Хронологія подій Болонського процесу

Дата Місце проведення Подія
25 травня 1998 року Париж, Франція Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію
Березень 1999 року Веймар, Німеччина Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень 1999 року Копенгаген, Данія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – I” на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄC
18-19 червня 1999 року Болонья, Італія Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації
8-10 лютого 2001 року Лісабон, Португалія Семінар „Акредитація / Надання законної сили”
14-15 лютого 2001 року Берлін, Німеччина Національний семінар із питань Болонського процесу
16-17 лютого 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Міжнародний семінар „Університетські ступені короткого циклу”
1-3 березня 2001 року Упсала, Швеція Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження
2-4 березня 2001 року Мальме, Швеція Міжнародний семінар „Транснаціональна освіта”
10 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10-12 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар студентів Європи „Втілення в життя Болонської декларації”
13-14 березня 2001 року Белград, Югославія Національний семінар із проблем Болонського процесу
22-25 березня 2001 року Ґетеборґ, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі
29-30 березня 2001 року Саламанка, Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня 2001 року Стокгольм, Швеція Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
26 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – II” при фінансовій підтримці ЄC і ETF
6-8 травня 2001 року Хальмстад, Швеція Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн
10-16 травня 2001 року Братислава, Словаччина Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
18-19 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень 2001 року Рига, Латвія 8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа „Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі”
5-8 грудня 2001 року Тампере, Фінляндія 13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу
1-2 березня 2002 року Брюссель, Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників
21-23 травня 2003 рік Ґрац, Австрія Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
19-20 вересня 2003 рік Берлін, Німеччина Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Розглянемо деякі з цих документів.

 

Сорбонська декларація

(25 травня 1998 року, м. Париж)

Спільна декларація про гармонізацію архітектури Європейської

Системи вищої освіти

 

У Європейському процесі нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків. Однак не варто забувати, що Європа – це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.

Університети з’явилися в Європі, понад три чверті тисячоліття. Наші чотири країни пишаються своїми найстарішими університетами з-посеред них Університет Парижу, що святкує сьогодні ювілей. У ті часи студенти і вчені могли вільно і швидко поширювати свої знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, так і не маючи можливості навчатися поза межами своєї країни.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар’єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми.

Відкрита Зона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації бар’єрів і розробки таких умов для викладання й навчання, що розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.

Таке міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов’язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з’являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкості може бути досягнуто через використання семестрів і кредитів (як це зроблено в схемі ECTS). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються, повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.

Студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій.

Міжнародне визнання першого, який відповідає сумірному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.

У післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в іншій програмах відповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій і самостійній роботі.

Студенти як доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас, усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.

У більшості країн, не тільки в межах Європи, тепер є дуже відчутною потреба в такій еволюції, що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.

Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже зараз є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейської спілки.

Наші уряди, однак, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відпо­відних ступенів. Ми очікуємо, що це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізація всіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог із усіма зацікавленими особами.

Ми, отже, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на зовнішнє визнання йполегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут у Сорбонні ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного задля вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети – об’єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.