Формування номера аналітичного рахунка 3 страница


звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні не­розподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі вищезгадані кошти становлять активи банку.

Третьою групою об'єктів бухобліку в банку є його функціона­льні обов'язки. Вони є- основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розра­хункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення бан­ком своїх функціональних обов'язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тощо. Усі ці видатки є об'єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи — до пасиву.

Останньою групою об'єктів бухобліку в банку є фінансові ре­зультати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і роз­трат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності не­можливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку пере­вищують його доходи).

При обчисленні фінансового результату діяльності банку врахо­вують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборота­ми, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток — стат­тю активу.

У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок. Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтер­ському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає ін­формацію, необхідну для прийняття управлінських рішень. Реєст­рування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового облі­ку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові та позабалансові.


Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виді­ляють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

У складі балансових рахунків виділяють: контрпасивні раху­нки (активні), контрактивні рахунки (пасивні). За своїм характе­ром контрпасивні рахунки активні. Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відобража­ються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі зна­ком мінус.

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат бан­ку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу, вони поділяються на дві групи: рахунки витраті рахунки доходів. Рахун­ки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків пере­носять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх ви­дами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) пе­ріоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових ре­зультатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє ке­рівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку. Для графічного зо­браження рахунка використовують Т-подібна модель рахунка (його структура подібна до букви Т). Т-рахунок складається з трьох еле­ментів: найменування (номера) рахунка; лівого боку — дебет; пра­вого боку — кредит.

Модель виглядає так:

Номер рахунка

Найменування рахунка

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні ра­хунки — дебетовий залишок (сальдо). За пасивними рахунками са­льдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + + Обіги кредитові - Обіги дебетові.


За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + + Обіги дебетові - Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає таким умовам:

1) ймовірно, що банк отримає, або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, облі­ковуються на позабалансових рахунках. Це передусім такі об'єкти:

— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);

— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запи­су. Характер рахунка — активний або пасивний — визначається таким:

— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні йо­го на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випад­ку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за вида­ною гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна за­боргованість за виплаченими гарантіями»;

— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні йо­го на баланс кредитується балансовий рахунок.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за ме­тодом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.

Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов'язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн.

Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням но-


вих фінансових інструментів. До таких операцій належать зо­бов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угода­ми, як то:

— кредитні лінії;

— дозволений овердрафт;

— непокриті безвідкличні акредитиви;

— гарантійні зобов'язання;

— зобов'язання за цінними паперами;

— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.

2. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та основні принципи його побудови

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтер­ського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається система­тизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахун­ків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком Украї­ни, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узго­джений із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципа­ми та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних ба­нків. План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комер­ційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному бан­ку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він грунтується на двох основних принципах:

1) відповідності обліку і звітності;

2) простоті викладення.

Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов'язань. План рахунків забезпечує мультивалютний облік опе­рацій, суть якого полягає в обліку операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операцій у гривні.

Управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8. Банки самостійно встановлюють внутрішні правила управлінського обліку.

Аналітичний облік є складовою системи бухгалтерського облі­ку, що надає детальну інформацію про кожного контрагента та ко-


жну операцію. Ведення аналітичного обліку забезпечується за до­помогою аналітичних рахунків. Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, що необхідна для складання звітності та управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, які визначаються банком само­стійно. Вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку наведено в додатку до Інструкції.

У Плані рахунків наведені номери та найменування синтетич­них рахунків II, НІ, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Пер­шою цифрою номера визначено клас рахунків.

План рахунків складається з дев'яти класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'я­зання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Клас 8. Управлінський облік.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас розподілений на:

рахунки II порядку (двозначні — розділ);

рахунки III порядку (тризначні — група);

рахунки IV порядку (чотиризначні — балансовий рахунок).

Особливості цього Плану рахунків такі: мультивалютність, на­явність управлінського обліку, подвійний запис за позабалансови­ми рахунками.

