Галузева структура світового машинобудування

Найбільша розмаїтість властива машинобудуванню США, Японії, Великобританії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва і безпосередньо формують світовий ринок.

Деякі країни, що розвиваються, за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинених, але слід враховувати структуру даного виробництва. Машинобудування в них розвивається завдяки дешевій робочій сили. Південній Кореї, Сінгапуру та іншим країнам властива орієнтація на розвинені країни: ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила.

У менш розвинених країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними і складальними підприємствами.

Рис. 3.13. Види спеціалізації в машинобудуванні

Регіони світового машинобудування:

· Північноамериканський регіон випускає понад 30 % продукції, має найширшу номенклатуру виробів і спеціалізується на випуску науко- і капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 частина продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування і 70 % великих ЕОМ. Регіон є експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування і наукомістких областей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

· Західноєвропейський регіон охоплює 25–30 % продукції світового машинобудування. Це, переважно, машини середньої складності, але чималий відсоток припадає і на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка із США, а менш складна, але трудомістка, – з Японії і країн, що розвиваються.

· Східний- і Південно-Східно-Азіатський регіон з центром у Японії випускає 20 % світової продукції машинобудування. В Японії воно досягло високого ступеня структурного і науково-технічного розвитку тільки на початку 1980-х років. Основним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення у країни з дешевою робочою силою малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, регіон завозить продукцію найвищої складності із США і Західної Європи.

· Країни СНД і Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Росія), авіа- і ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). У них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування і військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з іншого боку, виробництво застаріле, вимагає модернізації і залучення значних інвестицій.

· У країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п'ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – у Бразилії; авіа- і автомобілебудування – в Аргентині.

Галузева структура машинобудування:

· Важке машинобудування – виробництво гірничошахтного, підйомно-транспортного, металургійного устаткування, устаткування для хімічного і будівельного комплексів, дорожніх машин (бульдозери, екскаватори, котки, грейдери). Основні фактори впливу на розміщення – сировинний (металоємне виробництво) і споживчий (високі витрати на транспортування). Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками (парові котли, турбіни, прокатні стани) і є трудомісткою. За рівнем розвитку важкого машинобудування виділяються насамперед розвинені країни, де є важка промисловість. У країнах, що розвиваються, важке машинобудування орієнтується на видобувну промисловість;

F Характеристика впливу транспортного фактора розміщення продуктивних сил:

низькі транспортні витрати підсилюють споживчий фактор, високі – сировинний.

· Транспортне машинобудування складається з виробництва автомобілів, морських і річкових суден, локомотивів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Основним фактором впливу на розміщення підприємств даної галузі є фактор кон'юнктури ринку.

ü автомобілебудування характеризується великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція визначає високий рівень монополізації;

G Найбільшими монополіями з виробництва легкових автомобілів є “Вольво", “Даймлер-Бенц", ФІАТ, БМВ, “Дженерал-моторс", “Форд-мотор", “Тойота", “Нісан", “Опель". Серед регіонів лідерство тримає Північна Америка. Серед країн виділяються США, Японія і Франція.

В Україні компанія General Motors у рамках спільного підприємства Автозаз-Daewoo інвестувала в автомобілебудування 100 млн. дол. для складання Opel-Astra і Vectra. У Луцьку створено СП, яке займається складанням ВАЗів, а в Мелітополі, на базі нещодавно побудованого моторного заводу, налагоджено випуск двигунів фірми “Рено", у тому числі для СП “Рено-ЛАЗ" із виробництва автобусів (Богдан).

F Поняття спільного підприємства?

C Підприємство, утворене на фінансуванні резидентів і нерезидентів країни.

ü вантажне автомобілебудування зосереджене в США, Канаді, Японії, ФРН, Росії, Чехії, Білорусі. Тут роблять вантажівки великої і середньої вантажопідйомності;

ü виробництво автобусів зосереджене у ФРН ("Мерседес"), Угорщині ("Ікарус"), Україні (ЛАЗ), Росії (ПАЗ, ЛІАЗ), Швеції („Вольво”), Франції („Рено”);

ü виробництво мотоциклів зосереджене в Японії (Suzukі, Jamaha, Kawasakі, Honda); ФРН (BMW), Франції (Pegeout), США та Італії.

