Підприємство як суб’єкт ринкової економіки, сутність та ознаки підприємства
ТЕМА 12. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО
План
1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки, сутність та ознаки підприємства. Форми і види підприємств.
2. Капітал підприємства і його функції. Кругообіг, його стадії і форми.
3. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал підприємства.
4. Сутність підприємництва, його функції та роль у ринковій економіці. Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні.
Міні-лексикон: амортизація основного капіталу, асоціація, капітал підприємництва, консорціум, корпорація, кругообіг капіталу, моральний знос основного капіталу, оборот капіталу, основного, особливий капітал, партнерство (товариства), підприємництво, підприємство, фізичний знос основного капіталу.
Підприємство як суб’єкт ринкової економіки, сутність та ознаки підприємства
Починаючи вивчення теми, студенти повинні усвідомити місце підприємства як суб’єкта ринкової економіки. Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно є перервною ланкою суспільного поділу праці і водночас основною ланкою господарського комплексу, є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на засадах самостійності та самоокупності. Отже, підприємство–це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси по кінцевій продукції шляхом оптимального комбінування чинників виробництва ціль діяльності – прибуток, невід’ємний чинник – господарський ризик.
Термін “фірма” досить часто повторюється і в економічній літературі, і в побуті. Між тим у законодавстві України такої категорії немає взагалі. Замість неї використовується поняття “підприємство”. На Заході в економічній практиці термін “фірма” вживається як узагальнююче, що може включати ряд підприємств та виробництв. Окрім того, фірмою називають і різні багатопрофільні компанії й організації, що мають на меті комерційні цілі. Самий термін “фірма” походить від італійського firme – підтверджуючий підпис на документі.
В умовах ринкової економіки діють підприємства різноманітні за формами. Класифікують їх за різними критеріями:
- формами власності на капітал;
- формами організації;
- розмірами;
- сферами діяльності і вкладання капіталу.
Сучасні підприємства (фірми) багатопрофільні. Завдяки цьому вони мають більше шансів вижити. Золоте правило: “Не носіть усі яйця в одному кошику”, змушує фірму поєднувати виробництво різного асортименту, або виду послуг.
У разі зниження попиту на одні товари та послуги збитки можна покрити розширенням продажу інших. Фірми створюють дочірні підприємства, вкладаючи інвестиції в різні галузі господарства тощо. Сучасні фірми, окрім горизонтальної і вертикальної інтеграції, широко використовують процес диверсифікації, внаслідок якого утворюються багатопрофільні комплекси. Об’єднані підприємства, організації, комбінати, часто не зв’язані єдиним виробництвом, утворюють складний, багатомірний конгломерат, що дає змогу мати значний простір для маневру за умов жорстокої конкуренції.
Класичним прикладом диверсифікованого концерну може служити фірма ЗМ (“Міннесота майнінгенд меньюфекчурінг компані”). У США вона посідає 20-те місце за прибутком (1,2 млрд. дол. США), 30-те – за кількістю працюючих (85 тис.), 34–те – за обсягом продажу (10,6 млрд. дол. США). ЗМ – багатопрофільна корпорація, диверсифікований концерн, що випускає 60 тис. видів продукції – від складної медичної техніки і лазерів до відеокасет і дитячих пелюшок. Продає товари в 100 країнах світу, у 51 – має дочірні відділення. Зарубіжний бізнес дає 48% обороту фірми. За класифікацією журналу “Форчун”, ЗМ – зразок у системі світового менеджменту, входить до першої трійки фірми. Однією з особливостей фірми є висока наукоємність продукції. Частка витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки у вартості продажу – 6,5%, що вдвічі більше, ніж у середньому в машинобудуванні. Фірма – акціонерна компанія, має 224 млн. акцій на суму понад 5 млрд. дол. США, 113 тис. пайовиків.
Основа успіху фірми – активна інноваційна політика. Головний принцип у менеджменті люди – найцінніший ресурс фірми.
Маркетинговий аналіз базується на сегментації досліджуваного ринку в координатах “ціна - якість”.
То ж, за формою власності підприємства (фірми) поділяють на:
- приватні (засновані на власності окремого громадянина, з правом майна робочої сили);
- колективні (засновані на власності трудового колективу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);
- державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).
Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.
Кооператив–об’єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.
