Цілі та завдання вивчення розділу. 3 страница
| 3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
Як поняття материнської, так і поняття батьківської ролі залежить від різних чинників, а біологічний фактор не є в даному випадку фатальним.
Відмінність будови тіла чоловіка і жінки визначають здатність жінки до репродукції. У чоловічому життєвому циклі немає аналога такої події, як пологи. Жінка-мати значно тісніше батька пов'язана зі своєю дитиною (дитина розвивається в організмі матері, мати вигодовує його в перший рік життя). Тому соціологи і психологи схильні підкреслювати біологічні детермінанти материнської ролі.
У вітчизняній психології значне місце відводиться поняттю інстинкту материнства і проблемі девіантної поведінки матері як порушення природного функції жінки. Назви публікацій вітчизняних авторів говорять самі за себе: „Вплив сімейних факторів на формування девіантної поведінки матері” (В. Брутман, А. Варга, І. Хамітова); „Деякі результати обстеження жінок, які відмовляються від своїх новонароджених дітей” (В. Брутман, М. Панкратова, С. Еніколопова); „Психологічна робота з жінками, що відмовляються від новонароджених дітей” (М. Колпакова) і т. п.
А. Захаров, наприклад, виділяє ряд факторів розвитку інстинкту материнства:
• прообраз материнства;
• бажання мати дітей, установка на них;
• позитивний відгук на вагітність;
• ніжність до зароджується життя;
• почуття жалю і співчуття до дитини;
• почуття близькості з ним;
• емоційна чуйність матері.
Очевидно, що така увага до ролі жінки-матері пов'язана з особливостями української культури. Для православ'я досить важливий культ Богородиці – святої Марії саме і, перш за все, як матері Бога, а не в інших аспектах цього образу, як видно із самої назви; образ цей не міг не впливати на сприйняття жінки в російській культурі. Причому чим ближче процес за своїм характером до подвигу, мучеництва, тим вище самоповагу жінки і тим позитивніше оцінюють її оточуючі - в дусі шанування святих. У російській культурі в радянському її варіанті чоловік батько природним чином відсутній, у нього інші завдання; материнська ж функція завжди підкреслювалася і підносилася. Автор ряду праць з проблем соціології культури А. Левінсон показує слідства такої політики: „одержавлена заповнена виключно жінками машинерія відтворення і социалізації створювала все більш неякісних чоловіків”, що не забарилося виявитися у соціумі. „Роль батька в пізньорадянський період знизилася до невідомого вітчизняної історії мінімуму, - продовжує автор. - Письменники, психологи і педагоги, що передрікали важкі наслідки масової безбатченків, виявилися праві. Такого злету організованої злочинності і організованого насильства, який припав на початок 1990-х років, країна не знала півстоліття. А нова організована злочинність, зауважимо, генетично виникла з двох джерел - молодіжних „угруповань” і дідівщини. І те й інше представляє собою механізм соціалізації підлітків, що замінив фемінізовані інститути сім'ї та школи у справі перетворення підлітка в чоловіка”.
Створюється таке враження, що теми батьківства в дослідженнях психологічної та соціологічної вітчизняних шкіл уникають, та й зараз рідко зустрінеш наукові роботи, присвячені цій проблемі, незважаючи на те що з'являються праці, що аналізують традиції, особливості культури, ситуацію в радянський період та період перебудови вітчизняної історії. Жіночий же образ одноначно асоціюється з материнським, перетворюючи жінку, таким чином, в „машину” для відтворення.
Для західних дослідників увагу до проблеми материнства пов'язано з інтересом до психоаналітичних інтерпретацій дитинства та дитячих переживань. За словами Н. Пушкарьової, „психоаналіз дав дослідникам мову, на якому стали спілкуватися ті, хто вивчають сімейні відносини”. Особливо інтенсивно феномен матерінства став досліджуватися в післявоєнний час: пологи, годування дитини, стають об'єктом присталевого уваги дослідників. Низкою вчених (у тому числі Е. Еріксоном, К. Хорні, Д. Пайнз, Д. В. Віннікот та ін) була показана значущість народження дитини як кризового, переломного моменту у становленні жіночої ідентичності. Бажання мати дитину, специфіка психологічного протікання вагітності, особливості спілкування з дитиною зв'язувалися зі специфікою переживання відносин зі значущим дорослим самої жінки. Крім того, була показана значущість дорослого (більшою мірою матері, так як саме вона більш тісно пов'язана з дитиною в перші роки життя) на ранніх етапах становлення дитини для його інтелектуального та особистісного розвитку.
