Глосарій релігієзнавчих і богословських термінів
Аміленіалізм – вчення, що відкидає буквальне існування Тисячолітнього Царства до початку вічності і ототожнює його з віком Церкви (Об. 20)
Анабаптизм – термін, що використовується по відношенню до радикального крила Реформації, вчення якого базувалося на працях таких мислителів як Бальтазар Губмайер, Мельхіор Хофман та Менно Сімонс
Анабаптисти - перехрещенці, менноніти (грец. anabaptizo - „занурюю знову”) - релігійна деномінація протестантського типу, яка виникла в 20-х роках 16 ст. в Саксонії та Швейцарії. Очікували скорого другого приходу Христа, встановлення на землі Тисячолітнього Царства справедливості Божої. Під впливом ідей хіліазму (вчення про Тисячолітнє Царство) приймали участь в Селянській війні 1524-1525рр. під керівництвом Т.Мюнцера; в 1534-1535 рр. робили спробу створити християнську комуну у м.Мюнстері. Коли в їх громадах стали переважними ідеї непротивлення Менно Сімонса, стали називатися меннонітами. Відкидають доктрини передвизначення, першородного гріха. Ввели хрещення дорослих.
Анігіляціонізм – протестантська доктрина про пекло та геєну як остаточне покарання неправедних. Пропонує три точки зору покарання: 1) повне знищення (взяли на озброєння адвентисти і Свідки Єгови); 2) покарання як вічні муки (притаманне традиційним церквам, баптистам і п’ятидесятникам); 3) вічне небуття
Антихрист – фальшивий Христос, який, згідно протестантському вченню, з’явиться в кінці віку Церкви (при другому приході Христа), стане світовим диктатором і буде вимагати поклоніння. Він ще „беззаконник”, з яким пов’язуються великі страждання і переслідування віруючих. За цим вченням, буде знищений Ісусом Христом під час останнього суду разом з Сатаною
Апокатастасіс (грецьк. – „відновлення”, „повернення до минулого стану”) – вчення, згідно якому всі грішники і навіть демони при кінці часів будуть прощені і наступить всезагальне примирення з Богом. У формі гіпотези було висунуто Орігеном (IIIст.); пізніше розвинуто Отцями церкви, яких називають „милосердними” - Григорієм Ниським, Додимом Сліпцем, Діодором із Тарса, Максимом Сповідником
Апокаліпсис – термін християнської есхатології, який має наступні значення: 1) назва книги „Об’явлення Івана Богослова”; 2) позначення другого приходу Христа; 3) позначення страшного суду; природних і соціальних катаклізмів як кінця світу
Апокаліптична література – жанр, що ствердився в біблійній чи апокрифічній писемності, починаючи з останніх років перед Р.Х. Вона генетично пов’язана з писаннями пророків і деякі пророчі книги (напр. Єзекіїля, Даниїла, Йоіла, Захарії) належить до цієї категорії. В Новому Завіті до цього жанру відноситься Малий апокаліпсис Євангелій (Мт. 24; Мк. 13:3-37; Лк. 21:5-36) і Об’явлення Івана Богослова
Апостольська ера – певний період в історії християнської Церкви, обмежений смертю та воскресінням (згідно Писанню) Ісуса Христа (біля 35р. від Р.Х.) і смертю останнього Апостола (біля 90р. від Р.Х.)
Армагеддон – новозавітна форма давньоєврейського „мегіддо”, що означає гора. Мегіддо - місце у г.Кармал, де в старозавітні часи проходили важливі битви, і де, згідно Об. 16:14-16, відбудеться остання битва Бога з Сатаною, його демонськими силами та Антихристом
Армініанство – напрямок, що виник в XVI столітті як реакція на кальвіністську доктрину передвизначення. В центрі вчення, яке викладене в так званому „Ремонстраті” лежить ідея предестинаційного богослов’я. На відміну від кальвінізму, ставить питання про можливість спасіння всіх за умови прийняття благодаті
Бартіанство – визначення, що застосовується для позначення богословських поглядів швейцарського богослова Карла Барта, відомого головним чином своїм акцентом на пріоритет об’явлення. У зв’язку з цим використовуються також терміни „неоортодоксія” і „діалектичне богослов’я”
Барт Карл (1886-1968) – швейцарський протестантський теолог, засновник руху неоортодоксії („діалектичної теології” чи „теології кризи”). В кн. „Послання до римлян” (1919), що стала маніфестом неоортодоксального богослов’я, відроджує ранньопротестантську ідею всевладності Бога та гріховності людини: людські емоції, воля і розум підпорядковані гріху і тому люди нездатні відкрити Бога. Гріхопадіння для Барта сакральний і почасовий феномен. Він ставить під сумнів історичність втілення та воскресіння Христа. До 1914 року знаходився під впливом А.Гарнака та інших „ліберальних теологів”. Основні роботи: „Послання до римлян” (1919, 1922, 1933); „Церковна догматика” (1932-1955); „Світ Бога і світ людини” (1924), „Церква і війна” (1942)
Безсмертний – той, що не підвладний смерті чи тлінню, що буде жити вічно. Згідно християнському вченню це ті, хто буде виправданий через викупну жертву Христа (чи під час життя, чи під час першого або другого воскресіння)
Безумовне вибрання – кальвіністське вчення, що Бог обирає людей на спасіння без будь-яких умов
Благодать– милість, ласка. Термін, що позначає Божі багатства за рахунок викупної смерті Христа; Його щедрість до людства
Боже Царство – термін для позначення правління та верховної влади Бога в серцях віруючих, у Церкві, в світі і, нарешті в Тисячолітньому Царстві, коли на землі буде царювати Христос
Бруннер Еміль (1889-1966) – швейцарський протестантський теолог, представник неоортодоксії. Основні праці: „Містицизм і світ” (1924), „Природа і благодать: дискусія з Карлом Бартом” (1934), „Об’явлення і розум” (1941), „Справедливість і соціальний порядок” (1945), „Християнство і цивілізація” (1948), „Догматика” (1946-1960)
Бультман Рудольф(1884-1976) – німецький теолог, історик релігії, представник неоортодоксії, родоначальник теорії „деміфілогізації” християнства (опублікована в нарисі „Новий Завіт та міфологія”). Основні праці: „Ісус” (1926), „Ісус і світ” (1934), „Теологія Нового Завіту” (1948-1953), „Християнська теологія” (1935, 1955), „Історія і есхатологія” (1957)
„Бути в дусі” - біблійний вираз, який позначає екстаз, як ознаку зішестя деякої духовної харизми на людину (дарів Духа), коли вона якби починає говорити не від себе. У п’ятидесятників це називається „хрещення Святим Духом”, або „глосолалія”
Велике горе (скорбота) – згідно християнському вченню Мт. 24:21, період вилиття Божого гніву як суду на безбожну світову систему в кінці віку (що пов’язується з Другим приходом Христа)
Великий і білий престол - вираз, пов’язаний з проголошенням кінцевого вироку для Антихриста, Сатани, грішників в Об. 20:11-15
„Великий і благорозумний раб”- категорія, якою єговісти, посилаючись на Мт. 13:37-43 про відокремлення істинних християн від помилкових, позначають особливу групу помазаних християн – членів Керівної Ради. Згідно вченню, вони є представниками Бога Єгови на землі, а після смерті йдуть в Уряд небесного Царства Христа. Такий статус за Радою був затверджений в 1919 році
„Великий натовп”, „велика множинність”, „вівці”- категорія єговістської есхатології, якою позначають, згідно Об. 7:11, окрему групу навернених після 1000-ліття (мільярди людей), що стануть спадкоємцями Царства в земному раю
