусу. ………………………………………………………28
ЛПЗ № 8. Вимірювання часу рефлексу. Спинальні рефлекси.
8.1. Вимірювання часу рефлексу. ………………………………………………………….29
8.2. Спинальні рефлекси. …………………………………………………………………...30
ЛПЗ № 9. Визначення рецепторних полів.
9.1. Визначення рецепторних полів. ………………………………………………………31
ЛПЗ № 10. Дослідження властивостей нервових центрів.
10.1. Дослідження іррадіації збуджень у нервових центрах спинного мозку. …………32
10.2. Дослідження сумації збуджень у нервових центрах спинного мозку. ……………32
ЛПЗ № 11. Сєченівське гальмування. Гальмування спинномозкових рефлексів у жаби.
11.1. Сєченівське гальмування. ……………………………………………........................33
11.2. Гальмування спинномозкових рефлексів у жаби. ………………………………….34
ЛПЗ № 12. Вивчення нервової регуляції тонусу м’язів.
12.1. Вплив нервових центрів на тонус скелетних м'язів. ………………………………..35
РОЗДІЛ 2: ФІЗІОЛОГІЯ ВНД.
ЛПЗ № 13. Дослідження формування харчового умовного рефлексу у тварин.
13.1. Рухово-харчові умовні рефлекси у тварин. …………………………………...…….36
ЛПЗ № 14. Методика утворення оборонного умовного рефлексу.
14.1. Рухово-оборонні умовні рефлекси. ……………………...…………………………..37
ЛПЗ № 15. Визначити гальмування умовних рефлексів.
15.1. Згасальне гальмування умовного рефлексу. ………………...……………………...37
РОЗДІЛ 3: ФІЗІОЛОГІЯ АНАЛІЗАТОРІВ.
ЛПЗ № 16. Дослідження дна ока тварин (офтальмоскопія). Реакція райдужної оболонки на світло. Визначення точки найближчого бачення.
16.1. Дослідження дна ока тварин (офтальмоскопія). ………………………...………….38
16.2. Реакція райдужної оболонки на світло. ……………………………………………..38
16.3. Визначення точки найближчого бачення (проксиметрія). …………………………39
ЛПЗ № 17. Визначення кольорових аномалій (дальтонізм). Сліпа пляма в оці. Зорові ілюзії.
17.1. Визначення кольорових аномалій (дальтонізм). ……………………………………39
17.2. Сліпа пляма в оці. ……………………………………………………………………..40
17.3. Світлові і кольорові, одночасні і послідовні контрасти. …………………………...40
17.4. Дослід Тоджерса ("дірка в долоні"). …………………………………………………41
17.5. Фізіологічне подвоєння предметів. ……………………………………………...…..41
ЛПЗ № 18. Визначення гостроти слуху. Визначення локалізації звуку. Кісткова і повітряна провідність.
18.1. Визначення гостроти слуху. ………………………………………………………….41
18.2. Визначення локалізації звуку. ………………………………………………………..42
18.3. Кісткова і повітряна провідність. …………………………………………………....42
ЛПЗ № 19. Визначення просторового порогу тактильної чутливості (естезіометрія). Рефлекси, що мають клінічне значення у тварин.
19.1. Визначення просторового порогу тактильної чутливості (естезіометрія). …...…..42
19.2. Рефлекси, що мають клінічне значення у тварин. ……………………...…………..43
РОЗДІЛ 4: ФІЗІОЛОГІЯ КРОВІ.
ЛПЗ № 20. Вивчення складу крові та його значення.
20.1. Одержання крові та синовіальної рідини у тварин. ………………………………...44
20.2. Одержання плазми та сироватки крові. ………………………………………...…...46
20.3. Ретракція кров'яного згустку. ……………………………………..………………...46
20.4. Одержання фібрину та дефібринованої крові. ………………………………..……47
ЛПЗ № 21. Дослідження фізико-хімічних властивостей крові.
21.1. Визначення гематокритного числа. ………………………………………………….48
21.2. Визначення в’язкості крові. ……………………………………………...…………..48
21.3. Визначення щільності крові. …………………………………………………………49
ЛПЗ № 22. Визначення буферних властивостей крові.
22.1. Визначення буферних властивостей крові. …………………………………...…….50
22.2. Визначення вмісту гемоглобіну в крові. …………………………………………….50
ЛПЗ № 23. Підрахунок кількості еритроцитів.
23.1. Підрахунок кількості еритроцитів під світловим мікроскопом. …………………..52
ЛПЗ № 24. Підрахунок кількості лейкоцитів та тромбоцитів.
24.1. Підрахунок кількості лейкоцитів під світловим мікроскопом. ………………...….53
24.2. Підрахунок кількості тромбоцитів під світловим мікроскопом. …………………..54
ЛПЗ № 25. Дослідження швидкості осідання еритроцитів. Гемоліз.
25.1. Дослідження швидкості осідання еритроцитів. ………………………...…………..55
25.2. Гемоліз. …………………………...…………………………………………………...56
25.3. Осмотична резистентність еритроцитів. …………………………………………….56
ЛПЗ № 26. Умови, які впливають на швидкість зсідання крові.
26.1. Умови, які впливають на швидкість зсідання крові. ………………...……………..57
26.2. Спостереження аглютинації еритроцитів. …………………………………………..57
ЛПЗ № 27. Визначення часу зсідання крові.
27.1. Визначення часу зсідання крові. ……………………………………………………..58
27.2. Приготування та фарбування мазків для визначення лейкоцитарної формули (лейкограми). ………….……………...……………………………………………………………58
ВСТУП
Фізіологія(гр. physis - природа, logos - учення) – біологічна наука, яка вивчає процеси життєдіяльності тваринного організму та його складових частин (клітин та субклітинних структур, тканин, органів, систем органів) у їх сукупності та взаємодії з навколишнім середовищем.
Загальна фізіологія– вивчає закономірності життєвих процесів, які притаманні всім живим організмам.
Спеціальна фізіологія– досліджує особливості фізіологічних функцій у окремих зоологічних підтипів, груп, класів тварин.
Еволюційна та екологічна фізіологія– розглядає виникнення та розвиток функцій у процесі еволюції тваринного світу, а також механізми адаптації тварин до специфічних умов існування.
Вікова фізіологія– вивчає динаміку розвитку та згасання фізіологічних функцій у процесі онтогенезу.
Мета фізіології сільськогосподарських тварин – вивчати та змінювати у потрібному людині напрямку функції тварин для підвищення їх продуктивності та плодючості, підвищення якості продукції та підтримання доброго стану здоров’я.
Фізіологія тварин–наука експериментальна. Основним методом фізіологічних досліджень є експеримент. Безумовно, саме він створює можливість вивчати процес життєдіяльності тваринного організму з наступним узагальненням результатів досліджень у вигляді гіпотез або теорій.
Тваринний організм– це одиниця живої матерії, яка існує самостійно, яка здатна самовідновлюватись та самовідтворюватись, реагує як єдине ціле на зміни умов середовища та має здатність до саморегуляції.