Починаючи з 1980-х років жінки-дослідники, що підтримували феміністські погляди, прагнули показати, що саме жіноча здатність до дітородіння і була базисною основою соціальної і культурної дискримінації жінок. Безумовно, на зміну поглядів щодо материнства вплинули теорії К. Мангейма, П. Бергера і Т. Лукмана. Два найбільш відомих твори, написаних з позицій соціального конструктивізму - „Народжена жінкою” Адріани Річ і „Відтворення материнства” Ненсі Чодороу, - покликані підтвердити положення про те, що характер материнства в усі часи був складно конструюємо суспільними очікуваннями. „Стать, - як підкреслювала Н. Чодороу, - це дійсно біологічна даність, константа, але все, що з ним пов'язане, - це приписаний (аскриптивних) статус”.
Ще одним джерелом нового ставлення до проблеми материнства послужили роботи філософів-постмодерністів (особливо французьких постмодерністів і постструктуралістів Ж. Дерріда, Ж. Ф. Ліотара, Ж. Дельоза). Вплив цих нових ідей на дослідження материнства у філософських і психологічних концепціях можна розглядати в різних напрямках. Але, мабуть, основним можна вважати лінгвістичний переворот, під яким розуміється особливу увагу до мови, до слова, до аналізу змісту понять і категорій. У рамках лінгвістичного перевороту виникла і зручна дефініція „практики мовної поведінки” - дискурсу. Дослідники материнства 1990-х років (Ю. Крістева, Л. Ірігарей, Дж. Батлер та ін.) негайно заговорили про відмінність дискурсивних ролей материнства доіндустріальної, індустріальної і постіндустріальної епох, про особливості так званого жіночого письма.
Підводячи деякий підсумок, можна сказати, що в західній традиції в останні десятиліття спостерігається тенденція до розгляду материнства як соціального явища, деякого соціального конструкту, який формується під впливом суспільства, його різних соціальних інститутів. У західних дослідженнях простежується важлива ідея про те, що „фемінінність” і „маскулінність” - це символічні конструкції, не пов'язані з біологією що й обумовлює множину, суперечливість проявів чоловіків і жінок.
Однак, можливо, більш справедливим в цьому контексті буде зауваження М. Мід: „Наявні в нашому розпорядженні дані показували... Чоловікам треба прищеплювати бажання забезпечувати іншого, і це поведінка, будучи результатом навчання, а не вродженим, залишається вельми крихкою і може досить легко зникнути при соціальних умовах, які не сприяють його збереженню. Жінки ж, можна сказати, за самою своєю природою є матерями, хіба що їх спеціально навчатимуть заперечення своїх дітородних якостей. Суспільство має спотворити їх самосвідомість, перекрутити вроджені закономірності їх розвитку, здійснювати цілий ряд наруги над ними при їх вихованні, щоб вони перестали бажати піклуватися про свою дитину, принаймні, на протязі декількох років, бо цієї дитини вони вже годували протягом 9 місяців в надійному притулок свого тіла”.
На закінчення можна сказати: формування жінки як матері – процес досить складного індивідуального та соціального розвитку. Саме особливості індивідуального розвитку жінки будуть багато в чому визначати її ставлення до дитини.
Як вже зазначалося вище, материнство жінки визначено біологічно, хоча очікування від поведінки матері багато в чому пов'язані з традиціями, історичними умовами. Якщо неправомірна биологізація материнства, то тим більше історичним є інститут батьківства.
Е. Фромм у своїй роботі „Мистецтво кохання” міркує про два типи батьківської любові: материнської та батьківської, висловлюючи ідею про те, що материнська любов безумовна і її не треба заслуговувати, бо мати виносила і народила дитину, реалізувавши, таким чином, свою потреба, тоді як батьківська любов обумовлена, її треба заслужити, а для цього відповідати вимогам, традиціям, нормам. Хоча згодом автор зазначає, що дані типи швидше ідеальні, ніж реальні.
Ці міркування підводять до питання: які співвідношення біологічних і соціокультурних детермінант материнської та батьківської ролей?
