ТЕМА 1. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
ЗМІСТ
| Вступ | |
| Навчальний посібник з дисципліни | |
| Тема1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави | |
| Тема 2. Система вищої освіти в країнах Європи Тема 3. Основні підходи та етапи формування зони Європейської вищої освіти Тема 4. Основні завдання та принципи формування зони Європейської вищої освіти Тема 5. Європейська кредитно-трансфертна система (ECTS) | |
| Основні джерела |
ВСТУП
Болонська конвенція (1999) визначила пріоритети Зони Європейської вищої освіти в межах до 2010 року. Вона сприяє виробленню європейського бачення у вищій освіті, особливо стосовно розвитку навчальних планів, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки й впровадження наукових підходів. Основна мета – полегшення доступу студентам навчальних закладів до освітніх ресурсів та ринків праці інших країн. Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Суть Болонського процесу полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною Європейської вищої освіти, що ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Хоча варто відзначити деяку суперечливість цього процесу та те, що окремі елітарні вузи Європи відмовилися брати участь у ньому. Конструктивний розвиток демократії залежить від задовільного стану освіти. Освіта перетворилась на сферу гострої конкурентної боротьби, в якій політичні, економічні, культурні й академічні інтереси сплелися в єдине ціле. Основні реформи за рубежем зорієнтовано на поточні й перспективні проблеми суспільства, ефективне використання ресурсів, у тому числі й самих освітніх систем. Відомо, що іноземні студенти приносять США 9 млрд доларів щорічного прибутку . Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає не лише в упровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, а і в поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-технічного середовища . Болонський процес – це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, єдиного європейського наукового і освітнього простору, поліпшення працевлаштування, мобільності громадян на європейському ринку праці, а головне – підняття конкурентоcпроможості європейської вищої школи, а також підвищення ролі європейської вищої освіти і науки в соціальних перетвореннях у світовому вимірі. Процеси міжкультурної комунікації змусили країни-учасниці акцентувати увагу на питанні про підвищення міжнародної конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти, виходячи з того, що життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації зумовлені привабливістю її культури для інших країн. Міжкультурні комунікації потребують зміни розуміння споживання інформації, акцентуючи увагу на її раціональному використанні для гуманістичного розвитку людства в досягненні вищого рівня загальної культури. Підвищується важливість дослідницького навчання і підтримки міждисциплінарних зв’язків у досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості вищої європейської освіти та забезпечення мобільності. Ми мусимо досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій, але ми також потребуємо європейського визнання власних наукових шкіл. Але чи приїжджатимуть до нас на навчання громадяни інших держав і як ми маємо подбати про те, які знання про Україну вони отримають, чи зможе Україна створити їм відповідні умови для реалізації їхніх планів, щоб з українським дипломом вони змогли працювати поряд з нашими громадянами в Україні і в будь-якій іншій країні.
