США в 90-х роках XX ст. — на початку XXI ст. 10 страница
Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан
Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні
Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави
Робота з історичними джерелами
Захарченко А. М. Близькосхідний мирний процес 1990-х років: історичний аналіз. 4 квітня 2008 р. «На початку XXI ст. Україна неодноразово демонструвала свою готовність зробити посильний внесок у процес врегулювання
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
комплексу близькосхідних проблем та надати свої послуги сторонам конфлікту у будь-якій прийнятній для них формі. Свідченням цього стала діяльність українського миротворчого контингенту у складі Тимчасових сил ООН у Лівані, оприлюднення в 2002 р. «Українських пропозицій в контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», а також проведення в травні 2003 р. під егідою ООН міжнародної конференції з близькосхідного мирного врегулювання у Києві.
«Українські пропозиції у контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», що були оприлюднені президентом України Л. Д. Кучмою в Аммані під час його офіційного візиту до Йорданії, Сирії, Лівану у квітні 2002 p., дістали високу оцінку лідерів арабських країн, які заявили про свою повну підтримку миротворчих зусиль України та висловили готовність до більпі тісної взаємодії з нашою країною у цьому питанні... Таким чином, українська зовнішня політика на цьому напрямку стає важливою й органічною складовою європейської політики у близькосхідному регіоні і сприяє зусиллям нашої держави щодо інтеграції у європейські структури.
Негативним наслідком активізації посередницьких зусиль України із врегулювання близькосхідного конфлікту стали певні ускладнення у політичній сфері українсько-ізраїльських відносин.
Це пояснюється прагненням Ізраїлю нав'язати своє бачення шляхів врегулювання близькосхідного конфлікту, а також розгляд ним відносин України з арабськими країнами виключно з точки зору інтересів власної безпеки.
Проведення у Києві у травні 2003 року під егідою ООН Міжнародної конференції на підтримку миру на Близькому Сході, а також пропозиція щодо направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатонаціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та палестинськими територіями і на Голанські висоти зумовила стримано-негативну реакцію з боку ізраїльтян. Посилання української сторони на те, що під час вироблення своєї позиції із зазначених питань вона орієнтується перш за все на країни ЄС, вступ до якого визначено стратегічним напрямком зовнішньої політики нашої держави, також не зустрічають в ізраїльської сторони належного розуміння».
Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 183
Запитання
1. Яку позицію посідає Україна у розгляді близькосхідної проблеми?
2. Як позиція України впливає на її відносини з Ізраїлем?
3. Висловіть судження щодо актуальності близькосхідної проблеми в Україні.
Учитель. Сирія, Ліван — республіки, Йорданія — монархія. Ліван — єдина країна у світі, де головні посади в державному керівництві обіймають за релігійною приналежністю, оскільки населення чітко поділене на чотири релігійні конфесії: християни, мусульмани-піиїти, мусульмани-суніти, друзи. Президент завжди — католик-мароніт, прем'єр-міністр — мусульманин-суніт, голова парламенту — православний (пізніше — шиїт). У 70-90-ті pp. Ліван пережив громадянську війну, вторгнення ізраїльських, си-рійських військ. Із початку 90-х років ситуація почала стабілізуватися. Провідні країни регіону — Єгипет, Йорданія — мають розвинену промисловість.
Підсумок. Основні фактори, що визначають перспективу розвитку регіону на початку XXI ст.:
наявність проблем соціально-економічного розвитку в бідних
на нафту арабських країнах;
невирішеність палестинського питання;
великі фінансові можливості країн, що видобувають нафту.
Ці фактори перетворюють регіон на вогнище міжнародного тероризму та мусульманського екстремізму, який загрожує всьому світові.
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Чому становище африканських країн після здобуття незалежності залишається складним?
2. Що заважає розвитку африканських країн?
3. Визначте причини арабо-ізраїльського конфлікту. Які наслідки для прикордонних держав має цей конфлікт?
4. Охарактеризуйте сучасну політичну ситуацію в регіоні (на основі додаткового матеріалу).
VI. Домашнє завдання
Опрацювати відповідний параграф підручника.
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
УРОК 28
Латинська Америка в другій половині XX — на початку XXI ст.
