Від операційної діяльності 11 страница

Це формування здійснюється шляхом податкових та інших надходжень до місцевих бюджетів, зборів і відрахувань до муніципальних позабюджетних фондів, надходження коштів від оренди місцевих майнових комплексів комунальних підприємств і приватизації їхнього майна, вилучень частини прибутку за результатами господарської діяльності цих підприємств тощо.

З метою регулювання міжбюджетних відносин використовуються міжбюджетні трансферти. На них покладається задача досягнення визначеної забезпеченості бюджетних витрат в кожному регіоні країни. Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого з метою вирівнювання доходної спроможності різних бюджетів та реалізації державних програм (пов’язаних з соціальним захистом, наданням пільг та виконанням інвестиційних проектів). Сума міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків видаткових потреб бюджету та його потенційних доходів.

Доходоспроможність (доходні можливості) бюджету визначаються шляхом розрахунку кошику доходів бюджету. Кошик доходів – це податки і збори, що закріплені за місцевим бюджетом та враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Далі визначається індекс відносної податкоспроможності. Це – відношення середніх доходів на душу населення міста (району) до середнього показника доходів на душу населення по країні в цілому. Очікувані доходи бюджету на душу населення коригуються на цей індекс.

Міжбюджетні трансферти можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивні трансферти передбачають одержання коштів відповідним бюджетом в процесі бюджетного регулювання. Негативний трансферт – це вилучення доходів з місцевого бюджету до Державного бюджету. Такі перерахування мають місце тоді, коли місцевий бюджет має перевищення доходів над плановими видатковими потребами.

Міжбюджетні трансферти поділяються на такі види:

1. Дотації вирівнювання

2. Субвенції

3. Кошти, що передаються до Державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів

4. Інші дотації

Дотація вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету. Субвенції являють собою міжбюджетні трансферти для використання на певну мету і в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про їх надання.

В Україні використовуються такі трансферти місцевим бюджетам:

1. Дотації вирівнювання

2. Субвенції на здійснення програм соціального захисту

3. Субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою.

4. Субвенції на виконання інвестиційних проектів

5. Інші субвенції

Дотації вирівнювання надаються містам загальнодержавного, республіканського (АР Крим), обласного значення та районним бюджетам. Величина таких дотацій визначається як перевищення обсягу визначених законодавством видатків (з урахуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів) над кошиком доходів міст та доходами, передбаченими законодавством для районних бюджетів. Розподіл міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків за прийнятими формулами.

З метою фінансування загально–державних програм соціального захисту з Державного бюджету надаються субвенції місцевим бюджетам. У випадках, коли державою надаються податкові пільги, що зменшують доходи місцевих бюджетів, в законі про Державний бюджет України повинні передбачатися субвенції на компенсацію таких витрат. Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між місцевими бюджетами. Субвенції на виконання власних повноважень передбачаються коли такі повноваження передаються іншому органу державної влади.

Міжбюджетні трансферти, що здійснюються між місцевими бюджетами також можуть мати місце. Вони реалізуються у формах дотацій вирівнювання (нижчестоящим бюджетам) та надання інших коштів. Міжбюджетні трансферти надаються в таких видах:

1. Субвенції на утримання об’єктів спільного користування

2. Субвенції на виконання власних повноважень територіальної одиниці.

3. Субвенції на виконання інвестиційних проектів

4. Інші субвенції.

Лекція 10. Соціальні позабюджетні фонди

Державні цільові фонди - це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпо­рядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування і функціонування регламентується відповідними законодавчими актами.

В сучасних умовах розвитку незалежної України роль державних цільових фондів значно зростає. їх існування є необхідним і доцільним, оскільки сприяє здійсненню ефективного контролю за цільовим використанням коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом:

- відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення для держави;

- формування спеціальних фондів із самостійними джере­лами доходів.

Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

- спеціальні збори (переважно обов'язкові);

- добровільні внески і пожертвування;

- позики;

- кредити;

- направлення коштів із бюджету.

Залежно від рівня, на якому утворюються державні цільові фонди, вони можуть бути:

- державними;

- місцевими.