Європа повинна зрозуміти, що Україна має потужну систему вищої освіти, потужні школи. У майбутній «Європі знань» стратегія навчання протягом усього життя нерозривно пов’язана з проблемами конкурентоспроможності та використання новітніх технологій, поліпшення соціальної єдності, рівних можливостей і якості життя. Безперервна освіта розглядається як спосіб подолання соціальних і освітніх проблем та розширення освітньої парадигми. Ми справедливо наголошуємо на неможливості підвищення якості освіти без чіткої організації та забезпечення безперервної освіти, але чомусь забуваємо, що це не освітня система, а головний системоутворюючий принцип, що складає основу розвитку кожного з елементів цієї системи. Це унікальний механізм виживання людини і суспільства в інформаційну епоху. Зона європейської вищої освіти має будуватися на традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі до ступеневого і після ступеневого навчання; на освіті, спрямованій на розвиток особистості й на навчання протягом усього життя; короткостроковій і довгостроковій соціальній корисності. Одним з головних завдань стає принципова зміна стратегії вищої школи (не вузькопрофесійна, прикладна підготовка фахівця, а формування високоосвіченої і культурної людини, підготовка її до життя і праці в складному світі, що швидко змінюється), а також вихід на новий, ефективніший рівень взаємодії всіх секторів освіти. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є: особистісна орієнтація вищої освіти; створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти; запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій; підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя. Особистість – це соціокультурна форма існування психіки людини, цілісність, здатна до саморозвитку і самореалізації, свідомої поведінки та предметної діяльності, яка має унікальний та неповторний внутрішній світ. Вона має принципову соціальність, невід’ємність від суспільства (є учасником суспільного життя), своєрідність, автономність, здійснення творчих внесків у суспільне життя, сталість та безперервність процесу її змінювання. І не просто змінювання, а розвитку. На студентів перекладається відповідальність за їхнє навчання. Вищий навчальний заклад мобілізує студентів, а не просто забезпечує викладання. Головна відмінність нашої системи підготовки фахівців від західної – це різне розуміння відповідальності та вимогливості в навчальному процесі. В Україні лише незначна кількість студентів не доходить до отримання диплома, а у Німеччині в будь-якому вузі за будь-якою спеціальністю диплом одержує один з п'яти студентів, які почали навчання. Численні дослідження свідчать, що дехто зі студентів до освіти ставиться суто інструментально, маючи бажанням отримати диплом. Одночасне вивчення великої кількості дисциплін при відсутності поточного контролю опанування ними не сприяє систематичній роботі студентів, розпорошує увагу, знижує мотивацію і відповідальність. Відкладена до сесії необхідність здавати заліки та іспити формує в студентів байдуже відношення до занять, а викладачів позбавляє можливості дидактичного і виховного впливу для активного й повноцінного засвоєння курсів студентами. Тому створення модульних програм із навчальних дисциплін, в яких міні модулі легко можна замінити, поновити, трансформувати, адаптувати, створення спецкурсів, які дозволяють студентові здійснювати власний вибір навчальних предметів може суттєво покращити якість підготовки.
ТЕМА 1. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
Упродовж останнього десятиріччя Україна наполегливо наближається до європейських стандартів. На рівні держави напрацьовано універсальні принципи взаємодії з географічними сусідами та країнами-учасниками Європейського Союзу: взаємоповага, взаємодопомога, готовність до вирішення усіх проблем, не зважаючи на рівень їх складності.
Одним з найважливіших вихідних документів співпраці є „Угода про партнерство та співробітництво” (УПС) між Україною, з одного боку, та ЄС і його членами, з іншого, яка набула чинності у березні 1998 року та має термін дії 10 років. Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі, фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва.
Відповідно до укладеної Угоди, сторони проводять регулярний політичний діалог: відбуваються переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів; для спостереження за дією Угоди згідно з її положеннями створено Раду з питань співробітництва, засідання якої відбуваються на міністерському рівні щонайменше раз у рік. З Радою співпрацює Комітет з питань співробітництва, який веде політичний діалог на парламентському рівні.
11 грудня 1999 р. у м. Гельсінкі Європейська Рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення стратегічного партнерства з Україною.
Метою цієї стратегії є:
1. Фундаментальне зближення та поступова інтеграція України до ЄС. Основою цього процесу є принципові положення і цілі європейської інтеграції та проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС, який сприятиме проведенню реформ у країні.
2. Реалізація Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, що є важливим завданням на найближчі роки, базою та одним із дієвих інструментів поглиблення інтеграції України до ЄС. Якнайповніша імплементація УПС має створити передумови для подальшого розвитку торгівлі ЄС з Україною та суміжними країнами. ЄС спрямує зусилля на послідовне спільне з Україною виконання положень УПС у рамках чинних двосторонніх інституцій, фінансових інструментів та спільних робочих програм з імплементації УПС.
3. Підтримка реформ в Україні.
4. Успіхи України в реалізації Угоди про партнерство та співробітництво, здійснення реформ і продовження курсу на інтеграцію до ЄС дозволять Україні повною мірою долучитися до процесу розширення ЄС.
