СУЧАСНА ЛІНГВІСТИКА: НАПРЯМИ ТА ПРОБЛЕМИ

шляхом виділення двох домінантних вершин (ядерної (kernel) структури):

імені й дієслова, - які мають власні групи залежностей подібно до групи

підмета та присудка у реченні. У моделі породження передбачається, що

продукування мовлення йде зліва направо і знизу догори з огляду на бінарні

конструкції і послідовне заповнення місць груп підмета та присудка

валентними поширювачами.

Методика безпосередніх складників передбачає встановлення правил

згортки до межі ядерної одиниці або розгортай синтаксичних конструкцій, що

було використане у формальних моделях мови, трансформаційній граматиці,

математичній лінгвістиці, автоматичному перекладі тощо. У традиційному

синтаксисі ця методика знайшла відображення в побудові структурних схем

складних речень, а у словотворі - в демонстрації послідовності механізму

творення слова (наприклад, у методиці словотворчого аналізу Г. Винокура).

Намагання використати методику безпосередніх складників щодо тексту

привели до виникнення нового напряму мовознавчих досліджень - аналізу

дискурсу (3. Харрис, 1952 p.). Загальними недоліками методики були її

формалізм, відсутність семантичного розмежування тотожних фразових структур,

моделювання лише синтаксичної правильності речень, а не їхнього змісту.

Альтернативна дескриптивістській концепція породження мовлення

в американській психолінгвістиці належить Н. Хомському, погляди якого

з часом змінювалися, хоч головні принципи домінування синтаксису,

менталізму, асемантизму, універсалізму, нативізму залишалися незмінними.

Модель Н. Хомського. підтримана відомим американським психологом

Дж. Міллером, ґрунтується на розмежуванні мовної компетенції та її

реалізації, на положеннях когнітивізму й модуляризму, адже її загальною

метафорою є уподібнення переробки природної мови комп’ютерній переробці з

урахуванням наявності в мовленнєвому механізмі людини ряду незалежних й

автономно та паралельно працюючих систем обробки інформації - модулів.

Кожний модуль як когнітивна система має специфічну, притаманну лише йому

структуру, що не може бути пояснена на основі структурних особливостей

інших модулів. У початковій стандартній синтаксичній теорії раннього

Н. Хомського модель породження представлена кількома підсистемами:

вродженою універсальною базою правил структури складників, яка керує

переведенням глибинних синтаксичних структур у поверхневі з урахуванням

трансформацій і вторинної ролі лексикону мови. У мінімалістській теорії

пізнього Н. Хомського породження мовлення трактується як взаємодія

обчислювальної системи як універсальної вродженої бази, лексикону, роль

якого як вторинної інтерпретаційної підсистеми дещо посилена;

артикуляторно-перцептивної та концептуально-інтенційної систем. У цій

моделі відсутні глибинні й поверхневі синтаксичні структури, всі принципи

діють лише на рівнях фонетичної й логічної форм, які представлені

артикуляторно-перцептивною та концептуально-інтенційною системами.

В одних мовах правила обмеження на синтаксичні трансформації й універсальні,

вроджені параметри застосовуються вербально, явно (overtly), в інших - лише

на рівні логічної форми (covertly) (детальніше див.: [Бейлин 2002]).

ПСИХОЛІНГВІСТИКА

Запропонована модель певним чином трансформується в когнітивних

концепціях породження мовлення інших зарубіжних дослідників. Приміром,

модель І. Шлезінгера передбачає застосування при породженні протовербальних

елементів, які вилучаються із невербальних когнітивних структур шляхом

коагуляції (вибору істотного для комунікації). До цих елементів застосовуються

реляційні правила граматичних і фонологічних ознак, правила лексикалізації,

за якими обираються потрібні лексеми, правила узгодження (синтаксичних

зв’язків) й інтонаційні правила [Schlesinger 1971].

У сучасній зарубіжній психолінгвістиці, як зазначає О. Залевська [2000, 220],

найбільш популярною, про що свідчать посилання в публікаціях останніх

років, є модель породження мовлення американського вченого В. Левелта