Цілі та завдання вивчення розділу. Успішне вивчення розділу дозволяє:

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про основні етапи становлення гендерної ідентичності.

Визначити основні агенти гендерної соціалізації.

Оволодіти ключовими словами розділу.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.2.

При вивченні Розділу 2.2. важливо:

- вивчаючи пункт 1, зупинитися на основних етапах та психологічних механізмах формування гендерної ідентичності;

- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на диференційну соціалізацію та її механізми;

- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на нормативний тиск як механізм гендерної соціалізації;

- вивчаючи пункт 4, зверніть увагу на інформаційний вплив як механізм гендерної соціалізації.

Навчальний матеріал.

Поняття ідентифікація (від лат. identificare – отожнювати) є одне з основних, яке вживається в теорії особистості. Вперше в психологію це поняття введено З. Фрейдом, в теорії якого воно має два значення: 1) в першому – як становлення тотожності між образами, які народжуються в галюцинації незадоволеними інстинктами, з одного боку, і образами реальних об’єктів, які реально задовольня-ють потреби людини, з другого; 2) в другому значенні ідентифіка-ція розуміється як один із суттєвих механізмів формування особистості – моральної інстанції супер-Его: щоб побороти інстинкти і тим самим уникнути покарання, дитина частково ототожнює себе з батьками, з авторитетними людьми, і цим шляхом інтерналізує їх цінності, моральні норми і заборони, а також відповідні форми по-ведінки. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як не-усвідомлений процес наслідування поведінці або певним якостям тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює.

Нині термін “ідентифікації” набув значного поширення і вживається в таких основних значеннях:

– уподібнення себе значимому іншому як зразку, на основі емоційного зв’язку з ним;

– ототожнення себе з персонажем художнього твору, завдяки якому відбувається проникнення в смисловий зміст твору, його ес-тетичне переживання;

– механізм психологічного захисту, який відбувається як не-свідоме уподібнення об’єкту, який викликає страх або тривогу;

– один із комплексних механізмів захисту свого “Я” (роботи Анни Фрейд). Цей механізм включає інтроекцію і проекцію. Про-екція – це процес приписування суб’єктом іншій людині своїх рис, мотивів, думок і почуттів, які викликають у самого суб’єкта почут-тя провини і тривоги. Інтроекція – це втілення у власній індивіду-альній формі особистісних властивостей іншої людини;

– розпізнання, опізнання яких-небудь об’єктів у тому числі людей), віднесення їх до певного класу або упізнання на основі відо-мих ознак (в інженерній і юридичній психології);

– ототожнення себе з якою-небудь групою (великою чи малою) або спільнотою, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе членом цієї групи або спільності (групова ідентифікація).

В соціальній психології особистості ідентифікація – це один із суттєвіших механізмів формування ідентичності особистості, зокрема, – гендерної ідентичності. Завдяки механізмові іденти-фікації з раннього дитинства у дитини починають формуватись статеві риси особистості і поведінкові стереотипи, статеворольо-ва ідентичність і ціннісні орієнтації.

Аналізові механізму ідентифікації приділяється багато уваги психологами різних напрямків дослідження. Кожна з окремих тео-рій відображає якусь одну сторону складного процесу ідентифікації. Ці теорії описують процес гендерної ідентифікації з різнихточок зору: теорія традиційної ідентифікації наголошує на емо-ційному факторі, когнітивна – на значенні категоризації, теорія научіння аналізує процеси навчання, тренування. Співвідношен-ня цих сторін ідентифікації на різних етапах неоднакове. В раннь-ому дитинстві домінують емоційні зв’язки і відносини, потім до емоційних підключаються когнітивні, процеси навчання і трену-вання – на більш пізніх стадіях. Якщо спробувати уявити процес ідентифікації в його цілісності, то можна накреслити таку схему. Дитина входить в життя з певними вродженими програмами розвитку і психофізіологічними статевими відмінностями, з ними пов’язано сприймання ранньої інформації, яка сприяє формуван-ню первинної гендерної ідентичності, яка потім направляє моде-лювання, впливає на сприйняття научіння. В динаміці цього розвитку засвоюються і інтеріоризуються гендерні ролі. В подальшо-му гендерні ролі і гендерні ідентичності функціонують в системі зворотніх зв’язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

Механізм ідентифікації забезпечує передачу “особистого” досвіду опосередковано – через особистий приклад, наслідуван-ня, навіювання. На більш пізніх стадіях соціалізації розширюєть-ся коло осіб, з яких вибирається зразок–об’єкт ідентифікації. Серед таких можуть бути не тільки реальні люди, але й літературні герої. Проте раніше або пізніше настає час, коли зразок втрачає суб’єктивне значення. Дезактуалізація “зразка” знаменує завер-шення певного етапу в розвиткові особистості, її піднесення на новий щабель, коли складаються нові відносини, нові мотиви, що заставляє ставити нові цілі і шукати нові ідеали. Так відбувається формування гендерної ідентичності.

У психологічній літературі виділяються декілька етапів формування гендерної ідентичності.

Перший етап – це первинна стате-ва ідентичність, яка відбувається до двох-трирічного віку. Це ті знан-ня, яких дитина набуває про стать у спілкуванні з дорослими. В роз-виткові статевої ідентичності виділяються такі процеси:

– дитина узнає, що існує дві статі;

– вона включає себе в одну з цих двох категорій;

– на основі самовизначення дитина керує своєю поведінкою, вибираючи нові форми поведінки.