5. Забезпечення зони стабільності, співробітництва та процвітання у Центральній і Східній Європі. Неоднакові темпи європейської інтеграції центральних і східноєвропейських країн породжують різноплановість стосунків між країнами регіону. Тому таким принциповим є вироблення спільної стратегії, яка б забезпечила збереження еволюційності та незворотності процесу розширення, а також координацію дій, пов'язаних з різними темпами інтеграції центрально-східноєвропейських країн до ЄС, поглиблення транскордонного та регіонального співробітництва, використання багатостороннього діалогу із залученням усіх країн регіону. Спільна стратегія має зміцнити регіональну безпеку шляхом покращення та подальшої гармонізації відносин між країнами, які мають на меті інтеграцію до ЄС.
6. Адаптація законодавства України до норм ЄС. Євросоюз посилить та активізує роботу, яка сприятиме процесу адаптації законодавства України до норм ЄС та враховуватиме наміри України набути у майбутньому повноправне членство в Європейському Союзі.
7. Поглиблення співробітництва у сфері зовнішньої політики, що є одним із визначальних факторів безпеки та стабільності в Європі.
8. Поглиблення співробітництва у сфері безпеки та оборони. ЄС визнає нерозривність та взаємозалежність безпеки Союзу та України.
9. Поглиблення співробітництва з Україною у галузі юстиції та внутрішніх справ. Виконання положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, використання можливостей поза межами цієї Угоди з урахуванням існуючих потреб та інтересів сторін у галузі юстиції і внутрішніх справ, залучення України до програм ЄС та тісне співробітництво у цій сфері є важливою передумовою створення в Європі простору безпеки та стабільності.
10. Поглиблення міжлюдських зв'язків, регіонального та культурного співробітництва між Україною та ЄС, що, разом з іншими заходами, дозволить уникнути появи будь-яких нових ліній поділу на континенті.
11. Посилення торгово-економічного співробітництва та співпраці у сфері транспорту, зв'язку, телекомунікацій.
12. Охорона довкілля.
Одним із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи є адаптація законодавства України до законодавства ЄС.
У 1998 році в Україні було створено Міжвідомчу координаційну раду щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС. У 1999 році створена єдина система планування, координації та контролю за підготовкою проектів законів та адаптації законодавства органами виконавчої влади. ЄС підтримує адаптацію законодавства України шляхом надання технічної допомоги через європейський консультативний центр з питань законодавства (UEPLAC). ЄС забезпечує створення належної інформаційної бази для практичної реалізації процесу адаптації українського законодавства до норм Євросоюзу.
Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу – це тривалий процес поетапного прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС.
Метою співробітництва України з ЄС у сфері науки і техніки є заохочення цивільних наукових досліджень та технологічного розвитку, включаючи спільну науково-дослідницьку діяльність, навчання та переміщення науковців, а також інші форми співробітництва. Угода також передбачає, що сторони забезпечуватимуть належний доступ до своїх відповідних програм на основі ефективного захисту прав інтелектуальної, промислової та комерційної власності.
На сьогодні запропоновано декілька програм у сфері дослідництва та розвитку:
1. Інтеграція і зміцнення Європейського дослідницького простору. Зазначена програма встановлює наукові пріоритети, на яких Єврокомісія концентруватиме фінансові ресурси, а також нові ініціативи, спрямовані на удосконалення мереж національних дослідницьких програм країн-учасниць.
2. Зміцнення структури Європейського дослідницького простору. Ця програма спрямована на подолання структурної слабкості європейського дослідництва шляхом глибшої інтеграції дослідництва та інновацій, розвитку мобільності дослідників, скоординованого планування та доступу до дослідницької інфраструктури, а також реалізацію заходів, спрямованих проти відтоку вчених, та розвиток громадського усвідомлення щодо значення науки у розвитку суспільства.
3. Незалежні дослідження в ядерній сфері. Програма зосереджується на аспектах зберігання ядерних відходів та безпеці ядерних реакторів.