Банківський фінансовий облік не обмежується цифровою інфо­рмацією відносин з клієнтами, а є складною та чітко визначеною інформаційною системою, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають безпосередні прямі або непрямі стосунки з банком. З огляду на це передбачено нові вимоги до аналітичних ра­хунків. Отже, важливою особливістю Плану рахунків є те, що він ефективно працюватиме на створення бази економічних показників лише разом з аналітичним обліком. По суті аналітичні рахунки не­віддільні від рахунків Плану рахунків (балансових, доходів і ви­трат). Рахунки класів 6 і 7 при формуванні доходів і витрат корес­пондують із рахунками класів 1—4. Залишки за рахунками класів 6 та 7 безпосередньо до валюти балансу не включаються, а в кінці


звітного періоду взасмоперекриваються (доходи за вирахуванням витрат) і обліковуються як результат поточного року в класі 5 — капітал банку.

Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:

— детальний та повний облік усіх банківських операцій;

— своєчасне оброблення і накопичення детальної інформації;

— відображення правдивої та змістовної інформації для всіх ка­тегорій користувачів.

У структурі плану рахунків виділяють три частини, які логічно пов'язані між собою:

— балансову частину;

— частину доходів і витрат;

— позабалансову частину.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина міс­тить клас позабалансових рахунків (клас 9). Особливість побудови плану рахунків полягає в чіткій методологічній організації та ефек­тивності рішень.

Так, у класі 1 План рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та бан­ками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, де­позитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України. У цьому класі обліковуються казначейські та між-банківські операції банків:

— готівкові кошти — 10;

— банківські метали — 11;

— кошти комерційного банку у НБУ — 12;

— кошти НБУ в комерційному банку — 13;

— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Наці­ональним банком України 14.

Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:

— кошти в інших банках — 15;

— кошти інших банків — 16;

— дебіторська заборгованість за операціями з банками — 18;

— кредиторська заборгованість за операціями з банками — 19.
У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами,

зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залуче­ними вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використову-


ються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім бан­ків)— суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. За рахунками суб'єктів гос­подарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

За рахунками класу 3 Плану рахунків відображаються операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що рефінансуються Наці­ональним банком України, та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії), обліковуються запаси товарно-матеріальних цінностей, сформовані банківські резерви, субординований борг, розрахунки між філіями одного банку, позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами:

— цінні папери в портфелі банку на продаж — 31;

— цінні папери в портфелі банку на інвестиції — 32;

— цінні папери власного боргу — 33;

— господарські матеріали — 34;

— інші активи банку — 35;

— інші пасиви банку — 36;

— суми до з'ясування та транзитні рахунки — 37;

— позиція банку щодо іноземної валюти та банківських мета­лів — 38;

— розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку, які розташовані в Україні — 39.

За кожною групою класу 3 облік цінних паперів ведеться у роз­різі контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій. Враховуючи ос­новоположні принципи методу нарахування, в класі 3 передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції власного боргу, емітовані банком. Також виділяються окремі рахун­ки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів.

У класі 3 передбачені рахунки за обліком внутрішньобанківсь-ких операцій. Так, за рахунками розділу 34 обліковуються госпо­дарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За роз­ділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборговано­сті при розрахунках за податками та обов'язковими платежами (3520, 3521, 3522), за розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559). Нараховані доходи, які за їх видами не підпада­ють під назви конкретних рахунків класів 1-3, обліковуються за ра­хунками 357 групи «Інші нараховані доходи». Структура синтетич­них балансових рахунків, що входять до розділу 36 «Інші пасиви банку», аналогічна структурі рахунків розділу 35. Це рахунки кре­диторської заборгованості за господарською діяльністю банків, за


податками та обов'язковими платежами, за розрахунками з акціо­нерами, з працівниками банку.

Рахунки розділу 39 «Розрахунки між філіями та іншими підві­домчими установами банку» призначені для здійснення розрахун­ків між філіями та підвідомчими установами банку. У консолідова­ному балансі банку (юридичної особи) на звітну дату залишки за активними рахунками розділу мають дорівнювати залишкам за па­сивними рахунками розділу.

Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкла­день, основних засобів та нематеріальних активів.

За рахунками класу 5 відображається капітал банку, який вклю­чає статутний капітал, емісійні різниці, загальні резерви та інші фонди, результати минулих років, результати переоцінки. Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу ак­цій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капі­талу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками класів 6 та 7 під час формування фінансового результату діяльності банку за зві­тний рік. В іншому випадку рахунки класу 5 кореспондують тільки між собою.

Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи і витрати поділяються ца банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосе­редньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати не відносяться до основної діяльності банку, але сприя­ють її здійсненню. Окремо за групою 620 рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні ра­хунки групи є активно-пасивними (результати бувають позитивни­ми і негативними). Отже, в економічному плані вони збільшують, або доходи (позитивний результат), або видатки (результат негати­вний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибут­ки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових ін­струментів.

Адміністративні витрати пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи. Облік здійснюється за такими групами:

— витрати на утримання персоналу — 740;

— сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім подат­ку на прибуток — 741;

— витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів — 742;

— інші експлуатаційні та господарські витрати — 743;

— витрати на телекомунікації — 744.


Результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками групи 620 (6203, 6204, 6209).

Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу ос­новних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційова­ні та дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негатив­ний — за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394). Отже, рахунки для врахування позитивного результату пасивні, а негативного — активні.

Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків. Виходячи з осно­воположних моментів фінансового обліку, суми податку на прибу­ток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Ін­шими словами, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, отже, облік здійснюється у класі 7 «Витрати».

Рахунки у класі 8 відкриваються банками для ведення управлін­ського обліку та кореспондують тільки між собою. Залишки за ра­хунками класу 8 не враховуються під час складання фінансової зві­тності банку.

Досить об'ємною за обсягом є структура класу 9, де облікову­ються позабалансові операції. Бухгалтерський облік операцій за по­забалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою.

Для відображення операцій за системою подвійного запису ви­користовуються рахунки розділу 99. Рахунки можуть кореспонду­вати між собою без використання контррахунків.

Позабалансовий рахунок є активним, якщо під час переведення його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, раху­нок 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що в разі сплати коштів за наданою гарантією банк дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями», або «Інша дебіторська заборгованість за операціями з банками». Поза­балансовий рахунок є пасивним, якщо під час переведення його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок 9110 «Зобов'язання з кредитування, що отримані від банків» пасивний, тому що в разі отримання коштів за кредитною лінією банк креди­туватиме балансовий рахунок групи 162 «Кредити, що отримані від інших банків».

Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку зо­бов'язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними догово­рами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов'язання, зобов'я­зання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та дого­вори з купівлі-продажу іноземної валюти й інших фінансових ін-


струментів. Рахунки розділів 90—95 можуть бути активними або пасивними.

Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з прива­тизації і довірчого управління.

Рахунки розділу 99 — це контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за рахунками 90—98. Контррахунки від­криваються в аналітичному обліку в будь-якому розрізі на розсуд банку.

План рахунків несе дуже велику за обсягом інформацію щодо господарських операцій банку, але для створення бази даних (репо-зитарію) необхідно її значно розширити, що можливо в системі аналітичного обліку.

Параметри контрагентів (клієнтів) банку— це обов'язкові па­раметри, які деталізують інформацію про контрагентів. Вони запо­внюються в разі відкриття: аналітичного рахунка для обліку опера­цій з клієнтами, рахунка новому клієнтові в даному банку.

До параметрів контрагента належать:

— код контрагента — перший параметр; він є кодом власника рахунка і, як правило, має значення порядкового номера клієнта відповідно до реєстру контрагентів, який ведеться банком;

— ідентифікаційний код є другим параметром; він визначає пе­рсональний номер суб'єкта господарської діяльності (ЄДРПОУ);

— резидентність — третій параметр; він може набирати такі значення: резидент (1), нерезидент (2);

— код держави — це четвертий параметр, який містить код країни-контрагента (клієнта) відповідно до «Класифікатора країн світу» (ДК 007-96). Цей параметр дуже важливий за умови мульти-валютності плану рахунків. Саме код держави як обов'язковий па­раметр контрагента вказує на країну — учасника розрахунків. Па­раметр «код держави» має формат 3 цифри. Усього в класифікаторі наведено коди 231 держави світу;

— ознака інсайдера — п'ятий обов'язковий параметр контраге­нта. Він містить інформацію про належність клієнта до інсайдерів (пов'язаних з банком осіб);

— інституційний сектор економіки (шостий параметр) — це па­раметр, що вказує на статус контрагента в економіці;

— форма власності (сьомий параметр) указує на їхній розподіл за формами власності;

— галузь економіки (восьмий параметр) визначає належність суб'єктів господарської діяльності до конкретних галузей народно­го господарства;

— вид економічної діяльності (дев'ятий параметр) вказує на розподіл суб'єктів за видами економічної діяльності. Визначе-


ний формат параметра — п'ять цифр. Для клієнтів — фізичних осіб цей параметр, а також параметр «Галузь економіки» не за­повнюється.

