Зарубіжний досвід бізнес-освіти

Поняття «менеджмент» досить часто ідентифікується з поняттям «бізнес». На сьогодні у світі діють три основні моделі побудови бізнес-освіти (школи управління) для підготовки майбутніх менеджерів у різних соціальних сферах.

Першу, традиційну, віднесено до німецької, заснованої на ідеї підготовки кваліфікованого керівника. В основі цієї моделі виділяється, по-перше, вища професійна освіта (інженерна, економічна, юридична ін., яка має пряме відношення до управлінської діяльності підприємства), по-друге, здійснення подальшого підвищення кваліфікації керівників під час практичної роботи. Остання ставить за мету розвиток вже набутих знань і умінь до отримання нової спеціальності в сфері бізнесу, менеджменту чи підприємництва.

Друга модель підготовки спеціалістів до менеджерської
діяльності – американська. Вона ставить за мету формування професіонального менеджера і передбачає отримання вищої професійної освіти в сфері менеджменту на базі вже отриманого диплома про вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавр незалежно від спеціальності. Такий неординарний підхід пояснюється тим, що перш ніж навчитись професійно управляти, людина повинна набути певний практичний досвід роботи, щоб з середини зрозуміти, що таке бізнес і менеджмент у реальному житті.

Минула і теперішня практика управління доводить, що конкурентоспроможність будь-якої структури бере свій початок у компетенції її персоналу. Це закономірно, бо виживає і буде виживати той, хто постійно навчається. Американські спеціалісти вважають, що знань, отриманих у навчальному закладі, достатньо лише на 3–5 років роботи, після цього необхідна перепідготовка. Тому витрати американських фірм на перепідготовку, підвищення кваліфікації, послуги консультантів персоналу щорічно становлять близько 5,0 % загального прибутку.

Американський менеджмент характеризується діловитістю, організованістю, забезпеченням компетентного персоналу та пос­тійним удосконаленням управління. Американська діловитість проявляється в таких якостях персоналу, як цілеспрямованість наполегливість, вміння доводити до кінця почату справу. А
єдність слова і діла історично піднесли американського керівника і створили йому репутацію ділової людини.

Третя модель побудови «бізнес-освіти» – японська. Вивчення японської моделі професійного навчання керівників дозволяє стверджувати, що вона суттєво відрізняється від моделей європейських країн. Система освіти в Японії орієнтована на забезпечення всебічного розвитку особистості, а саме підготовки людини з широким кругозором – універсала. Вузька спеціалізація тут відсутня. Японці вважають, що основним завданням університету є випустити особистість з високоточними моральними якостями, суспільно значущими нормами поведінки і рівнем знань.

Маючи непросте географічне розташування і практично не маючи ніяких природних ресурсів, Японія приділяє велику увагу розвитку освіти. Не викликає сумніву, що друге місце за економічними показниками в світі, яке займає Японія, великою мірою пов’язане з підготовкою спеціалістів, формами і методами управління в цій країні. Якщо порівнювати Японію з іншими країнами за такими показниками, як витрати на навчання у розрахунку на одного працюючого, то вона посідає перше місце у переліку великих держав у 3–4 рази більше ніж у США. Безперервна освіта стала частиною процесів праці, на які кожний працівник витрачає близько 8 годин на тиждень, причому 4 години із них – свого особистого часу.

Вчені зазначають, що основні принципи японського і європейського менеджменту лежать у різних площинах і мають небагато точок, які перетинаються. Історичні особливості, культура, суспільна психологія країни тісно пов’язана з її суспільно-еко­номічним укладом і управлінням. Суттєвою відмінністю японської бізнес-освіти від європейської та американської, є її спрямованість, основана на колективізмі.

Більшість країн, особливо західно-європейських (Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди) можна віднести до змішаної моделі підготовки управлінських кадрів. Їм характерне поєднання традиційної європейської системи вузівської підготовки німецького типу з американською. Слід урахувати, що шкіл, які перейшли до такої моделі, в Європі вже декілька сотень. Зарубіжний досвід щодо підготовки управлінських кадрів може бути корисним для України. За роки незалежності в Україні ще не склалися власні традиції у сфері управління на якісно новій основі. Традиційно вважається, що керівник – це не професія, а посада, яку можна займати, не маючи при цьому спеціальної підготовки. Нікому не прийде в голову доручити управління потягом чи літаком, не маючи відповідного фаху, а управління колективом часто доручають спеціалістам абсолютно некомпетентним в управлінні людьми, без спеціальної професійної підготовки в галузі менеджменту. Тому науковці одностайні у своїх висновках: професії менеджера треба навчати так само, як і професії лікаря чи вчителя.