Розділ ІІ. Методи та методика дослідження згуртованості учнівського колективу
2.1. Методичні підходи до організації досліджень згуртованості учнівського колективу
2.1.1. Психологічні підходи до вивчення проблеми групової згуртованості (Дж.Морено, Л.Фестінгер, Д.Картрайт, К.Левін, А.Бейвелас)
Проблема групової згуртованості має солідну традицію вивчення. Існують різні підходи до аналізу цієї проблеми. В руслі соціометричного дослідження малих групп (Дж.Морено) згуртованість пов'язується з таким рівнем розвитку міжособистісних відносин, який характеризується високим відсотком виборів на основі взаємних симпатій. Соціометрія запропонувала спеціальний "індекс групової згуртованості", який вираховується як відношення загального числа взаємних позитивних виборів до числа можливих виборів.
Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рамках когнітивістської концепції Л. Фестінгера, який визначає згуртованість як результат всіх сил, що діють на членів групи з метою утримати їх в ній. "Сили" інтерпретуються як привабливість групи для індивіда, або як задоволення членством у ній [1,2].
Розвиваючи такий підхід до розуміння суті згуртованості, Д. Картрайт розробив теоретичну модель згуртованості. Згідно з цією моделлю, існує чотири основних детермінанти згуртованості:
· якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість задоволення своїх потреб і цілей;
· якою мірою сама група (її цілі, перспективи, становище в організації, престижність членства в ній та ін.) має властивості, що спонукають людей приймати участь у її діяльності;
· як кожен окремий член групи оцінює наслідки свого членства в даній групі (позитивно, негативно і якою мірою);
· як люди оцінюють своє членство в даній групі порівняно з досвідом участі в діяльності інших груп.
У підході до розуміння групової згуртованості Л. Фестінгера відчувається вплив К. Левіна, особливо у інтерпретації "сил", які реалізують згуртованість. Проте когнітивістський підхід відрізняється від позиції К.Левіна за своєю сутністю. Для К.Левіна всякий динамічний процес в людській спільноті - це перш за все виявлення життєдіяльності групи як цілого групового явища. Для Л.Фестінгера згуртованість - явище скоріше індивідуально-психологічної (мотивації, суб'єктивного порівняння), ніж соціально-психологічної природи.
В соціальній психології існує також програма дослідження згуртованості, що пов'язана з роботами Т. Ньюкома, який ввів поняття "згода", за допомогою якого розглядав згуртованість. Порівняно з підходами Дж.Морено, Л. Фестінгера він висунув нову ідею про необхідність виникнення схожих орієнтацій членів групи по відношенню до якихось значимих для них цінностей [1,11].
Існує також цілий ряд експериментальних робіт з виявлення групової згуртованості або, як часто їх визначають, з виявлення групової єдності. З цих робіт можна назвати дослідження А. Бейвеласа, в яких особливе значення надається характеру групових цілей, від реалізації яких залежить згуртованість групи.
В роботах Стайнера звертається увага на характер поставлених задач в групі. Для прогнозування групової взаємодії Стайнер розробив класифікацію задач, однією з яких є співробітництво членів групи в чистому вигляді, яке відбувається за умови, що всі члени групи рівною мірою поділяють загальний успіх і загальну поразку, що всі члени групи в інтересах кожного досягають загальної цілі.
Тобто, визначальним для вивчення колективів закордонними вченими було якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість задоволення своїх потреб і цілей; що спонукає людей приймати участь у її діяльності; позитивно чи негативно кожен окремий член групи оцінює наслідки свого членства в даній групі.
