Принципи страхування і страхова термінологія
Звернемо увагу й на принципи страхування, які пояснюють різні автори. Як слушно зауважив вітчизняний науковець О. М. Залєтов, науковці різних країн під принципами часто розуміють різні категорії або явища в діяльності страхових компаній (табл. 1.1) [9, с. 30—31].
Таблиця 1.1. Принципи страхування у трактуванні вчених
Автор Принципи страхування
Бланд Д. (Велика Британія) — корисність;— наявність страхового ризику;— класифікація страхування за типами власності;— самострахування;— договірне право;— наявність страхового інтересу;— вища добросовісність;— відшкодовувальність страхування;— суброгація;— участь у відшкодуванні збитків;— безпосередня причина випадку
Осадець С. (Україна) — конкурентність;— страховий ризик;— страховий інтерес;— максимальна сумлінність;— відшкодування в межах реально завданих збитків;— франшиза;— суброгація;— контрибуція;— співстрахування і перестрахування;— диверсифікація
Хандшке Є. (Польща) — реальність страхового захисту;— повнота страхового захисту;— доступність страхового захисту
Наукове пізнання будь-якої проблеми немислиме без з'ясування змісту основних понять. Першу страхову термінологію створили італійські купці — страхування ("assurazioni"), ризик ("risigo"), премія ("ргаеmіа"), поліс ("polliza"). Розглянемо та дамо визначення окремим термінам.
Досить часто у навчальній літературі страхові поняття умовно поділяють на дві групи: поняття, що використовуються у вітчизняному страхуванні; міжнародні поняття. Такий підхід є доцільним, але у цьому навчальному посібнику не застосовується.
У сучасній страховій науці окремі поняття мають різні визначення. Наприклад, термін "страхова сума" визначається у літературі та законодавстві як:
· сума, в межах якої згідно з договором страхування страховик несе відповідальність;
· грошова сума, на яку застрахований об'єкт страхування;
· грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату При настанні страхового випадку (згідно з законодавством).
Страховик (страхова компанія, страхова організація) — це фінансова установа, яка в установленому порядку отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальники — це юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховою компанією договір страхування.
Застрахована особа — це особа, об'єктом страхового захисту якої є життя, здоров'я, працездатність. Застрахована особа може бути одночасно і страхувальником.
Страховий ринок тлумачать по-різному. Поділяємо думку, що страховий ринок — це сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар — страхова послуга. Учасниками страхового ринку є страхувальники, застраховані особи, вигодо набувачі, страховики, перестраховики, товариства взаємного страхування, страхові (перестрахові) брокери, страхові агенти, актуарії, аварійні комісари, професійні об'єднання страховиків та страхових посередників, а також інші учасники страхового ринку.
Основними параметрами страхового ринку є: частка у ВВП; інвестиційний потенціал страховиків; структура страхового ринку; місткість страхового ринку (обсяг продажу страхових полісів клієнтам упродовж певного періоду часу). В Україні ці показники є такими.
Частка страхування у ВВП України на перше півріччя 2006 р. становить 3 % [2, с. 3]. Сучасна структура страхового ринку України не забезпечує соціального захисту громадян та надходжень внутрішніх інвестицій в економіку держави. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) майже 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків та 50 % — страхування великих майнових ризиків. Страхуванням освоєно лише 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинених країн світу така частка становить 90—95 % [3, с. 140].
Об'єкт страхування (страховий об'єкт) — це життя, здоров'я, працездатність громадян, майно, матеріальні цінності, майнові інтереси фізичних та юридичних осіб.
Строк страхування — це період дії договору страхування, встановлюється від декількох годин до декількох (значної кількості) років.
Страховий портфель — це кількість чинних договорів страхування. Це фактична кількість застрахованих об'єктів.
Страхова відповідальність — це зобов'язання страхової компанії сплатити страхове відшкодування страхувальнику за обумовленими наслідками страхового випадку.