Спостереження за поведінкою батьків по відношенню до новородженого, до дитини, що знаходиться в скрутному становищі показують, що психофізіологічні реакції, супроводжують емоції, однакові у чоловіків і жінок. Спостереження за поведінкою дорослих у аналогічних ситуаціях говорять про неоднозначність результатів. „Вони залежать в першу чергу від присутності інших людей. Чим більше сторонніх спостерігають за досвідом, тим більше активно поводиться жінка, тоді як чоловіка, навпаки, присутність інших людей стримує. Але якщо випробовуваний перебуває з дитиною один на один, відмінності між поведінкою чоловіків і жінок зникають. Крім того, поведінка дорослих залежить і від характеру переживань дитини: чим вони „ближче до життя” (реальна дитина впала і забилася), тим менша різниця між тим, як ведуть себе чоловік і жінка. Чим більше абстрактно представлені дитячі почуття (наприклад, малюнок, де плаче дитина), тим стриманіше чоловіки”. Судячи з цих експериментів, емоції чоловіків і жінок у ситуації співпереживання дитині, мабуть, мало розрізняються. Проте громадська думка по-різному ставиться до прояву цих емоцій. Вважається, що чоловікові незручно виходити з себе через дитячого плачу чи переляку, тоді як для жінки подібні переживання служать ознакою хорошого розвитку природних материнських почуттів.
Деякі автори наводять також результати досліджень, в яких показано, що поведінкові прояви щодо дітей у чоловіків і жінок різні. Наприклад, при взаємодії з грудними дітьми мати, навіть граючи з дитиною, намагається передусім його заспокоїти, вгамувати його; материнська гра - свого роду продовження і форма догляду за дитиною. Навпаки, батько і взагалі чоловіки віддають перевагу силові ігри і дії, розвиваючі власну активність дитини.
Говорячи про участь чоловіків у вихованні в сучасних українських умовах, можна звернутися до ряду соціологічних досліджень. Ось порівняльні результати досліджень про тимчасові затрати чоловіків і жінок на домашню працю, проведених у різні роки. Жінки в два-три рази більше часу витрачають на ведення господарства, догляд за дітьми, ніж чоловіки. Як вже зазначалося вище, материнство – одна з головних іпостасей жінки в нашій країні.
Причиною досить слабкої участі чоловіків у вихованні може бути особливість положення чоловіка в сім'ї, а саме - зниження авторитету і лідерських позицій у сімейних відносинах.
Можна виділити кілька причин такої ситуації.
• У сучасній сім'ї традиційні функції батька (годувальник, персоніфікація влади і вищий дисциплінатор, приклад для наслідування) помітно слабшають під тиском таких факторів, як жіноче рівноправ'я, залучення жінок у професійну роботу, тісний сімейний побут, де для батька не передбачено п'єдесталу, просторова роз'єднаність праці та побуту.
• Молоде подружжя, як правило, користуються матеріальної допомого. батьків, що не сприяє утвердженню авторитету чоловіка в очах дружини.
• В останні десятиліття батьки частіше живуть з дочкою. У такій ситуації в молодій сім'ї дружина має деякі переваги в порівнянні з чоловіком, якого минулого в подібних ситуаціях називали „приймаком”, тобто тим, хто прийшов у родину.
• У дослідженні, де брали участь 120 подружніх пар з дітьми-першокласниками, було виявлено, що у покоління 30-річних чоловіків „локус контролю” в більшості досліджених сфер є зовнішнім. Це говорить про те, що вони пояснюють і оправдовують події, що відбуваються з ними, зовнішніми обставинами, а не власними устремліннями, якостями, здібностями.
Мабуть, у цій ситуації правомірно буде говорити навіть не про ігнорування батьками виховних функцій, а скоріше про те, що „ослаблення і навіть повна втрата чоловічої влади в сім'ї відбивається в стереотипному образі батьківської некомпетентності”. У цьому відношенні можна говорити, що в даний момент не склалися нові норми, уявлення в суспільстві щодо ролі батька і матері у вихованні, що, очевидно, пов'язано із зміною суспільства в цілому. Важко говорити про „сучасному” стереотипі батьківства, про нормативному образі батька; також неоднозначно ставлення до материнської ролі жінки.
| 4. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
Незважаючи на часте використання терміну „сімейне насильство”, поки не існує єдиного визначення, виробленого і узгодженого всіма дослідниками. Про що ж ми говоримо, коли оперуємо терміном „сімейне насильство”?
