Засади (принципи) досудового провадження. 1 страница
2.2.2. Засади (принципи) судового розгляду і перегляду антикримінальної справи.
2.2.3. Засади (принципи) виконання судового рішення:
2.2.4. Засади (принципи) із міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні.
У даному випадку запропоновано доктринальне бачення класифікації засад (принципів) антикримінального судочинства, що не у повній міри може відображати існуюче законодавче відображення цих принципів. Зокрема, поки-що немає конституційних принципів міжнародного співробітництва в антикримінальному судочинстві, які невідокремлені й у розділі ІХ «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження» КПК України, тоді як базисним принципам вітчизняного антикримінального судочинства виділена гл. 2 «Засади кримінального провадження» КПК України.
Питання 3. Засади (принципи) антикримінального судочинства за Конституцією України
В основному конституційні засади (принципи) антикримінального судочинства викладені у ст. 129 Конституції України, зокрема, таким чином:
1. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
2. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
3. Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.
4. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій [1].
З перелічених конституційних засад (принципів) необґрунтованими виглядають наступні.
Змагальність сторін.Цей принцип, передбачений п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України [1], дубльований статею 22 «Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості» КПК України [3] і підтриманий багатьма авторами: Є. Г. Коваленко [7, с. 50], О. П. Кучинська [8, с. 32-33], М. М. Михеєнко [186, с. 232-233], В. М. Тертишник [10, с. 51], О. Г. Яновська [13, с. 42-43] та ін., коли В Т. Маляренко навіть в докторській дисертації «Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія, практика» наполягав на тому, що змагальна форма є найбільш придатною для сучасного вітчизняного кримінального процесу [5, с. 12], виглядає необґрунтованим щодо кожного з видів судочинства, але особливо щодо антикримінального судочинства.
Будь-яке змагання обумовлює наявність переможця та переможеного, а в антикримінальному судочинстві, де вирішується доля двох протилежних суб’єктів, – потерпілого та переслідуваного, не повинно бути переможців та переможених. Усі суб’єкти антикримінального судочинства мають прагнути однієї мети – встановити істину і на цій основі правильно вирішити справу, щоб і переслідуваний отримав рівно стільки, скільки заслуговує, й щоб права, свободи, інтереси та обов’язки потерпілого були належним чином відновлені. І якщо припустити, що істину по кожній справі встановити неможливо, то треба тоді й прямо говорити, що певні антикримінальні справи вирішуються на припущеннях, а не на доведених обставинах справи. Тому в антикримінальному судочинстві замість принципу змагальності має бути принцип встановлення істини у справі і рівні права та обов’язки особистісних джерел, коли й переслідуваний, свідок та потерпілий мають нести однакову антикримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань та адміністративну відповідальність за ухилення від явки в антиделіктні органи. Тільки тоді можна якось гарантувати отримання від особистісних джерел правдивих відомостей, коли неправдиві відомості (про що особистісне джерел знає чи повинне було знати на момент отримання) треба відрізняти від неадекватних.
Судочинство може провадитися й судом присяжних. Участь у кримінальному провадженні присяжних, участь яких передбачена § 2 «Провадження в суді присяжних» гл. 30 «Особливі порядки провадження в суді першої інстанції» КПК України [3], а також інших непрофесійних суддів – народних засідателів, які передбачалися ч. 3 ст. 17 «Колегіальний і одноособовий розгляд справ» КПК 1960 р. [2] , виглядає недостатньо виваженим. І тут справа не стільки у тому, що «для запровадження в антикримінальне судочинство України «інституту присяжних в сучасних умовах суду достатніх підстав немає» [5], скільки у наслідок суттєвого порушення інститутом присяжних чи народних засідателів такого базисного принципу кримінального провадження, як професійність (набуття через вузівське навчання багатовікового досвіду: знань і навиків) винесення судового рішення про винуватість чи невинуватість особи.
Ще менш професійною та такою, що порушує конституційний принцип визнання особи винною у скоєнні злочину не інакше як на основі обвинувального вироку [125], виглядає і процедура визнання особи винною та призначення їй покарання у контексті положень гл. 35 «Кримінальне провадження на підставі угод» КПК України [3], коли згідно ст. 469, 472 та ін. КПК України [3] винуватість особи та призначення їй певного покарання визначається угодою між підсудним та потерпілим про примирення або угодою між прокурором і переслідуваним про визнання винуватості. Невиконання такої угоди ст. 389-1 КК України загалі визнає суспільно небезпечним діянням [4].