Мета:охарактеризувати особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки в повоєнний час, аналізувати варіанти революційного процесу в Латинській Америці: Кубинську революцію, революцію в Чилі, визначити особливості становища українців в цьому регіоні; розвивати вміння аналізувати порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, працювати з різними історичними джерелами, висловлювати власне судження; виховувати в учнів зацікавленість історією.
Тип уроку:урок засвоєння нових знань.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент уроку
II. Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Які країни Латинської Америки досягли найбільшого економічного розвитку напередодні Другої світової війни?
2. Які фактори сприяли встановленню диктаторських режимів у країнах Латинської Америки?
III. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Країни Латинської Америки (Мексика, Центральна та Південна Америка), які значно раніше, ніж африканські країни, здобули незалежність, у роки Другої світової війни надзвичайно прискорили свій економічний розвиток. Це пояснюється тим, що вони були:
віддаленими від фронту воєнних дій;
воюючі держави мали значну потребу в сировині.
Через це підвищилися ціни на сільськогосподарську продукцію, що її постачала в Європу Латинська Америка. Це призвело до солідних валютних накопичень країн регіону. Зросла їхня частка у світовій торгівлі: у 1949 p., наприклад, на країни Латинської Америки припадало 12 % усього експорту капіталістичних країн.
Усе це створювало сприятливі умови для здійснення реформ, зокрема проведення так званої імпортозамінної індустріалізації під поміркованими націоналістичними гаслами. Після війни у провідних країнах цього регіону (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі, Уругвай, Венесуела) активно формувався державний сектор в економіці,
Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 185
а самі вони переходили з групи аграрних до категорії індустріально-аграрних — понад 50 % ВНП вироблялося у них у промисловості.
IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
►► Соціально-економічний та політичний розвиток країн Латинської Америки у повоєнний час (50-ті pp.)
Учитель. Країни Латинської Америки раніше за інші країни «третього світу» здобули незалежність — ще у XIX ст. Але в середині XX ст. вони опинились у сфері економічного впливу могутнього північного сусіда — США, що, у свою чергу, зумовило їх тісний політичний зв'язок.
Рбота зі схемою
Див. с. 186.
Запитання
1. Які чинники сприяли прискоренню економічного розвитку країн Латинської Америки під час Другої світової війни та після неї?
2. Що ви дізналися про вплив США на латиноамериканський регіон?
Учитель. У середині 50-х pp. у переважній більшості держав регіону панували військово-диктаторські режими. Щоправда, у другій половині 50-х та на початку 60-х років подекуди такі режими було повалено й відновлено конституційний лад, зокрема у Перу (1956), Колумбії (1957) та Венесуелі (1958), проте ця тенденція тоді ще не набрала незворотного характеру.
Переважна більшість військових переворотів призвела до встановлення диктаторських режимів, що були ультраконсерватив-ними за характером і ставили за мету недопущення назрілих демократичних реформ. Разом з тим, наявні в цих країнах кричущі соціальні суперечності становили підґрунтя для масових рухів, повстань і переворотів лівого спрямування, ініціатори і керівники яких прагнули докорінних соціально-економічних перетворень. При цьому сподівання знедолених мас нерідко намагалися використати з метою захоплення влади комуністичні елементи. Такі спроби, зокрема, мали місце наприкінці 40-х років у Колумбії та Коста-Ріці, а на початку 50-х років у Ґватемалі. Але найбільш яскравим прикладом можуть служити події на Кубі.
Робота з історичним джерелом
О. Р. Дарусенков. Кубинська революція
«У січні 1959 р. тимчасовим президентом Куби був проголошений Мануель Уррутія Льєо, на чолі уряду постав представник
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ В ПОВОЄННИЙ ЧАС (50-ті pp. XX ст.)
Після Другої світової війни в цьому регіоні розпочинаються перетворення з модернізації економічної сфери:
проводять аграрні реформи (в одних країнах більш радикальні, в інших — більш помірковані), які послабили позиції латифундистів і надали можливість стати на ноги частині селян; здійснюється імпортозамінна індустріалізація (для цього латиноамериканські країни накопичили золотовалютні резерви за рахунок продажу на світовому ринку кави, какао (Бразилія), цукру (Куба), зерна, м'яса, вовни (Аргентина), міді і селітри (Чилі), нафти (Венесуела і Мексика));
наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. внутрішні ресурси для проведення імпортозамінної індустріалізації було вичерпано. Не останню роль у цьому відіграли амбіційні плани окремих країн, які поглинали величезні кошти (будівництво в Бразилії нової столиці Бразиліа за проектом всесвітньо відомого архітектора О. Німейєра, проведення в Мексиці Олімпійських ігор 1968 p.). Як наслідок — перенавантаження державних бюджетів, інфляція, безробіття, зростання соціального напруження
г
СІНА, маючи на меті обмежити поширення впливу СРСР в цьому регіоні, нав'язує латиноамериканським країнам військово-політичне співробітництво.