Весліянський „Рух святості” – протестантський рух сер. і др. пол. XIX століття, у витоків якого був методист Д.Уеслі (Веслі), який поклав початок п’ятидесятницькій доктринальній системі. Яскравими представниками руху були: Ф.Палмер, Д.Флетчер, А.Махан, Ч.Фінней, В.Артур, В.Боардман. Ними було введено в п’ятидесятницьку есхатологічну доктрину поняття „хрещення Святим Духом”
Весільна Вечеря Агнця – християнський термін, що позначає об’єднання Христа і Церкви перед приходом Ісуса Христа, щоб знищити армії Антихриста і встановити Тисячолітнє Царство на землі
Відкинення – термін, що характеризує стан тих віруючих, які не були вибрані для спасіння і кому Бог залишає можливість йти своїм загибельним шляхом
Відкуплення – вчення про зняття гріховності через викупну жертву Христа, тобто, через благодать
Відроджений – той, що народжений згори (від дії Святого Духа), згідно подобі Христа. Це народжений для нового життя без гріха і зла
Відродження – згідно протестантській сотеріології, це нове народження або народження звище (згори), що є справою Бога. Бог дає нове життя тим, хто увірував
Відступництво – в християнстві означає навмисне і повне відвертання від Христа та Його вчення
Вік Церкви – термін в християнстві, що позначає період між воскресінням Ісуса і Його другим приходом
Вічне покарання – в християнстві кінцеве безкінечне покарання в озері вогняному, як вічні страждання (у адвентистів і єговістів - вічне небуття)
Вічне Царство - в християнстві кінцевий стан спасенних у новому небі та на новій землі з Новим Єрусалимом (центром Царства)
Викуплення - євангельський термін, що позначає роботу, зроблену Христом в житті та через смерть і воскресіння для спасіння віруючих
Виправдання - поняття сотеріологічного характеру, яке визначає спонтанне рішення Бога, згідно якому Він: 1) вважає, що гріхи віруючих прощені і на них розповсюджується праведність Христа; 2) об’являє виправданих віруючих праведними у Своїх очах
Випробовування - вчення, що теперішнє життя є приготуванням до майбутнього
Воскресіння - термін, яким в християнській сотеріології позначається воскресіння із мертвих (перше та друге) в нове, нетлінне, вічне життя
Воскресіння з Христом - вираз, що вказує на один із аспектів єднання з Христом, завдяки якому людинає починає жити новим духовним життям, а її характер і особистість змінюються наверненням у віру
Втілення - згідно християнському вченню акт, через який вічний Син Божий став людиною не втрачаючи Свою Божественність
Гадес - новозавітний термін, який позначає смерть чи владу смерті. В євангеліста Луки це місце мук після смерті, призначене для проклятих
Гамартіологія – вчення про гріхопадіння як відчудження людини від свого суттєвого буття – розрив стосунків з Богом
Гарантія спасіння – термін, згідно якому один раз прийнятий дар спасіння не може бути втрачений. Вічна гарантія спасіння – це справа Бога
Гарнак Адольф (1851-1930) – німецький протестантський теолог і історик Церкви, дослідник Нового Завіту та патристики, представник ліберальної теології. В книзі „Сутність християнства” (1901) стверджував, що ядром вчення Ісуса було віщування Царства Божого, де перемога над злом стає внутрішньою і зв’язуючою ланкою між Богом і людиною, надаючи її життю вищий сенс
Герменевтика (грецьк. hermeneno – пояснювати, тлумачити) – наука про тлумачення релігійних текстів; особливі принципи та техніка, що застосовується для екзегези (тлумачення) релігійних текстів, в тому числі і Біблії
Говоріння іншими мовами (обряд „глосолалія”) – говоріння іншою мовою, яку дає (як дар), згідно 1 Кор. 14:1-2, Дух Святий. Інша назва – дар говоріння на мовах. Поняття, яке є структурним компонентом п’ятидесятницької есхатології
Гог і Магог – апокаліптичні постаті, які, згідно Об. 20:8, символізують грішників, яких в кінці Тисячолітнього Царства поведе Сатана для знищення Єрусалиму та його святих жителів
