Показники й методи виміру продуктивності праці
Підпродуктивністю праці слід розуміти його ефективність, плодотворність, тобто здатність конкретної праці провадити в одиницю робочого часу певна кількість продукції. Ріст продуктивності праці є основним економічним законом суспільства. Ріст продуктивності праці забезпечує збільшення валового національного продукту, національного доходу і є одним з визначальних факторів росту добробуту суспільства.
Слід розрізняти продуктивність суспільногой продуктивність індивідуальної праці.
Продуктивність суспільної праці характеризується повними витратами робочого часу на проведення продукції, включаючи як час живої праці, так і витрати минулої праці, упредметненого у використаних засобах виробництва.
Продуктивність індивідуальної праці відображає витрати робочого часу на виготовлення продукції тільки живої праці.
Показниками продуктивності праці є вироблення продукції в одиницю робочого часу, і зворотний показник – трудомісткість одиниці продукції.У якості одиниці робочого часу можуть застосуються: годинник, дні,місяці. З укрупненням одиниці робочого часу в розрахунки продуктивності праці будуть увімкнуться внутрішньозмінні втрати робочого часу, простої. Тому найбільш точним вимірником продуктивності праці є середньогодинна продуктивність.
У статистичній звітності підприємств вироблення визначається відношенням кількості зробленої продукції на один середньосписочного працівника ПВП або робітника.
Трудомісткість характеризує витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.
Основна вимога до методів виміру продуктивності праці укладається в тому, що вони повинні забезпечити об'єктивність у вимірі продуктивності праці й бути вільними від впливу факторів, що спотворюють, ринково – кон'юнктурного характеру. Уся різноманітність методів виміру продуктивності праці визначається способами виміру результатів праці, тобто обсягів зробленої продукції. Слід розрізняти наступні методи виміру продуктивності праці:
натуральний;
умовно-натуральний;
трудовий;
вартісної.
Натуральний метод заснований на вимірі обсягів продукції, що випускається, у фізичних одиницях. Недоліки методу - не враховує відмінностей у трудомісткості продукції, що випускається, не відображає якість продукції, а так само рівень інтенсивності праці. Область застосування: окремі ділянки, а також цеху, що випускають однорідну по трудомісткості продукцію.
Умовно – натуральний метод дозволяє усунути відмінності в трудомісткості, що випускається продукції на основі використання перекладних коефіцієнтів труднощі.
Недоліки методу: не враховує якість продукції, що випускається. Область застосування: у цехах, що випускають різнорідну по трудомісткості продукцію.
Трудовий метод заснований на вимірі обсягів випуску різнорідної продукції в нормованому годиннику витрат робочого часу
,
де 
- витрати робочого часу в нормо – годиннику на проведення одиниці продукції i-ого виду.
Недоліки методу: динамічність норм, що вимагає їхнього постійного коректування. Область застосування: цеху машинобудівного комплексу.
Вартісної метод дозволяє охопити всю продукцію, а також послуги й роботи промислового характеру.
При застосуванні вартісних показників ураховуються не тільки витрати живої праці, але й витрати минулої праці, упредметненого у використаних засобах виробництва, що спотворює об'єктивну оцінку продуктивності праці.
З метою усунення відзначеного недоліку, для виміру продуктивності праці рекомендується використовувати показник доданої вартості.
де ДС – додана вартість;
М - матеріальні витрати;
Чіл-година – витрати робочого часу на виготовлення продукції в людино-годинах.
При дослідженні динаміки продуктивності праці необхідно враховувати темпи зміни цін на продукцію.
У цей час відсутній метод виміру продуктивності праці, позбавлений яких – або недоліків. Вибір конкретного методу буде визначатися об'єктом виміру продуктивності праці (підприємство, цех, ділянка, робоче місце), а також галузевими особливостями підприємства.