3. Основні види фінансової звітності комерційних банків

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтер­ського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України фінан­сову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, лік­відності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, ре­зультати діяльності та грошові потоки банку.

Повна фінансова звітність банку включає: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансових звітів.

Основні вимоги щодо форм фінансової звітності банку такі: відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгал­терського обліку; складання на підставі даних бухгалтерського об­ліку; оптимальність за кількістю і складом показників, що відобра­жаються у фінансових звітах; розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відо­бражаються у фінансовому звіті; зручність форм фінансової звітно­сті для заповнення, розроблення та створення програм електронно­го оброблення інформації.

3.1. Методика складання Балансу комерційних банків

Методика складання балансу включає кілька етапів і є незмін­ною. Особливість місячного, квартального та річного балансів по­лягає в тому, що вони складаються на базі бухгалтерських принци­пів: принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, а також принципу обачності. Такий підхід передбачає здійснення в останній робочий день місяця, кварталу, року відповідно до вста­новлених обліковою політикою банку термінів таких регулюваль­них бухгалтерських проведень:

— нарахування відсоткових доходів за наданими кредитами, цінними паперами у портфелі банку;


— нарахування відсоткових витрат за залученими депозитами та отриманими кредитами;

— накопичення амортизаційних відрахувань, пов'язаних з ви­користанням основних засобів та нематеріальних активів;

— відрахування в резерв на покриття втрат від кредитів та під знецінення цінних паперів;

— амортизація суми доходів та витрат майбутніх періодів;

— амортизація суми неамортизованого дисконту чи премії за цінними паперами в портфелі банку тощо.

Специфічною ознакою регулювальних проведень є те, що вони здійснюються на підставі виконаних за встановленою формою роз­рахунків певних сум (суми резерву, амортизаційних відрахувань, нарахованих відсотків, амортизації суми ще неамортизованого дис­конту чи премії). Методика здійснення розрахунків підлягає за­твердженню в установленому чинним законодавством порядку. Ба­нківський щоденний (щомісячний) баланс, складений за всіма діючими бухгалтерськими рахунками четвертого порядку, налічує, залежно від розміру банку та обсягу операцій, 200—600 і більше рахунків. Він є деталізованим, розгорнутим. Однак у такому фор­маті щоденний (місячний) баланс малочитабельний і малопристо-сований для експрес-фінансового аналізу. Тому в банках передба­чено складання квартального та річного балансових звітів за іншим форматом.

Балансові звіти складаються за агрегованими рахунками, які на­зивають статтями. Кожна стаття балансового звіту — це агрегова-ний об'єкт фінансового обліку. Відокремлення статей у балансово­му звіті підпорядковане вимогам МФЗ-30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і насам­перед залежить від суттєвості інформації, яка необхідна користува­чам для прийняття економічних рішень. Сума статті обчислюється шляхом об'єднання певних бухгалтерських рахунків четвертого порядку, які відображені в щоденному балансі, за ознакою їх еко­номічного змісту, відповідно до вимог стандартів з бухгалтерського обліку.

Потрібно звернути увагу, що в річному балансовому звіті зали­шки за статтями показують за два звітні періоди: поточному та по­передньому. Розкриття економічного змісту інформації щодо окре­мих статей балансу надається в примітках, які включені до компонентів річного фінансового звіту банку.

До основних статей активу балансового звіту належать:

1. Валюта, монети і банківські метали. До цієї статті включаєть­ся готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.


2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його безбалансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).

3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).

4. Інші кошти в НБУ.

Статті 1—4 об'єднують в одну групу під загальною назвою «Го­тівка». У зарубіжній банківській практиці цю групу визначають як «початкові резерви». Цей актив є першою «лінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Ак­тив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних кош­тах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).


php"; ?>