Гомеостаз – відносна динамічна сталість внутрішнього середовища організму та стійкість його основних фізіологічних функцій.
Вивчаючи фізіологію, особливу увагу приділяють постановці дослідів і аналізу отриманих результатів.
Проведення занять, успішне засвоєння практичного матеріалу здійснюється після попереднього вивчення студентами матеріалу відповідної теми. Обов'язковою умовою виконання лабораторно-практичних занять є засвоєння методик з умінням їх використання і аналізом отриманих даних.
В роботах, що пропонуються, вказуються тема, мета та перелік необхідного інструментарію, описана підготовка і хід досліду. В кінці кожної теми пишеться висновок.
Лабораторно-практичне заняття № 1. ____________________
Загальні методи фізіологічних досліджень, правила роботи з експериментальними тваринами, правила роботи з приладами. Охорона праці і техніка безпеки в лабораторії.
Тема: Загальні методи фізіологічних досліджень.
На практичних заняттях з фізіології студент має можливість ознайомитися як з гострими, так і з хронічними дослідами.
Мета цих занять надати знань про інструментальні дослідження і обробку отриманих даних, що в кінцевому результаті має привести до більш глибокого осмислення науки фізіології і її значення для практичної ветеринарії. На практичних заняттях серед самостійно проведених дослідів значне місце займають гострі досліди – вівісекція. Досліди проводять на жабах., що відрізняються від інших тварин низьким рівнем обміну речовин. Вони довше зберігають життєдіяльність після значних оперативних втручань на їх органах і тканинах без створення будь-яких спеціальних умов.
Для вивчення фізіологічних функцій існують різні форми експериментів. Деякі дослідження можуть проводитися на здорових тваринах без попередніх операцій та впливів. Дослідник застосовує простий візуальний аналіз або використовує спеціальну апаратуру і в режимі спостереження вивчає ті чи інші процеси, які відбуваються в організмі, наприклад, газообмін у процесі дихання, потовиділення та ін.
Другий вид досліджень, чисто експериментальний (хронічний), проводиться в умовах, створених експериментатором вимушено. В цьому випадку, як правило, потрібна спеціальна підготовка тварин. В одних випадках експеримент починається з моменту операції або після неї, в інших — тварині дається час на одужання і тільки тоді приступають до глибокого вивчення функцій органів чи систем.
Усі процедури в експериментах на тваринах слід виконувати, не завдаючи їм страждань. З цією метою використовуються різні способи місцевого або загального знеболювання.
Гострий дослід на відміну від хронічного має цілий ряд ускладнень та побічних впливів: операційна травма, вплив наркозу, пошкодження нервової системи та ін. Разом з тим, цей вид експерименту дозволяє отримати велику кількість цінних фактів. Хронічний дослід не має названих вище недоліків, але його проведення ускладнене рядом методичних труднощів і тому використання його не завжди можливе. Залежно від мети дослідник використовує гострий чи хронічний дослід, іноді поєднує ці два види експериментів.
Висновок: ________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Тема: Правила роботи з експериментальними тваринами.
Мета.Ознайомитись із правилами роботи з експериментальними тваринами.
В гострих дослідах на жабі для обмеження її руху застосовують наркоз або, що є найліпшим методом, руйнування центральної нервової системи зондом.
Наркотичними засобами для жаб є ефір та алкоголь. У всіх випадках наркоз настає через декілька хвилин. Передозування засобу веде до смерті, тому з моменту дачі наркозу уважно стежать за жабою: як тільки вона перестає рухатися, її перевертають на спину. Якщо жаба не повертається в попереднє положення, це означає, що наркоз настав і можна проводити дослід.
Ефірний наркоз.На тарілку ставлять скляний ковпак або велику лійку, шийка якої заткнута ватою. Під ковпак кладуть вату, змочену ефіром, і садять жабу. Під час досліду підтримують наркоз, поклавши ватку з ефіром на ніздрі або на шкіру тварини.
Алкогольний наркоз. У невеликий ексикатор наливають 0,5 л 10% -вого розчину алкоголю і кладуть в нього жабу. Кришку ексикатора закривають. Спочатку жаба інтенсивно рухається в розчині алкоголю, а потім заспокоюється, занурюється в нього і перестає рухатися.
Способи руйнування центральної нервової системи. Руйнування центральної нервової системи можна провести двома способами після наркотизації. В першому — жаба буде надто знекровлена, у другому — втрата крові значно менша.
Жабу беруть із банки, добре затиснувши їй спинку великим і третім пальцями. Обгортають її серветкою так, щоб передні лапки були притиснуті до тулуба, а голова залишалася відкритою. Тримаючи жабу в лівій руці тім'ям доверху, заводять їй в рот тупим кінцем браншу великих ножиць, а потім повертають ножиці і швидко, одним рухом, відрізають верхню щелепу з черепною коробкою. Тонкий зонд вводять у спинномозковий канал і руйнують спинний мозок. Загортають жабу в серветку, як сказано вище, беруть її у ліву руку так, щоб великий палець тиснув на спинку, а вказівний - на голову. При цьому голова і хребет утворюють кут. Проводять кінцем зонда по серединній лінії голови зверху вниз. Пройшовши вздовж потиличної кістки, зондом потрапляють у ямку, відповідно атлантно-окципітальній мембрані. У цьому місці, проколовши зондом шкіру і мембрану, вводять його до спинномозкового каналу. Спочатку, по вернувши зонд доверху, проходять у черепну коробку, руйнують головний мозок, а потім, не виймаючи, повертають зонд у протилежному напрямку і руйнують спинний мозок. Крові при цьому втрачається дуже мало.
Фіксація лабораторних тварин. Під час досліду жабуфіксують на спеціальній дощечці, приколюючи її лапки і голову шпильками. Краще для цієї мети використовувати пластинку із пробки або пінопласту, але якщо таких немає, то їх можна замінити дерев'яною.
Для цього у дерев'яній дощечці у певних місцях фіксації жаб просвердлюють отвори і в них вставляють пробки. Крім цього, декілька пробок вставляють для введення електродів.
Мишей утримують руками або з допомогою пінцета, захоплюють їх в ділянці потилиці та хвоста; щурів краще фіксувати в спеціальних ящиках. При необхідності у них застосовують наркоз під ковпаком.
Собакфіксують за допомогою лямок і намордників, а кроликіві морських свинок– на дерев'яних або металевих столиках спеціальними засобами. Для проведення операцій цих тварин закріплюють у станках у спинному або черевному положенні.
Фіксація сільськогосподарських тварин. Коней фіксують у станку або на спеціальному операційному столі, а також шляхом повалу. Рухи їх можна обмежити підняттям передньої кінцівки, зігнувши її в зап'ястковому суглобі, накладанням закрутки на верхню губу або на одну із вушних раковин.
Корівфіксують у станку або в стійлі. Тримають тварину за роги і повертають голову вбік. Крім цього, коровам накладають носові щипці, якими здавлюють носову перегородку, а бугаїв тримають за кільце, вставлене в носову перетинку. Користуються також різними станками або проводять повал тварини.