· Локомотивобудуванняісторично склалося там, де була розвинена мережа залізниць: у Західній Європі, Росії, Україні, США, Японії. У більшості розвинених країн випускають і використовують електровози (виняток становить США, де висока питома вага тепловозів), а в країнах, що розвиваються, застосовують тепловози і паровози.

G Більш нові типи локомотивів випускає Японія, швидкість руху яких на спеціальних швидкісних залізницях по Тихоокеанському поясі – 240 км/год.

В Україні тепловози та електровози виготовляються у Луганську, Харкові і Дніпропетровську, трамваї – у Луганську, тролейбуси – у Дніпропетровську.

· Морське машинобудування зосереджене в Японії; ця країна дає 38 % споруджуваного тоннажу. За обсягом військового суднобудування лідером є США. В окремих країнах сформувалася певна спеціалізація: Японія випускає судна для перевезення наливних і насипних вантажів, Франція – зріджених газів і хімікатів, Фінляндія – криголами і пасажирські судна, США – судна – баржовози і газовізні танкери.

· Верстатобудуванняє галуззю, що визначає науково-технічний прогрес у світі. Воно вимагає залучення висококваліфікованих трудових ресурсів і великих капітальних вкладень, тому розміщується, в основному, в економічно розвинених країнах. Не випадково на шість із них – Японію, ФРН, США, Італію, Швейцарію і Францію – припадає 75 % виробництва устаткування. В експорті верстатів лідирують ті ж самі країни.

G Середньорічний випуск металообробного устаткування в Японії за останні десять років складає 9 007,3 млн. дол.

· Сільськогосподарське машинобудування включає виробництво комбайнів, жниварок, сівалок, косарок, устаткування для тваринництва тощо. Усі ці машини орієнтуються на споживача і виготовляються в тих країнах, де в них виникає потреба. За обсягом виробництва сільськогосподарських машин лідирують США, вони ж є основними споживачами цієї техніки. Зернозбиральні комбайни випускають у Ростові-на-Дону, Таганрозі, Красноярську (Росія), Луганську і Кіровограді (Україна); кукурудзозбиральні – у Херсоні (Україна).

· Авіа- і ракетобудування характерне для економічно розвинених країн. США робить “Шатли", Франція – “Оріони", Росія – штучні супутники, космічні станції, модулі; Україна – ракетоносії “Зеніт" і “Протон". Також Україна бере участь у космічній програмі “Морський старт". Найбільші виробники літаків у світі – Boeіng (США) і Aіrbus (консорціум Західної Європи). Росія випускає військові та цивільні літаки і гелікоптери: МІГ, СУ, АН, МУЛ, ТУ та інші. В Україні виготовляють авіадвигуни (завод “Мотор-Січ" у Запоріжжі). Авіазаводи в Києві і Харкові налагоджують випуск ТУ-334, АН-140, АН-74, АН-74 ТК.

· Приладобудування – це виробництво електро- і радіовимірювальних оптичних приладів, приладів часу, засобів зв'язку тощо.

G Найбільшими виробниками електротехнічного устаткування у світі є компанії АВВ (Швейцарія і Швеція), Sіemens (ФРН), General Electrіc (США).

Одним із напрямів приладобудування є електронна промисловість. Вона зародилася в США, потім перейшла до Європи та Японії, а тепер змістилася до нових індустріальних країн (НІК).

G Лідер у виробництві персональних комп'ютерів – компанія Compaq (США).

· Виробництво зброї. У світі серед виробників зброї виділяються розвинені країни, а серед покупців – як розвинені, так і ті, що розвиваються.