Поряд з даним систематизованим викладом конституційних засад (принципів) судочинства взагалі, але перш за все антикримінального судочинства, багато й інших норм Основного закону (див. лекція 2 з курсу антикримінального судочинства, питання 3) містить в собі такого роду засади (принципи), поміж яких варто виділити, перш за все, такі:
Стаття 22 Конституції України
(3) При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 56 Конституції України
(1) Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 57 Конституції України
(1) Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
(2) Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
(3) Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Дана стаття Основного закону явно суперечить ч. 2 ст. 68 Конституції України, згідно якої незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Стаття 58 Конституції України
(1)Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
(2) Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Стаття 59 Конституції України
(1) Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
(2) Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Стаття 60 Конституції України
(1) Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
(2) За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 61 Конституції України
(1) Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
(2) Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Стаття 62 Конституції України
(1) Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
(2) Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
(3) Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
(4) У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63 Конституції України
(1) Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
(2) Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
(3) Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Питання 4. Засади (принципи) антикримінального судочинства за КПК України
Засадам кримінального провадження виділена гл. 2 КПК України [3], в якій вони регламентуються детально, в основному відображають відповідні конституційні засади, але й містять інші засади (принципи) власне антикримінального судочинства і представлені наступним чином.
Стаття 7 «Загальні засади кримінального провадження» КПК України
1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
Стаття 8 «Верховенство права» КПК України
(1) Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
(2) Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Частина 1 даної статті побудована на чинній недостатньо досконалій редакції ст. 3 Конституції України:
(1) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
(2) Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1].
Головний обов’язок держави, зміст і спрямованість діяльності державних органів, у т. ч. й антиделіктних органів, які мають користуватися нормами КПК України, Т. О. Коросташова достатньо виважено уточнює, як «визнання, забезпечення та відновлення прав (можливості скористатися певним результатом суспільного розвитку), свобод (акцент уваги на альтернативності певного права), інтересів (можливості використати в своїх цілях право чи обов’язок іншої фізичної або юридичної особи чи держави) та обов’язку (необхідності виконати певний припис держави) фізичної чи юридичної особи або держави», що й має бути основою для відповідного удосконалення й даного принципу антикримінального судочинства із верховенства права
Принципу верховенства права, а також вимогам п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України із забезпечення принципу рівності всіх суб’єктів антикримінального судочинства [1], що впроваджено у КПК України п. 3 ч. 1 ст. 7 «Загальні засади кримінального провадження» КПК України і ст.10 «Рівність перед законом і судом КПК України», суперечать положення гл. 37 «Кримінальне провадження щодо окремих категорій осіб» КПК України [3], які фактично розширюють права, свободи та інтереси окремих категорій переслідуваних, що логічно відповідним чином звужує правовий статус осіб, які потерпілі від суспільно небезпечних діянь вказаних переслідуваних.
Стаття 9 «Законність» КПК України
(1) Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
(2) Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
(3) Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
(4) У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.
(5) Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
(6) У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Стаття 10 «Рівність перед законом і судом КПК України»
(1) Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
(2) У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.
Стаття 11 «Повага до людської гідності» КПК України
(1) Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.
(2) Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
(3) Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.
Стаття 12 «Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність» КПК України
(1) Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
(2) Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.
(3) Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.
(4) Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.
(4) Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Стаття 13 «Недоторканність житла чи іншого володіння особи» КПК України
1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 14 «Таємниця спілкування» КПК України
1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.
1. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.
3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.
Стаття 15 «Невтручання у приватне життя КПК України»
1. Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя.
2. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.
4. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов’язаний запобігати розголошенню такої інформації.
Стаття 16 «Недоторканність права власності КПК України»
1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.
Стаття 17 «Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини» КПК України
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Стаття 18 «Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї» КПК України
1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.
2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.
3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.
Стаття 19. Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення КПК України
1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.
2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.
Стаття 20 «Забезпечення права на захист» КПК України
1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.
4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.
Стаття 21 «Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень» КПК України
1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.
Стаття 22 «Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості КПК України»
1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Стаття 23 «Безпосередність дослідження показань, речей і документів КПК України»
1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Стаття 24 «Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності» КПК України
1. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Стаття 25 «Публічність» КПК України
1. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Стаття 26 «Диспозитивність» КПК України
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Стаття 27 «Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами» КПК України
1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
2. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.