Одна з головних особливостей сімейного насильства полягає в тому, що воно являє собою повторювані в часі інциденти (паттерн) множинних видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного та економічного). Наявність патерну - важливий індикатор відмінності домашнього насильства від просто конфліктної ситуації в сім'ї.
Американська дослідниця, психолог і видатний фахівець з проблеми сімейного насильства Лінор Уокер у своїх дослідженнях вперше підкреслила, що для того, щоб сімейний конфлікт міг потрапити в категорію домашнього насильства, необхідно, щоб хоча б двічі повторилася ситуація, пов'язана з використанням насильницьких методів одним з партнерів .
Якщо конфлікт має локальний ізольований характер, то насильство має системну основу і складається з інцидентів, що слідують один за одним. Кривдник може приводити різні причини, що виправдовують акт насильства, але всі вони не мають відношення до реальності. Основна сила, рушійна кривдником - прагнення встановити повну владу над дружиною (партнеркою). Конфлікт звичайно має у своїй основі якусь конкретну проблему, яку можна вирішити. У „хронічної” ситуації насильства в сім'ї одна людина постійно контролюєабо намагається контролювати іншого і управляти його поведінкою і почуттями, у результаті чого піддався насильству людина може отримати психологічні, соціальні, економічні, сексуальні чи фізичні шкоду, шкоду або травму.
Друга принципова відмінність сімейного насильства від інших агресивних актів полягає в особливостях відносин між об'єктом і суб'єктом насильницьких дій. На відміну від злочину, скоєного на вулиці незнайомцем, домашнє насильство відбувається у відносинах між близькими людьми.
З огляду на це, ми можемо сформулювати основне визначення: „сімейне насильство” - це повторюваний зі збільшенням частоти цикл фізичного, сексуального, словесного, емоційного і економічного образи по відношенню до свої близьким з метою набуття над ними влади і контролю [65].
Тут слід зазначити і третю принципову особливість сімейного насильства. Вона полягає в тому, що, як показують дослідження, проведені в різних країнах світу, домашнє насильство має чіткі обриси гендерної проблеми.
Найчастішежертвамицього виду насильства стаютьсамежінки. Так, статистичні дані зі США і Канади, складені на основі опитувань жінок і чоловіків, відомостей з судових баз даних і з поліцейських звітів, демонструють, що жінки є жертвами агресії в 90-96 відсотках випадків домашнього насильства. Ця інформаціяпідтверджується й іншими даними. Так, наприклад, дослідження, проведені в Шотландії, показали, що за статистикою правопорушень, пов'язаних зі злочинами проти своїх близьких, жінки є постраждалими в 94 відсотках випадків, а кривдниками - лише в трьох відсотках.
Слід враховувати, що, звичайно, не тільки жінка страждає в ситуації насильства. Говорячи про небезпеку, яку представляє собою насильство в сім'ї і про масштаби його впливу, необхідно враховувати, що, навіть якщо насильницькі дії спрямовані тільки на одну людину, всі інші члени родини також виявляються схильні до того, що позначається дослідниками як „вторинна віктимізація”, вона полягає в переживанні свідками насильства тих же самих психологічних наслідків, яких зазнає жертва. Особливо важкі переживання випадають на долю дітей, що спостерігають за тим, як батько знущається над матір'ю.
Домашнє насильство, як епідемія, не обирає своїх жертв у будь-яких певних соціальних чи етнічних групах, воно присутнє в сім'ях різних верств населення.
Однак існують „особливі прикмети”сімейного насильства, характерні для всіх груп населення. Наприклад:
· якщо у відносинах присутній один вид насильства, то дуже висока ймовірність того, що й інші його форми теж будуть розвиватися;
· сімейне насильство в усіх його формах прояви включає елементи контролю та влади з боку людини, що здійснює насильство;
· психологічні та соціокультурні чинники, що ведуть до скоєння насильства і підтримці циклу насильства, найчастіше є однаковими для різних форм сімейного насильства;
· психологічна травма, що є результатом насильства і симптоми, пережиті жертвами насильства, однакові для різних форм домашнього насильства.
Можна виділити п'ять основних видів насильницьких дій, що становлять природу сімейного насильства. Окремі відносини, де є насильство, можуть включати в себе всі п'ять видів, декілька або один з них. Дані види також можуть чергуватися в часі і переходити від одного до іншого.