Вже у 6-8 місяців малюки розрізняють чоловіків і жінок, які їх доглядають. У півтора року у більшості дітей помічається пер-винна ідентифікація себе з певною статтю. До двох років діти зас-воюють перші ігрові ролі, що відповідають їхній статі. Хлопчики прагнуть до незалежності: вони підтверджують свою індивідуальність, намагаючись відокремитись від вихователя, від матері. Для дівчаток більш характерна взаємозалежність: вони набувають особистої індивідуальності у своїх соціальних зв’язках. Для ігор хлопчиків більш характерна групова діяльність. Ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах. В цих іграх менше аг-ресивності, більше взаємності, тут частіше наслідують взаємовід-носини дорослих, а розмови ведуться більш довірливі й інтимні. У віці 2,5 років більшість дітей здатні вже розділити людство на чо-ловічу і жіночу половини, хоча вони ще можуть не знати, в чому ці відмінності. Як показують психологічні дослідження, до віку 2-3 років майже кожен має тверду впевненість, що “Я – мужчина” або “Я – жінка”. Навіть, якщо чоловіче і жіноче начало розвивається нормально, особистість ще має адаптивну задачу розвитку свідо-мості маскулінності або фемінності.

Другий етап – це формування гендерної ідентичності з трьох до семи-восьми років. В три роки відбувається чітка поляризація типових для певної статі характеристик, а з другого боку – у свідо-мості трирічних малюків стать не сприймається як щось дане лю-дині назавжди. До 4-5 років діти вже уявляють типові заняття до-рослих. До 5-6 років постійність статі не усвідомлюється остаточно, дитині здається, що можна перетворитися у майбутньому в дівчинку із хлопчика, і навпаки.

Протягом раннього дитинства діти поступово осмислюють значення, яке лежить в основі статевих стереотипів. Коли в ек-спериментальному дослідженні 4-річним дітям надали мож-ливість грати в „крамницю”, то, перетворившись у „продавців”, вони пропонували хлопчикам купити лютих ведмедів, а дівчаткам – пухнастих кошенят. Така поведінка доводить, що прита-манний будь-якій культурі зв’язок предметів і властивостей з тією або іншою статтю, залежить не тільки від научіння через спостереження або заучування певних асоціацій типу „лялькидля дівчаток, машинки для хлопчиків”. Згідно з висновками дослідників, діти навіть в такому ранньому віці, напевно, поча-ли ставити одні властивості в причинний зв’язок з чоловічою статтю, а інші – з жіночою.

Деякі спеціалісти в галузі вікової психології вважають, що діти внутрішньо мотивовані до надбання цінностей, інтересів і моделей поведінки, які відповідають їх статі. Цей процес отри-мав назву самосоціалізації. Діти можуть розвивати у собі досить жорсткі і стереотипні уявлення про те, „що роблять хлопчики” і „що роблять дівчатка”. Наприклад, хлопчики грають машинками і ніколи не плачуть, а дівчатка граються в ляльки і люблять гар-но вбиратися. Дитина здебільше звертає увагу на особливості поведінки, яка відповідає її статі і не виявляє зацікавленості до поведінки, яка несумісна з поведінкою її статі.

Деякі дослідження підтверджують, що діти більш запам’ятову-ють те, що відповідає їх гендерним схемам. Наприклад, в тестах па-м’яті хлопчики виявляють тенденцію краще запам’ятовувати пунк-ти з поміткою „для хлопчиків”, а дівчатка – пункти з поміткою „для дівчаток”. Крім того, діти допускають помилки у відтворенні опові-дання по пам’яті, коли в ньому порушуються статеві стереотипи. Ці дані свідчать про великий вплив на увагу дітей і процеси їх научін-ня гендерних схем, які в них розвиваються.

Третій етап – 6-8 років. На цьому етапі відбувається прак-тично повна диференціація статевих ролей, вибираються певні форми ігор і компаній. У дітей формується уявлення про те, на-скільки їх індивідуальні властивості і соціальна поведінка відпо-відає нормативам і очікуванням певної статевої ролі. Характер-ною ознакою цього етапу є те, що дитина усвідомлює немож-ливість зворотного розвитку своєї статі.

У 6-7 років діти розуміють, що їх стать стійка і зберігається протягом всього життя, не дивлячись на зміни зовнішності. Вони розуміють, що хлопчики обов’язково стають чоловіками, а дівчатка – жінками, і що стать є стійкою у будь-якій ситуації і часі. Такий рівень розуміння називається сталістю (незмінністю) статі. В пері-од, коли розвиваються уявлення про сталість статі і її незмінність в часі, діти схильні до особливо жорстких, стереотипних уявлень продопустимість для тієї або іншої статі поведінки. Ці уявлення і нор-ми стають засобом організації поведінки й емоцій дитини. Якщо вони порушуються, це може викликати у них тривогу, почуття занепо-коєності. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціалізації і зас-воюють поведінкові паттерни, які вважаються дотепними відносно їх статі. В процесі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив на неї з боку оточуючих її людей і стає носієм розпізнавальної Я-концепції, що включає уявлення про себе як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все ясніше усві-домлює стать свого тіла, наявність в себе чоловічих або жіночих ста-тевих органів, і визначає їх як частину своєї сексуальної природи. Всі ці фактори ведуть до розвитку первинної гендерної ідентич-ності, тобто усвідомлення своєї належності до певної статі. Схематично це можна представити так:

Розпізнавальні жіночі і чоловічі статеві органи

Визначення статі при народженні

Образ власного тіла у дитини

Виховання дитини як дівчинки або як хлопчика

Первинна гендерна ідентичність дитини

На цій схемі показані культурні фактори і фактори навколиш-нього середовища, що здійснюють вплив на формування гендерної ідентичності дитини. Ця ідентичність встановлюється дуже рано.

Четвертий етап – підлітковий період. Це етап статевого дозрі-вання, або пубертатний період, коли відбувається становлення не тільки зрілої гендерної ідентичності, але й сексуальної ролі. Про-блеми, які виникають перед індивідом протягом пубертатного пе-ріоду дуже важливі і гострі. Від їх вирішення залежить подальший напрямок соціалізації особистості.