У 1948 р. між ними був підписаний договір про колективну безпеку і створено Організацію американських держав (ОАД). Згідно з цим договором американці переозброїли місцеві армії, створили практично нову військову еліту, яка пройшла підготовку в СІНА. Через це у ряді латиноамериканських країн в 60-70-х pp. переглядають стратегію розвитку.
В одних країнах за умов масового невдоволення до влади приходять ліві сили і розпочинають будівництво соціалізму (на Кубі з 1959 p., в Чилі в 1970-1973 pp., в Нікарагуа з 1979 p.).
В інших країнах до влади приходять військові хунти — офіцерські комітети, які здійснюють репресії проти лівих і робітничого руху, проводять ряд заходів з лібералізації економічного життя і залучення іноземного капіталу (Чилі 1973-1990 pp., Аргентина, Бразилія, Гватемала, Еквадор, Гондурас). Це сприяло піднесенню економіки цих країн
поміркованої опозиції Міро Кардона. Проте уже в лютому 1959 р. було створено Революційний уряд на чолі з Фіделем Кастро, а його прихильники були призначені на всі найбільпі важливі державні посади. Президентська посада, що мала тепер формальне значення,
Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 187
у липні 1959 р. перейшла до члена «Руху 26 липня» Освальдо Дор-тікос Торрадо. Було створено спеціальні «революційні трибунали», що судили не тільки прихильників Батисти, але й опозиціонерів. У листопаді 1959 р. нова влада узяла під свій контроль профспілковий рух країни.
У новому керівництві спочатку не було єдиного уявлення щодо масштабу подальших реформ. У травні 1959 р. уряд видав декрет про аграрну реформу. Відповідно до нього на Кубі були ліквідовані приватні латифундії і землеволодіння іноземців. Понад 40 % земель перейшли до державного сектору сільського господарства, інші були поділені між селянами. Реформа завдала удару по американських цукрових компаніях і викликала невдоволення СІЛА.
Сподівання, що нова влада зуміє домовитися зі США, швидко розвіялися. США загрожували зменшити ввезення кубинського цукру й обмежити туризм. Американські фірми почали згортати інвестиції в кубінську економіку. Тоді як Радянський Союз намагався посилити на острові свій вплив (особливо після візиту на Кубу радянської делегації на чолі з Анастасом Мікояном в лютому 1960 p.), у США 1960 р. запровадили ембарго на імпорт цукру з Куби, скоротили постачання нафти і продовольства, а американські нафтопереробні заводи на острові відмовилися переробляти нафту, що постачалася з СРСР. Тоді кубинська влада проголосила в серпні-жовтні 1960 р. про націоналізацію підприємств, що належать американським, а також великим і середнім кубинським підприємцям. У руках держави опинилися до 90 % промисловості. 2 січня 1961 р. США розірвали дипломатичні відносини з Кубою, а у квітні того ж року підтримали висадку загону в 1 500 озброєних кубинських опозиціонерів в Затоці Свиней. Але ця акція зазнала цілковитої невдачі — загін був розгромлений. Розраховуючи на подальшу допомогу СРСР, Фідель Кастро проголосив Ітравня 1961 р. кубинську революцію «соціалістичною».
Влада країни придушувала діяльність опозиційних партій, а три лояльні організації — «Революційний рух 26 липня», Народно-соціалістична партія та «Революційний директорат 13 березня» об'єднано в єдину державну партію, яка 1965 р. проголосила себе комуністичною. Із робочих організацій виганяли раніше впливових активістів анархо-синдикалістських організацій, які протестували проти одержавлення робітничого руху і громадських організацій і вимагали замість запровадження державного контролю над розвитком самоврядування, добровільних кооперативів
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
і комун. Багато противників режиму не тільки «справа», але й «зліва» були піддані жорстоким переслідуванням, були арештовані або загинули.