1. Фізичне насильство: поштовхи, хапання, кидання, плювки, нанесення ударів долонею і / або кулаком і / або стороннімипредметами, утримування, удушення, побиття, стусани, використання зброї, заподіяння опіків, контроль над доступом жертви до соціальної чи медичної допомоги та інше.Це один з найбільш поширених і небезпечних типів насильницьких дій. Згідно з даними проведених досліджень, від 30 до 40 відсотків російських жінок зазнавали фізичного агресії з боку близьких їм чоловіків, - нинішнього або колишнього чоловіка, нареченого або коханця. При цьому кожна п'ята жінка перебуває в ситуації регулярного і жорстокого фізичного насильства з боку чоловіка, що характеризується частими побоями, травмами, які вимагають звернення до лікаря, звернення за допомогою до міліції, очікуванням нових нападів чоловіка.У цілому по Україні 36 000 жінок у день піддаються побиттю в сім'ї. Близько половини б'є жінок піддавалися нападу в той час, коли вони були вагітні, годували грудьми, мали маленьку дитину, або зазнавали фізичні або моральні страждання, перебували в стані безпорадності.Наслідки таких пошкоджень можуть бути вкрай серйозними. Так, в Канаді 43% жінок, що отримали тілесні ушкодження в результаті насильства з боку партнерів, були змушені звернутися за медичною допомогою, а 50% відсотків з цієї причини з них якийсь час не виходили на роботу. Згідно з українськими даними, більше 60% б'є жінок (23% від числа всіх опитаних жінок) отримували в результаті дій чоловіка травми різного ступеня тяжкості, при цьому кожна десята з них потребувала медичної допомоги.Слід зазначити, що фізичне насильство, як правило, не є єдиним типом насильства. За даними Петербурзького жіночого кризового психологічного центру, фізичне насильство супроводжується образами й погрозами на адресу жертв (97%), а в ситуаціях домашнього насильства також сексуальним тиском (31%) та економічним насильством (28%).
2. Сексуальне насильство: постійне сексуальне тиск, примус до статевих відносин за допомогою сили, погроз чи шантажу (згвалтування; примус до статевих стосунків у неприйнятною для жінки форм; примус до статевих стосунків у присутності інших людей; примус до статевих стосунків з дітьми або третіми особам; фізична примус до сексу або заподіяння болю і шкоди здоров'ю жертви вигляді дій сексуального характеру, тощо).Незважаючи на те, що сексуальне насильство дуже часто присутній в ситуації насильства в сім'ї, згвалтування в шлюбі все ще залишається злочином, який багато хто не просто не хочуть помічати, але відмовляють йому в праві на існування. Проблема тут криється в соціальних стереотипах: в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, шлюб найчастіше розцінюється як наділення чоловіків безумовним правом на сексуальні відносини з дружиною і застосування сили в разі її небажання вступати в сексуальний контакт. Так, згідно з даними дослідження, проведеного в Росії в 2002 році, більшість (60%) чоловіків і половина (50%) жінок вважають, що згвалтування в шлюбі в принципі неможливо 2. Між тим, згідно з дослідженнями, проведеними Американської медичної асоціацією в 1990-х роках, від 30 до 46 відсотків жінок, що страждають від сімейного насильства, зазнавали й сексуальному насильству з боку чоловіка або партнера.Про поширеність сексуального насильства в шлюбі говорять і російські дані. За результатами дослідження, проведеного в Росії в 1996 році, з'ясувалося, що приблизно кожну четверту російську жінку чоловіки іноді або часто примушують до сексуальних відносин проти їх волі. Ігнорування цього злочину самим безпосереднім чином позначається на здоров'ї жінок. Жінки, що не володіють сексуальної автономією (тобто незалежністю в прийнятті рішень щодо їх сексуального життя і репродуктивного здоров'я), часто не можуть відмовитися від небажаного сексуального контакту або скористатися засобами контрацепції, і, таким чином, виникає ризик небажаної вагітності.