Свинейзакріплюють в положенні стоячи і користуються металевою закруткою або спеціальними щипцями. Закрутка має вигляд трубки, в яку вставляють рухомий стрижень з петлею із капронової або звичайної мотузки. Петлю накладають на верхню щелепу і затягують її за допомогою стрижня. Щипцями захоплюють шию позаду вушної раковини і здавлюють, утримуючи тварину в певному положенні. Щоб обмежити рухи свиней у період виконання операцій, можна застосовувати столи плоскої і коритоподібної форми.
Птицю фіксують у станку прямокутної форми. Розміри його визначають за розміром птиці. На верхню стінку станка натягують міцну тканину із отворами для ніг і голови. Крила та ноги птиці прив'язують до каркасу станка.
Місцеве знеболювання і наркоз тварин. Для обмеження рухів, розслаблення м'язів і усунення больової чутливості при проведенні досліджень і фізіологічних дослідів тваринам застосовують місцеве знеболювання або загальний наркоз. Препарати викликають побічну дію. Для попередження і полегшення наркозу і місцевого знеболювального ефекту рекомендується попередня фармакологічна обробка тварин різними лікарськими засобами – премедикація. Для виконання фізіологічних дослідів потрібна поверхнева анестезія шкіри, слизового або середнього шару. Досягається це шляхом нанесення на підготовлені ділянки тканини речовини, що швидко випаровується, у кількості 10-20 мл. Використовується також 5%-вий розчин новокаїну, 0,5% або 2%-вий розчин дикаїну, який наносять на слизовий шар піпеткою або змоченим тампоном. Для інфільтраційної анестезії краще застосовувати 0,25-1%-вий розчин новокаїну в фізіологічному розчині з адреналіном (1:1000 - 2 мл на 1 л розчину). Щойно приготований розчин вводять у тканину по лінії наміченого розрізу.
Для наркозу у коней застосовують хлоралгідрат у дозі 10-12 г на 100 кг маси тварини у вигляді 3-5%-вих розчинів з додаванням до них слизового відвару. Приготований розчин дають тварині випити чи вводять у шлунок через носостравохіднии зонд або в пряму кишку із клістирної чашки. Для попередження розвитку рефлекторного шоку перед наркозом за 20-30 хв коням вводять внутрішньом'язово 5 мл 1 %-вогорозчину атропіну сульфату.
Для наркозу у великої рогатої худоби частіше використовують алкоголь із розрахунку 250 — 300 мл 40%-вого спирту етилового на 100 кг маси тварини. До розчину додають 6 г глюкози на 100 мл алкоголю і вводять його внутрішньовенно повільно. З метою премедикації за 30-40 хв до наркозу тварині ін'єктують внутрішньом'язово аміновазин 0,5-0,7 мл/кг у вигляді 2,5%-го розчину. Для дрібних тварин також застосовують 40%-вий спирт етиловий 300-400 мл на кожну. Розчин вводять через ротову порожнину із пляшки. Для премедикації застосовують аміназин у дозі 2,5 мг/кг внутрішньом'язово.
Наркоз у свиней відбувається нормально, але для премедикації застосовують аміназин в дозі 1,2-2 мг/кг або комбелен 0,2 мл на 10 кг маси тварини. Для наркозу у велику вушну вену вводять 20%-вий розчин хлоралгідрату в дозі 5 г на 50 кг. Глибокий наркоз настає також при введенні 3%-вого розчину хлоралгідрату із розрахунку 0,3 г/кг інтрапе-ритонеально. Місце ін'єкції - збоку на 2-3 см від білої лінії живота і в серединній точці між лонним зрощенням і пупком.
Для примедикації собак внутрішньом'язово вводять аміназин 2,5 мг/кг або комбелен 0,3-0,5 мл на кг. Ослабленим тваринам дозу зни жують наполовину. Для інгаляційного наркозу краще застосовувати ефір, який вносять по 1-2 краплі за секунду в маску, яка закріплена на лицевій частині голови собаки. Неглибокий наркоз можна викликати внутрішньовенним введенням 5%-вого розчину натрію пентоталу в дозі 20 мг/кг. Спочатку ін'єктують половину розчину, а після гальмування рефлексів - іншу частину. Премедикація котів, кролів, птахів відбувається при внутрішньом'язовому введенні аміназину 0,2 мг/кг або комбелену в дозі 0,1 мл/кг.
Котів, кроликів, морських свинок, мишей наркотизують ефіром під скляним ковпаком або в камері. Для цього ефір підігрівають у теплій воді і пари його подають під ковпак або в камеру; туди можна покласти ватний тампон, змочений 20-30 мл ефіру. Наркоз у тварин починається через 3 хв. Для наркозу птиці застосовують натрію пентотал 18-20 мг/кг, із якого готують 5%-вий розчин з додаванням глюкози. Вводять його в підкрильну вену до зникнення рефлексів.
Висновок: ________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Тема: Правила роботи з приладами.
Мета.Ознайомитись із правилами роботи з приладами.
Вивчаючи різні фізіологічні процеси, як правило, використовують методи їх реєстрації. Реєструється або результат, або особлива властивість діяльності клітин, тканин, органів, всього організму. Наприклад, скорочення м'язів, виділення секрету, зміна частоти і глибини дихання, температури, концентрації водневих іонів, осмотичного й онкотичного тиску.
Апаратура, що використовується для таких дослідів, різноманітна, ґрунтується на різних принципах та нерідко складна.
Апаратуру, що використовується на практичних заняттях, за призначенням можна розділити на такі групи:
- акумулятори, реохорди, індукційні котушки – прилади, які використовуються для нанесення подразнення електричним струмом;
- міограф, важіль Енгельмана - записуючі пристосування;
- кімографи - прилади, на яких ведеться запис; гальванометри — прилади для вивчення і реєстрації електричних потенціалів.
Під час проведення фізіологічного експерименту використовують різні штучні подразники:
а) механічні (удар, укол);
б) хімічні (луги, кислоти і ін.);
в) електричний струм.
Електричний струм як подразник має ряд переваг. Він не травмує тканини, не викликає незворотних змін, може застосовуватись повторно, легко дозувати силу та час його дії, а також контролювати швидкість виникнення та зникнення самого струму.
У зв'язку з тим, що електричний струм частіше використовується як подразник, опис приладів починають з джерела струму та необхідних для використання допоміжних приладів.
Акумулятори. У фізіологічних лабораторіях постійний струм отримують за допомогою різного роду випрямлювачів (катодних, селенових), від освітлювальної мережі або від елементів другорядної дії – акумуляторів. Це необхідно тому, що багато електроприладів розраховано на живлення постійним струмом. Постійний струм використовується як подразник, він дуже зручний тим, що при включенні швидко зростає до потрібної напруги, а при вимкнені падає до нуля, тобто його крива має прямокутну форму. Практичне значення мають два види акумуляторів: свинцевий (кислотний і залізо-нікелевий (лужний).