Страхова вартість — це вартість, що встановлюється при оцінці об'єкта страхування. Страхова вартість не може бути більшою за справжню вартість майна на день укладання договору страхування.
Страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика сплатити страхувальнику (застрахованій особі, вигодо набувачу) страхове відшкодування чи страхову суму. Залежно від виду страхування передбачено відповідний перелік страхових випадків, який вказується у правилах страхування, договорі страхування чи визначений чинним законодавством. Досить часто словосполучення "страховий випадок", "страхова подія" використовуються як синоніми. Страхова подія (наприклад, пожежа) може спричинити багато страхових випадків. Слушно зауважує О. М. Залєтов, що страховий випадок — це настання шкоди для конкретного прийнятого на страхування об'єкта [9, с. 34].
Страховий ризик — це певна подія, що має ознаки ймовірності та випадковості настання і у разі якої проводиться страхування. Нині існує близько 1500 визначень терміна "ризик" [9, с. 33]. Ризик характерний як для об'єктів страхування, так і для страхових компаній, пов'язаний із здійсненням їх діяльності. Ризик страховика (технічний ризик страховика) полягає в тому, що, якщо страховий випадок настав майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то страхова компанія зобов'язана виплатити обумовлену суму, яка значно перевищує розмір страхової премії.
Збиток страхувальника — це фактичний збиток, який поніс страхувальник у результаті настання страхового випадку.
Франшиза — це передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховиком. Це звільнення страховика від покриття збитку.
Страхова премія — це плата страхувальника страховику за отримані послуги. Може сплачуватись одноразово чи у кілька строків, обумовлених договором страхування.
Страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком при настанні страхового випадку відповідно до умов договору страхування.
Страхові резерви — це обов'язкові грошові фонди страховика, які формуються за рахунок страхових премій для забезпечення гарантій виплат страхових сум та страхових відшкодувань. Утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування. Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених законодавством, станом на кожен день. Страхові резерви утворюються у тих валютах, в яких несе відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями страховик.
Страховий тариф (тарифна ставка, тариф-брутто, ставка-брутто) — це ціна страхового ризику. Страховий тариф є основою для розрахунку страхового платежу, а страховий платіж — основою формування страхового фонду. Словникова література визначає тариф як офіційно встановлений розмір оплати. Тобто страховий тариф означає встановлений розмір плати за страхові послуги. У погодженні інтересів страховика і страхувальника страховий тариф є найважливішим елементом. Тарифна ставка визначається актуарними розрахунками та встановлюється на 100 грн. страхової суми або у відсотках до цієї страхової суми.
Склад страхового тарифу Законом України "Про страхування" не регламентований, а при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. При укладанні договорів з обов'язкових видів страхування застосовують страхові тарифи відповідно до методики актуарних розрахунків, встановлених Кабінетом Міністрів України для відповідного виду обов'язкового страхування. Страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.
Страховий тариф та методика його розрахунку відрізняється та визначається окремо для ризикових видів страхування та страхування життя. Найчастіше у практиці ризикових видів страхування страховий тариф називається тарифом-брутто, у склад якого входить тариф-нетто та навантаження.
Тариф-нетто забезпечує створення страхового фонду та запасного (резервного) фонду, що формують страхові резерви. Тариф-нетто складається із тарифа-нетто основного (забезпечує виплати за звичайними умовами страхування) та ризикової надбавки (формує запасний фонд і відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного). Тариф-нетто має сформувати такий страховий фонд, щоб дотримувалась рівність: кількість страхових платежів, що надійшли, мають дорівнювати розмірам страхових виплат за певний період. Тариф-нетто становить 60—70 % тарифу-брутто.
Навантаження (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30—40 %) покриває витрати страховика на ведення страхової діяльності, витрати на фінансування превентивних (попереджувальних) заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Витрати на фінансування превентивних заходів формують фонд превентивних заходів страховика за методикою, яку розробляє страховик самостійно. Витрати на ведення справи встановлюються законодавством та правилами страхування.
