Тема 1. Наукові засади раціонального природокористування
1.1. Закономірності взаємодії суспільства і природи
Характер взаємовідносин природи і людини (як суспільної істоти) визначає спосіб існування самої людини. Однак не всі форми людської діяльності є однаково визначальними для конкретного типу взаємодії суспільства з природою на різних історичних етапах розвитку людства. На нашу думку, головним є панівний тип організації виробництва і трудові відносини між людьми. Праця є однією з визначальних категорій в розумінні сутності людини, а отже, й для її взаємовідносин із навколишнім середовищем.
Під поняттям “праця”, як правило, розуміється доцільна діяльність людини, у процесі якої вона, за допомогою засобів праці, взаємодіє з навколишнім природним середовищем із метою перетворення його предметів відповідно до своїх власних цілей та задоволення потреб в обміні речовиною та енергією між своїм організмом та природою. Головною і кінцевою метою будь-якого акту праці є забезпечення життєдіяльності людського організму – основи життя самої людини. Праця виникла як матеріальний процес взаємодії між людиною та природою за допомогою знаряддя праці. К. Маркс, розглядаючи проблему праці, наголошував на тому, що вона завжди має опосередкований характер і цю опосередкованість вносить наявність у трудовому процесі знаряддя праці. У людини безпосередній обмін речовиною з природою значною мірою опосередковується виробництвом предметів, необхідних їй для життя та діяльності. Безпосередніми у людини (та й то відносно) залишаються лише процеси дихання, виділення та розмноження. Завдяки виготовленню та застосуванню знарядь праці людина пішла у своїй еволюції не стільки шляхом пристосування до існуючих умов, скільки шляхом їх зміни згідно зі своїми потребами, біологічна еволюція для людини замінюється соціальною.
Праця відіграла вирішальну роль у процесі формування людини як соціальної істоти. Про перетворення біологічного виду homo sapiens на людину свідчить наявність засобів праці – матеріально-зафіксованого факту появи моменту доцільності в людській діяльності. На думку Ф. Енгельса, саме завдяки праці відбувся розвиток у людини функцій рук та органів мовлення, відбулось перетворення мозку вищих приматів у мозок людини і з`явилася свідомість та мова. Однак не варто сприймати цю тезу буквально. Становлення праці та становлення головних ознак людини є єдиним та нерозривним процесом, де всі елементи взаємозумовлені, дискусії про те, що виникло раніше, свідомість чи мова, праця чи спілкування, не мають сенсу. В філософії марксизму праці відводиться центральне місце у процесах формування людини та суспільства, вважається, що саме під її впливом у людини розширювалось коло уявлень, вся історія людства є не що інше, як творення людини працею.
Праця з моменту її появи стає основним способом взаємодії суспільства з навколишнім світом. Специфікою трудової діяльності людини є те, що трудові дії та викликані ними процеси з самого початку виникали в кожному конкретному випадку цілком свідомо, як засіб досягнення поставленої людиною мети, без цього їх не можна розглядати як трудові дії людини. Кожен трудовий акт є свідомим, він направлений на досягнення поставленої мети, яка є формою свідомості людини, що відображає об'єктивний світ у вигляді майбутнього буття. Але в меті майбутнє існує не реально; воно лише ідеальний образ, запропоноване людською свідомістю буття, а не дійсно існуюче. Для того, щоб це можливе буття, представлене в меті діяльності, стало дійсністю, людина повинна підкорити меті свої фізичні та духовні зусилля і взяти безпосередню участь у її здійсненні.
Для того, щоб відбувся будь-який акт праці, необхідна наявність як мінімум таких умов: доцільна діяльність (тобто сама людина з усіма її головними ознаками), предмети праці (ті частини природи, на які спрямовується активність працівника) і засоби праці (сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх відповідно до своїх потреб). З самого початку появи людини головним засобом праці були знаряддя праці. Як зазначає М. Ф. Тарасенко, знаряддя праці є продукт соціоприродний, в ньому акумулюються власні сили природи та культурно-творчий момент діяльності; без знаряддя праці неможливо створити необхідну річ. Воно є предмет природи, якому надана суспільна форма, людина створює знаряддя не просто діяльністю, а за допомогою діяльності на основі природних сил та закономірностей. Воно здатне предметним чином впливати на речовину природи, а остання – відчувати та фіксувати в собі людську діяльність. Тому жива праця людини має проективно-доцільний характер, знаряддя є активним, продукт праці – це їх спільна предметно-практична єдність. Розвиток засобів виробництва лежить в основі суспільного та культурного розвитку, забезпечує появу нових способів освоєння та проникнення в глиб природного простору.
З розвитком праці людина все більше віддаляється від тваринного світу, поступово уповільнюється, а пізніше і зовсім припиняється розвиток її біологічної будови і все швидше набирає сили значення її соціальних змін. Чим більше люди віддаляються від природи, тим більший їх вплив на навколишнє середовище, тим більше їх вплив на природу набирає характеру цілеспрямованих, планомірних дій з досягнення певних, наперед визначених цілей. У ході розвитку праці, її різноманітності, розширення впливу на природу розвивалась і одна з найголовніших її умов – свідомість. Разом із розширенням кола природних предметів, що використовуються в людській діяльності, накопичувалась та розвивалась інформація про саму природу, а разом із цим збільшувалась і кількість засобів зворотного впливу на навколишнє середовище.
Свідомий характер людського впливу на природу, на думку Ф. Енгельса, приводить до того, що тварина тільки користується зовнішньою природою і здійснює в ній зміни просто в силу своєї присутності, людина ж змінами, які вона вносить, змушує природу слугувати своїм цілям, панує над нею. Але цей вплив має обмежений характер – людина впливає на окремі предмети природи, а не на всю в цілому, вона освоює природу “частинами”, в силу обмеженості своїх знань та сили засобів праці. Обмежений характер людської діяльності, історично обмежений вплив людини на природу, і, як наслідок, обмежені уявлення про її фундаментальні закономірності призводять до того, що людина в досягненні своїх часткових цілей по забезпеченню функціонування свого біологічного організму, втручаючись у природу, нищить її як головну умову свого біологічного існування. Обмежені уявлення про природні процеси призводять до того, що більш віддалені наслідки тих дій, які направлені на досягнення поставленої мети, виявляються зовсім іншими, часто й зовсім протилежними тому, що було необхідним, спричинюючи екологічні кризи та катастрофи. Історично першими засобами праці були такі примітивні знаряддя як спис, лук зі стрілами, палиця-копачка, кам'яні сокири та скребки. Як уважає М. Ф. Тарасенко, ці перші матеріальні знаряддя є не що інше як матеріально оформлена та доцільно організована працею природа. Суттєвою особливістю знаряддя є те, що в ньому явища природи та їх сутність злиті в єдине з тією формою діяльності, всередині якої вони функціонують як неорганічна природа праці і орган самої присвоювальної діяльності. Сенс перших знарядь праці полягав у тому, що вони були продовженням м'язової сили людини, а виробнича сила знаряддя повинна перевищувати живу людську працю, затрачену на її виробництво. Панівним засобом праці знаряддя були як у первісному суспільстві, так і в епоху аграрних цивілізацій, що базувались уже на відтворювальних типах господарювання.
Втручання в природні процеси без урахування віддалених наслідків призводить до того, що природа може “помститися” людині за такі дії. В історії людства відомо безліч катастроф, дрібних і великих, спричинених нераціональною людською діяльністю. Адже ми зовсім не є господарями природи, ми пов'язані з нею нерозривно і можемо існувати лише в ній, наше “панування” над природою може бути лише в тому випадку, коли ми, на відміну від тварин, зуміємо пізнати її закономірності і правильно узгоджувати свої потреби з пізнаними законами. До того часу, поки головним засобом праці були знаряддя, викликані людиною катастрофи стосувались окремих екосистем і загрожували існуванню окремих соціальних систем та людських популяцій. Принципово ситуація змінилася з часу заміни знарядь праці машинами.