Реохорд. Для дозування сили постійного струму, що використовується як подразник, його пропускають через послідовно або паралельно включений опір. Найкращий результат одержується при використанні реохорда (потенціометр із ковзаючим контактом). Реохорд являє собою дріт з перетином 0,5 мм із металу з великим опором. Дріт довжиною 1м закріплюється клемами на дерев'яній шкалі, розділеній на 100 см (рис. 1). До клем проводять через ключ струм від акумулятора.
Рис. 1. Реохорд (загальний вигляд).
Індукційний апарат. В ряді фізіологічних експериментів для подразнення застосовується індукційний струм, одержаний від індукційного апарата Дюбуа-Реймона. На відмінну від індукційної котушки Румкорфа, в якій другорядна котушка є нерухомою відносно первинної, в індукційному апараті Дюбуа-Реймона другорядна котушка може пересуватися в горизонтальній площині на відстані, рівній довжині дерев'яної шкали, на якій змонтована котушка. Шкала градуйована в сантиметрах (рис. 2).
При замиканні і розмиканні струму в первинній катушці виникає магнітне поле, посилене залізним сердечником, який розміщений у середині котушки.Другорядна котушка розташована в магнітному полі, різка зміна якого викликає появу в ній індукційного струму, маючи дуже мале продовження порівняно з струмом первинного ланцюга, меншу силу і більш високу напругу.
Рис. 2. Індукційна котушка: 1 - первинна котушка; 2 - вторинна котушка; 3 - переривач; 4, 5 - клеми індукційної котушки; 6 - клеми вторинної котушки; 7 - шкала.
Електромагнітний камертон. Електромагнітний камертон (рис. 3) використовують для одержання частоти змінного струму порядку 100 - 250 або 500 коливань на секунду. Прилад складається із двох ніжок, закріплених на станині. Магніт, установлений між ніжками, викликає їх коливання.
Рис. 3. Схема електромагнітного камертона: 1 - камертон; 2 - електромагніт; 3 - перо.
Рис. 4. Електроди:
а) з вилочкою: 1 - електроди; 2 - вилочка; 3 - з'єднання між електродом і вилочкою;
б) не поляризувальні: 1 - скляна трубочка; 2 - "чобітки" з білої глини; 3 - насичений розчин H2SO4; 4 - цинковий стрижень; 5 - клема.
Електроди для подразнення. Електроди, які застосовуються для подразнення тканин, являють собою два близько розташованих вусики із твердого дроту (рис. 4).
Важілець Енгельмана.Коли є вільний доступ до серця, його скорочення реєструється важільцем Енгельмана (рис. 5). Це тоненька алюмінієва пластинка з просвердленими по повздовжній площині отворами, що вільно обертається по горизонтальній осі, фіксованій до штативу. Важільцем записують скорочення серця в збільшеному масштабі.
Міограф. Для запису скорочення ізольованих або відпрепарованих м'язів застосовують міографи. Розрізняють міографи вертикальні й горизонтальні. Для запису скорочення ізольованого м'яза застосовують вертикальні міографи (рис. 6). Він складається із двох металевих перекладин, вільно рухається на вертикальному металевому стрижні, який у верхній третині розділений діелектриком із кістки або пластмаси. На верхній перекладині є ковзаючий гачок, на якому нерухомо закріплюється м'яз. На нижній перекладині закріплений важілець, який закінчується пером. При скороченні м'яз тягне важілець догори і перо записує скорочення м'язів у збільшеному масштабі. Горизонтальний міограф застосовується для запису скорочення м'язів in sutu, тобто на цілій жабі.
Рис. 5. Важілець Енгельмана (загальний вигляд).
Рис. 6. Міограф вертикальний:
1 - верхня перекладина; 2 - важілець з вантажем; 3 - діелектрик; 4 - ікроножний м'яз; 5 - гвин
Кімограф. Для реєстрації скорочення серця, шлунка, м'язів використовують кімограф. Він складається із барабана, який знімається, і обертається на осі штатива, на яку надягається барабан. Циліндр приводиться в рух годинниковим механізмом. На циліндр натягається закопчений папір. Передача руху годинникового механізму циліндра здійснюється функціональним шляхом (шляхом тертя). Більш сучасний прилад - електрокімограф. Він приводиться в рух електродвигуном і підключається до мережі (127V або 220V).
Барабанчик Марея. Як правило, міографи, важіль Енгельмана використовують для безпосереднього запису рухів досліджуваних тварин. В тих випадках, коли між досліджуваним об'єктом і реєструючим приладом є якась відстань запис проводиться спеціальним приладом. Запис на відстані, розроблений французьким фізіологом Мареєм, здійснюється за принципом повітряної передачі за допомогою двох капсул.Барабанчик Марея являє собою плоску металеву коробочку, обтягнену зверху тонким гумовим полотном. Його прикріплюють до барабана і на нього спирається легкий важіль із пишучим пером на кінці. Будь-яка зміна тиску повітря в порожнині, що сприймається барабанчиком, передається важілю, що реєструє і записує на приладі, призначеному для цієї мети.
Електромагнітний відмітник.При проведенні дослідження виникає необхідність реєстрації моменту нанесення подразнення на яку-небудь тканину. Для реєстрації використовують так званий електромагнітний відмітчик. Він скла дається з магніту, до якого при замиканні струму притягується пластинка, оснащена пером, що переміщується на другий рівень, а при розмиканні струму перо повертається до початкового положення.
Гальванометри. Чутливими приладами для виявлення, вимірювання і запису біотоків, що виникають при збудженні мозку, серця, м'язів, є гальванометри. Розрізняють два види гальванометрів - струнний (сконструйований у 1901 році Ейтховеном) і дзеркальний. Дія струнного гальванометра базується на русі в магнітному полі провідника, який несе струм. Дзеркальний гальванометр між полюсами постійного магніту має підвісну легку котушку або раму із тонкого дроту. При проходженні струму через котушку вона обертається вправо або вліво залежно від сили і напряму струму, відхиляючись на різну величину кута. При цьому на дзеркальце за допомогою освітлювальної системи спрямовується промінь світла, який від дзеркальця проектується на шкалу екрана. Зайчик при обертанні котушки рухається по поділках шкали, за якою проводиться відлік.
Мікроскоп МБІ-3.При проведенні фізіологічних експериментів виникає необхідність мікроскопії. Для цього використовують мікроскоп оптичний.— прилад, призначений для розгляду об'єктів, невидимих неозброєним оком (рис. 7).
У фізіологічній лабораторній практиці застосовуються також оптичні прилади, призначені для визначення концентрації різноманітних речовин у розчинах і зависях: колориметри різноманітних типів, поляриметри, рефрактометри, нефелометри і фотометри.
Рис. 7. Мікроскоп МБІ-3:
1 - основа; 2 - мікромеханізм; 3 - мікрогвинт; 4 - тбусотримач; 5 - механізм подачі тубуса; 6 - мікрогвинт; 7 - головка; 8 - револьверна система; 9 - тубус; 10 - предметний столик; 11 - гвинт предметного столика; 12 - клеми; 13 - гільза конденсора; 14 - кронштейн; 15 - гвинт конденсатора; 16 - вилка дзеркала; 17 -дзеркало; 18 - конденсор; 19-об'єктив; 20 - окуляр.