Залежно від терміну дії державні цільові фонди поді­ляються на:

- постійні;

- тимчасові.

Залежно від напрямків використання коштів розрізня­ють фонди:

- соціальні;

- економічні;

- науково-дослідні;

- страхові;

- міждержавні тощо.

До економічних державних цільових фондів відносять: Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо.

До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань, Фонд соціального захисту інвалідів тощо. До науково-дослідних фондів належить Державний інноваційний фонд.

В Україні найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням є соціальні фонди.

В умовах переходу до ринкових відносин відбувається різка поляризація доходів та рівня життя окремих категорій населення. Наявність певних груп громадян, низький рівень матеріального забезпечення яких пов'язаний з незалежними від їхніх зусиль причинами (кризові явища в економіці, стан здоров'я, вік, втрата роботи, збільшення утриманців тощо), зумовлює необхідність формування механізму соціального захисту населення.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно діючого законодавства України.

Основними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- страхування на випадок безробіття;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності.

Кожен із державних цільових фондів має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління.

Пенсійний фонд України був створений у 1991 році. Головними завданнями фонду є:

- інтенсійне забезпечення населення;

- фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів; ^ міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забез­печення тощо.

Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:

- обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;

- кошти Державного бюджету^України, призначені Щпя виплати пенсій військовослужбовцям;

- добровільні внески і пожертвування;

- інші надходження.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації, фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності - перераховують в Пенсійний фонд збори на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32% від фактичних витрат на оплату праці.

Громадяни, які працюють на умовах трудового договору, а також виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, сплачують збір на обов'язкове державне пен­сійне страхування в розмірі 1% сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 150 грн., та 2% - якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір в Пенсійний фонд визначається окремо за ставкою 4% від фактичних витрат на оплату праці для працюючих інвалідів та за ставкою 32% - для інших працівників підприємства.

Для підприємств, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50% загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, збір у Пенсійний фонд перерахо­вується у розмірі 4% від величини фонду оплати праці.

Для осіб, які мають статус державного службовця, існує наступний порядок розрахунку суми збору до Пенсійного фонду України.

Крім того, законодавством встановлений порядок сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, яким передбачено додаткові збори у розмірі 1% суми операцій з купівлі-продажу валют; 5% вартості реалізованих ювелірних виробів; 3% від вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу; 1% від вартості нерухомого майна з операцій купівлі-продажу; 5% від вартості будь-яких вироблених в Україні або імпорто­ваних в Україну тютюнових виробів; 6% вартості послуг стільникового рухомого зв'язку.

Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на:

- виплату пенсій (трудових і соціальних);

- виплату пенсій військовослужбовцям;

- виплату допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів;

- реалізацію державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій гро­мадян, що потребують допомоги;

- організацію та проведення роз'яснювальної роботи;

- забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.

Функціонування фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням

пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працю­ючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

- внески роботодавців у розмірі 2,9% від величини фонду оплати праці;

- страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,25%, якщо сукупний оподатковуваний дохід платника не перевищує 150 грн., та 0,5% - якщо сукупний оподатко­вуваний дохід перевищує 150 грн.;

- асигнування з бюджету;

- благодійні внески;

- інші надходження.

Із Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасо­вою втратою працездатності здійснюються видатки на:

- виплату допомог:

- по тимчасовій непрацездатності;

- у зв'язку з вагітністю і пологами;

- при народженні дитини;

- по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку;

- на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

- санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування;

- забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Головним завданням фонду загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування на випадок безро­біття є надання підтримки особам, які втратили роботу, а також допомога при працевлаштуванні та перекваліфікації.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування на випадок безробіття є:

- внески роботодавців у розмірі 2,1% від величини фонду оплати праці;

- страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5% від величини сукупного оподатковуваного доходу;

- асигнування з бюджету;

- благодійні внески;

- інші надходження.

За рахунок коштів фонду здійснюються виплати:

- допомог по безробіттю;

- відшкодувань витрат, пов'язаних із професійною підго­товкою або перепідготовкою та перекваліфікацією;

- матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;

- дотацій роботодавцям для створення робочих місць;

- допомог на поховання безробітних.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є:

- внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);

- штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

- добровільні внески;

- інші надходження.

