Готельна справа в ХІХ-першій половині ХХ ст

Історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами. Історія ж подорожування сягає своїм корінням ще часів античності - мандрівки здійснювалися з різною мстою та на­мірами (торгівлі, завоювань, відвідування святих місць і храмів, олімпійських ігор тощо). Найдавніші згадки про місця для розмі­щення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародав­нього Єгипту. За три тисячі років до нашої ери стародавні єгиптя­ни вже плавали Нілом, перевозячи величезні брили, з яких буду­вали піраміди. В часи Римської імперії, за 200 років до н.е., рим­ляни активно подорожували кораблями, кіньми, завойовуючи чужі землі. Багаті римляни любили подорожувати, особливо до Єгипту та Греції, де їх приваблювали морські курорти і місця поклоніння. Римських туристів цікавили історія та релігія, вони відвідували грецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами, до місць, де жив великий Сократ. Відомо, що вони вирушали до Єгипту, як і сучасні туристи, щоб побачити піраміди.

У середні віки мільйони людей також подорожували. Релігійні переконання спонукали їх (як і сьогодні) долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима. Тому можна стверджувати, що саме церкві належить ідея створення перших готельних ланцюгів. Монастирі приймали і розміщували в себе мандрівників-прочан.

Своєрідним туризмом можна вважати і хрестові походи, під час яких десятки тисяч європейців відвідали Середній Схід. Ці події, попри негативні моменти (руйнування святинь, численні людські жертви), все ж сприяли як відродженню торгівлі, так і готельній справі та подорожам.

Отже, ретроспективний аналіз розвитку готельного господарс­тва дозволяє виділити кілька періодів цього процесу:

До І періоду суспільного розвитку відносять згадки про перші підприємства індустрії гостинності - таверни. Їх можна знайти в манускриптах епохи античності. В ті далекі часи Єгипет вважався не тільки місцем зосередження пам'яток культури (про що свідчать написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності), але й лікувальним курортом. Це призводило до спо­рудження наметових містечок, павільйонів, різноманітних буді­вель і споруд для мандрівників, а також організації їхнього харчу­вання та побутового обслуговування.

В сучасному значенні слова готелі стали відомими ще за гоме­рівських часів. Розміщувалися вони поблизу місць, де відбувалися громадські святкування, численних храмів та інших культових і курортних споруд.

Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а також торговців та ремісників (тобто як споживачів, так і постачальників товарів і послуг) з усієї Стародавньої Греції. В околицях Олімпу бу­дувалися споруди для проживання в них атлетів, а також для органі­зації найрізноманітніших побутових послуг. Притулок у готелі нада­вався всім - і бідному, й багатому, і простолюдину, і знатному.

Результати розкопок на півдні Іраку підтверджують, що вже тоді, в V тисячолітті до н.е., існували ханни - місця для тимчасо­вого притулку людей. У законодавчих актах Кодексу вавилонсько­го царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.) зустрічаються пра­вові норми, які свідчать про достатньо високий розвиток готель­ної справи того часу. Із цих згадок зрозуміло, що таверни були важливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча в них і були кімнати для розміщення мандрівників, здебільшого основне призначення таверн полягало в наданні послуг харчуван­ня, і вони мали сумнівну репутацію будинків розпусти.

Розвиток торгівлі та пов'язані з нею тривалі подорожі потре­бували організації не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставина зумовила появу підприємств іншого типу - заїжджих дворів. Найдавніший заїжджий двір, що згадується в писемних джерелах, знаходився на острові Крит (датується -1500 р. до н.е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з'явилися значно пізніше. Так, у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі Бога зці­лення) був готель на 160 кімнат із прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.

Після падіння Римської імперії інтерес сфери послуг гостин­ності змістився з обслуговування мандрівників на відвідувачів інших категорій. Якщо люди й подорожували, то здебільшого ці подорожі були пов'язані або з королівським двором, або з церк­вою. Поступово форми готельного обслуговування розвивалися і вдосконалювалися.