Для поділу рідких середовищ використовують центрифуги. Найбільш часто використовують центрифуги зі швидкістю обертання двигуна до 10000 об/хв. Центрифуги застосовуються для осадження формених елементів крові, одержання осаду сечі, молока, осадження білків при визначенні в крові гормонів.
Хірургічний інструмент. Для проведення операції ретельно готують хірургічний інструмент (рис. 8).
Рис. 8. Хірургічний інструмент:
1,2- кишкові жоми;
3 - зубчастий рановий гачок;
4 - пластинчастий рановий гачок;
5 а, б - ранові ножиці;
6 а, б, в - зонди;
7 а, б - пінцети;
8 - фістульний гачок;
9 - голка Дешампа;
10 - корнцанг;
11 - шпателі;
12 - клеми для білизни.
Лабораторний посуд загального призначення.Найширше застосування в лабораторії мають пробірки,які являють собою відрізки скляних трубок великого або малого діаметра, запаяні з одного кінця. Дно у пробірок округле. Вони використовуються для роботи з невеликою кількістю розчинів.
Існують і пробірки спеціального призначення — центрифужні, що вставляються в гнізда центрифуги, градуйовані, дрібні пробірки для напівмікро- і мікроаналізу (рис. 9).
Хімічні склянки використовуються для роботи з більшою кількістю рідини. їх виробляють різного об'єму із тонкого скла. Такі склянки можна нагрівати, але не на відкритому полум'ї, а обов'язково на азбестовій сітці або азбестовому картоні. Склянки та інший тонкостінний посуд не можна ставити на холодну поверхню - на кахель або залізну підставку штатива. Переносити великі склянки з рідиною потрібно тільки двома руками.
Батарейні склянки також знаходять у лабораторії деяке застосування, але вони товстостінні, тому нагрівати їх не можна. Широко застосовуються різні колби, круглі і конічні (колби Ерленмейєра). Круглі колби бувають округлодонні і плоскодонні. Вони мають різну ширину і довжину горла. Для спеціальних цілей, особливо в органічному синтезі, застосовуються колби, які мають два чи три горла. Колби з округлим дном потрібно ставити на спеціальні підставки-кільця, оскільки вони не можуть стояти. їх також слід нагрівати на азбестовій сітці, як і плоскодонні.
Колби Ерленмейєра звичайно застосовуються для титрування, тому що із них легко добувати вміст і розмішувати, не боячись розлити рідину.
 |
а
а б в г д е
Рис. 9. Лабораторний посуд:
а – пробірка; б – мензурка конічна; в – мірний циліндр з притертою пробкою; г – мірний циліндр без притертої пробки; д – конічна колба Ерленмейєра без притертої пробки; е - конічна колба Ерленмейєра з притертою пробкою.
Кристалізаційні чашки— це скляні плоскодонні різних діаметрів товстостінні посудини, які підлягають нагріванню. В лабораторіях великі чашки використовують з різною метою - для збору газу над водою, охолодження посуду водою, вирощування кристалів, для очищення речовин, перекристалізації та ін.
Мірний посуд. Мірним посудом є різноманітні мензурки, мірні колби, бюретки, мікробюретки, піпетки Мора, градуйовані піпетки іт.д. Мензуркиявляють собою конічні склянки з градуюванням на міліметри з зовнішньої сторони. Вони використовуються для вимірювання об'єму рідини, нагрівати їх не можна.
Застосовуються також і мірні циліндри. Мірні циліндри і мензурки бувають різного об'єму, найбільш використовувані об'ємом 100-200, 250-300, 500 і 1000 мл. При роботі з леткими речовинами часто застосовують мірні циліндри з притертими пробками.
З допомогою циліндрів відмірюють різні рідини; якщо рідина, наприклад вода, змочує скло, то вона буде мати верхню поверхню (меніск) вигнуту, а якщо рідина, наприклад ртуть, не змочує скло, то вона матиме випуклий меніск. Об'єм води вимірюють за нижнім рівнем меніска, а ртуті (що не змочує скло) - за верхнім. Якщо рідина змочуюча, але темна і не просвічується, то нижній рівень меніска розрізнити неможливо і замір роблять по верхньому рівню.
Аналогічно заміряють рівень рідини у мірних колбах, що мають довге вузьке горло, на якому приблизно посередині нанесена мітка, що обмежує точно виміряний об'єм. Таке вузьке і довге горло потрібне для більшої точності вимірювань. На зовнішній поверхні колби вказаний об'єм, на який вона розрахована. Є колби об'ємом 100, 200, 250, 500 і 1000 мл. Колби (рис. 10) часто мають притерті скляні пробки. Мірні колби значно частіше, ніж мензурки чи циліндри використовуються для приготування точних і приблизних розчинів певної концентрації. При наповненні рідиною мірної колби слід уважно слідкувати за доливанням рідини, щоб не додати занадто велику кількість: спочатку наливати рідину через лійку, а потім, коли до мітки залишиться 2-4 мм, обережно додавати рідину краплями із піпетки.
Для титрування розчину, що застосовується в об'ємному аналізі, в лабораторії користуються бюретками. Бюретки бувають з краном або з піпеткою, на яку або одягають затискач Мора або вкладають у середину маленьку скляну намистинку, натисканням на яку можна спричинити витікання рідини (рис. 11).
з краном з пружинним затискачем з намистинкою
Рис. 10. Мірні колби. Рис. 11. Бюретки.
Градуюються бюретки зверху вниз, тому відлік кількості рідини, що витікає, ведеться так: спочатку рідину в бюретці виставляють точно на нулі по нижньому меніску, якщо рідина світла чи прозора, або по верхньому меніску, якщо рідина темна. Меніск установлюють, тримаючи бюретку так, щоб нульова точка знаходилася на рівні ока. Після закінчення роботи з бюреткою, коли з неї взята певна кількість рідини, заміряють, скільки рідини витекло. Для цього фіксують очі на рівні нового положення меніска рідини і визначають, на якій поділці бюретки він зупинився. При новому титруванні необхідно долити в бюретку розчин до нульової точки і працювати з нею так, як було вказано вище. Бюретки можна наповнювати різними розчинами, але при цьому необхідно дотримуватись певних правил. Бюретки зі скляним притертим краном не можна заповнювати розчином лугу, бо під дією вуглекислого газу луг у бюретці може кристалізуватися в шліфі і кран заїдає. В бюретки з гумовими насадками не можна наливати розчин сильного окисника, наприклад, марганцевокислого калію, йоду, двохромовокислого калію та ін., бо ці розчини роз'їдають гуму. Заповнюються бюретки різними способами, але правил заповнення потрібно дотримуватись абсолютно точно, якщо прагнути точності аналізу. У бюретці не має бути бульбашок повітря, які досить часто залишаються в її кінчику і змінюють результат аналізу, тому що повітря займає певний об'єм. Щоб видалити бульбашки повітря, необхідно зігнути гумову насадку, піднявши її за нижній кінець вгору, і послабити затискач чи натиснути на намистинку. Рідина, що піднімається, витисне повітря. Для відліку малих об'ємів розчинів користуються мікробюретками. Принцип роботи з мікробюретками такий же, як і з бюреткою з краном.