Кошти фонду направляються на:

- фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захво­рюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом;

- виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;

- надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захво­рювання.

Крім вище перерахованих державних цільових фондів, які є позабюджетними, в Україні функціонує також низка інших цільових фондів, зокрема: Фонд для здійснення захо­дів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

Лекція 11. Фінанси суб’єктів господарювання

Джерела фінансування активів підприємства

Розгляд величини і структури пасивного капіталу дає можливість зробити висновки про способи , за допомогою яких підприємство отримало фінансові ресурси для забезпечення господарських операцій. Пасивний капітал відображає також умови залучення коштів, співвідношення власних та запозичених джерел фінансування. В той же час, пасивний капітал - це не просто показник надходження коштів до активів підприємства. Пасивний капітал відображає також зобов’язання підприємства перед особами, які фінансують його діяльність.

Такі зобов’язання залежать від способу фінансування капіталу. Так, якщо

фінансові ресурси передаються підприємству на умовах позики, то вони повинні бути поверненими у встановлені терміни, з виплатою (або без виплати) передбаченої винагороди. В тому випадку, якщо матеріальні і нематеріальні цінності внесені в якості вкладів засновників, вони, як правило, не підлягають погашенню (за винятком випадків ліквідації підприємства. Але на основі таких внесків інвестори отримують передбачені статутом права. До них відносяться: участь в управлінні, отримання дивідендів, право перепродажу внесків, погашення у випадку завершення діяльності підприємства та ін.

У зв’язку з цим, пасивний капітал підприємства поділяється на такі

основні частини: власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, позиковий капітал. Структуру пасивного капіталу підприємства відображено на Рис.

До власного капіталу відноситься капітал, переданий підприємству у власність засновниками і учасниками, а також отриманий у власність підприємства на основі його господарської діяльності. Таким чином, у складі власного капіталу розрізняють дві основні групи: фінансові ресурси, внесені в його фонди засновниками і учасниками, і капітал, отриманий на основі господарської діяльності підприємства.

Власний капітал є власністю самого підприємства і не підлягає поверненню засновникам, за винятком випадків ліквідації підприємства. Та слід мати на увазі, що власність над самим підприємством належить засновникам. Причому, до об’єктів такої власності відносяться не тільки внески акціонерів, а й той капітал, який отримано в процесі господарської діяльності товариства. Оскільки він потенційно належить акціонерам, то його називають капіталом акціонерів, або акціонерним капіталом.

В разі, коли активи перевищують вартість власного капіталу як пасиву, такий показник є свідченням позитивного розвитку підприємства з точки зору акціонерів. Перевищення зобов’язань над величиною активів є наслідком погіршення результатів діяльності підприємства.

Рис. 11.1 Структура пасивного капіталу підприємства.

До забезпечень відносяться зобов’язання підприємства, що є невизначеними в обсягах та часі погашення. Забезпечення – це нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких визначається шляхом прогнозних оцінок. В розділі забезпечень відображаються також залишки коштів цільового фінансування і цільові надходження, отримані з бюджету та інших джерел. Забезпечення використовуються з метою фінансування витрат, що заплановані в майбутні періоди за рахунок коштів, що нараховуються у звітному періоді.

До забезпечень відносяться: забезпечення виплат відпусток працівникам, додаткового пенсійного забезпечення персоналу підприємства; забезпечення гарантійних зобов’язань. Зокрема, сюди включаються такі ресурси:

- накопичення виплат відпусток працівникам;

- фінансування додаткового пенсійного забезпечення;

- резервування коштів для забезпечення гарантійних зобов’язань (на проведення гарантійних ремонтів проданої продукції, предметів прокату тощо).

Цільове фінансування і цільові надходження відображають рух коштів, одержаних підприємством для здійснення заходів цільового призначення. Такі кошти надходять у вигляді субсидій, асигнувань з бюджету та позабюджетних фондів, цільових внесків юридичних та фізичних осіб тощо.