3. Психологічне насильство: вербальні образи; шантаж; акти насильства по відношенню до дітей або іншим особам для встановлення контролю над партнером; загрози насильства по відношенню до себе, жертві або іншим особам; залякування за допомогою насильства по відношенню до домашніх тварин або руйнування предметів власності; переслідування; контроль над діяльністю жертви; контроль над колом спілкування жертви; контроль над доступом жертви до різних ресурсів (отримання соціальної та медичної допомоги, медикаментів, автотранспорту, спілкуванню з друзями, отриманню освіти, праці тощо); емоційне насильство; примус жертви до виконання таких, що принижують її дій; контроль над розпорядком дня жертви і т.п.Дуже важливим аспектом прояву насильства є ізоляція жертви кривдником. Це виражається в тому, що він поступово руйнує її соціальне оточення і контакти, починаючи з батьківської сім'ї. Це відбувається не відразу, не очевидно, а шляхом поступових маніпуляцій, наприклад, починаючи з висловлювань „твої батьки мене не приймають” або „твоя подруга кокетує зі мною”, і вона, довіряючи йому і бажаючи зберегти свої відносини з ним, швидше за перерве контакти зі своїми близькими, ніж поставить під сумнів його слова. Це також підтримується громадською думкою, коли подруги в багатьох журналах описуються як якісь хижачки, які тільки й думають про те, щоб відбити чоловіка у найближчої подруги. А теща і свекруха - улюблені персонажі в анекдотах, що також відображає далеко не позитивне ставлення. Все це побічно підтримує й уявлення про ситуацію самими постраждалими, яким досить важко оцінити реальність, в якій вони живуть, в результаті чого жінки самі не намагаються шукати підтримки зовні, виникає ізоляція, і кривдник стає єдиним дзеркалом для потерпілої, і це дзеркало - криве.Психологічне насильство також є найбільш поширеним і присутній практично у всіх випадках насильства в сім'ї. Періодичну насильство веде до значних психологічним страждань, посттравматичний стрес, депресії, неминущому почуттю страху, а іноді й до більш серйозних наслідків, - наприклад, до спроб самогубства. Згідно з даними дослідження, проведеного в нашій країні, більше 70 відсотків опитаних українських жінок відчувають при спілкуванні з чоловіком почуття психологічного дискомфорту різного роду (такі як напруга, тривога, невпевненість у собі, безсилля та ін.) При цьому кожна п'ята жінка при спілкуванні з чоловіком відчуває безвихідь, кожна сьома - страх.Результатом даного виду насильства також можуть стати загострення хронічних захворювань. Багато практичних психотерапевти, які працюють з постраждалими в результаті насильства жінками, вважають, що психологічні наслідки домашнього насильства набагато серйозніше, ніж переживання з приводу агресії з боку, наприклад, хуліганського нападу на вулиці.
4. Економічне насильство: відмова в утриманні дітей; приховування доходів; трата сімейних грошей; самостійне прийняття більшості фінансових рішень - це, наприклад, може виявлятися в тому, що при покупці продуктів не враховуються потреби дітей або дружини, і в результаті діти можуть не отримувати необхідне для їх віку харчування; дружина, здійснюючи покупки, повинна звітувати чеками, і т.п.За результатами проведеного І. Горшкової та І. Шуригіна дослідження „Насильство над жінками в сучасних російських сім'ях”,більшість російських жінок стикаються з наступними видами економічного насильства:дружини змушені регулярно (часто або час від часу) просити гроші у чоловіка (30%), кожній десятій жінці доводиться це робити постійно;дружини повинні звітувати перед чоловіком у всіх або у більшій частині зроблених витрат (14%);у кожній п'ятій (21%) родині чоловік завжди має гроші, які він може витратити на себе і так, як вважає за потрібне, а дружина таких грошей або взагалі не має, або має не завжди. Кожна четверта (26%) жінка стикалася в своєму житті хоча б з однією з наступних форм економічного тиску (загроз / заборон / образ, а також зневажливою мінімізації трудової активності дружини) з боку чоловіка: говорив, що робота дружини нікому не потрібна, від неї на роботі ніякого толку, вона ходить на роботу тільки пити чай і ін - 14%; не давав грошей чи погрожував, що не дасть із-за „поганої” поведінки дружини - 11%; забороняв дружині вчитися, працювати, робити кар'єру -10%; виганяв дружину з дому - 10%; погрожував, що вижене з дому, залишить „без копійки”, не буде платити аліменти - 10%.Економічне насильство з боку чоловіка особливо сильно в ситуації, коли у безробіття в Україні– жіноче обличчя. Так, у 2001 році відсоток жінок, зареєстрованих як безробітні, склав тільки в Київі більше 65%. Економічна залежність робить жінку особливо вразливою і підвищує ймовірність домашнього насильства.З іншого боку, навіть працюють і заробляють більше за чоловіка жінки стають жертвами насильства. Дуже часто в практиці роботи кризових центрів зустрічаються випадки, коли чоловік розпоряджається усіма грошима, виділяючи дружині мізерну суму на продукти.Часто чоловік повністю забирає і зарплату дружини. При цьому жінки, відчуваючи почуття провини, оскільки це нетрадиційно для жінки отримувати більше за чоловіка і почуття жалості, так як він себе „не реалізував” як годувальник, теж не відразу можуть зрозуміти, що потрапили в ситуацію домашнього насильства.
