Господарський кодекс України

Право господарського відання; право оперативного управління; право оперативно-господарського використання.

2.Різне значення терміна «володіння» :

1) самостійний правовий інститут, згідно з яким правовий захист надається володінню не заснованому на праві, яке не має правової підстави виникнення; цим інститутом охоплюються такі ситуації, коли володілець має у себе певну річ, вважає її своєю, однак у нього немає законної підстави виникнення цього права; таке володіння називається «безтитульним», тобто таким, що не має правової підстави виникнення.

2) одна із правомочностей власника.

- Право володіння характеризується двома особливостями : об’єктивною і суб’єктивною :

- Об’єктивна особливість – фізична наявність речі у майні володільця за відсутності правової підстави виникнення такого володіння (ч.1 ст. 397 ЦК володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе);

- Суб’єктивна особливість – володілець вважає річ своєю.

- В основі обґрунтування необхідності надання правового захисту такому володінню лежить дві концепції :

1) Ієринг – в переважній більшості випадків одна особа, водночас володіє річчю і є її власником; це дає підстави припускати, що той хто володіє річчю, є її власником;

2) Савіньї – щоб не допустити самоправство з боку титульних володільців; вони повинні відстоювати свої інтереси правовими заходами.

Підстави виникнення володіння (ст. 398 ЦК):

1) на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником (володіння після закінчення дії договору, наприклад, зберігання, перевезення, комісії тощо);

2) з інших підстав, встановлених законом (сплив позовної давності за вимогами про повернення або витребування речі з чужого володіння; передання речі за договором особою, яка не мала права її передавати ін.).

Право володіння припиняється у разі (ст. 399 ЦК):

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) інших випадків, встановлених законом.

Види володіння

За суб’єктивним ставленням володільця та правовими наслідками :

1) добросовісне (якщо володілець не знає і не міг знати, що його володіння виникло незаконно);

2) недобросовісне володіння (якщо знав або міг знати про це).

 

3. Сервітут –це право обмеженого користування чужими речами (майном).

Види сервітутів

І За суб’єктом встановлення :

1) земельний, який встановлюється на користь власника земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна;

2)особистий,який встановлюється на користь певної особи, зокрема, членів сім’ї власника житла.

ІІЗа від платністю :

1) відплатний;

2) безвідплатний.

ІІІ За строком встановлення :

1) встановлений на певний строк;

2) встановлений без визначення строку.

- Земельним сервітутом визнається право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, природними ресурсами та іншим нерухомим майном (будівлями, спорудами тощо).

- Відповідно до ст. 404 ЦК зміст земельного сервітуту полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, а також в інших способах задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення сервітуту.

- Особистим сервітутомє право обмеженого користування чужим майном, що встановлюється на користь конкретної особи.

- Відповідно до ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом. Житлове приміщення, яке вони мають право займати , визначається його власником.

Відмінності між земельним та особистим сервітутами :

1) за об’єктом –об’єктами земельного сервітуту є земельні ділянки та інше нерухоме майно; об’єктом особистого сервітуту є як правило рухоме майно;

2) за суб’єктом –суб’єктом земельного сервітуту є власник земельної ділянки чи іншого нерухомого майна для задоволення потреб користування яким встановлено сервітут; суб’єктом особистого сервітуту є конкретна особа безвідносно до майна щодо якого встановлено сервітут;

3) за строками –земельний сервітут встановлюється на певний строк або без визначення строку; особистий сервітут встановлюється на строк життя особи, на користь якої встановлено сервітут.

Підстави виникнення сервітутів (с. 402 ЦК) :

1) договір (про встановлення земельного сервітут підлягає державній реєстрації);

2) закон;

3) заповіт;

4) рішення суду.

Підстави припинення сервітуту (ст. 406) у разі :

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставин, яка булла підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітут протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

- Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення;

- Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом (відповідно до ч.3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому).

4.Особливими формами користування чужими земельними ділянками є емфітевзис та суперфіцій.

Емфітевзис –це тривале, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Суперфіцій –це тривале, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Підстави виникнення емфітевзису та суперфіцію :

1) договір між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб чи для будівництва;

2) суперфіцій також на підставі заповіту.

- Відповідно до ст.ст. 407 та 413 ЦК емфітевзис та суперфіцій можуть відчужуватися землекористувачем або передаватися ним у порядку спадкування іншим особам.

- У разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Землекористувач зобов’язаний письмово повідомити власника про продаж права користування земельної ділянки. Якщо власник земельної ділянки протягом 1 місяця не надішле письмової згоди на купівлю, право користування може бути продано іншій особі.

- Емфітевзис та суперфіцій можуть бути встановлені на визначений строк або без визначення строку. Якщо емфітевзис встановлено без визначення строку, кожна сторона має право відмовитися від договору, попередньо попередивши іншу сторону не менш як за рік.

Права та обов’язки

Власника земельної ділянки :

1) право на одержання плати за користування земельною ділянкою (власнику земельної ділянки щодо якої встановлено суперфіцій може належати право на одержання частки від доходу землекористувача);

2) право володіти та користуватися нею в межах, визначених у договорі з користувачем;

3) право вимагати цільового використання земельної ділянки землекористувачем.

Землекористувача :

1) право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору;

2) право власності землекористувача земельної ділянки щодо якої встановлено суперфіцій на будівлі та споруди, споруджені на цій земельній ділянці;

3) обов’язок вносити плату за користування земельною ділянкою;

4) обов’язок використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Підстави припинення

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку права користування;

3) відмови землекористувача від права користування;

4) викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

5) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд;

6) за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.