Позиковий капітал - це капітал, який притягується підприємством на умовах позик. Вони являють собою зобов’язання, що відрізняються від власного капіталу. Це зобов’язання, які повинні бути погашеними у встановлені терміни і на умовах, передбачених способами фінансування. Позиковий капітал притягується з метою фінансування підприємства додатково до тих ресурсів, що забезпечує власний капітал. Кошти, залучені на умовах позики, мають важливе значення в забезпечені діяльності суб’єктів господарювання.

Власний і позиковий капітал мають відповідну структуру. Так, власний капітал включає такі основні елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Кожен з них відображає різні джерела фінансування. Додатковий капітал - це капітал, який залучається поверх статутного фонду. Резервний капітал формується не за рахунок внесків засновників, а має своїм джерелом доходи підприємства. Нерозподілений прибуток - це частина доходів, яка після виплати обов’язкових і регламентованих статутом коштів залишається у розпорядженні підприємства. Склад власного капіталу підприємства відображено на Рис.

Додатковий капітал – це капітал, що притягується акціонерним товариством поверх статутного капіталу. Величина такого капіталу (як і статутного фонду) відображається в пасиві балансу як частина власного капіталу і змінюється тільки у випадку проведення відповідних змін, передбачених статутом.

Додатковий капітал охоплює декілька частин: емісійний дохід, дооцінку активів, вартість безкоштовно отриманого майна та ін. Під емісійним доходом розуміється дохід, отриманий акціонерним товариством за рахунок продажу акцій поверх номіналу.

Емісійний дохід може бути отриманий ще до початку господарської діяльності підприємства, в процесі первинного розміщення акцій. Тому скоріше всього це не дохід, а саме додатковий капітал.

Рис. 11.2 Структура власного капіталу акціонерного товариства.

Емісійний дохід - це не дохід і не прибуток підприємства. Його зміст зводиться до того, що надлишковий капітал (емісійний дохід) - це надходження, які отримує підприємство за рахунок того, що інвестори оцінюють його активи по більш високою вартістю, ніж вони відображені в номіналі акцій.

Резервний капітал - це капітал, який створюється підприємством з метою фінансування можливих збитків. Підприємство може створювати декілька фондів. Вони формуються за рахунок чистого прибутку підприємства. Резервні фонди формуються у розмірах, встановлених установчими документами акціонерного товариства. Відповідно до вимог законодавства України на підприємстві в обов’язковому порядку створюється резервний капітал. Його розмір повинен бути не менше 25 % величини статутного капіталу. Формується він шляхом щорічних відрахувань в даний фонд не менше 5 % чистого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток - це прибуток підприємства, який залишається після виплати податків, процентів і дивідендів кредиторам і акціонерам. Він формується як за рахунок прибутку, що залишився після перерахованих виплат у звітному періоді, так і за рахунок залишку невикористаного прибутку в минулі роки. Нерозподілений прибуток використовується з метою формування фондів погашення запозиченого капіталу, придбання основних засобів, поповнення оборотних активів, оплати рахунків дебіторів, проведення інвестиційної діяльності (довгострокових і короткострокових фінансових вкладень), формування фондів економічного стимулювання та ін.

Позиковий капітал також включає декілька важливих частин: довгострокові зобов‘язання і поточні зобов’язання. Під зобов‘язаннями підприємства розуміють заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок попередніх подій, погашення якої приведе до зменшення його активів. До поточних зобов’язань відноситься заборгованість строком до 1 року, довгострокові - більше року. Структура позикового капіталу відображена на рис. 11.3.

Рис. 11.3 Структура позикового капіталу підприємства.

Порядок формування статутного капіталу підприємства

Статутний капітал підприємства - один з найважливіших елементів його власного капіталу.

Статутний капітал відображає вартість матеріальних ресурсів, нематеріальних активів, фінансових вкладень і грошових коштів, які засновники і учасники передали у власність або в розпорядження підприємству. З іншого боку - статутний капітал відображає зобов’язання підприємства перед засновниками і учасниками (в акціонерному товаристві - перед акціонерами), на основі яких вони мають відповідні права.

До таких прав відносяться: участь в управлінні підприємством, право на отримання дивідендів, на перепродаж акцій або передачу їх іншими способами, право на погашення акцій у випадку ліквідації акціонерного товариства, право на першочергову участь у придбанні акцій у випадку проведення додаткової емісії та ін.