4. Європейські спільні дослідницькі центри. Проект програми представляє три нових інструменти:
- створення мережі майстерності. У рамках нової програми буде створено мережі дослідників, кожна з яких розвиватиме наукову базу в різних напрямках шляхом напрацювання та використання набутої майстерності;
- впровадження інтегрованих проектів. Використання зазначеного інструменту спрямовано на зміцнення європейської конкурентоспроможності та вирішення соціальних питань. Розмір інтегрованих проектів буде відрізнятися залежно від потреб для досягнення очікуваних результатів, їхній бюджет коливатиметься від кількох мільйонів євро до кількох десятків мільйонів. Кожен інтегрований проект повинен чітко визначати завдання, спрямовані на отримання науково-технологічних результатів;
- забезпечення участі ЄС у національних дослідницьких програмах. Цей інструмент націлений на те, щоби пріоритети більшості національних дослідницьких програм країн-учасників співпадали з інтересами і завданнями ЄС у зазначеній сфері. Крім цього, важливим є підвищення впливу національних дослідницьких програм задля реалізації дослідницьких завдань ЄС шляхом підготовки гармонізованих робочих програм, оголошення спільних конкурсів тощо.
Україна та ЄС реалізують окремі науково-технічні програми у сферах спільного інтересу. Співробітництво між Україною та ЄС у галузі науки та технологій розвивається в різних напрямках та умовах і базується на співробітництві та конкуренції.
Стосунки між Україною та ЄС у сфері дослідництва продовжують динамічно поглиблюватися.
На сучасному етапі актуальна проблема зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ, забезпечення їх комп'ютерною технікою, новітнім обладнанням та приладами, створення належно оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.
Оскільки процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, базове значення у них повинна відігравати освіта.
Осередком освітніх та наукових процесів у контексті євроінтеграції є Науково-технологічний центр в Україні – міжурядова неприбуткова організація, діяльність якої спрямована на запобігання розповсюдженню зброї масового знищення.
26 червня 2003 р. Європейською Комісією були затверджені проекти, які отримали гранти за програмою ТЕМПУС. Серед пріоритетних напрямків, що реалізуються в рамках проектів – впровадження сучасних навчальних технологій, створення та застосування новітніх методів управління навчальним процесом, відновлення тісної співпраці між університетами та промисловістю, що передбачає пожвавлення інноваційної діяльності.
Українські вищі навчальні заклади братимуть участь у реалізації 14 проектів:
1. Створення мережі „об'єднаних пунктів” з метою поширення практики використання інформаційних технологій в управлінні діяльністю університетів (Херсонський державний педагогічний університет, Харківський національний університет, Запорізький державний університет).
2. Централізована електронна бібліотека для користування електронною літературою при відкритому та дистанційному навчанні. Мультимедійна комунікаційна мережа, що поєднує університети, промисловість та сферу управління. Поліпшення комунікаційного зв'язку між Україною та країнами ЄС (Національний університет „Києво-Могилянська Академія”, Національний університет „Острозька Академія”).
3. Вища освіта та ринок праці в галузі охорони довкілля (Харківська державна академія муніципального господарства).
4. Ефективне виробництво зернових культур у фермерських господарствах (Білоцерківський державний аграрний університет).
5. Застосування інформаційних технологій у діяльності університетських бібліотек (Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”).
6. Створення франкофонійного напрямку в архітектурі (Придніпровська Академія цивільного будівництва та архітектури).
7. Сприяння розвитку ефективного підприємництва в Україні (Харківська державна академія муніципального господарства).
8. Освіта і підготовка фахівців у галузі європейських наук (Донецький національний технічний університет, Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”).
9. Журналістика та навчання в галузі ЗМІ (Запорізький державний університет).
10. Електронне навчання. Віртуальна юридична бібліотека та юридичний консультаційний центр (Харківська Національна юридична академія України).
11. Нові навчальні програми в галузі міжнародного економічного права в Київському національному економічному університеті (Київський національний економічний університет).
12. Підготовка фахівців у галузі бізнесу, управління та інформаційних технологій (Житомирський державний технологічний університет, Донецька державна академія управління, Запорізький державний університет).
13. Розвиток мережі навчальних закладів для професійної перепідготовки в галузі управління прикордонними водними ресурсами (Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування).
14. Стратегічне планування менеджменту (Одеський державний економічний університет).