II період розвитку готельного господарства характеризує Се­редньовіччя. У середні віки на розвиток підприємств гостинності величезний вплив мали релігійні традиції. Масові поїздки купців, підмайстрів, духовенства, а також численних пілігримів і прочан формують новий напрямок у видах надання притулку. Церква зобов'язувала монастирі гостинно приймати прочан, організову­вати для них ночівлю, надавати харчування. Так звані «будинки для прочан» можна схарактеризувати як різновид готелів, що утримувалися релігійними орденами і надавали всім безкоштов­ний притулок заради любові до ближнього. Умови проживання залишались досить примітивними, а управляли ними рами, що прислуговували священикам і настоятелям храмів.

Значний розвиток готельної справи в Європі спостерігається тільки з VІІІ-ІХ ст. після того, як Карл Великий (768-814 рр.) видав едикт, яким зобов'язав монастирі та церкви утримувати «госпиції» - будинки, що надавали подорожнім і прочанам ночівлю, харчуван­ня, відпочинок, лікувальні процедури, ванну. Тарифів на кімнати не було, але завжди сподівалися на якісь пожертви. Найбільшого поширення «госпиції» набули в Швейцарії, яка завдяки старим традиціям і сьогодні вважається найавторитетнішою у сфері готе­льного господарства та готельних послуг.

Поступово безкоштовний притулок перетворився в спеціальні підприємства, розраховані на отримання прибутку. Ці установи зі зростанням вимог з боку мандрівників і з технічним прогресом, який відбувався одночасно, набували нових і різнобічних форм, перетворюючись на готельні підприємства, схожі до сучасних.

III період розвитку готельного господарства припадає на Новий час (XVI ст. - початок XX ст.), оскільки характеризує етап станов­лення раннього капіталізму. Саме тоді відбувався інтенсивний розви­ток готельної справи. Концентрація виробництва в містах, пошуки вигідних ринків збуту продукції, встановлення міжнародних зв'язків сприяли міграції значної частини населення. Завдяки цьому різко зросла кількість готелів у багатьох країнах світу.

На зміну скромним пансіонам і «кімнатам для гостей» у будин­ках священнослужителів, монастирях і релігійних місцях відкрили­ся перші комфортабельні готелі. Один із перших готелів в Європі, «Готель Генріха IV», був збудований у м. Нанті в 1788 році. У ньо­му налічувалось 60 ліжко-місць і він вважався кращим у Європі.

У 1801 р. в Німеччині був відкритий першокласний готель «Бадише-Хоф» у Баден-Бадені, у 1812 році в центральній Швейцарії почав діяти готель «Риги-клес-терли», у 1832 р. - готель у м. Фальхорн, у 1859 р. - «Гранд-отель Швайцер-хоф» у м. Інтерлакені. Збу­дований у 1861 р. готель «Moris» у Парижі вже мав 700 номерів із водою, ліфт і ресторан на 1500 місць. Разом із відкриттям упоряд­кованих готелів і розкішних ресторанів до послуг клієнтів були створені й нові розважальні заклади: нічні клуби, кабаре тощо.

Першим американським готелем, розміщеним у спеціально збудованій для нього будівлі, був відкритий 1794 року в Нью-Йорку 73-кімнатний «City Hotel». До того часу під готелі присто­совували здебільшого житлові будинки. Це стало поштовхом для будівництва таких закладів у Бостоні («Exchange Coffee House»), Балтиморі {«City Hotel»), Філадельфії («Mansion»). Першим бага­топоверховим готелем (хмарочосом) став нью-йоркський готель «Adelphi», що мав аж 6 поверхів.

Період (сучасний) пов'язаний із бурхливим розвитком різ­них засобів транспорту, особливо автомобільного та авіаційного, пожвавленням міжнародної торгівлі і культурних зв'язків між країнами й подальшим розвитком туризму.

Після Другої світової війни готельне господарство розвинених країн перетворилось на значну галузь - «готельну індустрію» зі своїми інститутами, послугами, виробничим циклом, методами ор­ганізації і управління виробництвом, що для багатьох країн стало реальним джерелом доходів та отримання іноземної валюти.