Якщо головною функцією знаряддя праці є посилення мускульної сили людини, то машина міняється з людиною місцями – людина перетворюється на агента, який обслуговує безперебійну роботу машини. Машина (франц. machine, лат. macina – знаряддя, пристрій) – механізм або поєднання механізмів для перетворення енергії однієї форми руху на інший, для перетворення матеріалів природи. Машина водночас є засобом праці та її продуктом. Поява та широке впровадження машин у процес виробництва викликали докорінні зміни в характері взаємовідносин не тільки між суспільством та природою, між різними частинами суспільства, а й самої праці.
Головною цінністю більшої частини членів суспільства стала їх здатність до обслуговування машин, до індустріальної праці. Для меншості – здатність організувати обслуговування машин, чи підготовка обслуговуючих кадрів. Якщо раніше суспільство залежало в своєму існуванні від природних циклів – урожаю рослин, приплоду у тварин, то тепер склалась ілюзія безмежної свободи від примх природи. Вважалось, що для досягнення суспільної гармонії необхідно лише якомога швидше винайти необхідні машини, виготовити потрібну кількість і забезпечити потрібною сировиною, і тоді ідея “кожному по потребі” перейде з області мрій та фантазій в царину реальності.
Крупне машинне виробництво справді різко посилило виробничу потужність людства і вирішило багато питань матеріального забезпечення широких мас населення в індустріально розвинутих країнах. Платою за це стало різке погіршення якості природного середовища і загроза переростання локальних екологічних катастроф на глобальну. Країни, що досягли найбільших успіхів в індустріалізації і почали перехід до постіндустріального стану, першими забили на сполох. Саме в них, після досягнення основною масою населення рівня матеріального добробуту, проблема “якості природного середовища” стала невід'ємною складовою боротьби за якість життя. У той же час у країнах, що знаходятьсяперебувають на ранніх стадіях становлення індустріального суспільства, з низьким рівнем добробуту та слаборозвиненою системою соціальних гарантій, проблеми охорони природного середовища є другорядними порівняно з питаннями приросту виробництва промислової продукції.
У марксизмі часто історичний розвиток людства подавався як процес зміни форм суспільного розподілу праці, який досягає своєї граничної межі в умовах крупного капіталістичного машинного виробництва. Універсальність капіталізму в освоєнні природи, на думку К. Маркса, полягає в тому, що об'єктом його використання є сама праця в чистому вигляді, здатність до праці. При всезагальному, універсальному характері праці її цілеформівна функція має обмежений характер. Оскільки метою капіталістичного виробництва є прибуток, то приватний підприємець не може або не хоче враховувати віддалені наслідки свого втручання в природні процеси за умов відсутності контрольних функцій держави щодо природокористування.
Однак і “реальний соціалізм” з його всепроникністю держави та регламентацією всіх сфер людської життєдіяльності, незважаючи на всі свої “потенційні переваги у сфері раціонального природокористування”, не зміг дати адекватної відповіді на загрозу глобальної екологічної катастрофи. Соціалізм виявився однією з форм індустріального суспільства і ввібрав у себе його найгірші якості. Суспільний розподіл праці досяг своєї дійсної межі і сутність цього розподілу стала самоочевидною – цілепокладальна функція державної бюрократії та виконання її розпоряджень усім суспільством.
Аналіз історії розвитку праці дозволяє зробити висновок, що основні ступені суспільного розподілу праці є одночасно етапами отримання людьми все більшої незалежності від природних умов, посилення потужності природоперетворювальної діяльності. В той же час зростає залежність людства від адекватності знань про процеси розвитку природи і застосування їх на практиці. В сучасному світі майбутнє людства все більше залежить від управлінського рішення чиновника великої монополії чи міністерства. Індустріальний тип суспільного розподілу праці (чи то в його капіталістичній, чи то в “реально-соціалістичній” формі) призводить до глобальної екологічної кризи. На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, досягти того, щоб природа та суспільство суперечили між собою, можливо лише шляхом ліквідації розподілу праці. Введення загальнонародної власності на засоби виробництва і всезагальності праці не виправдало їх сподівань. Отже, треба шукати інших шляхів для ліквідації причин глобальної екологічної кризи.
Праця за своєю сутністю завжди породжує протистояння людини та природи. Вона назавжди залишиться царством природної необхідності, оскільки головною її метою є забезпечення функціонування біологічного організму людини. Соціальна ж сутність втілюється в творчості, де тільки і можлива для людини свобода. Це дві сторони діяльності, і прогрес людства реально можна оцінити через співвідношення трудового та творчого аспектів в сукупній діяльності суспільства. Для збільшення творчого потенціалу індивіда його необхідно звільняти від рутинних трудових функцій, переклавши їх на плечі систем машин, здатних до самоорганізації. Однак вирішення цієї проблеми перебуває поза рамками індустріального суспільства, оскільки вимагає принципово нових засобів виробництва й іншого характеру праці.
Рис. 2.1. Система “організм – середовище”
Роль, яку відіграють знаряддя праці у визначенні темпів і масштабів суспільного розвитку, характеру взаємовідносин у системі “суспільство – природа”, дозволила українським вченим В. М. Бровдію, О. О. Гаці визначити як один з екологічних законів – закон зростання ролі засобів праці в історичному розвитку суспільства. Він є екологічним законом. Характерною особливістю прояву цього закону є всезростаюча енергоозброєність людини, інтелектуалізація технічних засобів виробництва, збільшення кількості і різноманітності їх видів, виникнення розвиненої і розгалуженої інфраструктури,функціонування різноманітних засобів праці.
Слід зазначити, що система “організм – середовище” має багато особливостей, які можна згрупувати в кілька блоків. Головні з них: закономірності системи “організм – середовище”; закони функціонування біоценозів та угруповань; кругообіг речовин і потоки енергії, стійкість угруповань і біоценозів; структура та функціонування екосистем, їх динаміка.
Закономірності системи “організм – середовище”. Слід зазначити, що будь-який організм, безумовно, існує в певних умовах середовища і відокремити його від останнього неможливо. Між організмом і середовищем встановлюється певна взаємодія. Така взаємодія підпорядковується певним закономірностям, серед яких можна відзначити закономірності загального характеру і часткові. Найперше – це те, що організм і середовище являють собою діалектичну єдність.
Закон єдності “організм – середовище”. Ця закономірність сформульована нашим співвітчизником В. І. Вернадським. Форма існування організму завжди має відповідати умовам існування. Звідси випливає правило відповідності умов середовища життю, яке генетично обмежене.
Закон максимуму біогенної енергії Вернадського–Бауера. Ця закономірність виглядає так: будь-яка біологічна система, що перебуває в рівновазі із середовищем та еволюційно розвивається, посилює свій вплив на нього. Однак тиску організмів на середовище протистоїть опір середовища, зумовлений дією закону тиску середовища життя, чи закону обмеження росту Ч. Дарвіна, суть якого полягає в тому, що розмноження організмів відбувається в геометричній прогресії і за відсутності обмежень той чи інший вид швидко заполонив би весь світ.
Закон обмежувальних факторів Ф. Блекмана. У загальному вигляді всі вищезазначені закономірності сформульовані таким чином: фактори середовища, які мають песимальне значення, особливо ускладнюють (обмежують) можливість існування виду в даних умовах, незважаючи на оптимальне поєднання інших окремих умов.
Закон толерантності розширює наше розуміння дії лімітуючих (обмежувальних) факторів: лімітуючим фактором може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, а діапазон між ними визначає величину витривалості (толерантності) організму до даного фактора.
Загалом будь-який фактор – абіотичний чи біотичний – може стати лімітуючим і лише оптимальна сукупність цих факторів забезпечить процвітання тієї чи іншої групи організмів. Таку закономірність було сформульовано у вигляді закону рівнозначності всіх умов життя: всі умови середовища, що необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль.
Закон мінімуму: будь-який фактор, який є в дефіциті, визначає успішність життя. Пізніше цей закон був розширений і доповнений. Так, правило взаємодії факторів стверджує, що дефіцитна речовина може бути замінена іншою. Е. Рюбель у 1930 р. розширює закон мінімуму, формулюючи закон компенсації факторів. Наприклад, нестача світла при фотосинтезі може компенсуватися підвищеною концентрацією СО2. Але водночас формулюється закон незамінності фундаментальних факторів. За повної відсутності в середовищі фундаментальних екологічних факторів їх не можна замінити іншими.
Закон фазових реакцій стверджує, що малі дози токсичної речовини діють як стимулятор, а великі концентрації пригнічують організми або викликають їх загибель.
Для всіх без винятку екосистем характерний відносно стійкий кругообіг речовин та потік енергії.
Принцип екологічної компліментарності: складові частини екосистеми пов'язані харчовими відносинами та доповнюють і одночасно залежать одна від одної.
Закон життя. На підставі вищезазначеного формулюється один з основних законів життя на рівні екосистем: постійне існування організмів у будь-якому обмеженому просторі можливе лише в екологічних системах, усередині яких відходи життєдіяльності одних видів організмів утилізуються іншими видами (за Ю. М. Куражковським).
Одна з важливих закономірностей формулюється як закон збереження життя: життя може існувати лише в процесі руху крізь живе тіло потоку речовини, енергії та інформації. Припинення руху в цьому потоці припиняє і життя. Із цього визначення випливає ще одна закономірність – закон односпрямованості потоку енергії. Загальний енергетичний потенціал продуцентів (зелених рослин) поступово, рухаючись по харчових ланцюгах від консументів першого порядку до кінцевого хижака, розсіюється при диханні або разом із біомасою передається на кожну наступну ланку.
Закон динамічної рівноваги. Для розуміння динаміки функціонування екосистем необхідне знання цього закону, який був сформульований М. Ф. Реймерсом на початку 70-х років минулого століття. Згідно з цим законом речовина, енергія, інформація і динамічні якості окремих природних систем (у тому числі й екосистем) та їх структури взаємопов'язані настільки, що будь-яка зміна одного з показників викликає супутні функціонально-структурні кількісні і якісні зміни, зберігаючи загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей систем, де такі зміни відбуваються.
Закон екологічної кореляції. Усі живі і неживі компоненти екосистеми функціонально відповідають один одному – зникнення одного з них безумовно спричинить виключення із системи інших, що тісно з ним пов'язані. Дія цього закону показує, як відбуваються стрибкоподібні зміни в житті екосистем.
Правило оптимальної компонентної доповнюваності. Дане правило випливає з попереднього закону і встановлює, що жодна екосистема не може самостійно існувати при будь-якому штучно створеному компоненті, його надлишку або нестачі. Такий надлишок або нестача завжди визначається “нормою”, яка забезпечує стан рівноваги екосистеми, склалася протягом тривалої еволюції та не порушує загального балансу систем більш високого порядку.
Принцип екологічної надійності. Ступінь ефективності екосистеми, її здатність до самовідтворення та саморегуляції визначаються місцем даної екосистеми у структурі інших екосистем, взаємодією її компонентів та пристосувань окремих організмів до конкретних умов (абіотичних і біотичних) даної екосистеми.
Екосистема – це система відкритого типу, яка весь час взаємодіє з факторами середовища. Підтримання стану рівноваги є динамічним і забезпечує стабільність лише в певному діапазоні коливань умов. Якщо навіть один із факторів перевищує межу своєї дії і стає лімітуючим, то екосистема починає змінюватися. Одні види зникають, руйнуються відповідні трофічні зв'язки, а замість зниклих у структуру екосистеми впроваджуються нові види, що екологічно схожі, але мають стійкість до дії лімітуючого фактора. З появою прибульців в екосистемі перебудовуються ланцюги та мережі живлення. Такі перебудови називають сукцесіями. Розрізняють первинні і вторинні сукцесії. Первинними сукцесіями називають формування екосистем на стерилізованій території, наприклад, після виверження вулкану, тривалих пожеж тощо. Вторинні сукцесії виникають при заміщенні попередніх, а також унаслідок змін умов середовища природним або штучним шляхом. Розглянемо коло тих закономірностей, яким підпорядковується така динаміка екосистем.
Принцип сукцесійного заміщення. На життєвому просторі, де є харчовий субстрат, угруповання живих організмів поступово формують ряд екосистем, які зрештою переходять у стан клімаксу – стан відносної стійкої рівноваги, де процеси асиміляції врівноважені деструктивними процесами. Самі такі угруповання називають клімаксними.
У реальних природних умовах екосистеми являють собою певну “мозаїку”, яка визначається геологічними, кліматичними, топографічними та іншими чинниками. Саме це і зумовило формулювання теорії мозаїчного клімаксу.
Закон послідовності проходження фаз розвитку. Сукцесійні процеси відбуваються за певними правилами. Кожна попередня фаза готує наступну. Часто ця закономірність ігнорується, що призводить до негативних наслідків.
Закон сукцесійного уповільнення: процеси, що відбуваються в зрілих екосистемах, мають тенденцію до уповільнення темпів.
Роблячи висновок, можна сказати, що спочатку сукцесійні процеси відбуваються стрімко, а при досягненні клімаксу (зрілості) переходять у тривалу фазу підтримання стану рівноваги, що склалася. Ось чому клімаксні екосистеми найбільш уразливі при порушенні рівноваги, коли починаються бурхливі сукцесійні процеси.
Правило сукцесійного моніторингу: чим глибшим є порушення середовища певного простору, тим на більш ранніх стадіях завершується сукцесія. Особливо це стосується антропогенного впливу і вказує на ступінь завершеності сукцесії, що має велике практичне значення при індикації екологічного стану територій або акваторій.
Закон еволюційно-екологічної необоротності: екосистема, що втратила частину своїх елементів або замінила їх на інші, не може повернутися до попереднього стану. Винятком може бути вилучення видів на проміжних етапах сукцесії, коли екосистема функціонально компенсує цю втрату.
Еволюцію екосистем називають також екогенезом, розуміючи його як сукупність процесів і закономірностей власне еволюції і підкреслюючи необоротність розвитку і заміни екосистем різних рівнів підпорядкування в окремих регіонах Землі та в біосфері в цілому. Сутність таких еволюційних процесів полягає у здатності угруповань організмів перетворювати середовище свого існування і на певних етапах таких перетворень змінювати свій склад, структуру та продуктивність відповідно до нових умов.
Тенденції еволюції біосфери виглядають так: поступове збільшення її загальної біомаси і продуктивності; нагромадження акумульованої сонячної енергії в поверхневих оболонках планети; збільшення інформаційної ємності біосфери, яка проявляється в збільшенні життєвих форм; підсилення певних біогеохімічних функцій живого і продуктів життєдіяльності та поява нових функцій; збільшення ролі живої речовини в геологічних, геохімічних та фізико-географічних процесах; ускладнення структури біотичного кругообігу. Необхідно додати трансформувальний вплив господарської діяльності людини, що викликає еволюційну заміну певних біоелементів. Іноді така заміна на регіональному рівні супроводжується повним їх зникненням. Швидке вилучення видів із структури екосистем викликає тенденції, зворотні до вищезазначених, – знижується біомаса, продуктивність та інформаційність біосфери, змінюється характер фіксації сонячної енергії. Таким чином, еволюція може йти не лише прогресивним шляхом, а й регресивним.
Рис. 2.2. Тенденції еволюції біосфери
У 1935 р. Е. Бауер сформулював закон історичного розвитку біологічних систем. Цей закон стверджує, що розвиток біологічних систем є результатом посилення їх зовнішньої роботи, впливом цих систем на середовище. Антропогенні впливи є деструктивними. Вони “замінили” біогенну еволюцію, зруйнувавши природні системи. Вищезгаданий закон уже не працює, оскільки вплив біотичного компонента на середовище знизився.
Принцип катастрофічного поштовху, згідно з яким катастрофа завжди викликає суттєві еволюційні перебудови, що можна розглядати як прогресивне явище. Етап прискорення змінюється етапом уповільнення еволюції, тобто діє принцип перервності і неперервності розвитку біосфери.
1.2. Тенденції екосистемного розвитку
Біосфера (грец. bios –життя, sphaira – куля) – оболонка Землі, у якій існує життя. До складу біосфери належать такі частини геосфери: нижня частина атмосфери; вся гідросфера; верхня частина літосфери.
Усі ці сфери є складовими середовища, у якому існують усі живі організми планети. Ці організми, у свою чергу, не лише існують у біосфері, але також є її творцями. За В. І. Вернадським, жива речовина – це біогеохімічний фактор планетарного масштабу, під дією якого відбуваються перерозподіл, міграція і розсіювання хімічних елементів.
Живою називають динамічну систему, яка активно сприймає і перетворює молекулярну інформацію з метою самозбереження.
Основна функція живої системи – самозбереження шляхом випереджального реагування.
Нині виділяють шість основних рівнів організації живої матерії:
• молекулярно-генетичний –редуплікація генів, формування ідентичних молекул на основі матеріалів, що забезпечують спадковість і мінливість;
• організмений –цілісність функцій, ріст, онтогенетичний розвиток;
• клітинний;
• популяційно-видовий –еволюція, тривале існування, таксономічні характеристики;
• біоценотичний – трофічні, хімічні, енергетичні зв'язки, кругообіг хімічних елементів, перетворення енергії;
• біосферний –форма життя, яка поза біосферою не існує. Вважають, що еволюція біосфери відбувалась у напрямку зменшення ентропії. Чим довшими є ланцюги живлення, тим вони більш досконалі енергетично. Саме завдяки ланцюгам живлення в біосфері постійно відбувається не лише кругообіг води та обмін енергії, а й кругообіг речовин, які живі організми використовують для побудови й підтримання життєдіяльності своїх тіл та забезпечення процесів розмноження.
Для життя і діяльності людини стійкість біосфери має надзвичайне значення:
• біосфера є не просто джерелом ресурсів для людини, а й приймачем відходів її виробництва та життєдіяльності. Це складна система (фундамент життя), у якій біота сама забезпечує стабільність навколишнього середовища;
• біосфера має граничну господарську ємність, перевищення якої порушує стійкість біоти і довкілля;
• у межах господарської ємності біосфера та екосистеми функціонують згідно з принципом Ле Шательє, швидко відновлюють усі порушення рівноваги в довкіллі, залишаючи його стійким.
Перевищення господарської ємності зумовлює порушення біологічного кругообігу речовин, деградацію екосистем, забруднення довкілля.
Таким чином, найважливішими рисами біосфери є існування в її межах живої речовини і постійний матеріально-енергетичний обмін із космосом.
Сукупність усіх живих організмів на планеті В. І. Вернадський назвав “живою речовиною”. У наш час розрізняють шість її основних функцій:
• енергетична: забезпечення зв'язку біосферно-планетарних явищ із космічним випромінюванням, головним чином з космічною радіацією. В основу цієї функції покладено фотосинтетичну діяльність зелених рослин;
• газова: забезпечення міграції газів та їх перетворення і динаміку у біосфері;
• концентраційна: накопичення живими організмами біогенних елементів із навколишнього середовища; їх концентрація в живих організмах на три порядки вища, ніж у навколишньому середовищі;
• окисно-відновна: полягає в хімічному перетворенні речовин, які містять атоми зі змінним ступенем окислення (сполуки заліза, марганцю тощо);
деструктивна: пов'язана з властивістю деяких організмів перетворювати (мінералізувати) мертву органічну речовину на неорганічні сполуки;
• інформаційна: проявляється в можливості накопичення, збереження і передачі молекулярної (у т. ч. генетичної) і сигнальної (нервової та інтелектуальної) інформації, необхідної для існування різних видів.
Біомаса – це виражена в одиницях маси чи енергії кількість живої речовини тих чи інших організмів (популяцій, видів, окремих живих організмів, угруповань у цілому), яка припадає на одиницю площі чи об'єму.
Швидкість оновлення живої речовини біосфери залежить від виду організму, чисельності потомства, кліматичних умов, опору середовища тощо.
Фактори, що впливають на функціонування екологічних систем, називають екологічними. Їх можна поєднати в три групи: абіотичні, тобто фактори неживої природи (температура, вологість, світло, рельєф); біотичні – фактори взаємодії живого з живим (мутуалізм, паразитизм, хижацтво, коменсалізм, вільна конкуренція); антропогенні – пов'язані з господарською діяльністю людини.
Абіотичні фактори. Як абіотичні фактори розглядаються впливи на живі організми температури, світла, вологи та життєвої території мешкання.
Біотичні фактори. Проживаючи в угрупованнях, організми вступають у певні стосунки. Так, серед рослин можна виділити три головні типи взаємодій: мутуалізм (відомий також як симбіоз), конкуренція та відносини з травоїдними тваринами.
Мутуалізм (від лат. mutuus – взаємний) – це біологічна взаємодія двох видів партнерів, що сприяє їх росту та виживанню.
У рослинних угрупованнях постійно відбувається “боротьба за світло”, тому що єдиним джерелом енергії для них є сонячне світло. Це явище дістало назву конкуренції.
Вільна конкуренція – взаємовідносини, що виникають між організмами одного або різних видів в однакових умовах середовища.
Взаємовідносини хижак – жертва є найбільш показовими і відомі, мабуть, кожному. Вислів “хижак” можна застосувати в різних значеннях. Звичайно хижаками називають тварин, що живляться іншими тваринами, близькими за систематичним положенням.
Досить різноманітне за формами у тварин, як і в рослин, явище симбіозу – взаємовигідного співіснування (мутуалізму); співіснування, вигідного для одного з партнерів; або нейтрального співіснування.
Надзвичайно різноманітний також паразитизм, коли організми використовують інших тварин як середовище існування та джерело їжі.
Коменсалізм, або нахлібництво, – харчування залишками їжі інших тварин; також поширене серед тварин.
Фотосинтезувальні організми, що виробляють органічні речовини з неорганічних, називаються продуцентами.
Існує ціла група організмів, які живляться відмерлими рослинними і тваринними організмами. Вони розкладають органічні речовини до мінеральних, видобуваючи необхідні для своєї життєдіяльності речовини та енергію. Ця група організмів дістала назву редуцентів.