Запитання та завдання
1. Назвіть причини та наслідки кубинської революції.
2. Інтереси яких двох наддержав зіткнулися на Кубі? Хто з них вийшов переможцем?
3. Як події на Кубі вплинули на відносини між СРСР і США?
4. Чому всі політичні партії на Кубі було заборонено після 1959 p.?
►► Шлях розвитку латиноамериканських країн в 60-70-тіpp. Сучасне становище
Робота з картою
1. Випишіть 5 найбільших за площею країн Латинської Америки.
2. З якими країнами межує Чилі, Еквадор, Гондурас?
Учитель. Латиноамериканські країни демонстрували найбільш динамічні темпи розвитку серед країн світу. Але політична нестабільність у регіоні, порівняно з попереднім періодом, у 60-70-х pp. не зменшилася. СРСР, Китай і Куба всіляко намагалися здійснити «експорт революції» до країн Латинської Америки. Вони надавали підтримку компартіям регіону, які переважно були представлені нечисленними угрупованнями, що не мали широкої соціальної бази.
США ставили за мету не допустити поширення впливу комуністичних ідей. У 1961 р. президент США Дж. Кеннеді звернувся із закликом до всіх країн Західної півкулі об'єднатись у «Союз в ім'я прогресу» і вжити спільних зусиль для ліквідації злиднів і відсталості в Латинській Америці. Програма, розрахована на 10 років, передбачала розширення і зміцнення представницької демократії в латиноамериканських країнах шляхом прискорення індустріалізації як важливого чинника підтримання політичної стабільності. Уряд США надав країнам континенту довгострокову допомогу в 11 млрд дол. Хоча далеко не всі завдання програми були втілені, вона все ж надала імпульс для проведення в латиноамериканських країнах демократичних перетворень, що сприяли їхньому швидкому соціально-економічному розвиткові.
Більш повільно відбувався політичний розвиток держав регіону. Виявом нестабільності життя латиноамериканських країн були щораз нові військові перевороти: в Аргентині (1962, 1966), Бразилії (1964) та в інших країнах. Драматичні події відбувались у Чилі.
Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 189
У 1970 р. на президентських виборах переміг кандидат лівої коаліції Фронт національної єдності Сальвадор Альєнде. Його уряд провів націоналізацію ключових галузей промисловості, радикальну аграрну реформу, проте не досяг соціально-економічної стабілізації у країні. У 1973 р. виникла гостра політична криза, яка завершилась військовим переворотом. Владу захопила військова хунта на чолі з генералом Піночетом. Вона встановила режим терору і масових репресій, проте змогла забезпечити прискорений економічний розвиток країни.
Робота зі схемою
ЛІКВІДАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ДИКТАТОРСЬКИХ РЕЖИМІВ
І ВІДНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ
(80-90-ті pp. XX ст.)
У 80-90-х pp. як ланцюгова реакція розпочинається відновлення демократичних режимів вперше за всю історію цього континенту (не без допомоги СІЛА). На 1994 р. в усіх країнах Латинської Америки (окрім Куби, де лідер комуністів Ф. Кастро зумів забезпечити умови для збереження соціалістичного ладу завдяки своєму авторитету, частковим реформам та ефективній роботі служби безпеки) встановлено демократичний лад.
Демократично обрані уряди продовжили курс на інтеграцію регіону у світову економіку. Нове в їх політиці: більше уваги приділялося розвиткові ринкових структур економіки, приватизації держсектора, здійснюються спроби зробити економіку більш соціально орієнтованою
г
СІЛА прагнуть створити протягом найближчого часу єдиний загально-американський економічний блок (на зразок ЄС у Європі). 1992 р. — підписаний Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА) за участь СІНА, Канади.
2001 р. на «саміті Америк» у Квебеку за участі глав держав і урядів 34-х країн було прийняте принципове рішення про створення континентальної зони вільної торгівлі
Латинська Америка — наймолодший регіон світу. 45 % населення регіону — діти віком до 15 років. Цьому сприяє збереження високої народжуваності і зниження смертності. Але, у свою чергу, такий віковий склад населення зумовив одну з найсерйозніших проблем регіону — збільшення числа безробітних (18 % працездатного населення). Для регіону характерний високий рівень урбанізації. 65 % населення проживає в містах. Темпи росту міст випереджають темпи індустріалізації. На континенті сформовані найбільші агломерації — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяго, Гавана.