Державні підприємства– загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях:
- що забезпечують національну безпеку;
- не привабливих для приватного підприємництва, але таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;
- природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії).
За формою організації розрізняють три основні види підприємств (фірми):
- індивідуальне (одноосібне володіння), це власник капіталу – єдиний власник, він є і працівником, і бухгалтером, і управлінцем. Наприклад у США таких фірм 74%;
- легкість розпочинання своєї справи;
- оперативність, низькі організаційні витрати;
- спрощений характер ліквідації.
Головний недолік – повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової діяльності, обмежені фінансові можливості застосування досягнень ІТП.
Друга форма – партнерство чи товариство, що ґрунтується на пайовому формуванні статутного капіталу і відповідно розподілі прав і відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місце у структурі управління.
Рис. 12.1.Види господарських товариств
Юридична особа – це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесене у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.
Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язанням не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.
Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).
Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.
Змішане товариство (командне) - об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів – вкладників (командитистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками.
Переваги в порівнянні з індивідуальною формою:
- об’єднання зусиль: поділ ризику;
- зростання фінансових можливостей;
- більша довіра з боку кредитних установ;
- зниження ризику банкрутства;
- зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу функціональних обов’язків;
Недоліки товариств:
- загострення суперечностей між інтересами учасників товариства;
- розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;
- розбіжності у прийнятті управлінських рішень;
- необмежена відповідальність не тільки за себе, а й за партнера.
Третя форма – корпорації. Корпорація – це об’єднання, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємства в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є статус юридичної особи.
Корпорації займають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом виробництва продукції, або наданих послуг. У США вони становлять 4% від загальної кількості фірм: при 89% Загального обороту.
Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) і відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купують та продають.
Перевагиакціонернихтовариств:
- значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;
- менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);
- порівняно більша стійкість;
- ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.
Недоліки акціонерних товариств:
- організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат;
- розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досягнення ефективного управління;
- складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію;
- подвійне оподаткування (прибутку та виплачених дивідентів).
У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис 12.2.).
Рис. 12.2 Типи об’єднань підприємств
Класифікація підприємств за розміром, тобто за рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу їх поділяють на: малі (дрібні), середні та великі (крупні).
Термін концентрації означає зосередження, нагромадження, насиченість, об’єднання. Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані:
- обсяг капіталу;
- чисельність зайнятих;
- обсяг випуску.
Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну визначеність підприємств до того чи іншого типу. В тому числі масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, операційною інтенсивністю інтеграційних процесів.
Малий бізнес – найдинамічніша форма організації підприємницької діяльності. Саме на основі малих підприємств виникли середні та великі.
Малий бізнес на Заході не просто розвинений, він процвітає. Підживлюючи середнє і велике підприємництво, малий бізнес є основою економічної піраміди, у розвитку якої зацікавлене все населення. У Японії кількість малих підприємств (де працюють до 20 чол.) у переробній промисловості складає 90%, третина з них – сімейні, що не використовують найману працю. У роздрібній торгівлі й обслуговуванні сімейні фірми становлять відповідно 60 і 50%. В усіх розвинених країнах заходу їхня роль у розв’язанні проблем зайнятості, макроекономічної рівноваги досить помітна. Приміром, у Франції малі підприємства забезпечували ¾ попиту на робочу силу, у Німеччині дрібні фірми (до 19 працівників) тільки на початку 90-х рр. збільшили зайнятість на 24%, створивши понад 700 тис. нових робочих місць. У США малий і середній бізнес забезпечує ¾ валового національного продукту, у Японії – майже 70%. У Німеччині малі і середні підприємства забезпечують близько 40% експорту, у Японії – 39%, у Франції – 36%. Малий бізнес відіграє важливу роль в економіці західних країн, забезпечуючи насичення ринку товарами та послугами.
Риси дрібних підприємств: гнучкість (здатність швидко реагувати на кон’юктурні зміни в економіці).
Функції дрібних підприємств: забезпечують розвиток конкуренції, сприяють послабленню монополізму, створюють додаткові робочі місця, насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів, швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати, є основою для формування середнього класу.
Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її фірми: венчурне підприємництво (бізнес), інжиніринг, лізинг, технопарки, торговельну мережєу, франчайзінг та інше.