5. Використання дітей для встановлення контролю над дорослою жертвою: фізичне або сексуальне насильство над дітьми; використання дітей як заручників; примус дітей до скоєння фізичного та психологічного насильства над дорослою жертвою; боротьба за батьківські права з використанням маніпуляції над дітьми та загроз; використання відвідування дітей для контролю над дорослою жертвою; закиди, що виражаються в таких словах як „ти погана мати, так як хочеш працювати”, і т.п.Діти, які є свідками домашнього насильства, схильні до підвищеного ризику придбання таких емоційних і поведінкових проблем яктривожність, депресія, погана успішність у школі, низька самооцінка, нічні кошмари, фізичну втому. Такі діти також мають схильність до агресивної поведінки в дитинстві та підлітковому віці.Діти, які є свідками насильства в батьківських стосунках, часто набувають ті ж самі психологічні проблеми, що й діти, які зазнають насильства. Результати досліджень, проведених в США, показали, що в сім'ях, де жінки піддаються насильству з боку чоловіків, діти також стають об'єктами насильства (від 30% до 60% сімей). Ці дані підтверджуються і російськими дослідженням. Реакції дітей на насильство різняться в залежності від їх віку, статі та соціальної підтримки, яка їм надається, але ті діти, які є і свідками, і об'єктами насильства, мають найбільш серйозні поведінкові проблеми.
Практично всі дослідники, що працюють з проблемою сімейного насильства, відзначають, що існує цикл насильства. Вперше дана теорія з'явилася у відомій книзі „Бити жінку” американської дослідниці і видного фахівця з проблеми сімейного насильства Лінор Уокер, яка в ході практичної роботи з постраждалими виявила циклічність інцидентів насильства. Її теорія була підтверджена і в рамках роботи вітчизняних кризових центрів. Хоча, звичайно, ця теорія не може бути використана як універсальний шаблон для оцінки всіх випадків насильства, але в більшості випадків вона цілком застосовна.
Дана теорія полягає в тому, що в цілому ситуація домашнього насильства розвивається циклічно, складаючись з трьох наступних один за одним фаз. Рецидиви тут просто неминучі. Повторення знову і знову актів насильства по відношенню до близьких немов запрограмовано заздалегідь і випливає з логіки динамічного розвитку насильницької ситуації. Контексти, на тлі яких розгортається домашній терор, можуть широко варіюватися, але динаміка завжди одна й та ж.
Фаза перша: напруга. Перша фаза характеризується окремими спалахами образ, які можуть бути вербальними і / або емоційними.При цьому вони дещо відрізняються за інтенсивністю від звичних і очікуваних від партнера.
Жінки зазвичай можуть реагувати спокійно, намагаючись розрядити обстановку, або можуть намагатися захистити своє положення в сім'ї або в цих відносинах за допомогою відповідної реакції. У той же самий час обидва партнери можуть спробувати виправдати поведінку кривдника, шукаючи пояснення його зривів в стресах через роботу, грошей і т.д.
Тривалість по часу цієї фази зростання напруги широко варіюється для різних відносин. Для одних проміжком між фактичними випадками насильства можуть бути дні і тижні, а для інших - роки. Однак зі зростанням напруги здібності жінки до регулювання ситуації, до балансуванню і конформізму можуть ставати все менш ефективними. Саме на цій стадії жінка найбільш часто намагається знайти підтримку і допомогу, спочатку у своїх близьких, а потім і з боку. На цій стадії жінки зазвичай звертаються за допомогою в кризові центри.