Хімічна промисловість.Ця галузь має велике значення в економічному житті сучасного світу. Найбільшим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. До Першої світової війни найбільш розвинена хімічна промисловість була у Німеччині. Згодом позиції цієї галузі посилились і в інших країнах. Вже давно у структурі хімічної промисловості на перше місце вийшла нафтохімія. Тривалий час нафтохімія Західної Європи орієнтувалася винятково на привізну нафту. Нині цей регіон має і власну нафту, видобуту, передусім, на континентальному шельфі Північного моря. Нафтохімія і нафтопереробка в Західній Європі сконцентровані переважно уздовж морського узбережжя, оскільки саме туди надходить нафта з-за океану або з Північного моря. Нафтопереробні заводи Східної Європи зосереджені поблизу трас нафтопроводів, побудованих ще за часів колишнього СРСР. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки – у районі великого нафтогазоносного басейну. Нафтохімію Східної і Південної Азії представляє передусім Японія, а також Китай і так звані нові індустріальні країни – Південна Корея, Таїланд, Тайвань та ін. Хімічна промисловість Росії та інших країн СНД була створена в роки радянської влади за рахунок імпортованої техніки, інтелектуальної допомоги Заходу і виснажливої праці радянських людей. На її територіальне розміщення впливали сировинний, енергетичний, політичний та інші чинники. Хімічна промисловість почала розвиватися і в країнах “третього світу". У регіоні Перської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Комбінати, продукцією яких є напівфабрикати для органічного синтезу і азотних добрив, були побудовані також у державах Північної Африки і Латинської Америки. Отже, підприємства хімічної промисловості нині є не лише в індустріально розвинутих державах, а й у країнах “третього світу". Наукомісткі галузі промисловості найбільше представлені в індустріально розвинутих країнах. Серед таких галузей слід назвати фармацевтичну, виробництво хімікатів спеціального призначення та високоякісних пластмас.

Хімічна промисловість розташована, насамперед, у розвинених країнах. У США виробляється понад чверть, а в шести найбільш розвинених країнах – понад 3/4 хімічної продукції світу. Незважаючи на величезні сировинні ресурси, у більшості країн, що розвиваються, хімічна промисловість слабка. Це, здебільшого, виробництво мінеральних добрив і синтетичних волокон.

У розташуванні підприємств хімічної промисловості існують дві основні тенденції:

ü розміщення відособлених підприємств (технологічно самостійних спеціалізованих підприємств), наприклад, лакофарбове виробництво, виробництво мінеральних добрив, переробка пластмас;

ü розміщення взаємозалежних підприємств на основі зв'язків комбінування та комплексної переробки сировини, наприклад, нафтохімічні комплекси з виробництва полімерів або неорганічних хімікатів.

Найбільші виробники азотних добрив: США, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія.

Найбільші виробники фосфорних добрив: США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, Індія, Росія, Бразилія, Польща.

Підприємства органічної хімії тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів і магістральних нафто- і газопроводів.

Найбільші виробники синтетичних смол і пластмас: США, Німеччина, Японія, а також Польща, Чехія, Росія.

Найбільші виробники хімічного волокна: США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, а також Україна, Єгипет, Росія, Бразилія, Польща, Білорусь.

Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії світу. Фактори розміщення підприємств фармацевтичної галузі: трудовий (наявність висококваліфікованих кадрів для наукомісткого виробництва) і сировинний.

Лідери у виробництві медикаментів: США, Японія, Німеччина, Швейцарія, Великобританія, Угорщина, Франція.

Рис. 3.14. Структура фармацевтичної промисловості

Легка промисловість.Провідна галузь легкої промисловості – текстильна. З історичного погляду це досить стара галузь, але вона постійно оновлюється. Частка натуральної сировини в структурі виробництва тканин зменшується, а частка синтетичної сировини – збільшується. Текстильна промисловість є в багатьох країнах світу – як у розвинутих, так і в тих, що розвиваються. У багатьох економічно розвинутих країнах (наприклад, Нідерландах, Великобританії, Франції, Німеччині) упродовж останніх десятиліть текстильна промисловість занепадала, тоді як в азіатських і латиноамериканських країнах (Індія, Південна Корея, Філіппіни, Чилі, Колумбія, Венесуела, Перу) вона інтенсивно розвивалася. Незважаючи на появу нових текстильних центрів – Далекого Сходу, Індії та Китаю, – у світовому експорті цієї продукції лідирують ФРН та Італія. Аналогічні тенденції простежуються і в географії промисловості з виробництва одягу. Високі темпи її розвитку в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Венесуелі, Домініканській Республіці, на Філіппінах. Гонконг є найбільшим у світі експортером одягу, на його частку припадає понад 14 % світового експорту. Друге–третє місця посідають Італія і Південна Корея – по 9,5 %, для порівняння – частка США становить лише 2,5 %.