Відомо, що лише з гендерною зрілістю встановлюється різка відмінність чоловічого і жіночого характеру – протилежність, що завдає великого впливу на весь склад життя людини. Такі якості особистості, як жіночність і мужність (фемінність і мас-кулінність) є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Джерелом формування психічних статевих відмінностей і статевої поведінки є, передусім, люди, що несуть в собі ті властивості, які для індивіда є бажаними і цінними формами. Для дітей раннього віку цими людьми є батьки. В подальшому до батьків приєднуються однолітки, діти більш старшого віку, дорослі. Процес статеворольової ідентифікації не припиняєть-ся протягом всього життя людини, однак на кожному віковому етапі цей процес має свої особливості.

Психологи вважають, що статева ідентифікація є результатом майже безперервної серії реплік, натяків, отриманих від переживань, набутих з членами сім’ї, вчителями, друзями, а також із культурних джерел. Фізичні характеристики, отримані від своєї біологічної статі, такі, як загальний фізичний розвиток, фігура і фізичні параметри, взаємно співвідносяться зі складною системою стимулів, що вклю-чають заохочення, покарання, статеві ознаки батьків, що і встанов-лює статеве ототожнення.

Формування гендерної ідентичності базується на трьох факто-рах: відносинах батьків і культурній позиції, зовнішніх статевих органах дитини і генетичному впливі, який стає фізіологічно актив-ним на 6-му тижні життя зародку.

Поза формуванням у індивіда гендерної ідентичності не може бути повноцінної особистості як в психологічному, так і в соціаль-ному плані. Саме тому трагічною є доля людей з порушеннями ген-дерної ідентичності. Порушення гендерної ідентичності – це ви-раження гендерної ідентичності способами, які суперечать анатомічній статі людини. Раніше в літературі замість терміна “пору-шення гендерної ідентичності” вживався термін “гендерна дисфорія” як тотожний першому.

Як проявляються порушення гендерної ідентичності в дитячому віці? Ці порушення можуть бути виражені помірно. Незначні відхилення у статеворольовій поведінці, які здебільшого спричиня-ються неправильним статевим вихованням у сім’ї, спостерігаються, зокрема, у так званих фемінних хлопчиків і маскулінних дівчаток. За даними американського психолога Р. Гріна, у більшості дівча-ток, що виявили маскулінну поведінку в ранньому віці, потім, коли наступає статева зрілість, відбувається фемінізація. Проте у малень-ких хлопчиків фемінність може бути провісником конфлікту стате-вої ідентичності у підлітковому віці.

У плані розгляду факторів, що обумовлюють конфлікт гендер-ної ідентичності у жінок, цікавими є роботи К. Хорні (1995), яка вважає причиною появи маскулінності у жінок механізм ідентифікації дівчинки з батьком.

Деякі люди, які переступають через традиційну межу, що роз-діляє „очікування” гендерної ролі чоловіків і жінок, відчувають пев-ний дискомфорт від традиційної чоловічої або жіночої ідентифікації і виявляють певний рівень нонконформізму по відношенню до неї (гендерної ролі). Це так звана кросгендерність, яка може виявля-тись у різній мірі. В психології кросгендерність розглядається тра-диційно як патологічний стан, і професійна література описує його за допомогою таких термінів, як порушення гендерної ідентичності і гендерна дисфорія.

Люди сприймають тільки ті ролі, які точно відповідають їх по-ляризованому поглядові на поведінку, яка доречна чоловікам і жінкам. Нерідко люди не хочуть зрозуміти тих, хто порушує со-ціально визначені бар’єри відносно статі. Кросгендерність може ви-ражатись в поведінці по-різному, від випадкових переодягань в оде-жу іншої статі до зміни статі хірургічним або гормональним шляхом. Хоча в особистості кожної людини є якісь елементи, які не вкла-даються в рольові стереотипи, що традиційно приписуються даній статі, деякі люди присвячують значний час і сили своєму прагнен-ню до кросгендерності, яку вони вважають більш відповідною своїйсуті, ніж традиційні гендерні ролі. Ступінь кросгендерності може варіювати від випадкового часу на відпочинку, коли людина одя-гається і діє як представник „протилежної” статі, і до того, коли така поведінка виявляється протягом тривалого періоду. Людина навіть може доводити оточуючим, що це і є її дійсна гендерна ідентичність. У спілкуванні з іншими людьми така людина викликає почуття дискомфорту в оточуючих. Кросгендерні люди в реальному житті зуст-річаються з осудом і з пересудом, а не з доброзичливістю. Це свідчить про те, що люди часто приймають тільки ті ролі, які точно відпові-дають їх поляризованому поглядові на поведінку, доречну для чоловіків і жінок. Оточуючі не хочуть зрозуміти тих, хто порушує соц-іально визначені бар’єри, які стосуються статі.

Найбільш крайньою формою кросгендерності є транссексуалізм. Транссексуали є анатомічно нормальними чоловіками і жінками, які впевнені в тому, що вони мають особистісні якості протилежної статі, визначаючи останні так, як це прийнято в суспільстві або культурі. Здебільше вони починають усвідомлю-вати подібні відчуття вже в ранньому дитинстві і відчувають силь-ний дискомфорт. Розроблені засоби, які дозволяють за допомогою гормональної терапії і хірургічних методів досягти того, щоб такі індивідууми виглядали як представники протилежної статі. Транссексуали з низькою інтенсивністю таких переживань часто не виказують бажання на зміну статі таким способом. Транссек-суали, які переживають свої відчуття більш гостро, навпаки, до-сить часто приймають рішення змінити свою стать юридично і анатомічно. Кількість прооперованих транссексуалів у США оц-інюється в 11000 чоловік (не включаючи тих транссексуалів, які не погодились на заміну статі). Загальна кількість транссексу-алів у деяких європейських країнах і США оцінюється як 1 на 20-50 тис. чоловіків у віці старше 15 років. Оцінки кількості трен-ссексуалів-жінок, які прагнуть стати чоловіками, виявляються нижче, ніж транссексуалів-чоловіків приблизно у відношенні 1 до 3. До цього часу витоки транссексуалізму невідомі, а дискусії про роль виховання і природи в цьому ведуться й зараз. Недавні дослідження показали деякі анатомічні відмінності будови чоловічого мозку у транссексуалів-чоловіків, що, можливо, говорить про визначальну роль біологічного фактора.

