СУЧАСНА ЛІНГВІСТИКА: НАПРЯМИ ТА ПРОБЛЕМИ. відновлення естетичних почуттів і установок

відновлення естетичних почуттів і установок. В естетиці установка визначається як

передбачення естетичного ефекту, засноване на попередньому досвіді.

У когнітивному аспекті Т. ван Дейк оперує поняттям контекстуальної моделі,

що включає знання про тип тексту й комбінацію ситуаційних моделей [1989].

Третьою умовою розуміння є співвіднесення сприйнятого із власним

досвідом адресата, його типовою програмою ситуації і мовним кодом цієї

ситуації, фоновими знаннями, тобто загальними для автора й адресата

знаннями про предмет обговорення [Серль 1987, 197; Дейк 1989, 55], що

зумовлює декодування текстових імплікатур і пресупозицій, підтексту. Ця

умова визначає рефлективність розуміння, тому що задіює «рефлективну

реальність реципієнта таким способом, що дозволяє перевиразити освоювану

текстову ситуацію в тих слідах уже пережитих онтологічних картин, які

зберігаються в його рефлективній реальності» [Богин 1999, 7]. У психології

така рефлексія адресата одержала назву емпатії (Е. Тітченер, 1909 p.), що

припускає залежність успішності розуміння від можливості для реципієнта

знайти в тексті відбиття себе самого, свого життя, досвіду (Р. Лотце, Т. Ліппс).

Причому, за Л. Виготським, подібна рефлексивна адаптація задіює свідомі й

підсвідомі механізми реципієнта.

У когнітивній психології й лінгвістиці така техніка розуміння розглядається

як повторне переживання - актуалізація у свідомості адресата сценаріїв

досвіду, які адаптуються до прочитаного (Д. Румельхарт, Ч. Філлмор, О. Залевська,

Р. Клацкі й ін.); як зіставлення текстових подій і фактів з епізодичними

(ситуаційними) моделями, макро- і суперструктурами досвідної бази адресата

(Т. ван Дейк); фреймами інтерпретації (Ч. Філлмор, П. Торндайк); подійними

фреймами (Л. Барсалу); скриптами та сценаріями (Р. Шенк); ментальними

моделями (Ф. Джонсон-Лерд); пропозиціями (В. Кінч, А. Пейвіо, С. Косслін й

ін.), ідеалізованими когнітивними моделями (Дж. Лакофф). Адресат

насамперед бачить у тексті те, чого він очікує й що бажає бачити, на що його

націлюють орієнтири особистості, мотиви, релевантність текстової інформації

(Д. Шпербер, Д. Уілсон, Р. Клацкі, Р. Солсо й ін.).

О. Залевська стверджує, що популярна ідея «ментальних репрезентацій»

як засобу представлення смислу повідомлення, що сприймається, була відома

ще у 20-ті р. р. і висунута М. Рубакіним у вигляді «читацької проекції тексту»

[2000, 250-251]. Моделі сприйняття тексту, орієнтовані на схеми знань

у пам’яті реципієнта, названі конструктивно-інтеграційними зважаючи на дві

фази: конструктивну з домінуванням процесів «знизу вгору» й інтегративну,

у якій починає діяти зворотний процес, що поєднується з першим.

Конструктивно-інтеграційні теорії протиставлені мінімалістським, ______________що

обмежені процесом «знизу вгору», тобто не залучають до моделі накладання

сітки тексту на досвідні знання реципієнта. Гібридні теорії розуміння тексту

намагаються застосувати мінімалістський принцип на початку сприйняття, а

далі - інтеграційний з обов’язковим урахуванням контексту (детальніше див.:

[Рафикова 1998; 1999]).

Виходячи з герменевтических традицій, розуміння розглядається також

як реконструкція змісту тексту з опорою на інтерпретаційну гіпотезу (Е. Бетті,

ПСИХОЛІНГВІСТИКА

М. Гайдеґґер, Г. Гадамер). Дослідники представляли розуміння тексту

у вигляді моделі, що інтегрує текстовий світ подій з досвідом адресата. Таким

чином, розуміння має рекурсивний характер, оскільки доведення чи

спростування гіпотез потребує повернення до вже сприйнятого раніше (пор.:

теорію гіпотез Ф. Шлейєрмахера). У моделі сприйняття тексту І. Зимньої

також проводиться думка про ймовірнісне смислове прогнозування при

розкритті предметного змісту чужого мовлення через аналіз всієї ієрархії

смислових зв’язків висловлення й наступний просторовий синтез всіх

попередніх рішень [1973; 1985]. Дослідниця виділяє у смисловому

усвідомленні тексту чотири фази: смислового прогнозування, вербального

звірення, установлення смислових зв'язків і формування смислу [1976, 31-33].

Ця концепція грунтується на фундаментальних положеннях Л. Виготського,

М. Жинкіна, О. Лурія.

У психолінгвістиці прогнозування розглядається як антиципація -

психологічна здатність людини передбачати майбутні події й явища, при

читанні тексту прогнозувати подальший розвиток сюжету на підставі власного

досвіду, дискурсивної й культурної компетенції, установки. Термін уведений

німецьким психологом В. Вундтом на позначення уявлень про результати дій

до їхнього здійснення. Антиципація ґрунтується на випередженні уявлень:

читач очікує надалі того, чого хоче сам. Якщо його очікування ошукані, то це

можна пояснити або непідготовленістю читача, розбіжністю фонових знань,

або авторською стратегією (ефект обманутого очікування). Прогнозування

сполучається з верифікацією - перевіркою гіпотез. Хибність гіпотези вимагає

нового прогнозу та його нової верифікації. Прогнозування, інтерпретаційні

гіпотези подальшого розвитку подій у тексті поєднуються з паралельним

вербальним упізнанням, установленням смислових зв’язків й остаточним

синтезом усіх попередніх рішень (І. Зимня, Ю. Караулов та ін.).

Найвища міра розуміння здійснюється у процесі інтерпретації тексту -