З інших галузей легкої промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Найбільшими експортерами є економічно розвинені країни: США, Італія, Великобританія, Франція, Німеччина.

Рис. 3.15. Текстильне виробництво

Підприємства швейної промисловостіпредставлені у всіх групах країн, на всіх континентах. Швейне виробництво – один з найбільш вигідних і найбільш високооплачуваних видів діяльності. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до зосереджень населення в урбанізованих районах.

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність галузей народного господарства, пов'язаних із виробництвом продовольства і предметів широкого вжитку із сільськогосподарської сировини і постачанням їх населенню. В англомовній літературі це поняття відоме як агробізнес. У США воно включає володіння землею, сільськогосподарський процес, виробництво сільськогосподарської техніки, переробку сільськогосподарської сировини і транспортування готових продуктів на ринок. В Європі агробізнес розуміють дещо вужче. У всьому світі агробізнес характеризується високим рівнем вертикальної і горизонтальної інтеграції суб'єктів господарювання.

Умовно АПК поділяється на три групи: галузі, що здійснюють виробництво засобів виробництва для сільського господарства, його матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування; безпосередньо сільськогосподарське виробництво; галузі і виробництва, що переробляють сільськогосподарську сировину і забезпечують рух продукту від сільського господарства до кінцевого споживача (харчова, відповідні галузі легкої промисловості, підприємства з транспортування, зберігання, реалізації).

У країнах із розвиненим сільським господарством високо розвинута харчова промисловість. Нині у світі виробництво продуктів харчування збільшується дещо швидше, ніж темпи приросту населення. За прогнозом, потреби в продуктах харчування підвищуватимуться упродовж найближчих двох – трьох десятиліть на 3–4 % щорічно, тому загроза голоду не зникне. Проблема недоїдання найгостріша в Африці – з 27 несприятливих у цьому аспекті країн світу 22 розташовані саме в Африці. У багатих країнах, навпаки, існує загроза переїдання.

Зарубіжні фахівці виокремлюють п'ять стадій, які проходить сільськогосподарська продукція на своєму шляху до ринку в розвинутих країнах: виробництво → обробка → пакування → транспортування → маркетинг. В економічно розвинутих країнах сільськогосподарська продукція до споживача, як правило, не надходить безпосередньо з поля або тваринницької ферми. Існує проміжна ланка у вигляді підприємств харчової промисловості. У “третьому світі" велика частка сільськогосподарської продукції надходить споживачеві в необробленому вигляді. Територіально харчову промисловість розміщують поблизу ринків збуту її продукції.

Найбільшого розвитку агропромисловий комплекс досяг у США, в розвинених країнах Європи, особливо в країнах Європейського Союзу (ЄС).

G Для більшості країн, що розвиваються, експорт продукції сільського господарства – основна стаття валютних надходжень.

Основу сільськогосподарського виробництвастворюють земельні ресурси.

G На світовій карті сільськогосподарські угіддя займають 1/3 суходолу, або 4,5 млрд. га.В Європіоброблювані землі мають найбільшу питому вагу, що пояснюється історично тривалим землеробським освоєнням даної території, щільністю населення і сприятливими природними умовами. В Азіїсередній показник освоєння земель також досить високий: розорані рівнини Сходу, Півдня і Південного Сходу, проте пустинні райони Південного Заходу і Центру освоєні тільки в окремих оазисах. Територія Австраліїнайменше зайнята сільгоспугіддями.

Галузі сільського господарства: рослинництво і тваринництво.

