Транспортна і пішохідна мережа
Вулично-дорожна мережа сельбищної території складається з магістральних вулиць загальноміського і районного значення та вулиць і доріг місцевого руху: житлових вулиць, пішохідних алей, проїздів до житлових будинків.
Принциповою основою організації транспортного і пішохідного руху на території житлового району є чіткий розподіл функцій кожного виду руху та їх просторове розмежування.
Магістральні вулиці призначені для руху громадського транспорту, місцева вулично-дорожня мережа в межах міжмагістральної території забезпечує під’їзд легкового, комунального і вантажного транспорту до житлових і громадських будинків. Пішохідні зв’язки всередині житлового району забезпечують пішохідні сполучення між житловими будинками і зупинками громадського транспорту та об’єктами обслуговування.
Транспортна мережа формується за системою вулиць і доріг, яка передбачає послідовне сполучення елементів і чіткий перехід від нижчого рівня до вищого і навпаки. Під’їзди до будинків сполучаються з проїздами, проїзди сполучаються з житловими вулицями, житлові вулиці - з магістральними вулицями районного значення, а останні - з магістралями загальноміського значення.
До місцевої вуличної мережі ставлять такі вимоги: забезпечення зручного під’їзду до житлових і громадських будинків, обмеження чи усунення можливості транзитного проїзду на території кварталу (мікрорайону), обмеження кількості примикань місцевої вуличної мережі до магістральних вулиць, просторове розділення трас автомобільного і пішохідного руху.
Система внутрішніх проїздів може проектуватися за тупиковою, кільцевою, петлеподібною і змішаною схемами. Проїзди з одним напрямком руху не повинні перевищувати 300 м довжини, тупикові - 150 м. У кінці тупиків необхідно влаштовувати майданчики для розвороту автомобілів розміром не менші за 12x12 м. Радіуси поворотів приймаються не менші за 8 м.
Ширина вулиць і доріг місцевого руху приймається в червоних лініях в межах 15-25 м. Відстань від краю основної проїзної частини магістральних вулиць ло лінії регулювання житлової забудови треба приймати не меншою за 50 м, а у разі застосування шумозахисних екранів - не меншою за 25 м. Відстань від краю проїзної частини вулиці і проїздів до лінії забудови треба приймати не більшою за 25 м.
У житлових кварталах потрібно передбачати в’їзди на територію, а також за потреби - наскрізні проїзди в будинках на відстані не більшій за 300 м один від одного. Прилягання дублюючих проїздів до проїзних частин магістральних вулиць регульованого руху допускається не ближче 50 м від перехрестя.
На території житлового району і кварталу розрізняють основні проїзди з двома смугами руху і другорядні (односмугові), ширина смуги руху приймається 3,0-3,5 м. Основні проїзди підводяться до груп житлових будинків та значних установ і закладів обслуговування, другорядні - до окремих будинків. На другорядних (односмугових) проїздах потрібно передбачати роз’їзди завширшки 6 м і завдовжки 15 м на відстані 75 м один від одного. В межах фасадів будинків із входами ширина проїздів приймається 5,5 м.
До житлових будинків у 9 поверхів і вищих треба передбачати проїзди завширшки не менш ніж 3,5 м або смуги завширшки 6 м для проїзду пожежних машин з двох поздовжніх боків багатосекційних житлових будинків і з усіх сторін односекційних житлових будинків. До житлових будинків меншої поверховості проїзди можна влаштовувати з одного поздовжнього боку. Проїзди або смуги потрібно розташовувати на відстані 5-8 м від будинків у 9-14 поверхів і 8-10 м -від будинків вищої поверховості. У складі дорожньої мережі житлового району рекомендується передбачати окрему мережу велосипедних доріжок. У межах міжмагістральних територій і мікрорайонів їх доцільно прокладати з мінімальним числом перетинів з пішохідними тротуарами і проїздами. Ширина велосипедної доріжки для одностороннього руху приймається 1,5 м, для двостороннього - 2,5 м.
Мережа велосипедних доріжок трасується у напрямку громадських центрів, місць прикладення праці (підприємств і установ), зон відпочинку.
Велосипедний транспорт, традиційно популярний у містах Голландії, Бельгії, Фінляндії, Швеції, Данії, в останній чверті XX ст. став популярним також в інших країнах Європи.
Мережа пішохідних шляхів на території житлового району і кварталу (мікрорайону) забезпечує повсякденні пересування мешканців. Для визначення її конфігурації необхідно встановити центри тяжіння (т.зв. генератори пішохідного руху), якими є зупинки громадського транспорту, місця прикладення праці, об’єкти обслуговування, спортивні споруди, місця відпочинку. Відповідно до центрів тяжіння визначаються основні напрямки і обсяги пішохідного руху на цих напрямках.
Пішохідна доступність об’єктів масового повсякденного відвідування передбачається в межах 400-500 м, що відповідає часу переходу 5-8 хв, періодичного відвідування - 800-1200 м, що відповідає часу переходу до 15 хв.
Трасування пішохідних шляхів повинно відповідати основним реально існуючим напрямкам пішохідного руху. Ця обставина може викликати певні зміни у проектному вирішенні, обумовлені реальним процесом експлуатації території житлового району.
Треба мати на увазі, що початково невеликі пішохідні потоки (від житлових будинків) поступово об’єднуються у доволі значні, спрямовані до центрів тяжіння. Відповідно до цього слід враховувати природне бажання пішохода до скорочення шляху, намагання “йти навпростець” до цілі. Тому часто напрямки пішохідних шляхів не збігаються з прямокутною системою планування забудови, і необхідно передбачати діагональні чи хордові пішохідні напрямки. Пішохідним потокам не властиві різкі зміни напрямку руху, тому відхилення від прямих напрямків не повинно перевищувати 30°.
Мережа пішохідних сполучень повинна передбачати просторове розмежування з основними напрямками транспортного руху. Перетини з магістральними вулицями проектуються у різних рівнях залежно від умов рельєфу - це підземні або надземні переходи.
Пішохідний рух у житловому районі можна поділити на спрямований до певної цілі (об’єкта) і прогулянковий. Ширину основних пішохідних алей встановлюють кратною 0,75 м - смузі пішохідного руху для однієї людини і зазвичай вона становить від 3 до 6 м, а прогулянкової доріжки - не менше 1,5 м.
Гаражі і автостоянки
Динамічне зростання парку приватних автомобілів в Україні ставить вимогу забезпечити їх зберігання в межах сельбищної території міста. На території житлових районів повинно бути забезпечене постійне зберігання усіх наявних автомобілів, що належать мешканцям, а також тимчасове зберігання автомобілів відвідувачів.
Кількість місць постійного зберігання легкових автомобілів у житлових районах повинна забезпечити постійне зберігання усіх автомобілів (100%), що належать мешканцям цих районів, а тимчасового зберігання, - враховуючи забезпечення цими місцями не менше 10 % усього розрахункового парку автомобілів мешканців цього району.
Гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів слід розташовувати на периферії житлових районів і міжмагістральних територій, на певній віддалі від місць відпочинку населення, шкіл та дитячих дошкільних закладів. Для цього доцільно використовувати території санітарно-захисних смуг промислових підприємств та смуг відведення залізниць і швидкісних автомобільних доріг.
Водночас треба зауважити, що у мікрорайоні з 40 тис. населення і площею 70 га за рівня автомобілізації 150 авт./ЮОО осіб для відкритих автостоянок буде потрібно 22.5 га, тобто 32 % території мікрорайону. Реальне виділення таких площ є маловірогідним з причини неефективного використання цінної міської території, корозії машин у вологому холодному кліматі, недостатньої безпеки зберігання.
У житлових районах сьогодні необхідно проектувати багатоповерхові гаражі висотою не менше 5 наземних поверхів з використанням підземного простору. Допускається влаштування гаражів для зберігання легкових автомобілів індивідуальних власників у перших, цокольних і підземних поверхах багатоповерхових житлових будинків, а також у аналогічних поверхах у комплексі з котельними, трансформаторними, майстернями ЖЕК та іншими спорудами комунального і господарсько-технічного призначення.
У Львові наземні та напівпідземні гаражі (місткістю 200—400 машиномісць) збудовані у 1980-1900-х роках у смугах відведення залізниці в околиці вулиць Івана Виговського, Княгині Ольги та верхньої Зеленої.
Довжина пішохідного шляху до гаражів і автостоянок постійного зберігання легкових автомобілів від місця проживання власника не повинна перевищувати 800 м, а в умовах реконструкції - 1000 м. Відстань між автостоянкою, призначеною для тимчасового зберігання, та входом до житлового будинку не має перевищувати 150 м.
Ділянки гаражів і автостоянок постійного зберігання необхідно проектувати з окремими в’їздами і виїздами завширшки не менше 3,5 м, а також передбачати запасний виїзд. Площа одного машиномісця має становити 25 м2.
В’їзди і виїзди з ділянок гаражів і автостоянок поєднуються з місцевими проїздами і сполучаються за їх допомогою з мережею магістральних вулиць. Такі в’їзди і виїзди від перехресть магістральних вулиць передбачаються на відстані 100 м, від перехресть вулиць місцевого руху - 35 м, від зупинок масового пасажирського транспорту - ЗО м.
На територіях громадських центрів житлових районів необхідно передбачати автостоянки для відвідувачів об’єктів обслуговування. Розрахункова кількість машиномісць біля громадських будинків і споруд визначається за показниками табл. 8.3.
Таблиця 8.3
| Будинки і споруди масового відвідування | Одиниця виміру | Кількість машиномісць |
| Ресторани, кафе | На 100 місць у залі | 8-12 |
| Торгові центри, магазини | На 100 м2 торгової площі | 8-12 |
| Криті ринки | На 50 торгових місць | 20-25 |
Водночас треба зауважити, що потреби невеликих закладів громадського харчування і торгівлі ще не знайшли відображення у діючих нормативних показниках, тому в окремих випадках потрібно проводити відповідні передпроектні обстеження для конкретного визначення місткості автостоянок.