Широке застосування мають піпетки Мораі градуйовані піпетки.
Піпетка Мора являє собою довгу скляну трубку з розширенням посередині і з відтягнутим внизу кінцем. Така піпетка розрахована на чітко обмежений об'єм горизонтальною кільцевою міткою, що нанесена дещо вище розширення. На розширенні є надпис, що вказує об'єм піпетки. Піпетки Мора розраховані на 50-25, 20-10 мл. Піпетки звичайно розміщують у спеціальних штативах - стійках. Набирати рідину в піпетки слід таким чином. Нижній кінець піпетки опускають у посудину з рідиною. Однією рукою піпетку тримають дещо вище розширення, іншою підтримують посуд, з якого набирають рідину. Верхній кінець піпетки беруть у рот і втягують в піпетку рідину. За рідиною в піпетці необхідно уважно стежити, щоб вона не потрапила в рот (рис. 12).
Мора градуйована
Рис. 12. Піпетки, промивалка, колба Вюрца.
Якщо рідина отруйна або їдка, то втягувати її ротом не можна, в таких випадках користуються гумовою грушею, яку з допомогою гумового шланга приєднують до верхнього кінця піпетки. З градуйованою піпеткою поводяться так само, як і з піпеткою Мора.
Скляний посуд спеціального призначення. Для переливання рідини із посуду з широким горлом в посуд із вузьким або для фільтрування застосовують лійки, які виготовляють зі скла, фарфору, пластичних мас. При фільтруванні рідини в склянку через лійку останню закріплюють на кільці штатива, підібравши його за величиною. Кінець трубки лійки має торкатися стінки склянки, щоб рідина не розбризкувалась, а стікала по стінці. Якщо рідину переливають через лійку в колбу, то можна лійку вставляти безпосередньо в горлечко колби, якщо вона досить стійка, але при цьому слід уважно стежити, щоб лійка не дуже щільно закривала колбу, інакше повітря, що витісняється рідиною з колби, буде розбризкувати рідину. Тому між горлом і лійкою має бути проміжок, для цього між ними вставляють паперовий джгутик.
В лабораторіях досить широко застосовуються скляні циліндри. Вони бувають з притертими краями, до яких пришліфовується спеціальне притерте скло. Вони схожі на мірні циліндри, але не мають градуювання.
Для промивання і змивання осадів зі стінок посудини застосовуються промивалки (рис. 12). Промивалка являє собою невелику плоскодонну круглу колбу, в яку наливають дистильовану воду або будь-яку іншу рідину, необхідну для аналізу. Колбу закривають пробкою з двома отворами, через які пропущені дві вигнуті скляні трубки. Кінець однієї з трубок лише трохи введений у колбу з метою створення в ній тиску повітря. Друга трубка досягає майже дна колби, через неї виводиться назовні рідина, що міститься в колбі. На зовнішній кінець цієї трубки приєднується коротка каучукова трубка, до якої, в свою чергу — скляний наконечник. Наявність каучукової трубочки обумовлює особливу рухливість наконечника, завдяки чому потік рідини можна направляти в будь-яку сторону. Діє промивалка таким чином. Кінець короткої трубки беруть у рот і вдувають в колбу повітря, створюючи тим самим тиск, завдяки чому рідина із колби по довгій трубці виходить назовні. Вдування повітря можна проводити і при допомозі гумової груші. Якщо в про-мивалці гаряча вода, то перед тим, як продувати в неї повітря, необхідно струсити промивалкудля попередження викиду з неї води. Для фільтрування з розрідженням-застосовується колба Бунзена.
Колба Вюрцазастосовується при перегонці рідини. Вона має довге горло і округле дно. Від горла вбік відходить відросток. Він може бути розміщений ближче до кулі колби і ближче до отвору колби. Цей відросток потрібен для виходу пари рідини при її перегонці. Горло колби закривають пробкою. Перегонку рідин, а також твердих речовин можна проводити в ретортах.
Для попередження зволоження різних реактивів широко застосовують ексикатори.Ексикатор (рис. 13) являє собою товстостінну скляну посудину, що закривається притертою скляною кришкою. Він складається з двох частин: верхньої, більш широкої, циліндричної, трохи розширеної догори, і нижньої, яка звужується догори у вигляді зрізаного конуса. На дно верхньої частини ексикатора кладуть вкладиш, частіше за все у вигляді фарфорової пластини з отворами, який застосовується для розміщення тиглів та інших посудин із препаратами. На дно нижньої частини ексикатора наливають концентровану сірчану кислоту або кладуть добре прожарений хлористий кальцій. Притерті поверхні ексикатора і його кришки змазують вазеліном. Закриваючи ексикатор, кришку необхідно не накладати зверху, а насувати збоку, до того ж слід якнайкраще притерти поверхні, обертаючи кришку. Відкривати ексикатор слід так само, як і закривати, тобто обережно зсувати кришку вбік, а не піднімати її. Ексикатором без кришки користуватися не можна.
Рис. 13. Ексикатор, крапельниця з притертою піпеткою, крапельниця звичайна.
Широко застосовуються в лабораторіях так звані крапельниці.Найбільш зручні крапельниці являють собою кулеподібний скляний балончик з невеликим відростком у верхній частині, дуже звуженим у напрямку до отвору. Рідину в таку крапельницю наливають через спеціальний отвір, який закривається пробкою. Об'єм такої крапельниці не перевищує 25-50 мл. Досить зручною є також крапельниця, що являє собою посудину з притертою скляною піпеткою, що вставляється через верхній отвір і має невеликий гумовий балончик.
Фарфоровий посуд.
Фарфорові чашкиявляють собою неглибокі фарфорові посудини з округлим дном, глазуровані зсередини. Ці чашки називаються також випарювальними, тому що в них проводять випарювання розчинів. Нагрівають фарфорові чашки безпосередньо на полум'ї, закріпивши їх на кільці штатива відповідного діаметра або на фарфоровому трикутнику, якщо вони дуже малі.
Фарфорові тигліявляють собою глибокі посудини різних форм і розмірів з вузькою основою, що нагадують за формою горщики. Розміри тиглів характеризуються номерами. Тиглі застосовуються для прожарювання в них речовин при температурі до 1200°С. Фарфорові тиглі можна нагрівати в муфельних і тиглевих печах і на відкритому полум'ї пальника. В тиглях можна нагрівати всі речовини, крім тих, які вступають у реакцію з глазур'ю: лугів і фтористих солей. Перед роботою тиглі потрібно добре промити. Колір внутрішньої поверхні тигля має бути незмінним (рис. 14).
Рис. 14. Фарфорова чаша, фарфорові тиглі.