У кроссгендеризмі існує багато тонких відмінностей, які не ви-значені і не систематизовані. Дуже мало відомо про причини кроссгендерності. Тільки подальше дослідження факторів, які визнача-ють гендерну ідентичність, гендерну роль і сексуальну орієнтацію, можуть дати відповіді на ці питання.

Відчуття статевої належності як одне з основних стрижнів осо-бистості у своїй нормі є досить стійкою якістю. Проте, слід засте-регти, що, по-перше, ступінь стійкості цього відчуття може бути нео-днаковою і строки його остаточного формування також можуть бути різні. По-друге, саме по собі нормальне відчуття статевої належності ще не визначає повністю ступеня, в якій той чи інший хлопчик або дівчинка у наступному будуть відповідати прийнятим у суспільстві зразкам „справжнього мужчини” або „справжньої жінки”. Як показує практика, діти з відхиленням у статеворольовій поведінці ма-ють чимало проблем у стосунках з однолітками, а в майбутньому – у створенні власної сім’ї. Фемінні чоловіки та маскулінні жінки не здатні ефективно виконувати статевоспіввіднесені ролі. Отже, пе-ред вихователями постає проблема розрізнення варіацій і відхилень статеворольової поведінки.

З точки зору соціальної психології, гендер перебуває під сильним впливом як культурних норм, що встановлюють, що повинні робити чоловіки, а що - жінки, так і соціальної інформації, що вселяє людям, наскільки велика різниця між чоловіками і жінками. Теорія нормативного та інформаційного тиску частково пояснює, яким чином ми вчимося цим нормам і що змушує нас дотримуватися їх. У цій главі буде обговорюватися гендерно-рольова соціалізація, процес, в ході якого ми навчаємося того, що соціально прийнятно для чоловіків і для жінок. Незважаючи на те що багато з представлених тут ідей притаманні швидше психології розвитку, ніж соціальної психології, вони з повним правом зайняли своє місце в соціальній психології гендеру.

Фахівці, що займаються психологією розвитку, позначають терміном диференційна соціалізація процес, в ході якого ми вчимо чоловіків і жінок, що є речі, які властиві одним і невластиві іншим, в залежності від статі, кого навчають.

Соціалізація (Socialization). Процес, за допомогою якого людина навчається відповідним моделям поведінки в суспільстві, цінностям і т. д.

З позицій сформульованої Колбергом (Kohlberg, 1966) теорії когнітивного розвитку (cognitive-developmental theory) гендеру, вся інформація, що стосується гендерної поведінки, відбивається у нас у свідомості у вигляді гендерних схем (gender schemas). У них міститься усе, що дана людина знає про гендер. Акцентуючи нашу увагу на окремих речах, гендерні схеми впливають на переробку інформації і, крім того, надають вплив на пам'ять, тому що легше запам'ятовується та інформація, яка вписується в рамки вже наявних уявлень. Психологія розвитку розглядає гендерні схеми у дітей, тоді як сферу інтересів соціальних психологів складають гендерні схеми та їх роль у створенні гендерних стереотипів у дорослих. Диференціальна соціалізація - явище панкультурное: дівчаток і хлопчиків у всіх культурах соціалізують по-різному.

Зачатки диференціальної соціалізації можна побачити ще до народження дитини. Як ви думаєте, чому майбутні батьки хочуть знати, хто у них буде - хлопчик чи дівчинка? Чому оточуючі теж хочуть бути в курсі? (Чому вагітну жінку все постійно запитують, хто у неї буде і кого вона хоче - хлопчика чи дівчинку?) Ці допитливі розуми цікавляться статтю дитини тільки тому, що, залежно від гендеру, уявляють собі дітей по-різному. Батьки хочуть знати стать дитини, оскільки від цього залежатиме, як вони його назвуть, який одяг, іграшки та прикраси будуть купувати, чим будуть з ним займатися. Дослідження (Shakin et al., 1985), проведене в приміських універмагах, показало, що одяг 90% дітей була типова для їхньої статі за стилем чи кольором. У Мексиці батьки проколюють вуха і вішають сережки своїм маленьким дочкам, щоб оточуючі не помилялися щодо статі дитини. В американській культурі наших днів для новонароджених дівчаток дуже популярні еластичні стрічки з бантами. Як стане ясно по ходу читання цієї книги, гендер - це надзвичайно важлива соціальна змінна. І батькам дуже не хочеться, щоб оточуючі допускали помилку щодо статі їхніх дітей.

У ході процесу, званого діфференціональной соціалізацією, ми вчимося тому, що людині, залежно від його гендеру, будуть властиві різні інтереси, моделі поведінки та психологічні якості. Диференціальна соціалізація використовує два основних механізми - диференціальне посилення і диференціальне наслідування.

Диференціальне посилення полягає в тому, що чоловіків і жінок заохочують або карають залежно від їх поведінки, які проявляються інтересів і т. д.

Про диференціальному наслідуванні ми починаємо говорити, коли дитина остаточно визначається щодо своєї статі і починає з особливою увагою спостерігати за поведінкою рольових моделей однієї з ним статі і наслідувати їх.

Батьки - не єдині, хто бере участь у процесі диференціальної соціалізації. Інформація про правильне гендерно-рольовому поведінці передається через дитячу літературу, телебачення і розмовна мова.

Певну роль у розвитку статево-типових навичок і якостей мають і дитячі іграшки. За даними досліджень, іграшки для хлопчиків частіше призначені для розвитку просторових і математичних навичок, тоді як іграшки для дівчаток стимулюють розвиток навичок роботи по дому та міжособистісного спілкування. Серед іграшок, які діти просять у подарунок, більшість типових для їх гендеру, і дослідники вважають, що ці переваги формуються соціальним оточенням в самому ранньому дитинстві.

