Фінансування санації підприємства за рахунок коштів власників
У відновленні платоспроможності неспроможного підприємства найбільш зацікавлені його власники, бо саме вони повинні фінансувати санаційні заходи.
Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:
· збільшення статутного фонду;
· надання позик;
· цільові внески на безповоротній основі.
Звичайно, найчастіше застосовують першу форму.
У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (врівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.
Збільшення статутного капіталу підприємства переслідує цілі:
а) мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
б) збільшення частки капіталу, яка спрямована на підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;
в) поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства;
г) акумуляція фінансового капіталу шляхом придбання корпоративних прав інших підприємств (агресивна політика).
Для збільшення статутного фонду використовують три способи:
1) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;
2) збільшення номінальної вартості акцій;
3) обмін облігацій на акції.
При збільшенні кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд підприємства зростає за рахунок трьох джерел:
· додаткових вкладень власників;
· реінвестиції прибутку (дивідендів);
· індексації основних фондів.
Етапи збільшення статутного капіталу підприємства:
1) прийняття зборами акціонерів рішення про збільшення статутного капіталу;
2) вибір андерайтера – фінансового посередника в розміщенні акцій;
3) реєстрація інформації про емісію акцій (також визначення їх курсу та строку розміщення);
4) початок передплати акцій (розміщення серед старих акціонерів);
5) біржова торгівля акціями;
6) складання та реєстрація звіту про наслідки емісії акцій, внесення змін до статуту.
Коли йдеться про збільшення статутного фонду підприємства, що перебуває у кризі, воно в пошуку потенційних інвесторів може зіткнутися з труднощами, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним ризиком. Тоді з метою компенсації ризикованості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу, а саме:
а) переваги щодо розподілу майбутніх прибутків;
б) переваги під час прийняття управлінських рішень;
в) пільги в разі розподілу ліквідаційної маси тощо.
Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто акції нової емісії розподілятимуться між акціонерами, то це продемонструє високий рівень довіри до підприємства з боку його власників і може відіграти вирішальну роль у розв'язанні фінансових проблем із кредиторами.
З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їх номінальна вартість, а з економічного - номінальна вартість разом із витратами на здійснення емісії.
Витрати, пов'язані з емісією цінних паперів, включаються до складу валових витрат підприємства-емітента.
Щоб стимулювати попит на акції нової емісії, їх максимальна вартість має бути меншою за ринковий курс старих акцій. Отже, верхня межа курсу емісії перебуває на рівні біржового курсу старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним чинником успіху її розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим ближчий він до біржового курсу старих акцій, тим більший обсяг ліквідних засобів залучається на підприємство за заданого обсягу збільшення статутного фонду й одного й того самого збільшення капіталу і тим більшим буде емісійний дохід.
Ажіо або емісійний дохід - це сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).
Ажіо становить різницю між курсом емісії та номінальним курсом акцій. Для підприємства високий курс емісії є вигіднішим, оскільки в такому разі, його власний капітал збільшується значною мірою за рахунок додаткового капіталу, на який не потрібно нараховувати дивіденди.
Але високий курс емісії може призвести до труднощів із поширенням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій впаде нижче від рівня емісії нових. Тоді можна забезпечити ліквідність акцій та підтримку курсу, якщо ці акції масово скуплять великі акціонери (держателі контрольного пакета) або саме підприємство-емітент.
Водночас чим менший курс емісії (чим ближчий він до номінальної вартості) за певного обсягу потреби в капіталі, тим більшим має бути номінальний капітал, а отже, і рівень «розмивання основного капіталу» та знецінення старих акцій, яке доведеться покривати за рахунок переважних прав.
При збільшенні статутного фонду здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, що визначена по раніше випущених акціях. У разі емісії акцій внаслідок збільшення статутного фонду за рахунок реінвестицій чи індексації основних фондів акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно до їхньої частки у статутному фонді відкритого акціонерного товариства на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій.
Якщо відбувається збільшення номінальної вартості корпоративних прав, то у такому разі акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.
Збільшення статутного фонду акціонерного, товариства збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.
У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний капітал збільшується за рахунок:
-додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;
- індексації основних фондів.
Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився зробити це, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції. Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.
У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента цей фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики.
Конвертовані облігації - це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства.
У науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо ефективний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. Конверсійні облігації можуть заохотити інвестора до надання фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції.
Якщо кредитор скуповує цей вид акцій, він:
· добивається для себе відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться нарівні з іншими кредиторами);
· отримує можливості збільшити капітал, які дають звичайні акції.
Підприємства емітують такі облігації тоді, коли ставки на кредитному ринку доволі високі, а курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження. Випуск звичайних акцій за таких обставин є проблематичним.
Проценти за конвертованими облігаціями є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку. Отже, інвестори дають згоду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції.
Оскільки збільшення капіталу в результаті обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та до розмивання прав акціонерів, вони мають такі самі переважні права на купівлю конверсійних облігацій, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визначаються відношенням статутного фонду до загальної номінальної вартості емітованих облігацій.
В оголошенні про емісію конвертованих облігацій (окрім номінального курсу, курсів емісії та викупу) вказуються:
– пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);
– термін конверсії;
– необхідність, порядок та розмір доплат;
– права на придбання акцій.
Коефіцієнт конверсії - це відношення, за яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду.