Головні напрями стратифікаційних процесів сучасної України
Соціологія визнає два типи соціальної структури, які визначають сильне та слабке суспільство.
Сильне суспільство – це суспільство стабільної й міцної соціальної структури, де домінують органічна солідарність різних груп, відносно низька диференціація прибутків, значні можливості індивідуальної мобільності, де існує усталена шкала престижу професій.
Слабке суспільство – це суспільство розмитої диференціації між групами, відсутня єдина і стабільна шкала престижу професій, це суспільство нестійких соціальних спільностей з переважно конфліктними зв’язками між ними, тому відсутня солідарність. Це суспільство високої диференціації у прибутках, масової спадної соціальної мобільності, знедолення основної маси населення.
До такого слабкого суспільства належить сучасна Україна перехідного періоду. Саме перехідний період суспільства, руйнування старого суспільства й створення нового, зумовлює такі головні напрями стратифікації в Україні:
1) має місце процес демократизації та лібералізації соціальної структури, з’являються різні соціальні групи, існує вільний вибір місця проживання, права власності тощо;
2) паралельно існують дві різні соціальні структури: стара (робітничий клас, селянство, інтелігенція), яка теж змінилась, та нова, що породжена ринковою економікою, – підприємці, банкіри, фермери, особи вільних професій, безробітні, бомжі, групи протиправної поведінки;
3) в силу цих обставин, соціальна структура є надмірно атомізована, строката і мозаїчна, суспільство дуже розпорошене;
4) різко змінилися визначальні чинники соціального статусу індивідів, домінує лише економічний критерій самоідентифікації соціального статусу, роль інших критеріїв – освіти, кваліфікації, престижу – значно знижена. Це явище є типовим для бідних країн;
5) відсутність солідарності в країні привела до розшарування населення на групи з діаметрально протилежними інтересами: багаті – бідні, вищі – нижчі. Прибутки 10% найбагатших людей України у 20 разів перевищують прибутки 10% найбіднішого українського населення (а вже восьмикратний розрив у доходах є соціально небезпечним);
6) з’явилася страта багатих, які набули багатство за дуже короткий строк і за рахунок поєднання носіїв капіталу і бюрократії та формування фінансово-промислових груп;
7) сформувалася страта бідних як наслідок спадної мобільності більшості населення. Бідність – це неможливість через брак коштів підтримувати нормальний і звичний для цього суспільства спосіб життя. Специфіка бідності в Україні: у загальній структурі всіх витрат дуже висока частка витрат на харчування (понад 60% від усіх витрат); низький рівень життя населення загалом; висока питома вага тих, хто вважає себе бідним (понад 65% населення); поширення бідності серед населення, що працює (головна причина масової міграції найбільш працездатного населення за кордон); масова участь у роботах на присадибних ділянках з метою виживання;
8) кількість середнього класу, основи будь-якого суспільства ринкової економіки, незначна, а за якістю це клас, що формується не від реального виробництва, а переважно від обслуговування багатих. Тому він реально не може бути стабілізуючим фактором суспільства;
9) посилення спадної соціальної мобільності призвело до маргіналізації суспільства. Маргінал – людина, яка перебуває між двома культурами, на перетині шляхів, не вливаючись у жодну з культур. Маргіналу властиві невизначеність соціального статусу, конфліктність, амбівалентність поведінки, постійний психологічний дискомфорт. Це вибуховий матеріал для створення соціальних конфліктів.
Подальший розвиток ринкових відносин у країні приведе до нових соціальних змін.