Хоча навколо способів вимірювання андрогінії розгортається маса наукових суперечок, є підстави вважати, що сучасній людині бажано володіти приблизно рівною кількістю чоловічих і жіночих рис.

Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних стереотипів, які існують у кожному суспільстві і формуються в контексті культури, історичного часу. Їх значення та інтерпретація залежать від багатьох соціальних факторів, таких як клас, вік, раса, етнос. Гендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як у дійсності поводять себе чоловіки та жінки. Сутність механізму стереотипізації полягає в приписуванні різноманітних характеристик на основі віднесення об’єкта, що спостерігається, до вже відомої категорії. В основі стереотипу знаходиться психологічний феномен генералізації, схематизації свого й чужого. Намагання засвоїти певну гендерну роль та відповідати усталеним в суспільстві гендерним стереотипам реалізується завдяки таким механізмам соціального впливу, як нормативний та інформаційний тиск.

Нормативний тисквиявляється у неприйнятті та осудженні суспільством тих його членів, чия поведінка не відповідає традиційним гендерним нормам даного суспільства. Типовим проявом нормативного тиску є негативне ставлення до індивідів з нетрадиційною сексуальною орієнтацією в більшості сучасних суспільств.

Таким чином, виконання гендерної ролі під впливом нормативного тиску є вимушеним пристосуванням до наявних суспільних стереотипів, щоб уникнути нехтування з боку суспільства. Інформаційний тиск реалізується завдяки прагненню індивіда відповідати певним нормам та стандартам, серед яких значну роль відіграють гендерні стереотипи. Тобто людина намагається поводити себе так само як і члени її референтної групи, і тільки тоді вона вважає свою поведінку правильною.

Отже, вплив нормативного тиску обумовлений прагненням людини пристосуватись у суспільстві, а інформаційного – прагненням бути правим. Взаємодія цих двох видів соціального тиску визначає певний тип засвоєння та виконання гендерних соціальних норм, які й є гендерною роллю чоловіка та жінки. Змістовні характеристики гендерних стереотипів обумовлені багатьма соціально-культурними чинниками, і тому поспіль вони набувають нових рис для представників кожної статі.

Так, жінки, за результатами соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, традиційно приписують чоловікам більший рівень прояву типових маскулінних якостей, але у той же час „не поступаються їм за незалежністю та самостійністю” і майже однаково оцінюють ідеальний рівень розвитку інтелектуальних здібностей.

Чоловікам так само притаманне сприйняття статевотипізованого образу ідеальної жінки з подібною оцінкою розумових здібностей і чоловіків, і жінок, проте вони вважають справжнього чоловіка значно скромнішим, ніж ідеальну жінку. Цілком вірогідним поясненням останнього є те, що вони мають на увазі чоловічу стриманість, дзеркальним відображенням чого вважають типові фемінні прояви, а саме – емоційність та експресивність, що й обумовлює низькі бали за цією характеристикою серед жінок. Традиційною є оцінка зовнішніх якостей – значно більша значущість зовнішньої привабливості для ідеальної жінки (особливо з погляду чоловіків), ніж для ідеального образу справжнього чоловіка.

Цікавим аспектом даного дослідження є порівняння відповідей респондентів за статтю стосовно тих рис, які повинна мати ідеальна жінка та ідеальний чоловік. Так, жіноча частина вибірки наділяє ідеальну представницю своєї статі такими якостями (в порядку зменшення їх важливості), як доброта, розум, зовнішня привабливість, вихованість, вміння відстоювати свої інтереси, енергійність та гарний смак. Чоловіки бачать ідеальну жінку передусім як добру, але далі традиційно віддають перевагу зовнішній привабливості, а вже потім розумовим здібностям, вихованості, скромності, гарному смаку, поступливості та енергійності.

Чоловіки дотримуються традиційно фемінного ідеального жіночого образу, тоді як жінки бажають бути не тільки добрими, привабливими і поступливими, але й енергійними, незалежними та самостійними, а також вміти постояти за себе, захистити свої інтереси.

Жінки в сучасному суспільстві прагнуть до андрогінії, тобто прагнуть гармонійно поєднати в собі фемінні та маскулінні риси, тоді як для чоловіків характерне більш звичне та бажане бачення в жінці переважно фемінних якостей.

Образ справжнього чоловіка не має значних відмінностей в оцінках чоловіків і жінок. Так, чоловіки вважають головними якостями справжнього чоловіка вміння заробити гроші, скромність, інтелект, вміння постояти за себе, енергійність та здатність нести відповідальність за долю близьких людей. Жінки стосовно справжнього чоловіка виділяють такі характеристики: вміння заробити гроші, розум, здатність нести відповідальність за інших людей, енергійність, вміння постояти за себе та цілеспрямованість.

Як бачимо, виняток становить скромність, яку чоловіки й жінки розуміють, вочевидь, по-різному. Але слід зауважити, що жінки схильні недооцінювати маскулінні та переоцінювати фемінні якості чоловіка, окрім здатності заробляти гроші та нести відповідальність за своїх близьких, за якими оцінка жінок вища за відповідну оцінку чоловіків.

Отже, представники обох статей дають приблизно однакову характеристику справжньому чоловіку, тоді як за абсолютними показниками існує тенденція до фемінізації чоловіків, що виявляється через зменшення оцінок за маскулінними показниками та підвищення за фемінними. Сучасні гендерні стереотипи зазнають певних змін, результатом яких повинно стати створення умов для партнерської взаємодії жінки та чоловіка, гармонійного андрогінного поєднання фемінності та маскулінності кожного з них.

Засвоєння гендерних норм відбувається у вигляді гендерно-рольової соціалізації або диференційної соціалізації через навчання певним поведінковим моделям, притаманним даному суспільству. Вперше поняття соціалізації з’явилося наприкінці ХІХ ст. в американській та французькій соціології і пов’язане з іменами Ф. Гіденгса і Г. Тарда. Типовим є визначення соціалізації як прийняття індивідом групових норм, цінностей вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається.