Фарфорові ступки являють собою товстостінні важкі посудини, глазуровані ззовні. Внутрішня поверхня неглазурована. Речовини в ступці розтирають з допомогою фарфорового товкачика, нижня частина якого неглазурована. У фарфоровій ступці речовини можна тільки розтирати, але не товкти. Ступку можна наповнювати потрібною речовиною лише на одну третину. Ступки бувають також мідні і чугунні.
Досить широке застосування для фільтрування при вакуумі знаходять лійки Бюхнера. Лійка Бюхнера має плоске дно з отворами, через які рідина стікає вниз у трубку лійки. На це сітчасте дно кладуть паперовий фільтр. Таку лійку вставляють через пробку в колбу Бунзена, в якій відбувається розрідження, і рідина, пройшовши через фільтр, збирається в колбі. Для того, щоб злити рідину, відключають вакуум, тиск повітря збільшується, і рідину можна вилити з колби.
Допоміжні пристосування. Крім посуду, в лабораторіях використовують різні допоміжні пристосування: лабораторні штативи, свердла для пробок, тигельні щипці і т.д.
Лабораторний штатив — залізний стрижень, що вгвинчується у важку чавунну основу прямокутної форми. На цьому стрижні кріпляться різні деталі за допомогою затискача. Затискач має дві муфти, розміщені у взаємоперпендикулярних площинах, і гвинти. У муфту вкладаються і закріплюються за допомогою гвинта лапки і кільця. Лапки використовують для закріплення в штативі приладів і пробірок. Кільце звичайно служить підставкою.
Пробірки завжди кріпляться в лапці коло самого отвору для зручності маніпуляцій з приладами і посудом. Лапки завжди мають всередині пробкові прокладки або гумові трубки, які амортизують стискаючу дію лапки й ізолюють скляний посуд від контакту з холодною залізною лапкою.
Кільце можна використовувати по-різному: покласти, поставити плоскодонну скляну посудину і нагрівати її. На кільці закріплюють лійки, через які проводять фільтрування. Також можна на кільці розмістити керамічний трикутник, а на ньому — фарфоровий тигель або неглибоку фарфорову чашку, яка провалюється через кільце, а на трикутнику тримається. В лабораторіях досить часто для проведення дослідів із газами і рідинами застосовують металеві затискачі, які надівають на гумові трубки і здавлюють їх, попереджуючи вихід газу чи рідини. Найбільш широко застосовуються затискачі двох систем: пружинні Мора, гвинтові Гофмана.
Для захоплювання тиглів, чашок, кришок, а також інколи деяких реактивів, які не можна брати голими руками, наприклад, їдких лугів, застосовують тигельні щипці,звичайно сталеві. Для захоплювання пробірок використовують тримачі. Вони бувають дерев'яні і жерстяні на дерев'яній ручці, що більш зручно. Якщо доведеться працювати з корко вими пробками, то перед тим, як користуватися такою пробкою, спочатку потрібно стиснути її при допомозі пробкового затискача.
Рис. 15. Техніко-хімічні ваги. Рис. 16. Чашкові ваги.
При проведенні фізіологічних досліджень для приготування розчинів, реактивів, фарб їх компоненти доводиться зважувати. Для цього використовують вагитрьох видів:
- столові (ваги для грубого зважування);
- техніко-хімічні (ваги для дуже точного зважування);
- аналітичні.
До вагів першої групи відносяться: важільні, чашкові, циферблатні й розраховані на навантаження від 1 до 50кг. Вагами точного зважування є аналітичні і техніко-хімічні, що мають т.з. аретир.
Аналітичні ваги (рис. 17) розміщують в скляному футлярі-вітрині. Передня стінка футляра піднімається вгору, є також бокові дверцята, які відкриваються. На вагах цього типу можна зважувати з точністю до 0,1мг (0,0001г).
Рис. 17. Аналітичні ваги. Рис. 18. Торсійні ваги.
При користуванні різновагами гирі треба брати тільки пінцетом і в кінці зважування класти лише у призначені для них гнізда.
В лабораторіях інколи використовують ваги, призначені для спеціальних визначень : пробіркові, квадратні і торсійні.
Торсійні ваги відносяться до типу циферблатних і призначені для зважування невеликих вантажів — до 500 мг (рис. 18).
Завдання:запишіть правила роботи з світловим мікроскопом.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Висновок: ________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Тема: Охорона праці і техніка безпеки в лабораторії.
При проведенні лабораторно-практичних занять з фізіології використовують лабораторних та сільськогосподарських тварин. При роботі з ними треба бути дуже обережними,бо тварини можуть завдати різні ушкодження: укуси, поранення. Треба запа'мятати, що корова робить різкі рухи вбік, а кінь — назад. Тому підходити до цих тварин треба обережно, враховуючи можливість удару. Всі маніпуляції на великих тваринах треба здійснювати після фіксації. Роботи проводяться з таким розрахунком, щоб слина, сеча, кров не потрапляли на шкіру, в очі, на одяг. Тому студент на заняттях має використовувати халат і гумові рукавиці.
У лабораторії бувають випадки, коли необхідна невідкладна медична допомога: порізи рук склом, опіки гарячими предметами, кислотами, лугами, ураження газоподібними речовинами і парами деяких речовин.
В особливо тяжких випадках травм потрібно негайно звернутися до лікаря і викликати швидку допомогу.
Для надання першої допомоги в усіх випадках у лабораторії завжди треба мати:
1). Бинти;
2). Гігроскопічну вату;
3). 3%-вий розчин йоду;
4). 2%-вий розчин борної кислоти;
5). 2%-вий розчин оцтової кислоти;
6). 3-5%-вий розчин двовуглекислого натрію (питної соди);
7). Колоїд.
При пораненнях склом потрібно видалити його уламки з рани і, впевнившись, що там їх більше немає, змазати рану йодом і перев'язати ушкоджене місце.
При термічних опіках першого ступеня обпечене місце можна присипати двовуглекислим натрієм (питною содою), рисовим або картопляним крохмалем або тальком.
Добре допомагають примочки із свіжовиготовлених розчинів питної соди (2%) або марганцевокислого калію (5%). Кращим засобом для примочок є 70-96%-вий етиловий спирт, він виконує одночасно дезінфікуючу і знеболюючу дію.
При більш тяжких або великих опіках необхідно негайно відправити потерпілого до лікаря. Із засобів першої допомоги при опіках другого і третього ступенів допустимі тільки примочки із розчину марганцевокислого калію.
При опіках хімічними речовинами (кислотами, лугами) уражену ділянку шкіри швидко промивають великою кількістю води. Потім на обпечене місце накладають примочку: при опіках кислотою — із 2%-вого содового розчину, при опіках лугом — зі слабкого (злегка кислого на смак) розчину оцтової кислоти.
При отруєнні хімікатами слід негайно, до прибуття лікаря, надати потерпілому першу допомогу.