Рис. 3.16. Структура агропромислового комплексу

Сільське господарство.Сьогодні, як і в історичному минулому, сільське господарство є тією сферою людської діяльності, де відбувається найтісніший контакт людини з навколишнім середовищем. Земля була, є і, очевидно, ще дуже довго, а може й завжди буде основним засобом виробництва в сільському господарстві. Нині у світі на орні землі припадає близько 11 % всієї території суходолу (1 340 млн. га), на луки і пасовища – 24 % (3 365 млн. га). Поняття “сільськогосподарські угіддя" включає орні землі, багаторічні насадження (сади), природні луки та пасовища. Загальна площа сільськогосподарських угідь наприкінці XX ст. становила 4 810 млн. га, а площа орних земель у розрахунку на одного жителя планети – 0,24 га.

Століттями технічна база сільського господарства світу залишалася незмінною: віл тягнув соху, насіння висівалося власноруч, врожай збирався серпом, збіжжя молотилося простими механічними знаряддями, зерно очищалося від полови провіюванням на вітру. Використання добрив у сільському господарстві дало Китаю можливість утримувати лідерство з продуктивності у IV–XIX ст. У XVIII ст. в Європі відбулася сільськогосподарська революція. Були запроваджені норфолдська система сівозміни, селекція, ротерхамський плуг та інші знаряддя праці. У XIX ст. з'явилися мінеральні та синтетичні добрива, парові машини, розвивалися науково-дослідні заклади. У XX ст. двигун внутрішнього згоряння замінив паровий, з'явилися агрохімікати, новий напрям у біологічній науці – генна інженерія тощо. Протягом 60–90-х років ХХ ст. у групі промислово розвинутих країн частка держав, зайнятих у сільському господарстві, знизилася з 13 до 7 %, а в країнах, що розвиваються, – з 65 до 57 %. Частка економічно активного населення, що працює у сільському господарстві, становила: Азія та Африка – 60 %, Південна Америка й Океанія – близько 19 %, Європа та Північна Америка – 9–10 %. Основними виробниками продуктів харчування залишаються економічно розвинуті країни. Вони є також основними експортерами цих продуктів. Більшість країн, що розвиваються, не здатні прогодувати себе самостійно.

У сільському господарстві економічно розвинутих країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує власні потреби фермера та його сім'ї. Надлишок продукції фермер продає, купуючи за виручені гроші потрібні йому матеріали, техніку, мінеральні добрива тощо.

У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Це означає, що дрібні фермери мають змогу продавати лише невелику частку своєї продукції. Дрібнотоварне виробництво переважно орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування. У сільському господарстві країн, що розвиваються, поширені плантації. Плантаційну систему вперше запровадили португальці ще на початку XV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя.

Основними галузями світового сільського господарства є рослинництво і тваринництво. Основою рослинництва є зернове господарство. Зерно – основний продовольчий ресурс і важлива сировина. Із зернових продовольчих культур поширені пшениця і рис, а з кормових – кукурудза, жито і овес. На світовий ринок щороку надходить близько 200 млн. т зерна, зокрема 90–100 млн. т пшениці. Крупними імпортерами зерна (понад 50 % світового імпорту) є країни, що розвиваються. Найбільшими імпортерами зерна є Японія і Росія.

Пшениця – найважливіша продовольча культура, що дозволяє збирати врожай практично цілий рік: січень – в Австралії, червень–серпень – країни Європи. Пшениця – культура помірного поясу. Здебільшого площі посівів зосереджені у Північній півкулі. Розрізняють озиму та яру пшеницю. Озима росте довше, вона врожайніша. Пшеницю вирощують сім десятків країн, серед них особливо вирізняються США, Канада, Австралія, Росія, Казахстан, Україна. Вони є житницями всього світу. Експортери пшениці: США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина. При цьому частка США складає близько 50 % світового експорту пшениці.

Основними експортерами рису є Таїланд, США, М'янма, Італія, а імпортерами – Індонезія, Іран, країни Європи.

Основні експортери кукурудзи: США, Аргентина, Франція, Таїланд, ПАР. Головними імпортерами цього зерна є країни Європи і Японія.

Виробники жита: Росія, Китай, США, Індія, Канада і Україна.