Гендерна соціалізація передбачає опанування певною системою диференціації статевих ролей (розподіл праці за ознакою статі, специфічні статево-рольові приписи, права та обов’язки чоловіків та жінок, шлюбно-родинні норми поведінки, стереотипи маскулінності/фемінності).

Отже, існує велика кількість соціально-історичних, культурних та індивідуально-психологічних варіантів та варіацій чоловічого і жіночого характеру та стилю життя, які визначають траєкторії життєвого шляху та конструюють тим самим певні гендерні ідентичності.

Гендерна соціалізація – це процес засвоєння системи статевих ролей, які відповідають визначеним та притаманним даному суспільству правилам та уявленням про поведінку представників чоловічої та жіночої статі. Основні аспекти соціалізації: присвоєння (процес засвоєння соціального досвіду, тобто вплив оточення на індивіда) і відтворення (процес відтворення соціального досвіду, тобто вплив людини на оточення). В рамках гендерної соціалізації під присвоєнням мають на увазі те, що з самого початку дитина засвоює, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою, чоловіком чи жінкою. Говорячи про гендерну соціалізацію, не можна нехтувати біологічними чинниками статевої диференціації, а саме особливостями функціонування нервової системи та будови певних відділів головного мозку, які визначають відмінності у поведінці та емоційних реакціях чоловіків та жінок. Процес гендерної соціалізації обумовлюється і спрямовується різними соціальними і культурними чинниками. Первинна соціалізація пов’язана з несвідомими та пасивними механізмами засвоєння культури, а головну роль на цьому етапі відіграють родина, соціальне оточення, ЗМІ, дошкільні дитячі заклади. Процес гендерної соціалізації особистості триває до тих пір, доки продовжується її спілкування, соціальне пізнання, соціальна активність. Зрозуміло, що в молоді роки цей процес значно інтенсивніший, ніж у старшому віці.

Для з’ясування гендерної соціалізації було проведено чимало різноманітних досліджень психологічного спрямування, в яких вивчалося засвоєння індивідом тої чи іншої гендерної норми. Теорія ідентифікації підкреслює роль емоцій та наслідування: вважається, що дитина несвідомо імітує поведінку дорослих представників своєї статі, передусім батьків, місце яких хоче зайняти. Теорія статевої типізації, яка спирається на теорію соціального научіння, надає вирішального значення механізмам психологічного підкріплення. Дорослі та батьки заохочують хлопців до маскулінної поведінки та негативно ставляться до них, коли вони поводять себе фемінно. Спочатку дитина навчається розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім – поширювати цей досвід на нові ситуації. Теорія самокатегоризаціїпідкреслює когнітивний бік цього процесу і особливо – значення самосвідомості: дитина спочатку засвоює уявлення про те, що означає бути чоловіком або жінкою, потім визначає, категоризує себе як хлопчика чи дівчинку і після цього намагається співставляти свою поведінку відповідно до гендерних уявлень. Психологічні теорії описують переважно, як дитина засвоює відповідний статево-рольовий репертуар.

Вона або він розвивають свою гендерну ідентичність, тобто власні почуття та свідома поведінка особи коригуються залежно від того, хто це – жінка або чоловік, дівчина чи хлопець, та від вивчення й засвоєння гендерної ролі – набору експектацій поведінки. По-перше, суспільство, в якому з’являється дитина, вже гендерно організоване або структуроване. Починаючи від імені, а згодом через іграшки, одяг, у родинному колі й поза його межами, відбувається процес гендерної соціалізації. Поступово групова соціалізація починає відігравати головну роль у подальшому підсиленні гендерних ідентичностей впродовж шкільного навчання.

Гендерна соціалізація особистості завдяки набуттю гендерних ідентичностей вважається найвизначнішим чинником формування жіночих і чоловічих соціальних ролей. Отже, беручи за основу біологічну стать, необхідно зважати на соціокультурні чинники, які взаємодіють з біологічними й разом виступають визначальними у виборі гендерної ідентичності та гендерної ролі.

Гендерні поняття формуються у дітей також під впливом літературних творів, кіно і телебачення, лялькових театрів. Статево-рольові образи, що з'являлися на Заході протягом 1970-1980-х рр.., Залишаються стійкими, традиційними і відповідними стереотипним ролям. Та ж тенденція виявилася і при аналізі книг для читання, призначених для учнів початкових класів, проведеного спочатку в 1972 р., а потім 17 років по тому, хоча після 1980 г. опису гендеру в дитячих книгах дещо змінилося (у бік більшого рівності статей). Однак і в наступні роки дитячі книги в більшості своїй продовжують відображати гендерні стереотипи.

Аналогічні дані отримані і при аналізі вітчизняних підручників. І. С. Клецина і Н. Н. Оболенцева проаналізували ілюстрації п'яти підручників для I-II класів загальноосвітньої школи і виявили, що загальна кількість зображень осіб чоловічої статі перевищує кількість зображень осіб жіночої статі в 2 рази . Чоловіки і хлопчики в основному представлені займаються інструментальної діяльністю, крім того, вони частіше, ніж жінки і дівчатка, зображені в ситуації відпочинку, розваг та навчальної діяльності.

П. Крабб і Д. Білавскі проаналізували, з якими предметами зображувалися хлопчики і дівчатка в американському дитячому журналі, що видавався з 1937 по 1989 р. Протягом 53 років мала місце одна і та ж тенденція: зображень дівчаток з такими предметами домашнього побуту, як швабри, голки, каструлі і сковорідки, в 4 рази більше, ніж зображень хлопчиків, а зображень хлопчиків з вилами, плугом або зброєю - в 5 разів більше.

