ПРОГАЛИНИ У ЗАКОНОДАВСТВІ, ЩЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ
Враховуючи існування великої кількості правових відносин, що потребують правового регулювання, неважко зрозуміти, що жоден законодавець не у змозі врахувати все їх розмаїття. Тому досить часто трапляються випадки, коли виявляються обставини юридичного характеру, які не перебувають у сфері правового регулювання. У цьому випадку мова йде про прогалину у праві. Тобто випадок за своєю сутністю є соціально значущим, потребує правової реакції, але норми, яка передбачає таку реакцію, в системі законодавства немає.
Під прогалинами (білими плямами) у законодавстві розуміють відсутність у діючій системі законодавства норми права, згідно з якою повинно вирішуватись питання, що потребує правового регулювання.
У процесі правозастосування прогалини виявляються на другій стадії застосування норми, коли при встановленні юридичної основи справи (юридична кваліфікація) правозастосовець не знаходить норм, що регулюють окремі випадки.
Можна виділити об'єктивні та суб'єктивні причини існування прогалин у праві.
Об’єктивні причини:
- постійний розвиток суспільних відносин;
- нездатність законодавця охопити широке коло суспільних відносин, яке потребує правового врегулювання
Суб’єктивні причини:
- технічні прорахунки законодавця при розробці законів, під час використання правил та прийомів юридичної техніки
Отже, наявність прогалин у праві, хоча вона і є об’єктивним фактором, багато у чому обумовлена суб’єктивно і свідчить про певну недосконалість правової системи.
Єдиним шляхом подолання прогалин у праві є процес нормотворчості, коли приймається норма або група норм, які регулюють певні суспільні відносини. Але правозастосовець не в змозі чекати на прийняття норми: по-перше, правозастосовний процес потребує оперативного прийняття рішень, по-друге, далеко не в усіх випадках застосовується правило зворотної дії. У випадках необхідності оперативного вирішення ситуації застосовується два правові інститути, які хоч і не ліквідують прогалину, але дозволяють тимчасово її подолати. Це інститут аналогії права й інститут аналогії закону.
Аналогія закону застосовується за відсутності норми права, що врегульовує конкретний життєвий випадок, але у законодавстві є інша норма, що регулює аналогічні, тотожні відносини.
Аналогія права застосовується, коли у законодавстві відсутня норма, що регулює тотожний випадок, тоді на допомогу приходять загальні принципи права: демократизм, гуманізм, законність, справедливість, доцільність тощо.
Застосування аналогії є винятком і може використовуватися за наявності визначеного кола обставин:
· конкретний життєвий випадок дійсно потребує правового врегулювання;
· відсутність норми права, що врегулює цей випадок;
· наявність норми права, що врегулює аналогічний випадок (аналогія закону) або наявність загального принципу права (аналогія права), що може бути застосований до цієї ситуації;
· чітке мотивування прийнятого рішення.
Застосування аналогії – це свавільне рішення, воно ґрунтується на державній волі, втілений у правових принципах або конкретних нормах, що регулюють відносини аналогічні тим, що потребують регулювання.
Слід пам’ятати, що використання інституту аналогії у різних галузях права може суттєво різнитися. Так, у кримінальному праві, одним із головних постулатів якого є принцип «немає злочину – немає покарання», аналогія не використовується взагалі. У ст.58 Конституції України зазначено: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення». У цивільному праві, процесуальних галузях права аналогія використовується доволі активно.
Слід пам’ятати, що, використовуючи аналогію, правозастосовець не ліквідує прогалину, а лише долає її, прогалина може бути ліквідована тільки шляхом правотворчої діяльності компетентного органу.