Величина статутного капіталу акціонерного товариства фіксується у статуті і належить зміні тільки після перереєстрації статуту. Рішення про внесення змін до статуту акціонерного товариства, включаючи ті, що пов’язані з величиною статутного капіталу, приймаються вищим органом управління акціонерного товариства - загальними зборами акціонерів. За рахунок мобілізації коштів у складі статутного капіталу формується активний капітал підприємства (необоротні і оборотні активи). Структура активного капіталу визначається засновниками і правлінням акціонерного товариства.

Статутний капітал спочатку формується за рахунок внесків засновників. В якості таких внесків можуть виступати :

- будівлі, споруди, обладнання і інші матеріальні цінності;

- цінні папери;

- права використання, включаючи інтелектуальну власність;

- грошові кошти , в тому числі у іноземній валюті.

Величина вкладу, оцінюється в гривнях і складає частку (пай) учасника у статутному капіталі. Порядок оцінки вкладів, внесених в формі, яка відрізняється від грошової, визначається установчими документами акціонерного товариства. В цілях формування статутного капіталу забороняється використовувати бюджетні кошти, фінансові ресурси, які отриманні в кредит і під заставу. Майно, яке передано засновниками підприємству в процесі формування статутного капіталу належить акціонерному товариству на правах власності, повного господарства ведення або оперативного управління. Підприємство (якщо інше не передбачено діючим законодавством або його установчими документами) має право продавати, передавати іншим юридичним особам, обмінювати, здавати в оренду, передавати безкоштовно на тимчасове використання або в борг майно, яке йому належить.

Розглянемо приклад формування статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок внесків трьох засновників: А, Б, і В. Кожен з них вносить в фонд підприємства таке майно, оцінка якого затверджена зборами засновників ( в гривнях ); див. таблицю

Таблиця 11.1

Формування статутного капіталу акціонерного товариства “Дельта”

за рахунок внесків засновників

Тоді величина статутного капіталу складе 492000грн., а частка учасників (у

відсотках), відповідно: А- 35,57 % , Б- 23,78 % , В- 40,65 %.

Сума внеску засновника показує величину вартості, на яку він повинен

отримати акції акціонерного товариства. Частка у статутному капіталі відображає частину голосів на загальних зборах акціонерів акціонерного товариства. Якщо засновники передбачають залучення фінансових ресурсів не тільки за рахунок своїх внесків, а і з використанням підписки, тоді сума статутного капіталу збільшиться, а частка засновників зменшиться. Так, якщо в наведеному прикладі за рахунок підписки передбачається продаж акцій на суму 400 000 грн., тоді величина статутного капіталу збільшиться до 892 000 грн. А частка засновників і учасників складе: А - 19,62 %; Б - 13,12 %; В - 22,42 %. Інші - 44,84 % статутного капіталу акціонерного товариства будуть розподіленні між учасниками, які придбали акції в процесі проведення підписки.

Формування статутного капіталу акціонерного товариства проводиться у зв’язку з вимогами, передбаченими чинним законодавством.

До основних вимог відносяться:

1. Статутний капітал акціонерного товариства формується тільки за рахунок випуску і розміщення акцій. Мінімальний розмір статутного капіталу складає - 1 250 мінімальних заробітних плат.

2. Статутний капітал формується шляхом розміщення акцій за установчим договором, за підпискою і на фондовому ринку. При цьому засновники повинні бути власниками акцій на суму не менше 25 % величини статутного капіталу і строком не менше 2-х років.

3. До скликання установчих зборів засновники і учасники повинні внести до фондів акціонерного товариства не менше 30 % номінальної вартості акцій, на які вони підписались.

4. Якщо акції розподіляються тільки між засновниками (тобто по установчому договору), вони повинні внести в фонди підприємства до скликання установчих зборів не менше 50% вартості акцій ( розрахунок проводиться за номінальною вартістю).

5. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, яка не повинна перевищувати 10% величини статутного капіталу.

• ⇐ Назад
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 161718
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• Далее ⇒