Актуарні розрахунки — це розрахунки тарифів за будь-яким видом страхування. За допомогою таких розрахунків визначається собівартість та вартість страхової послуги. Згідно з Розпорядженням Держфінпослуг "Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками" № 3519 від 8 лютого 2005 p., актуарними розрахунками можуть займатися фізичні особи, які мають вищу освіту за математичним, технічним або економічним напрямом та отримали свідоцтво на право займатися актуарними розрахунками [13]. Актуарно визначається тариф-нетто, розраховується ризикова надбавка, обчислюється навантаження, розмір страхової премії.
Співстрахування означає, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками. Тобто один і той самий ризик у певних частках страхують дві або більше страхові компанії, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. У договорі страхування вказуються права й обов'язки кожного страховика.
Перестрахування — це страхування одним страховиком (перестрахувальником, цедентом) частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика, цесіонарія). Перестраховиком може бути резидент чи нерезидент. Процес передання ризику на перестрахування називається цесією.
Таким чином, проаналізований понятійно-категоріальний апарат сприяє не лише науковому пізнанню страхової діяльності, але й оволодінню практичним знанням.
Особливості методології дослідження страхових послуг. Роль та значення дисципліни "Страхові послуги" для підготовки нового покоління фахівців з фінансово-банківського бізнесу
Метод дослідження економічних явищ і процесів, у тому числі страхових послуг — це сукупність розумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми. На наш погляд, метод дослідження має три основні елементи: прийом, підхід і спосіб.
Прийом — це інструментальна частина методу, яка відповідає на питання "чим досліджувати?". Наприклад, учений може досліджувати страхові послуги, застосовуючи прийоми порівняння, класифікації, періодизації тощо. Водночас він може користуватися у науковому пошуку такими знаряддями пошуку, як авторучкою, калькулятором, персональним комп'ютером тощо.
Підхід — це просторово-часова частина методу наукового дослідження, яка відповідає на питання "куди?" і "де?" досліджувати. Підхід — це позиція автора дослідження, його точка зору. Підхід до вивчення страхових послуг може бути, наприклад, мікроекономічним, макроекономічним, індивідуальним, професійним, абстрактним, регіональним, внутрішнім, зовнішнім тощо.
Спосіб — це функціональна частина методу, яка відповідає на питання "як досліджувати страхові послуги?". До способів дослідження страхових послуг можна зачислити, наприклад, такі: графічний, математичний, статистичний, соціологічний, історичний тощо.
Отже, метод дослідження страхових послуг — це шлях до істини, що дає відповідь на питання: чим, де, куди і як досліджувати страхові послуги.
При вивченні страхових послуг на роль методологічних орієнтирів претендують такі теоретичні положення:
· страхові послуги — це окремий елемент фінансових послуг, які під впливом різних чинників зазнають кількісних і якісних змін;
· наповнення страхових послуг якісно новим змістом та кількісне їх зростання залежить від розвитку рівня матеріального добробуту населення та корпоративної культури;
· "виробники" страхових послуг — страхові фінансові установи — з одного боку, страхують суб'єктів господарювання від ринкових невдач, з іншого — потребують страхового захисту від загроз як ділові одиниці ринкової економіки.
У вітчизняних посібниках з дисципліни "Страхові послуги" йдеться головним чином про страхування, а не про страхові послуги. У цій книзі розглядаються власне страхові послуги, що спонукало автора до термінотворення: "страхові накопичувальні послуги", "страхові послуги у разі нещасних випадків", "страхові послуги щодо захисту майна", "страхові послуги у підприємницькій діяльності", "страхові послуги у банківництві" тощо.