Дарбі Джон Нельсон (1800-1882) - засновник диспенсаціоналізму – вчення про форми домовленості між Богом і людьми. Згідно його вченню, спасіння досягається за допомогою „економії”, чи досвіду управління Божого, моделей якого було чотири: райський стан, допотопний період, старозавітна теократія та Новий Завіт. За вченням Д.Дарбі, людина постійно знаходиться нижче свого призначення і мета „економій” не досягається. Тому кожен сам повинен досягти свого спасіння
Два Божих свідки – символічні есхатологічні особи, які, згідно Об. 11:3-6, будуть пророкувати і свідчити про Бога, творити чуда та мучити невіруючих людей на протязі 1260 днів (42 місяці) періоду останніх днів
„24 старці” - категорія протестантської есхатології, якою позначають неповну кількість вибраних – 144 тис. уряду Христа, оскільки певна частина – „залишок” ще живе на землі
„Деміфологізація християнства” - термін, уведений представником неоортодоксії Р.Бультманом, який означає переосмислення біблійної міфології (тлумачення на сучасній мові) в термінах екзистенціальної філософії (головним чином, М.Хайдеггера)
Демони - християнський термін, яким позначають духовних істот (злі чи нечисті духи), які працюють для Сатани. Інколи їх ще називають падшими ангелами
Деномінація - група Церков з певною назвою, які організовані та працюють разом на основі певних вірувань та діяльності, що вони приймають. Рівень релігійної організації (наприклад, протестантські організації - адвентизм, баптизм, п’ятидесятництво, ієговізм)
Детеріоризм – доктрина, що виходить із тези, згідно якій світ постійно погіршується. Предтечею цих положень був Іван Богослов у своєму Апокаліпсисі
Диспенсаціоналізм (англ. - dispensation, розподіл, період) - теологічна концепція, згідно якій історія людства поділяється на окремі періоди (диспенсації), де в кожному з них діє особливий, характерний для нього закон Бога (модель управління). Періоди змінюються з волі Бога, коли Він вирішує дати нове об’явлення і новий закон. Сучасні диспенсаціоналісти в більшості ведуть мову про сім Божих диспенсацій. Це богословська система, що виникла в XIX ст. з появою праць Дж. Дарбі. Основні доктрини цієї системи такі: а) розрізнення Ізраїлю і Церкви, як двох груп віруючих в загальній задумці Бога; б) взяття Церкви на небо до початку останніх випробувань; в) точне виконання старозавітних пророцтв відносно Ізраїлю; г) поділ біблійної історії на сім періодів (диспенсацій, як систем управління), кожна з яких відрізняється особливим відношенням Бога до свого народу
Диявол (грецьк. diabolos - „намесник”) - термін, що позначає керівника злих духів, якого ще називають Сатана
Доктрина - вчення, особливе вчення, що стосується біблійних істин
Дортський синод (1618-1619) – затвердив п’ять основних принципів (позитивних тверджень) кальвіністського вчення: 1) цілковита гріховність людини; 2) безумовний вибір – це спасіння; 3) обмежене викуплення; 4) незаперечна благодать; 5) стійкість святих
„Друга дія благодаті” („друге благословіння”) – термін, що позначає друге, після водного, хрещення Святим Духом, як „отримання сили” та духовного досвіду після навернення; змістовно означає наступне: 1) звільнення людини від влади гріха через Христа; 2) повне освячення як завершення роботи спасіння через хрещення Святим Духом. Застосовується у п’ятидесятницькій есхатології під назвою „хрещення Святим Духом”, що є визначальною рисою деномінації
„Друга смерть” – поняття в християнській сотеріології, яке означає духовну смерть, відпадання від Бога, перебування в пеклі.
Другий прихід – термін, яким позначається повернення Ісуса Христа на землю, якому будуть передувати ознаки на небі та на землі. Вважається центральною доктриною християнства, з якою пов’язані вчення про воскресіння, суд, остаточне покарання, вічне життя. Розрізняють два приходи: 1) невидимий (для підхоплення Церкви); 2) видимий для остаточного встановлення Царства вічності на землі