Речовини, які викликають отруєння, і застосування протиотрут.
| Речовини, які викликають отруєння | Протиотрути |
| Рідкі і тверді речовини | |
| Алкалоїди (крім групи морфіну) | Дати одну-дві повні столові ложки очищеного дерев'яного вугілля або подрібненого карболену на склянку води і викликати блювання |
| Алкалоїди (групи морфіну) | Бромиста камфора (0,5 г) або кордіамін (ЗО крапель), міцний чай або кава. При необхідності слід робити штучне дихання або вдихати кисень чи карбоген — суміш кисню з 6%-вим діоксидом вуглецю |
| Альдегіди | Випити склянку 0,2%-вого розчину аміаку, а через декілька хвилин — склянку молока |
| Аміак- розчин | Пити дуже слабкий оцтовокислий розчин або лимонний сік. Викликати блювання. Дати олію, молоко або яєчний білок |
| Анілін | При отруєнні викликати блювання, вдихати кисень. Дати послаблююче, але ні в якому разі не спирт і не олію |
| Барій (розчинні солі) | Викликати блювання. Дати сірчанокислий магній або натрій |
| Бензол | При отруєнні через стравохід викликати блювання. Дати послаблююче, зробити штучне дихання й вдихати кисень. Дати каву |
| Йод | Викликати блювання. Дати 1%-вий розчин сірчанокислого натрію, крохмальний клейстер, молоко |
| Марганець - кислотні солі (пармангати) | Дати води. Викликати блювання. Дати молоко, яєчний білок або крохмальний клейстер |
| Мінеральні кислоти | При отруєнні полоскати рот водою і 5%-вим розчином двовуглекислого натрію. Дати молоко і оксиду магнію (10 г оксиду магнію в 150 мл води) або вапняну воду і олію чи рідке тісто |
| Миш'як або сурма | Викликати блювання. Дати послаблююче — сірчанокислий магній, після чого в 300 мл води розчинити 100 г сірчанокислого окисного заліза, додати 20 г окису магнію, розтертого в 300 мл води, суміш добре розмішати і давати потерпілому по одній чайній ложці через 10—15 хв до припинення блювання. |
| Цинку сполучення | Викликати блювання. Дати сире яйце в молоці |
| Газоподібні речовини | |
| Аміак (із балона) | Чисте повітря, спокій. При втраті свідомості — штучне дихання |
| Ацетонова пара | Чисте повітря, спокій. При втраті свідомості — штучне дихання |
| Бензол-пари | Чисте повітря (уникати охолодження), спокій. Вдихання кисню |
| Бром-пари | Вдихання 3—5%-вої газоповітряної суміші, до складу якої входить аміак; промивання очей, рота і носа розчином двовуглекислого натрію (питної соди). Спокій, вдихання кисню |
| Йод-пари | Вдихання водних парів з домішками аміаку, очі промивати 1%-вим розчином сірчанокислого натрію |
| Оксид азоту | Спокій, вдихання кисню |
| Оксид вуглецю, ацетилен, світильний газ | Чисте повітря. Не допускати охолодження тіла. Якщо дихання зупинилося, робити штучне дихання з додаванням кисню. Спокій |
| Оксид цинку-пари | Якомога більше молока, спокій |
| Сірчистий газ | Промивання носа і полоскання порожнини рота 2%-вим розчином двовуглекислого натрію. Спокій. |
| Сірковуглець | Чисте повітря, спокій. При необхідності штучне дихання |
| Сірководень | Чисте повітря, спокій. При необхідності штучне дихання, кисень |
| Свинець і його сполуки-пари | Негайно відправити до лікарні |
| Ртуть- пари | Дати яєчний білок, касторову олію |
| Фенол-пари | Чисте повітря, спокій |
| Фтористоводнева кислота | Вдихання аміаку, чисте повітря, спокій |
| Хлор | Спокій, навіть при слабкому отруєнні вдихати кисень |
| Нітросполуки | Викликати блювання. Дати послаблююче. Недопустимо давати спирт, жири або олію |
| Олово-сполуки | Викликати блювання. Дати суміш оксиду магнію в воді, олію |
| Піридин | Давати пити чай або каву в великій кількості. Робити штучне дихання |
| Ртуть- сполуки | Негайно дати три сирих яйця в молоці (біля 1 л). Викликати блювання. Дати суміш: 1 г фосфорнокислого натру, 5 мл 3%-вого пероксиду водню і 10 мл води, враховуючи, що вказана кількість береться на кожні 0,1 г хлорної ртуті, що потрапила в шлунок |
| Свинець- сполуки | Дати велику кількість 10%-вого розчину сірчанокислого магнію |
| Срібло- сполуки | Дати велику кількість 10%-вого розчину хлористого натрію (кухонної солі) |
| Сірчана і соляна кислота- пари | Свіже повітря, спокій |
| Фенол | Викликати блювання. Дати вапнякову воду, або суміш оксиду магнію (15 г оксиду магнію на 100 мл води, всього треба дати 500 мл по одній столовій ложці через кожні 5 хвилин) або розбавлений розчин марганцевокислого калію (1:4000). У тяжких випадках дають 5%-вий розчин сірчанокислого натрію і забезпечують вдихання кисню |
| Фосфор | Дати 200 мл 0,2%-вого розчину сірчанокислої міді. Не давати жирів і олії |
| Фтористий натрій | Дати вапнякову воду або 2%-вий розчин хлористого кальцію |
| Ціанистоводнева (синильна) кислота та її солі | При отруєнні через стравохід дати 1%-вий розчин сірчанокислого натрію або 0,025%-вий розчин марганцевокислого калію. Викликати блювання. Негайно вдихати з вати амілнітрит (накрапати на вату 10 крапель). Якщо покращення немає, зробити штучне дихання з великою кількістю кисню |
У всіх випадках отруєння слід негайно викликати лікаря або доставити потерпілого в медпункт. У лабораторії корисно мати спеціальні плакати про заходи надання допомоги при нещасних випадках.
При пожежі в лабораторіях. Іноді в лабораторіях виконують небезпечні в пожежному відношенні роботи.
Нагрівання.Пожежі при нагріванні, прожарюванні, висушуванні та інших роботах можуть виникати через:1. несправність нагрівальних приладів (газових пальників, електроприладів іт.д.);
2. несправність газо- і електричних проводів;
3. недотримання правил безпеки.
При проведенні нагрівання під нагрівальний прилад обов'язково потрібно класти товстий лист азбесту і по можливості вести нагрівання не на дерев'яному столі, іноді рекомендується підкладати під нагрівальний прилад лист бляхи.
Особливої обережності потребує нагрівання речовин, пари яких можуть загорітися.
Уважно треба використовувати олійні бані, при перегріві яких може самозайнятися олія, що може стати причиною пожежі.
Вогненебезпечні речовини. Дуже часто пожежі в лабораторіях виникають у результаті роботи з вогненебезпечними речовинами. До них належить велика кількість органічних розчинників і вибухових речовин.
Всі операції, пов'язані з нагріванням, слід проводити на попередньо нагрітій водяній бані з загашеним пальником. При роботі з речовинами, що легко займаються, потрібно завжди мати під рукою листовий азбест, пісок, повсть і т. д. Вибухові речовини потребують обережності не тільки при роботі з ними, але і при зберіганні їх. При використанні вибухових і вогненебезпечних речовин слід керуватися спеціальними інструкціями.