Роль та значення навчальної дисципліни "Страхові послуги" для підготовки нового покоління фахівців із фінансово-банківського бізнесу полягає у такому:
як майбутні працівники банківської сфери нинішні студенти набувають знань з основ страхового захисту банківництва та навиків їх застосування у діловій діяльності;
як громадяни держави студенти отримують необхідні соціальні та правові знання щодо можливостей та механізмів надання страхових послуг, щодо захисту свого життя, здоров'я і довічної пенсії, а також у разі нещасних випадків;
як члени суспільства студенти набувають необхідної освіченості та розуміння суті та специфіки актуальних галузевих видів страхових послуг, а також організаційних механізмів і перспектив розвитку ринку страхових послуг у зарубіжному світі;
як власники майна (рухомого і нерухомого) студенти отримують знання про механізми і процедури надання та отримання страхових послуг у майновому секторі домогосподарства.
Короткі підсумки
1.Тлумачать страхування по-різному: з економічного, фінансового, соціального, юридичного, математичного поглядів. Основна мета страхування — захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Механізм реалізації страхування може бути таким: фізична, юридична особа самостійно, створюючи фонди самострахування, захищає себе від небезпек; збитки відшкодовуються за рахунок цільових страхових фондів; страховий захист пропонують страховики.
2.Страхова діяльність є видом господарської діяльності, оскільки є діяльністю страхових компаній, що спрямована на надання за плату страхових послуг громадянам та юридичним особам для захисту їх майнових інтересів. На страховому ринку можна придбати страхові послуги, які задовольняють потреби клієнтів у страховому захисті.
3.Фінансова наука пропонує різні класифікації страхування. Зокрема своє бачення цього питання розкривали у працях такі відомі економісти-фінансисти, як А. Манес (розрізняв соціальне страхування та приватне страхування, яке класифікував на особисте страхування, страхування майна, страхування інтересів), К. Г. Воблий (виділяв майнове та особисте страхування), М. Туган-Барановський (обґрунтував поділ страхування на страхування майна, страхування життя) тощо.
4.Сучасна українська наука класифікує страхування: за об'єктами, виокремлюючи галузі (особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності), підгалузі, види; за формою здійснення — обов'язкове та добровільне страхування. Основою класифікації страхування у зарубіжній практиці є клас страхування — група страхових ризиків за однорідною ознакою — транспортне страхування, страхування від вогню, страхування життя та пенсій тощо).
5. У навчальній літературі страхові поняття умовно поділяють на поняття, що використовуються у вітчизняній страховій діяльності та міжнародні поняття. Першу страхову термінологію створили італійські купці. Основними термінами, які використовуватимуться при вивченні цієї дисципліни будуть такі: страхова компанія (фінансова установа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності); страхувальники (дієздатні фізичні особи, юридичні особи, які уклали зі страховою компанією договір страхування); страховий портфель (кількість чинних договорів страхування); страховий випадок (подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика сплатити страхове відшкодування страхувальнику).
6. Страховий ринок — це сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страхові послуги. Період дії договору страхування називається строком страхування. Вартість, що встановлюється при оцінці об'єкта страхування, є страховою вартістю. Франшиза — передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховою компанією. Плата страхувальника за отримані послуги називається страховою премією і може сплачуватись одноразово чи у кілька строків.
7. Метод дослідження страхових послуг має три основні елементи: прийом, підхід і спосіб. Досліджуючи страхові послуги, застосовують прийоми порівняння, класифікації, періодизації; підхід до вивчення страхових послуг є мікроекономічним, макроекономічним, Індивідуальним, професійним, регіональним, внутрішнім та зовнішнім. До способів дослідження страхових послуг можна віднести такі: графічний, математичний, статистичний, історичний, соціологічний.
Основні поняття і терміни: страхування, страхова діяльність, страхові послуги, класифікація страхування, принципи страхування, страхова термінологія.
Контрольні питання
1.Розкрийте зміст понять "страхування", "страхова діяльність".
2.Як класифікували страхування видатні економісти?
3.Які особливості має класифікація страхування у зарубіжній практиці?
4.Назвіть основні принципи страхування.
5.Хто є першими творцями страхової термінології?
6.Які основні терміни використовуються при вивченні дисципліни "Страхові послуги"?
7.Назвіть основні елементи методу дослідження страхових послуг.