Опис ролі і занять жінок у сучасній літературі та журналістиці для дорослих не відрізняється від такого в дитячій літературі. Н. Ажгіхіна, проаналізувавши літературно-художні радянські журнали 1970-1980-х рр.., Встановила, що для публікацій характерні жалість до жінки, яку емансипація позбавила жіночності, і заклики повернути жінку до її „істинному призначенню”. У наступні роки перебудови в літературних творах на місце працівниці і матері прийшла гарненька домогосподарка або юна фотомодель „без комплексів”.

Т. Максимова, аналізуючи зміст сучасних жіночих романів і журналів, приходить до висновку, що традиційні установки на жіночий інфантилізм зберігаються: жінка як і раніше залишається берегинею домашнього вогнища, щасливою дружиною і матір'ю. А. Р. Тівадор показано, що 63,4% молодих жінок формують уявлення про власний ідеалі, грунтуючись в тій чи іншій мірі на тих образах і поведінкових моделях, які пропонуються в книгах і на телебаченні.

Та ж тенденція є і в зарубіжній пресі. Б. Фрідан, досліджуючи образи жінки та чоловіка на сторінках американських журналів, з'ясувала, що жінка в них - молода й розкута, жіночна і повітряна, пасивна і весела, задоволена своїм світом кухні і спальні, сексу, дітей і вдома. Її єдині прагнення - пошуки чоловіка. Працююча ж жінка, хоча і розумна, освічена, честолюбна, приваблива, але „невдаха” і до того „маскулінізовані” своєю роботою, що її защемлений, слабохарактерний і пасивний чоловік байдужий до неї як до жінки.

Фотографії в пресі теж по-різному відображають чоловіків і жінок: у перших підкреслюється особа (так як чоловіки на них зазвичай зображуються від шиї і вище), а у других - тіло. Це явище Арчер і його колеги назвали фейсізмом. Як вважають автори, це не випадково: голова та обличчя є „центром душевного життя”, в них локалізуються інтелект, особистість, ідентичність і характер, які засоби масової інформації швидше асоціюють з чоловіками, ніж з жінками. Це, як зазначає Ш. Берн, узгоджується з даними експериментів, які показали, що акцентування особи індивіда призводить до того, що випробовувані більш високо оцінюють його розум, амбіції і зовнішність.

Вносить свій внесок у гендерну стереотипизацию і телебачення. Н. Синьорелли провів аналіз телевізійних програм, які займали протягом 16 років в ефірі кращий час: 71% з'являлися на екрані людей і 69% головних героїв були чоловіками. Тенденція до вирівнювання появи чоловіків і жінок проявилася за цей час лише незначно. Жінки були молодші чоловіків, володіли привабливою зовнішністю і м'яким характером; їх частіше показували вдома, у колі сім'ї або в любовних сценах. Вони ж частіше опинялися в ролі жертви. З'являлися на телеекрані чоловіки мали, як правило, шановану професію або виконували специфічно чоловічу роботу (наприклад, були поліцейськими). Правда, в останні роки в американському кінематографі посилено пропагується і жінка-поліцейський. Однак це той випадок, коли життя в кіно не відповідає реальності, як і те, що негативними персонажами сценаристи і режисери воліють робити чоловіків.

Подібні тенденції при аналізі американських телепрограм виявлені і іншими авторами.

Рекламні ролики, що показуються в США на телебаченні, продовжують цю традицію. В одному дослідженні було виявлено, що переважна більшість роликів за участю жінок рекламували товари для дому, а діапазон занять для чоловіків був у 3 рази ширше, ніж для жінок.

А. Менстід і К. Маккаллох проаналізували рекламу споживчих товарів, яка транслюється по британському телебаченню. Ними було виявлено, що чоловіки, що рекламують товар, - це найчастіше люди міркують, оцінюють товар, які розуміють об'єктивні і практичні причини його покупки, а жінки, задіяні в рекламі, навпаки, - проваджені суб'єктивними причинами придбання (емоціями і бажаннями), їхні міркування пов'язані з соціально престижним і символічним значенням купуються предметів.

В американській рекламі 90% дикторів - чоловіки, незважаючи на те що глядачі обох статей однаково довіряють дикторам як чоловікам, так і жінкам. На телебаченні кількість чоловічих персонажів постійно перевершує кількість жіночих персонажів у співвідношенні 3:1 у дорослих телепрограмах і в співвідношенні 5:1 - у програмах для дітей. Жіночі персонажі виступають головним чином у романтичних ролях. Лише деякі успішно поєднують заміжжя з професійною діяльністю; працюють жіночі персонажі часто мають професії, пов'язані з низьким статусом.

Психологи попросили дітей II-VI класів написати розповідь про свої улюблені телевізійних програмах. У цих творах було більше чоловічих персонажів, ніж жіночих, використовувалося більше маскулінних, ніж фемінінних, займенників, і описувалося частіше типово маскулінне поведінку, ніж фемінінна.

І. В. Грошев відзначає, що комунікативна поведінка жінки рідко вказує на її соціальний статус, а інтерпретується в першу чергу з урахуванням сексуального сприйняття. Реклама символічно відтворює стереотипи „жіночності” і „мужності”, а саме підпорядкованість між чоловіками і жінками. У рекламі чоловік часто виконує роль керівника, наставника, інструктора, а жінці пропонується роль пасивної учениці.

Про домінуючої позиції чоловіків у рекламі говорить використання різних владних знаків: випинання грудей, стискання рук в кулаки, відстовбурчений великий палець кисті. Жіночий рекламна жестикуляція не містить владних ознак і обмежена соціальними рамками «пристойності» (жінки поправляють зачіски, одяг, освіжають макіяж і т. д.),

Чоловік у процесі спілкування часто дивиться у бік або на якісь частини тіла жінки-співрозмовника, але не в очі, за винятком сюжетів, коли він щось пояснює жінці, повчає її або виступає в ролі керівника, провідного діалог. Жінки частіше дивляться в очі співрозмовнику, і погляд їх тривалішою погляду чоловіків приблизно на 0,4 секунди.