Якби екосистеми складалися лише з продуцентів та редуцентів, то вони могли б існувати необмежено довго. Але ситуація ускладнюється наявністю ще однієї великої групи організмів, які використовують у їжу велику кількість органічної речовини. Це тваринні організми, або консументи. Розрізняють рослиноїдних, м'ясоїдних (хижаки) та всеїдних тварин. Частина тварин і рослин перейшла до паразитичного способу життя, їх об'єднують у групу паразитів.
Усі компоненти екосистеми перебувають у певному взаємозв'язку. Такий взаємозв'язок будується на харчових взаємовідносинах.
За джерелами їжі всі організми поділяють на автотрофів і гетеротрофів. Автотрофи – фотосинтезувальні організми, що використовують енергію сонця для створення власних органічних речовин. Гетеротрофи не можуть цього робити і тому живляться органічними речовинами, виробленими автотрофами.
Будь-які структурні особливості екосистем є результатом їх розвитку. Окремим випадком еволюції екосистем є сукцесії. Сукцесія – це послідовна зміна екосистем на одній і тій самій території під впливом природних факторів або діяльності людини. Наприклад, оголення ґрунту після зсуву, свіжі річкові наноси тощо. Угруповання живих організмів, які першими заселяють такі місця, називаються піонерними. У міру розвитку будь-яке піонерне угруповання рано чи пізно досягає стійкої рівноваги, коли вже не може бути замінене іншим угрупованням. Такі угруповання називаються клімаксними.
Повний набір угруповань живих організмів у часовій послідовності замін від піонерного до клімаксного складає сукцесійний ряд.
Таким чином, різноманіття видів формує сукцесію та її напрямок, забезпечує наповненість реального простору життям.
1.3. Екологізація суспільства
Поняття екологія (грецьк. – дім, житло), запропоноване в 1869 р. Е. Геккелем, означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів із навколишнім середовищем. У 70-ті роки XX ст. утворилась соціальна екологія, або екологія людини, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства й навколишнього середовища.
Екологізацію можна трактувати як прагматизацію закономірностей взаємовідносин живих організмів із навколишнім середовищем, у якому вони функціонують. Ці закономірності людина має пізнати з метою забезпечення необхідних умов для розвитку біосфери у царині інтенсивного господарювання. Адже людина своєю діяльністю істотно впливає на природне довкілля, на жаль, найчастіше – негативно.
В умовах, коли планета Земля стає єдиним будинком людства, багато протиріч, конфлікти, проблеми можуть перерости локальні рамки і набути глобального загальносвітового характеру. От ці проблеми: запобігання виникненню нової світової війни, скорочення розриву у рівні економічного розвитку між розвинутими країнами Заходу, країнами, що розвиваються, країнами “третього світу", стабілізація демографічної ситуації на планеті, охорона здоров'я людей і запобігання поширення СНІДу, наркоманії. І взаємозв'язана з усім цим екологія.
Сьогодні важливо усвідомлювати нерозривний зв'язок природи і суспільства, що має взаємний характер. Тут доречно згадати слова О. І. Герцена про те, що “природа не може суперечити людині, якщо людина не суперечить її законам". З одного боку, природне середовище, географічні і кліматичні особливості чинять значний вплив на суспільний розвиток. Ці фактори можуть прискорювати чи сповільнювати темп розвитку країн і народів, впливати на суспільний розвиток праці.
З іншого боку, суспільство впливає на природне середовище проживання людини. Історія людства свідчить як про сприятливий вплив діяльності людей на природне середовище проживання, так і про негативні її наслідки.
Немає необхідності доводити, що суспільне життя постійно змінюється. Німецький філософ початку ХІХ ст. Гегель стверджував, що суспільний розвиток є рух уперед від недосконалого до більш удосконаленого. Критерії прогресу – у розвитку розуму, суспільної моральності, що лежить в основі удосконалювання усіх аспектів життя суспільства.
Згадаємо відомі слова тургєнівського героя Базарова: “Природа – не храм, а майстерня, і людина в ній працівник". До чого веде і вже привела ця установка сьогодні, добре відомо на конкретних фактах.
Зупинимось лише на деяких з них. Ріст масштабів господарської діяльності людини, бурхливий розвиток науково-технічної революції підсилили негативний вплив на природу, призвели до порушення екологічної рівноваги на планеті.
Зросло споживання у сфері матеріального виробництва природних ресурсів. За роки після Другої світової війни було використано стільки мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію людства. Оскільки запаси вугілля, нафти, газу, заліза й інших корисних копалин не поновлювані, вони будуть вичерпані, за розрахунками учених, через кілька десятиліть. Але навіть якщо і ресурси, які постійно відновлюються, на ділі швидко убувають, вирубка лісу у світовому масштабі значно перевищує приріст деревини, площа лісів, що дають землі кисень, зменшується з кожним роком.
Головний фундамент життя – ґрунти – всюди на Землі деградують. У той час як Земля накопичує один сантиметр чорнозему за 300 років, нині один сантиметр ґрунту гине за три роки. Не меншу небезпеку являє собою забруднення планети. Світовий океан постійно забруднюється через розширення видобутку нафти на морських промислах. Величезні нафтові плями згубні для життя океану. В океан скидаються мільйони тонн фосфору, свинцю, радіоактивних відходів. На кожен квадратний кілометр океанської води зараз припадає 17 т різних відходів суші.
Найвразливіщою частиною природи стала прісна вода. Стічні води, пестициди, добрива, ртуть, миш'як, свинець і багато іншого у величезних кількостях потрапляє у ріки й озера. Дуже забруднені Дунай, Волга, Рейн, Міссісіпі, Великі Американські озера. За висновком фахівців, у деяких районах землі 80 % усіх хвороб викликані неякісною водою.
Забруднення атмосферного повітря перевершило всі припустимі межі. Концентрація шкідливих для здоров'я речовин у повітрі перевищує медичні норми в багатьох містах у десятки разів. Кислотні дощі, які містять двоокис сірки й окис азоту, що є наслідком функціонування теплових електростанцій і заводів, несуть загибель озерам і лісам. Аварія на Чорнобильській АЕС показала екологічну загрозу, яку створюють аварії на атомних електростанціях, котрі експлуатуються в 26 країнах світу. Зникає навколо міст чисте повітря, ріки перетворюються на стічні канави, усюди купи сміття, смітники – така картина божевільної індустріалізації світу.
Головне, однак, не в повноті списку цих проблем, а в осмисленні причин їх виникнення, характеру і, що найважливіще, – у виявленні ефективних шляхів і способів їх вирішення.
Справжня перспектива виходу з екологічної кризи – у зміні виробничої діяльності людини, її способу життя, її свідомості. Науково-технічний прогрес створює не тільки “перевантаження" для природи; у найбільш прогресивних технологіях він дає засоби запобігання негативних впливів, створює можливості екологічно чистого виробництва.
Виникла не тільки гостра необхідність, а й можливість змінити суть технологічної цивілізації, додати їй природоохоронного характеру.
Один із напрямків такого розвитку – створення безпечних виробництв. Використовуючи досягнення науки, технологічний прогрес можна організовувати таким чином, щоб відходи виробництва не забруднювали навколишнє середовище, а знову надходили у виробничий цикл як вторинна сировина. Приклад дає сама природа: вуглекислий газ, який виділяють тварини, поглинається рослинами, що виділяють кисень, необхідний для дихання тварин.
Безвідхідним є таке виробництво, у якому уся вихідна сировина в кінцевому рахунку перетворюється на певну продукцію. Якщо врахувати, що 98 % вихідної сировини сучасна промисловість переводить у відходи, то стане зрозумілою необхідність створення безвідхідного виробництва.