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
► Господарство
Для всіх країн регіону з традиційно експортною спеціалізацією господарства притаманна висока територіальна концентрація в деяких найбільш розвинених районах та їхніх центрах. Особливо це характерно для обробної промисловості. Близько 80 % її потужностей зосереджено в 55 містах.
Досить високого рівня досягли гірничовидобувна і нафтова промисловості, чорна і кольорова металургія. Вони розвиваються в районах залягання рудних і паливних корисних копалин. Із обробних галузей найбільш розвинені автомобілебудування, суднобудування, нафтохімія, виробництво електротехнічних виробів, текстильна промисловість. Провідне місце у розвитку цих галузей належить Бразилії, Венесуелі, Аргентині, Колумбії, Мексиці, Чилі.
У сільському господарстві переважає рослинництво. Основну частину товарної продукції дають райони плантаційного господарства і зрошуваного землеробства. Країни Латинської Америки виробляють 21 % фруктів, 19 % бавовнику, 18 % кукурудзи.
Тваринництво має прекрасну природну кормову базу — пасовищні ресурси. Проте важливе значення воно має лише в країнах північної частини регіону.
У трьох країнах (Аргентина, Парагвай, Уругвай) тваринництво відіграє провідну роль у сільському господарстві. Головні райони виробництва сільськогосподарської продукції розміщені уздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Близько 4/5 усієї продукції сільського господарства виробляють у п'ятьох країнах — Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Колумбії, Мексиці. Найбільша з них — Бразилія, яка виробляє ЗО % сільськогосподарської продукції.
Підсумок. Соціально-економічний розвиток країн Латинської Америки призвів до інфляції та зростання соціальної напруженості в суспільстві, внаслідок чого в ряді країн було встановлено диктаторські режими. Під впливом Кубинської революції США змушені були змінити своє ставлення до латиноамериканських країн. У 90-ті pp. на континенті майже завершився процес повороту до демократизації соціального та економічного життя.
►► Українці в Латинській Америці
Учитель. Найбільше вихідців з України живуть в Аргентині та Бразилії.
Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 191
Перші емігранти прибули сюди в 1897 р. Селяни, їхні нащадки здебільшого займаються фермерським господарством. У містах вони працюють на підприємствах, у соціальній сфері.
Прошарок представників розумової праці — інженерів, лікарів, адвокатів, економістів — нечисленний.
Релігійні конфесії українців — греко-католики, православні, євангелісти.
Діє культурно-освітня установа «Просвіта». У рамках товариства працюють школи для дітей та дорослих, дитячі садки, мистецькі колективи.
В Аргентині є українські видавництва, виходять щотижнева газета і журнал, ведуть радіопередачі українською мовою. У Буенос-Айресі також відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку.
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. У чому полягали причини нестабільності економічного і політичного розвитку країн Латинської Америки у 60-80-ті pp. XX ст.?
2. Висловіть судження про актуальність розвитку відносин між Україною і країнами Латинської Америки на сучасному етапі.
VI. Домашнє завдання
Опрацювати відповідний параграф підручника.
Тема 7
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТ. — НА ПОЧАТКУ XXIСТ.
УРОК 29
Виникнення і розгортання «холодної війни» в 40-80-х pp. XX ст.
Мета:аналізувати причини виникнення, хід та наслідки «холодної війни», охарактеризувати спроби роззброєння, рух за мир і безпеку; визначити причини і наслідки основних міжнародних військових конфліктів у 40-80-х pp. XX ст.; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, критично мислити, висловлювати власні судження; виховувати в учнів зацікавлення історією.
Тип уроку:урок засвоєння нових знань.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент уроку
II. Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. З приводу яких питань виникали суперечності між союзниками на заключному етапі війни?
2. Які рішення були прийняті на Ялтинській та Потсдамській конференціях про повоєнне облаштування світу?
III. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Після закінчення Другої світової війни зміцнилися позиції у світі країн-переможниць, особливо СРСР і США. Почалася боротьба двох курсів — радянського і західного — з питань повоєнного облаштування світу.
Дві найсильніші держави у світі — СРСР і США — після війни намагалися якомога більше розширити зони свого впливу у світі. Глобальне суперництво цих держав виявилося у гонці озброєнь. Протистояння відбувалося також у дипломатичній, пропагандист-
Тема 7. Міжнародні відносини у другій половині XX ст. — на початку XXI ст. 193
ській, зовнішньоекономічній діяльності. Ця конфронтація дістала назву «холодна війна». Вона не переросла в «гарячу» лише тому, що жодна сторона не була впевнена у своїй перемозі.