А. Юрчак, проаналізувавши вітчизняну рекламну продукцію, виділив два основних типи рекламних історій - романтичні і сімейні.

У перших історіях чоловік завжди професіонал, зайнятий напруженим справою, зазвичай нагадує боротьбу (політика, спорт, бізнес). Завдяки своїм знанням, розуму, спритності і сміливості він виходить з цієї боротьби переможцем. Жінка не тільки не бере в ній участі, але просто відсутня в тих місцях рекламного ролика, де ця боротьба відбувається. „Справжня жінка” в цей час зайнята самоприкраси, адже головним поціновувачем її зовнішності є чоловік. Таким чином, всі зусилля жінки спрямовані на те, щоб її помітили і оцінили. Навіть ділові жінки не забувають про своє „жіночому призначення” - завжди чудово виглядати, залишатися об'єктом споглядання і захоплення.

У сімейних історіях діяльність жінки обмежується родиною. Вона лікує, пере, чистить раковину і газову плиту з тіткою Асею, готує смачні страви і з нетерпінням чекає чоловіка. Чоловік же всередині сімейного простору користується працею жінки, а бійцівські і професійні якості проявляє поза домом.

Словом, яка б історія ні розповідалась в рекламному ролику, жінка постає в образі слабкої, залежної від чоловіка, самореалізується або в домашніх клопотах, або в забезпеченні своєї привабливості. Чоловік же постає в образі лідера, сильного, агресивного, який підпорядковує людини.

Всі наведені приклади різного зображення ролі чоловіка і жінки феміністськи налаштовані автори схильні розглядати як інформаційний тиск на свідомість суспільства, нав'язування стереотипу поведінки для чоловіків і жінок. З моєї точки зору, більш правильний висновок робить І. С. Клецина: засоби масової інформації лише відображають (хоча і в новій „упаковці”) ті ролі чоловіків і жінок, що століттями зміцнювалися в свідомості суспільства. І якщо засоби масової інформації, зокрема реклама, і впливають на формування гендерних, то це відбувається ненавмисно, ніби вдруге. Реклама сама по собі адресує той чи інший товар тому потенційному споживачеві, який ним користується найчастіше. Чому ж реклама повинна йти проти гендерних установок суспільства?

Тепер про докази впливу засобів масової інформації і особливо телебачення на формування гендерних установок. На посилення полотіпіческого поведінки в дитячих іграх, впливають, зокрема, ілюстрації в книжках, де жінки в більшості випадків зображені з предметами домашнього начиння, а чоловіки - із знаряддями праці. За даними M. Кімбол, у дітей, які дивляться телевізор, проявляється більше установок, відповідних гендерних норм, ніж у їхніх однолітків, які не дивляться телевізор. В експерименті Д. Рабл з колегами дитина менше грав з нейтральною іграшкою після перегляду телевізійного ролика, де з нею грав дитина протилежної статі.

Е. Аронсон навів результати одного з досліджень з використанням реклами, де роль жінки була показана по-різному. В одній групі випробуваним демонстрували телевізійні рекламні ролики, в яких жінки зображувалися як сексуальні об'єкти або ж слухняні домашні господині, що намагаються догодити будь-якому бажанню чоловіка. Інша група піддослідних дивилася рекламні сюжети, в яких ролі чоловіка і жінки були протилежні традиційним: наприклад, показували чоловіка, який гордо пригощав дружину, щойно повернулася з роботи, приготованим їм самим стравою. Коли жінок після перегляду попросили представити і описати своє життя через десять років, випробовувані з першої групи висловилися за те, що не слід підкреслювати тему професійної кар'єри та інших життєвих досягнень, а випробувані з другої групи виявили прагнення до досягнення успіху настільки ж висока, як і випробовувані-чоловіки.

Образи чоловіків у жіночих виданнях. І. Клецина проаналізувала, які опису чоловіків даються в феміністки орієнтованих журналах і в звичайних „жіночих” журналах. Виявилося, що образи чоловіків у цих виданнях різні. У масових „жіночих” журналах чоловіки значно частіше, ніж у феміністських виданнях, виконують сімейні та родинні ролі, певною мірою ведуть себе пасивно, проявляють залежність і нездатність справлятися зі складними ситуаціями, опиняються в ролі жертви обставин, частіше зображуються в сімейно-побутовій сфері і асоціюються з дітьми та дитячими проблемами.

У феміністських виданнях чоловіки або прямо негативно оцінюються, або являють собою приклад розпливчатою, недиференційованої групи, виділеної за принципом „ми – вони”, або постають як кривдники (гвалтівники, чоловіки-забіяки, агресори), як знаходяться при владі, безнадійно глухі до потреб і проблем жінок. Таким чином, робить висновок І. Клецина, феміністські видання транслюють все той же стереотипний традиційний чоловічий образ, проти якого самі й виступають.

Треба відзначити, що за даними мета аналізу семи досліджень, виконаних з 1974 по 1997 р., гендерні стереотипи були стабільними протягом цього періоду, за винятком того, що жінки сприймаються більш фемінінними.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю „гендерна ідентичність”.

2. Назвіть та охарактеризуйте етапи формування гендерної ідентичності.

3. З якими складностями може зустрітися людина на шляху формування власної статевої ідентичності?

4. Яким чином формується гендерна ідентичність?

5. Яким чином функціонують механізми диференційного посилення та диференційного зараження?

6. Розкрийте сутність нормативного тиску як механізму гендерної соціалізації.

7. Розкрийте сутність іформаційного впливу як механізму гендерної соціалізації.

Висновки (стисле резюме)

Отже, ми бачимо, що гендерна соціалізація та розвиток ґендерної ідентичності особистості – це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям, і на їх шляху виникають багато суперечностей, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей має допомогти уникненню цих проблем і суперечностей розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.

• ⇐ Назад
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 101112
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• Далее ⇒