Розрахунки показують, що 80 % відходів теплоенергетичної, гірничодобувної, коксохімічної галузей придатні для цієї справи. При цьому одержана з них продукція найчастіше перевершує за якістю вироби, виготовлені з первинної сировини. Наприклад, зола теплових електростанцій, яка використовується як добавка при виробництві газобетону, приблизно удвічі підвищує міцність будівельних панелей і блоків. Велике значення має розвиток природовідновних галузей (лісове, водне, рибне господарство), розробка і впровадження ресурсо- і енергозберігальних технологій.
Екологічно чистими є і деякі альтернативні (тепловим, атомним і гідроелектростанціям) джерела енергії. Необхідний найшвидший пошук способів практичного використання енергії сонця, вітру, припливів, геотермальних джерел.
Екологічна ситуація викликає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, що полягає у втручанні в природне середовище. Необхідна екологічна експертиза всіх технічних проектів.
Ще Ф. Жоліо-Кюрі попереджав: “Не можна допустити, щоб люди направляли на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити і скорити".
Час не чекає. Наше завдання − всіма можливими методами стимулювати всяку ініціативу і заповзятливість, спрямовану на створення і впровадження новітніх технологій, що сприяють вирішенню будь-яких екологічних проблем. Сприяти створенню великого числа контрольних органів, що складаються з висококваліфікованих фахівців, на основі чітко розробленого законодавства згідно з міжнародними угодами з екологічних проблем. Постійно доносити інформацію про екологію до усіх держав і народів через радіо, телебачення і пресу, тим самим піднімати екологічну свідомість людей і сприяти їх духовно-моральному відродженню згідно з вимогами епохи.
Екологізація виробництва передбачає: організацію екологічно чистого виробництва; використання безвідходних залишків від діяльності людства; утилізацію та переробку відходів діючих підприємств; термінове ліквідування наслідків забруднення навколишнього середовища; запобігання шкоди підприємствам та людині.
На науковому рівні розробкою заходів екологізації виробництва займаються науково-дослідні організації та працівники спеціалізованих інститутів. Наприклад, це Національний аграрний університет, Інститут екогігієни і токсикології ім. Л. І. Медведя, Міжнародна академія наук екології і безпеки життєдіяльності, Національний університет водного господарства та природокористування, Одеський державний екологічний університет, Державна академія житлово-комунального господарства, Проблемний інститут проектування ефективних теплоенергетичних установок ”Академтеплоенергопроект”, Державний інститут з проектування підприємств коксохімічної промисловості ”Гіпрококс", ВАТ ”Укргідропроект”, Науково-дослідний і проектний інститут ”Водоочисні технології”, ТОВ ”Екоземпроект”, ЗАТ ”Проектний інститут Укрспецтунельпроект”.
ВАТ “АЛЧЕВСЬКИЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ЗАВОД"
Основні переділи заводу (вугільношихтовий, коксовий, газохімічний) забезпечують виробництво продукції, що задовольняє потреби металургії, хімічних виробництв, агропромислового комплексу. На заводі реалізується курс з орієнтацією на нові технології, що максимально враховують стан справ на сировинному ринку Донбасу, на забезпечення конкурентоспроможності продукції і на виконання вимог щодо охорони навколишнього середовища.
На стадії першого етапу технічного переозброєння виробництв (1982−1994 pp.) на заводі, вперше в СНД, освоєна оригінальна технологія приготування сумішей вугільних концентратів (переважно з вугілля Донбасу) для термічного їх перетворення на високоякісний вуглецевий матеріал – кокс для металургії.
На цьому етапі на заводі почали масштабно використовувати аспірацію, мокре уловлювання та очищення виділень в атмосферу від стаціонарних джерел викидів і біологічне очищення виробничих стічних вод.
Найважливіші заходи, що сприяли зменшенню техногенного навантаження на навколишнє середовище:
– безвідходне виробництво з використанням відходів у технологічному процесі, у тому числі дозована подача фусів у вугільну шихту і використання кислої смоли та полімерів для виробництва смоли;
– безпилова видача коксу з камер коксування і бездимне завантаження камер із використанням гідроінжекції на батареях;
– аспірація місць пиловиділення та очищення забрудненого повітря в мокрих циклонах;
– об'єднання повітряних клапанів ємкостей відділення конденсації з передачею газів у газопровід, що перебуває під розрядженням;
– переведення всіх ємкостей відділення дистиляції бензолу на роботу під санітарним вакуумом;
– реструктуризація цеху сіркоочистки з використанням тарілчастих апаратів для вловлювання сірководню (розроблених Діпрококсом) і використання високоефективного теплообмінного усткування фірми “Альфа-Лаваль", що поліпшило очищення коксового газу від сірководню і зменшило викиди діоксиду сірки при спалюванні коксового газу більше ніж на 500 т/рік;
– уведена в дію установка біохімічного очищення стічних вод продуктивністю 240 м3/год.
Контролюються не тільки викиди в атмосферу. Ведеться моніторинг забруднення підземних вод через мережу спостережних свердловин, що є як на промисловому майданчику, так і на полігоні промислових відходів, яке не утилізуються.
На вільних від забудови земельних ділянках посіяні багаторічні трави, посаджені дерева, на клумбах – квіти.
Щорічно зростають витрати на забезпечення охорони навколишнього середовища, у 2004 р. вони досягли 10 млн. грн.
Другий етап реконструкції заводу, по мірі його завершення, буде характеризуватися впровадженням у виробничий процес нових технічних рішень, нових технологій – особливо в частині забезпечення охорони навколишнього середовища.
Поставлено мету: максимально виключити контакт з атмосферою пилогазохімічних середовищ, що обертаються в апаратурному, агрегатному, машинному і комунікаційному оснащенні технології виробництва.
Перераховані та інші заходи дозволять, навіть при збільшенні обсягу виробництва після введення в експлуатацію комплексу батареї № 10, майже в 1,4 раза зменшити техногенне навантаження на навколишнє середовище промислового регіону.
КАЗЕННЕ ПІДПРИЄМСТВО “ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ”
Сьогодні комбінат, будучи єдиним у Європі виробником титану, став одним із важливих постачальників губчастого титану для підприємств із виробництва спеціальних сталей в усьому світі, послідовно збільшуючи реалізацію високоякісної продукції для виробництва конструкційного титану та його сплавів.
Комбінатом послідовно проводяться науково-дослідницькі роботи, спрямовані на зменшення витрат на виробництво, стабілізацію якості продукції, зниження енерговитрат, поліпшення екології, удосконалення та підвищення надійності роботи обладнання.
За вагомий внесок у розвиток металургійної промисловості України, відновлення виробництва губчастого титану, а також зміцнення міжнародного співробітництва в цій сфері рішенням Міжнародної кадрової академії комбінат у 2000 р. нагороджено орденом Пошани.
Зважаючи, що виробництво губчастого титану пов'язане із застосуванням і отриманням небезпечних і шкідливих речовин, щільна увага приділяється питанням екологічного стану: виконано низку робіт із забезпечення надійної роботи газоочисних споруд; опрацьовані режими роботи газоочистки цеху електролізу магнію, які дозволяють при аварійній зупинці хлоратора утилізувати протягом кількох діб небезпечну речовину.
Усі виробничі завдання на комбінаті вирішуються з дотриманням вимог екологічного законодавства, тому керівництво комбінату з усією відповідальністю ставиться до виконання природоохоронних заходів.
Виконуючи вимоги законодавства щодо охорони повітря, комбінату вдалося знизити викид забруднювальних речовин до гранично допустимого рівня. Такий результат досягнутий завдяки цілому комплексу заходів: своєчасній заміні рукавних фільтрів пилогазоочисного обладнання, реконструкції фізично і морально застарілого очисного обладнання, підтриманню газоочисток у технічно справному стані.