Тести
1. За об'єктами страхування виділяють:
а) особисте страхування;
б) майнове страхування;
в) страхування відповідальності;
г) усі відповіді правильні.
2. Суброгація — це:
а) принцип страхування;
б) форма страхування;
в) вид страхування;
г) об'єкт страхування.
3.Страховик — це:
а) страхувальник;
б) застрахована особа;
в) вигодонабувач;
г) страхова компанія.
4. Кількість чинних договорів страхування — це:
а) страховий портфель;
б) страхові резерви;
в) об'єкти страхування;
г) страховий ринок.
5. Виберіть правильне твердження:
а) страховий ринок — це сфера грошово-кредитних відносин, де об'єктом купівлі є страхова послуга;
б) страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика сплатити страхувальнику страхове відшкодування;
в) страховий ризик — певна подія, що не має ознак імовірності, на випадок якої проводиться страхування;
г) франшиза — не передбачена договором страхування частина збитків, які у разі настання страхового випадку не відшкодовуються страховиком.
6. Тариф-брутто складається з:
а) ризикової надбавки та навантаження;
б) навантаження та витрат страховика;
в) ризикової надбавки та витрат страховика;
г) тарифу-нетто та навантаження.
7. Якщо об'єкт страхується за одним договором страхування кількома страховиками — це:
а) перестрахування;
б) страхова операція;
в) страхова відповідальність;
г) співстрахування.
8. Страхові резерви формуються за рахунок:
а) страхових премій;
б) страхових відшкодувань;
в) страхових сум;
г) франшизи.
9. Страхувальниками можуть бути:
а) юридичні та фізичні особи;
б) лише фізичні особи;
в) лише юридичні особи;
г) страховики.
10. Плата страхувальника страховику за отримані послуги називається:
а) страховим відшкодуванням;
б) страховою сумою;
в) франшизою;
г) страховою премією.
Література
1. Біленчук Д., Павлюк О. Убезпечуватися чи страхуватися? Новітній погляд на стару проблему // Страхова справа. — 2003. — № 4. — С. 4—5.
2. Більше довіри українському страховому ринку // Україна Business. — 2006. — № 39. — С. 3.
3. Весенко В. К. Механізм страхування у вільній економічній зоні // Фінанси України. — 2005. — № 10. — С. 136—141.
4. Воблый К. Г. Основы экономии страхования. — М.: Анкил, 1995. — 228 с.
5. Вовчак О. Д. Страхування: Навч. посіб. — Л.: Новий Світ-2000, 2004. — 480 с.
6. Господарський кодекс України /
7. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 p. № 2745-ІП /
8. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 7 липня 2005 p. № 2774-IV /
9. Залєтов О. М. Убезпечення життя: Монографія.—К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2006. — 688 с.
10. Манес А. Основы страхового дела / Пер. с нем.; Под ред. и допол. М. И. Ушакова. — СПб.: М. В. Кечедши-Ша-повалов, 1909. — 173 с.
11. Шратовський Г. Л". Страховий бізнес: управління розвитком: Монографія. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. — 254 с.
12. Постанова "Про затвердження Тимчасового положення про товариство взаємного страхування" від 1 лютого 1997 р. № 132 /
13. Розпорядження Держфінпослуг "Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками" від 8 лютого 2005 р. № 3519 /
14. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року" від 23 серпня 2005 p. № 369-р /
15. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с.
16. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук, ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
17. Фурман В. М. Розвиток нових технологій у страхуванні // Фінанси України. — 2005. — № 2. — С. 135—145.
18. Фурман В. М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2005. — 296 с.
19. Хавтур О. В. Концептуальні засади страхування // Фінанси України. — 2004. — № 2. — С. 139—147.
20. Энциклопедический словарь. Том XXXI (статика-судоустройство) / Изд. Ф. А. Брокгаузь, И. А. Ефронь. — СПб.: Издательское Дъло, Брокгаузь - Ефронъ, 1901. — 958с.