Із лютого 1946 р. радянська пропагандистська машина розгорнула антизахідну кампанію. Країни Заходу не залишилися у боргу. У березні того ж року колишній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль у виступі в американському місті Фултон заявив, що «комуністичний тоталітаризм» замінив собою «фашистського ворога» і планує підкорити світ. За його словами, через усю Європу — від Балтики до Адріатики — пролягла «залізна завіса».
IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
►► Виникнення й розгортання «холодної війни». Міжнародні кризи і конфлікти у 40-80-х pp. XX ст.
«Холодна війна» — ідеологічне, економічне, політичне, культурне протистояння соціалістичних і капіталістичних країн, насамперед СРСР і США, особлива система міжнародних відносин певного історичного періоду (друга половина 40-х — початок 90-х pp. XX ст.).
► Передумови «холодної війни»
Співвідношення сил у світі після Другої світової війни змінюється: на міжнародну арену виходять дві супердержави — США і СРСР (головні переможці війни, монополісти ядерної зброї, держави з могутнім економічним потенціалом).
Але ці держави були з різним (антагоністичним) суспільно-політичним ладом, що призвело до конфронтації між ними і формування біполярного світу (так званого «західного», очолюваного США, та «комуністичного» на чолі з СРСР).
Між США та СРСР поступово наростає суперництво за вплив у світі (СРСР намагалися поширити комуністичні ідеї в інших країнах, США — завадити цьому).
Щоб довести свою перевагу, кожна зі сторін втягується в гонку озброєнь (особливо у створенні ядерної зброї). їх суперництво не вилилося безпосередньо у відкриті військові зіткнення, а набуло форми «холодної війни» — ідеологічного, політичного та збройного протистояння в різних куточках планети.
Робота з таблицями
Учні заповнюють таблиці під час розповіді вчителя.
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас
ЕТАПИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
Перший етап — Розкол світу на два ворогуючі табори та
1945-1955 pp.__________ військово-політичні блоки: НАТО та ОВД________
Другий етап — друга Особливе загострення міжнародної напруги
половина 50-х — (Карибська криза 1962 p.; війна у В'єтнамі
60-ті pp. 1964-1973 pp.; зведення Берлінської стіни —
______________________ 13 серпня 1961 p.; «Празька весна» — 1968 р.)
Третій етап — Розрядка міжнародної напруженості, її розви-
70-ті — перша половина ток і закінчення
80-х років________________________________________________________
Четвертий етап — Перебудова і деідеологізація міжнародних
друга половина відносин, поступова ліквідація військово-
80-х — початок 90-х pp. політичного розколу світу й закінчення «хо-
______________________ лодної війни»______________________________
СКЛАДОВІ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
X Утворення військово-політичних блоків: НАТО і ОВД
О Регіональні конфлікти:
■jj • війна в Кореї 1950-1953 pp.;
| Н А В І Й Н А |
війна у В'єтнамі 1964-1973 pp.;
О • Карибська криза 1962 p.;
д ' війна в Афганістані 1979-1989 pp._______________________________
Гонка в галузі космічних досліджень
Економічна війна та взаємна технологічна блокада
Взаємне залякування США та СРСР
Пропагандистська війна
Гонка ракетно-ядерних і звичайних озброєнь
Боротьба розвідувальних служб та здійснення ідеологічних диверсій
Боротьба за вплив у країнах, що розвиваються
1947 р. — «доктрина Трумена» — доктрина «стримування комунізму»
Складання таблиці «Ключові міжнародні події цього періодуt здійснюється під час опрацювання тексту підручника.
КЛЮЧОВІ МІЖНАРОДНІ ПОДІЇ ЦЬОГО ПЕРІОДУ
Дата Подія
1945 р. Створення ООН (для збереження миру та запобігання розв'язуванню нової війни)
1948— Блокада Західного Берліну (розкол Німеччини та утворення
1949 pp. ФРН і НДР). Початок відкритого протистояння США і СРСР в Європі)
Тема 7. Міжнародні відносини у другій половині XX ст. — на початку XXI ст. 195
Дата 1949 р.