Комбінат здійснює роботу щодо зменшення захоронення утворених відходів за рахунок реалізації стороннім організаціям та повернення у виробництво.
Досвідчені спеціалісти постійно проводять науково-технічні дослідження та розробки щодо переробки й утилізації відходів.
Для упорядкування зберігання відходів на комбінаті сьогодні проводиться інвентаризація місць утворення відходів та складання реєстрових карт на кожний вид відходів.
Щорічні витрати на виконання природоохоронних заходів становлять близько мільйона гривень.
Комбінат постійно веде роботу з пошуку взаємовигідного співробітництва з провідними підприємствами країни та зарубіжними партнерами стосовно впровадження нових розробок з екологічних питань.
Комбінат крокує до майбутнього, системно удосконалюючи всі напрями своєї роботи.
ВАТ “ЗАПОРІЖСТАЛЬ”
За період 2001–2004 pp. на утримання і ремонти природоохоронних об'єктів комбінатом витрачено понад 187 млн. грн, зароблених трудовим колективом. Капіталовкладення в будівництво нових природоохоронних об'єктів становили за цей же період понад 418 млн. грн. У 2005 р. на дані цілі передбачено витратити 39,2 млн. грн.
Для зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища на комбінаті виконано ряд заходів: вдосконалення роботи технологічного устаткування, оснащення джерел викидів і скидів очисними установками і спорудами, утилізація та використання промислових відходів. Щорічно на утримання природоохоронних об'єктів витрачається близько 60 млн. грн, а в 2004 р. – 67 млн. грн.
Серед найбільших об'єктів, уведених в експлуатацію протягом останніх років – оборотні цикли агломерату, доменного та ливарного цехів, друга черга станції нейтралізації кислих стоків прокатних цехів, системи заглушення азотом викидів із міжконусного простору чотирьох доменних печей, унікальна аспіраційна установка від ливарні та підбункерного приміщення доменних печей, міні-завод із виробництва силікатної цегли, технологічна дільниця з виготовлення виробів із деревини та ін.
Виконання цих природоохоронних заходів дозволило знизити викиди в атмосферу на 41 %, скиди стічних вод – на 30 %. На 86 % підвищилося повторне використання технічної води.
В агломераційному виробництві зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу досягнуто за рахунок проведення реконструкції газоочисток агломашин № 5−6, машини випалу вапняку КМ-14. Вона обладнана трьома повітронагнітачами Калугіна. У цей час триває технічне переоснащення з упровадженням комплексу природоохоронних об'єктів, що дозволить локалізувати та очищати повітря від пилових викидів, які знову будуть відправлятися у виробництво. У реконструкцію доменної печі № 2, введеної у виробництво в листопаді 2004 року, аналогів якої сьогодні немає не тільки в Україні, але й у СНД, вкладено270 млн. грн.
Ще раніше – в 2000 р. – проведена реконструкція доменної печі № 3, де вперше в Україні була змонтована аспіраційна установка в комплекті з рукавним фільтром, що на 99,5 % уловлює пилові викиди при виробництві чавуну. Це дозволило знизити викиди пилу в атмосферу на 1 600 т на рік. Потужність цього природоохоронного об'єкта дозволяє “безпилково" працювати і на ДП-2. Враховуючи досвід реконструкції цих двох печей, технічне переоснащення всього доменного виробництва буде продовжуватись, і тоді існуючі екологічні завдання не становитимуть гострої проблеми. Важливо відзначити ще одну перевагу оновленої ДП-2. Вона обладнана трьома повітронагнітачами Калугіна. Тепер за рахунок утилізації та використання тепла газів, що відходять для підігріву повітря, яке подається в піч, щорічно заощаджується понад 4 млн. м3 природного газу.
Завдяки застосуванню теплообмінників на ДП-2 також досягнуто зниження щорічних викидів оксиду вуглецю на 2,8 тис. т і сірчистого ангідриду – на 3,5 тонн.
Застосування на всіх доменних печах установок азотозаглушення пилу в міжконусному просторі дозволило знизити викиди на 11 800 т на рік.
Паралельно з модернізацією доменного виробництва проводилися роботи із застосування на котлах теплоелектроцентралі плоскофакельних прямоточних пальників. Це дало великий ефект, по-перше, з раціональної витрати палива, а, по-друге, зі зниження викидів оксидів вуглецю на 30−40 %.
Ведуться дослідницькі роботи зі зниження неорганізованих викидів у мартенівському виробництві. Одночасно Укрдіпромез виконує завдання комбінату з підготовки ТЕО для будівництва киснево-конвертерного цеху.
Перехід на конвертерне виробництво дозволить істотно знизити забруднення навколишнього середовища.
Досить ефективною як щодо економіки, так і щодо екології стала розроблена вперше у світі та випробувана у 1991 р. силами інженерно-технічних служб комбінату разом із колективами обтискного і тонколистового цехів ресурсозберігальна технологія транзитної прокатки слябів без проміжного нагрівання їх у методичних печах. З огляду на те, що нагрівання слябів ведеться шляхом спалювання газів, а 95 % їх тепер відправляються до прокатного стану повз печі, економія умовного палива становить 60−65 кг на тонну прокату. Ця ресурсозберігальна технологія дозволила практично припинити викид в атмосферу парникових газів та освоїти ресурсозберігальну технологію “зливо − сляб − рулон", збільшивши розважування рулону гарячекатаної продукції вдвічі,
У такий спосіб комбінат робить свій внесок у виконання рішень Кіотської конференції, які у 2004 р. ратифікувала Україна.
Робота з охорони водного басейну ведеться у двох напрямах: зниження споживання свіжої води із Дніпра на потреби виробництва та зменшення обсягів скидів забруднених вод у шламонагромаджувач. З цією метою побудовані та експлуатуються 11 оборотних циклів водопостачання загальною потужністю 558 млн. м3 на рік. Порівняно з 2001 р. об'єм води, що повторно використовується, збільшено на 6,8 млн. м3 за рахунок упровадження заходів щодо раціонального використання води.
У ході виконання водоохоронних заходів, спрямованих на економію і раціональне використання водних ресурсів, комбінатом за 2000−2004 pp. досягнуто зниження споживання свіжої води на виробничі потреби на 3,514 млн. м3 і зниження скидів поворотних вод у Дніпро на 5,068 млн. м3.
Завдяки реконструкції та модернізації очисних споруд на комбінаті забезпечена безперебійна робота оборотних циклів водопостачання і станції нейтралізації.
У ЦХП-1 переведення на соляно-кислотне травлення лінії з будівництвом аспіраційних установок та установки регенерації соляної кислоти дозволить знизити скиди в шламонагромаджувач відпрацьованих травильних розчинів.
Політика комбінату щодо відходів спрямована на мінімізацію їх створення і мінімізацію кількості відходів, утилізованих у власному виробництві, а також реалізацію як вторинних матеріальних ресурсів і будівельних матеріалів. Усі залізовмісні відходи, створені на комбінаті, використовуються в повному обсязі. Безпосередньо на комбінаті повторно використовується понад 35 % від загальної кількості створених твердих відходів. Це металеві та металовмісні відходи, вогнетривкий лом, деревина, глина, пісок та ін. Зокрема, для виробництва продукції з використанням відходів на комбінаті побудовані міні-завод з виробництва силікатної цегли, деревоплити, дільниця з виробництва паркету та інших будматеріалів із відходів деревини. На комбінаті впроваджені технології з часткового (40−60 %) використання шламів станції нейтралізації для обприскування чавунних мульд і шлакових ковшів; відходів піску та глини ливарного цеху як сировини для виробництва силікатної цегли; зі збирання емульсій оборотних циклів прокатних цехів із наступним використанням їх для стабілізації очищення води на оборотному циклі доменних газоочисток. Продукти переробки шлаків реалізуються підприємствам будіндустрії. У 2004 р. за обсягами виробництва продукції комбінат вийшов на рівень 1990 року. Мабуть, найпереконливішим показником у природоохоронній роботі комбінату можна вважати показник зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу: 18,7 кг/т сталі в 2004 р. порівняно з 1990 р. – 32,9 кг/т виплавленої сталі.
ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД”
Відкрите акціонерне товариство “Дніпропетровський трубний завод" – одне з провідних підприємств України з виробництва труб. Завод оснащений сучасним технологічним устаткуванням для виробництва труб і засобами їх контролю, а також має у своєму розпорядженні висококваліфікований персонал. Підприємство випускає понад 3 000 типорозмірів труб із вуглецевих і низьколегованих марок сталі.
Продукція заводу застосовується для водо-, газонафтопродуктопроводів, в авто- і сільськогосподарському машинобудуванні, верстатобудуванні, хімічній, суднобудівній промисловості, будівництві та інших галузях.
Якість труб, які випускаються заводом, відповідає державним і міждержавним стандартам (ДСТУ, ГОСТ), технічним умовам (ТУ), зарубіжним стандартам (DIN, ASTM, UNI) та європейським нормам (EN), що дозволяє бути активним учасником світового ринку. У ВАТ “Дніпропетровський трубний завод" діє сертифікат на систему менеджменту якості за EN ISO 9001:2000.
Значні кошти спрямовуються на виконання заходів поліпшення умов праці та забезпечення працівників колективними та індивідуальними захисними пристроями.
Більшість технологічних процесів виробництва труб механізовані та автоматизовані.
Витрати підприємства на виконання заходів із поліпшення умов праці з 2002 р. до 2004 р. зросли вдвічі.
На заводі велика увага приділяється проблемам ресурсозбереження та охорони навколишнього природного середовища.
За останні три роки проведено 40 заходів, спрямованих на охорону водного, повітряного басейнів, зниження обсягу відходів, озеленення і благоустрій. У результаті при збільшенні обсягів виробництва досягнуто:
– зниження обсягу споживання води з р. Дніпро на 37 %, у тому числі на одиницю продукції на 44 %;
– зниження обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферу на 14 % на одиницю продукції;
– зниження об'єму утворення відходів на 15 %, у тому числі на одиницю продукції на 26 %.
Основний природоохоронний захід, здійснено у 2005 p., – підключення до системи оборотного водопостачання трубоелектрозварювального цеху та об'єктів центральної частини заводу.
У результаті всі водоспоживачі цехи заводу будуть задіяні в системі оборотного водопостачання.
У найближчих планах заводу − розробка, впровадження і забезпечення сертифікації системи управління навколишнім середовищем у відповідності з міжнародними стандартами ISO 14001.
Основний принцип екологічної політики керівництва підприємства – постійне зменшення впливу на навколишнє природне середовище при нарощуванні обсягів виробництва.
ЗАТ “ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКА ГРУПА – “SU GROUP”
ЗАТ “Шведсько-Українська група – “SU GROUP" створено 25 січня 1996 року. За десятилітній період існування на українському ринку компанія істотно розширила спектр послуг.
З 1996 р. компанія спрямувала свою діяльність на комплексне вирішення питань з енергозбереження систем водопостачання і водозбереження.
Сьогодні “SU GROUP" надає більш широкий спектр послуг:
– постачання труб та буріння свердловин із використанням матеріалів SBF, мембранних баків ZILMET і VAREM;
– постачання і продаж датчиків вимірювальної апаратури фірми “AFRISO", насосного устаткування і комплектуючих фірм “WILO", ТЮМА", “LOWARA", “VOGEL", “GRUNDFOS";
– проектування, будівництво бюветних комплексів у Києві “під ключ";
– сервісне обслуговування насосного устаткування “GRUNDFOS";
– співпраця з власною дилерською мережею з питань водопостачання та водовідведення, навчання його обслуговуванню і ремонту у своєму сервісному центрі;
– виготовлення насосних станцій водопостачання і пожежогасіння для житлових висотних будинків і промислових підприємств із застосуванням насосів імпортного виробництва;
– постачання, продаж і монтаж поливального устаткування фірм “GARDENA", “HUNTER";
– постійне консультування проектних організацій щодо підбору і впровадження новітніх технологій з використанням продукції OSMONICS, CWG та інших провідних компаній;
– упровадження технологій водоочищення продуктивністю від 1 до 120 м3/год;
– упровадження промислових установок у хімічній, поліграфічній і будівельній галузях;
– реконструкція плавальних басейнів із застосуванням озонування, сріблення і міднення води;
– виробництво пінобетонних блоків;
– упровадження новітніх технологій з енергозбереження в галузі житлового будівництва з використанням теплозберігальних матеріалів.
Стратегія розвитку “SU GROUP” у середньостроковій перспективі спрямована на зміцнення позиції компанії як провідної інженерної компанії, здатної провести повний комплекс робіт від аналізу наявної ситуації до ухвалення кваліфікованого рішення про впровадження новітніх технологій: у системах комунального господарства міст і селищ, у житловому будівництві, в облаштуванні артезіанських свердловин, у системах водопідготовки та енергетичному устаткуванні.
Ця стратегія базується на таких принципах:
– забезпечення умов подальшого стабільного розвитку підприємства, формування колективу професіоналів, удосконалення матеріально-технічної бази;
– удосконалення всіх аспектів діяльності і наступна оптимізація системи управління підприємства;
– подальше розширення робіт на водоканалах України, проведення експертних оцінок наявних ситуацій і пропозиція спектра послідовних етапів упровадження енергозберігаючого устаткування та економії енергоресурсів;
– упровадження новітніх технологій у галузі житлового будівництва: побудова комп'ютеризованих систем обліку всіх енергоресурсів та автоматизоване управління інженерним устаткуванням у житлових будинках;
– удосконалення матеріальної бази і створення авторизованих сервісних центрів зарубіжних постачальників інженерного устаткування з подальшим комплексним обслуговуванням підприємств та організацій.
1.4. Необхідність охорони навколишнього природного середовища
Екологія впливає на всі сфери людської діяльності, охоплює практично всі сторони життя на Землі. Забруднення навколишнього природного середовища – це негативний наслідок господарської діяльності, який завдає збитків національному добробуту. Несприятливий вплив на навколишнє середовище набув катастрофічних масштабів, особливо в Україні, де сталася Чорнобильська катастрофа та мають місце інші техногенні аварії.
Реформування економічної системи в Україні неможливе без коригування екологічної політики. Економічна ситуація в країні явно не сприяє вирішенню екологічних питань. І нині мають місце адміністративно-командні методи їх вирішення, принижується значення, спостерігається спад у відтворенні земельних і водних ресурсів, повітряного басейну. Все це знижує процес відтворення і головної продуктивної сили суспільства – працівника, людини. Склалася ситуація, коли введення нових методів регулювання екології все більше суперечить внутрішнім закономірностям екологічної безпеки. Усі наші негаразди пов'язані, прямо чи опосередковано, з надзвичайно загрозливою екологічною ситуацією, що склалася в державі.
В Україні вже досить давно відбулися структурні деформації народного господарства, коли перевага віддавалася розвитку сировинно-видобувних галузей промисловості – найбільш екологічно небезпечних. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енерго