Соціалізація – процес формування особистості. Соціальна адаптація та інтеріоризація
Цілісний процес формування особистості називають соціалізацією. Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство через різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
У процесі соціалізації задіяне все оточення індивіда: сім’я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, знайомі та колеги, засоби масової інформації, соціальні події тощо. Соціалізація – це не короткотривалий процес, а такий, який відбувається протягом усього життя людини. Це зумовлено тим, що умови життя, оточення індивіда, його власний соціальний досвід постійно змінюються, внаслідок чого зазнають змін соціальні риси й соціальні дії особистості.
Головними якісними складовими соціалізації є соціальна адаптація та інтеріоризація.
Соціальна адаптація – це процес пристосування до соціального середовища. Соціальна адаптація більш характерна для дітей, які в першу чергу намагаються копіювати й наслідувати поведінку дорослих та друзів. Але ситуації необхідності адаптації виникають і в дорослому житті (зміна міста навчання, проживання, роботи, військової служби, зміна соціальних статусів та ролей). Інтеріоризація – формування внутрішнього світу людини, внаслідок чого проявляється індивідуальність особистості. Інтеріоризація відіграє головну роль для соціалізації молоді й соціально зрілих людей, оскільки її наслідком має бути формування внутрішнього «Я» особистості. Однак основи інтеріоризації у вигляді певних культурних цінностей та норм повинні закладатися ще з дитинства. Таким чином, соціальна адаптація й інтеріоризація – це не окремі етапи чи пункти плану соціалізації, а саме якісні складові, що перетинаються впродовж цілого життя людини.
Соціальні статуси і соціальні ролі особистості
Механізми входження особистості у соціальне життя стають більш зрозумілими через з’ясування понять«соціальний статус»і«соціальна роль».
Соціальний статус – це позиція особистості у соціальній системі, яка зумовлена перш за все її приналежністю до певної соціальної групи чи спільноти. Найчастіше соціальний статус визначають за професією чи посадою (шахтар, учитель, директор фірми, начальник цеху тощо). Однак соціальний статус такими позиціями не вичерпується, бо охоплює значно більш широке коло соціальної діяльності особи – кваліфікацію, освіту, характер праці, посаду, матеріальний стан, партійну приналежність, ділові зв’язки, релігійність, національність, вік, сімейний стан і т. ін. Усі ці позиції становлять, за визначенням Р. Мертона, так званий «статусний набір». Статуси поділяють на приписані, або одержані незалежно від самої людини (раса, стать, вік, національність), та досягнуті, або надбані власними зусиллями особи (професія, сімейний стан, науковий ступінь, політична прихильність, чемпіонський титул тощо).
Соціальна роль – це типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом, або діяльність, що відбувається у межах соціального статусу. Так, навчання – соціальна роль студента, піклування про дітей – соціальна роль матері, керівництво певним підрозділом чи колективом – соціальна роль начальника, тренування – соціальна роль спортсмена. Головна складність полягає в тому, що одна людина виконує не одну, а декілька десятків соціальних ролей (як постійних, так і тимчасових) – громадянина, посадовця, батька, чоловіка, споживача, клієнта, пацієнта, водія, пішохода, спортсмена, вболівальника, дачника, колекціонера й ін. Усе це становить, за Мертоном, «рольовий набір». Кожна з ролей характеризується різним рівнем емоційності, масштабом виконання, ступенем формалізації, характером та скерованістю мотивів.