Дуалізм (лат. dualism – подвійний ) – філософське вчення, що веде мову про два начала – дух і матерію, ідеальне і матеріальне, світло і темряву, добро і зло
Духовне тіло - сотеріологічний термін, яким позначається тіло, яке повинні отримати віруючі в майбутньому воскресінні: воно вважається не безплотним, а пристосованим для існування під керівництвом Святого Духа
Духовні дари - в християнстві всі здатності, якими наділяє віруючого Святий Дух і які використовуються в будь-якому служінні церкви
Евіонізм – вчення Ісуса, за яким спасуться лише бідні і Царство наступить лише для бідних
Екзегеза – наукове тлумачення тексту. Термін в більшості застосовується по відношенню до Біблії. Термін „біблійна екзегеза”, по суті, означає „процес тлумачення Біблії”
Екзегетика - процес тлумачення текстів Священного Писання
Еклезіологія – розділ християнського богослов’я, що розглядає теорію Церкви (від лат. „еcclesia” - Церква)
Есхатологія (грецьк. – кінець, межа, кінцева мета і - вчення) – релігійне вчення про кінець світу, зміст і завершення земної історії, кінцеві долі людини, людства і світу
Завіт - урочиста, зобов’язуюча угода. В християнстві Божі Завіти є угодами, через які Він бере на Себе зобов’язання благословити (дати певні блага, в тому числі і спасіння) тим, що приймають завіт. Також вживається для визначення двох основних частин Біблії (Старий і Новий Завіт)
Загальна есхатологія – вчення про мету і завершення всього історичного і світового процесу з точки зору його лінійного розвитку. Тісно пов’язана з біблійним месіанізмом
„Залишок” помазаних християн – поняття єговістської есхатології, яким позначають тих, хто ще не увійшов в уряд Христа, оскільки сьогодні проживає на землі
Заміщуюче викуплення - богословський термін, що у сотеріологічному вченні позначає рішення Бога спасти деяких людей, яке Він прийняв задовго до творіння не на основі передбачення їх заслуг, а тільки по Своїй добрій волі
Заміщуюча жертва – термін сотеріологічного характеру, за яким Христос постраждав за людей, Він був наказаний за людські гріхи, і завдяки Його жертві люди можуть бути позбавлені покарання
Зарахована праведність - в християнстві Христова праведність, що зараховується віруючому, який приймає Його дар (благодать) спасіння. Вважається, що Бог тоді відноситься до віруючого так, ніби той ніколи не грішив
Земний клас– термін, яким Свідки Єгови позначають групу людей, що жили на протязі всієї історії людства і які можуть пережити Армагеддон та випробування в кінці тисячі років, отримавши спасіння „згідно діл”
З’явлення Христа - термін, що позначає повернення (другий прихід) Христа в силі і славі, щоб зруйнувати сили Антихриста і встановити Тисячолітнє Царство на землі
Індивідуальна (особиста) есхатологія – вчення про посмертне буття окремої людини. Пов’язане з доктринами про межовий стан (смерть), другий прихід Христа, воскресіння мертвих, Тисячолітнього Царства, вічного життя
Інфрасупралапсаризм – кальвіністська теорія, яка стверджує, що гріхопадіння відбулося з вини людини і що тільки після нього стало діяти Божественне передвизначення одних до загибелі, а інших – до спасіння
Історичний преміленіалізм - протестантська доктрина, згідно якій Христос повернеться на землю після періоду великих випробувань і встановить Тисячолітнє Царство. При цьому померлі будуть воскресені, а віруючі, які будуть живі, отримають прославлені нетлінні тіла, і всі вони будуть правити з Христом на протязі тисячі років
Кальвін Жан (1509-1564) – женевський реформатор, перекладач і тлумачник Біблії, родоначальник кальвінізму, чиї основоположні ідеї стали підгрунтям віровчення сучасних реформатських церков. Основною працею є „Настанови у християнській вірі” (1536), яка більш відома як „Інститути”, де Кальвін розвинув два принципи своєї есхатологічної доктрини – виправдання вірою та передвизначення. Створив в Женеві теократичну державу за моделлю старозавітного Ізраїлю, яка проіснувала 20-ть років у XVI ст.
Кальвінізм – одна із течій Реформації, вчення якої систематизував і зробив спробу практично реалізувати в місті-державі – Женеві в 16 ст. французький теолог Ж.Кальвін. Ними відкидалась верховна влада римського папи, посилювався авторитет Священного Писання, вводилось богослужіння на національних мовах. Із таїнств, в якості обрядів, визнавали лише хрещення і причастя. В центрі вчення знаходяться доктрини передвизначення, передбачення, передзнання
Каяття – згідно сотеріології, зміна у свідомості людини, яка веде до змін у способі життя
Керигма –вісті, які слід сприймати вірою заради спасіння
„Книги життя” - есхатологічний термін, яким позначаються символічні книги, в які Бог записує тих, хто увійде в його Царство за праведні справи та віру
Конвенціоналізм – протестантське вчення, яке відкидає уявлення про вічні муки неправедних у пеклі. Остаточна смерть, за вченням, – це небуття. Близьке до кондиціоналізму
Кондиціоналізм – вчення про умовне безсмертя, яке стверджує, що вічне покарання являє собою знищення, вічне небуття, а не вічні муки (2 Фес. 1:9). Його притримуються адвентисти та Свідки Єгови
Конрад Гребель (1498-1526) – засновник анабаптизму, послідовник У.Цвінглі до 1523 року. До основних положень його віровчення відносяться: відказ від громадянських повинностей, насильства, релігійна терпимість, вимога простоти і скромності, ідеї пацифізму
Консеквентна чи фундаментальна есхатологічна школа – богослови, які стверджували, що Ісус вчив про близький кінець історії і встановлення надприродного месіанського Царства, яке, однак, не наступило і тепер повинно очікуватися при кінці світу. Представником цієї школи був А.Швейцер (1875-1965)
Креаціонізм (лат. creatio, creatins - створення) – вчення, згідно якому походження світу, живої і неживої природи є результатом (актом) „божественного творіння”; креаціонізм відкидає зміну видів в їх історичному розвитку
Критичне богослов’я– вчення, яке підкреслює, що людина приходить до пізнання Бога через критичну ситуацію. Представники: К.Барт, С.К’єркегор, Е.Бруннер, Р.Нібур, Р.Бультман, П.Тілліх, Дж.Робінсон
Лейденський Іван – анабаптист-хіліаст, організатор мюнстерського повстання та збройної побудови нового суспільства – т.зв. „Мюнстерської комуни”. Проголосив себе Царем Давидом та на протязі 1534-1535 рр. проводив експеримент встановлення Царства Божого
Ліберальна теологія („ліберальний протестантизм”, „соціальний євангелізм”) – релігійно-філософський рух в протестантизмі 19-20 ст.ст., який зробив спробу захистити основні положення християнського вчення шляхом перегляду їх традиційного догматичного розуміння, врахувавши результати розвитку науки і зміну соціальних відносин. Представники: А.Гарнак, А.Рітчль, Е.Трьольч, Ф.Шлейермахер в Німеччині; Фр. Пібоді та У.Раушенбах в США. Характерні риси: 1) антропоцентризм; 2) історичний оптимізм („ідея Царства Божого на землі” як реформованого капіталізму), теологічний раціоналізм
Лютер Мартін (1483-1546) - лідер німецької Реформації, чиї знамениті „95 тез” поклали початок реформаційним процесам в Європі XVI-XVII ст.ст. Висунув принцип „спасіння лише вірою”, що ставило на перше місце не зовнішню релігійність, а совість віруючого. Основоположним принципом вчення Лютера є доктрина виправдання вірою. Основні положення віровчення реформатора викладені в таких працях: „Аугсбурзьке сповідання”, „Великий та Малий катехізиси”, „Книга згоди”, „Заклик до миру”, „Про світську владу”. Негативно відносився до Селянської війни 1524-1525 рр. та соціальної перебудови суспільства
Лютеранство – організований рух за реформацію церкви, початок існування якого можна віднести до протесту М.Лютера проти продажі індульгенцій і що пов’язано з публікацією знаменитих 95 тез в 1517 році. Сьогодні існує як лютеранська церква
Магістерська Реформація – термін для позначення форми церковного життя, яку проводили міські магістрати в Європі XVI ст. через світську чи князівську владу, що призводило до створення національної (державної) Церкви. До цієї форми реформаторства відносяться лютеранство в Німеччині і Скандинавії, цвінгліанство у північних (німецьких) кантонах Швейцарії, реформатська Церква (кальвінізм) у Швейцарії та альтернативне кальвінізму армініанство в Данії
„Мала отара”, „духовний Ізраїль”- поняття, яким, згідно Об. 7:4-8, позначається група помазаних християн, які увійдуть в уряд Христа в часи Тисячолітнього Царства. За вченням єговістів основна частина з них уже знаходиться з Христом після 1914 року в небесному Царстві
Маттійс Ян (загинув в 1534 році) – анабаптист-хіліаст, який пророкував, що другий прихід Христа звершиться у Мюнстері, який стане Новим Єрусалимом. Закликав не очікувати приходу Христа, а підготувати місце для нього силою зброї. Він і його прибічники силою зброї організували в 1534 році Мюнстерську комуну („Новий Єрусалим”) з жорсткою системою регуляції відносин та покарань
Межовий період – вчення про стан тіла та душі після смерті. Згідно християнській есхатології, тіло знаходиться в могилі, душа – а) спасенних, в раю; б) не спасенних – в пеклі.
Меланхтон Филип (1497-1560) – німецький теолог і видний діяч Реформації, сподвижник і послідовник Лютера. Вперше виклав систематичним чином протестантську догматику у праці „Загальні принципи теології” (1521). Відводив велике значення свободі волі людини у справі спасіння
Мельхіор Хофман (1493-1543) – засновник руху анабаптистів - хіліастів. Пропагував встановлення Тисячолітнього Царства на землі. Ототожнював себе з пророком Ілією, який сповіщає прихід Христа. Призначив страшний суд на 1533 рік, із-за чого в Страсбурзі під його впливом відбулися бунти, в першу чергу, серед нідерландських сектантів
Міленіалізм чи хіліазм – вчення про Тисячолітнє Царство Христа, яке повинно передувати кінцю світу. З точки зору часу приходу Христа його класифікують на 2 типи: 1) постміленіалізм (англ. рost - після) – вчення про прихід Христа на землю після тисячоліття; 2) преміленіалізм (англ. рre - перед) – прихід Христа перед тисячоліттям. З точки зору розташування Тисячолітнього Царства, існує два інших типи міленіалізму: 1) космопреміленіалізм – твердження, що Тисячолітнє Царство буде встановлено на „небі” і буде мати „космічний” характер; 2) геопреміленіалізм – вчення про встановлення Христом Тисячолітнього Царства на землі. Ще один напрямок – аміленіалізм відкидає взагалі вчення Тисячолітнього Царства
Міленіум (від лат. millenium, „тисяча років”) - протестантське поняття, що позначає тисячоліття, назване в Об. 20:4, 5 часом царювання Христа і праведників на землі
Мідтрибуляціонізм – есхатологічне вчення, за яким підхоплення Церкви на небо відбудеться в середині семи років страждань
Мюнстерська комуна – спроба реалізації хіліастичних ідей у м.Мюнстері. Проіснувала 14-ть місяців (1534-1535). Організаторами комуни вважаються анабаптисти-хіліасти Іван Лейденський та Ян Маттійс. Характерними рисами комуни – „Нового Єрусалиму”, є такі: диктатура та свавілля керівництва; жорстка система регуляції відносин, включаючи страти; суспільна власність на засоби виробництва та землю; урівняльна система задоволення потреб при відсутності грошей
Мюнцер Томас (1489-1525) – проповідник і священик, ідеолог і один із самих видних діячів радикальної народної течії в німецькій реформації. Пропагував ідеї встановлення Царства Божого в земних умовах насильницькими методами. Встановлення Царства Божого на землі ним мислилось як результат соціального перевороту. Свої радикальні погляди реалізував в соціально-політичній програмі народної реформації (Великій селянській війні 1524-1525 рр.)
Навернення - протестантський термін, що пояснює добровільний відгук віруючого на заклик Євангелія, і при якому віруючі здійснюють щире каяття в гріхах і довіряють Христу своє спасіння
Наполегливість святих - сотеріологічне вчення, згідно якому всі, хто був „народжений згори” (від Святого Духа), будуть оберігатися Богом і залишаться вірними Йому до кінця своїх днів, а тому й будуть спасенними
Небесний клас– поняття, сотеріологічного характеру, яким Свідки Єгови позначають буквальних 144 тис. духовних ізраїльтян, які вибираються з часів Христа для підхоплення на небо при першому воскресінні у формі духів. За їх вченням, цей процес розпочато з 1918 року
Небо, небеса – поняття в християнській есхатології, які мають широке значення: а) простір навколо землі; б) звід, що стоїть на самих високих горах, як на опорних стовпах; в) житло Бога; г) місце, де знаходиться престол Господа, а земля є його підніжжям; д) третє небо (за ап. Павлом)
Необмежений універсалізм – вчення про віру в те, що через викупну жертву Христа спасенними можуть бути всі. Цієї точки зору притримується Універсальна Церква
Неоортодоксія („нова ортодоксія”) – течія в протестантському богослов’ї, що виникла на засадах лібералізму після Першої світової війни, відкинувши протестантську схоластику і ліберальну теологію, яка робила акцент на компроміс між християнством та наукою і культурою, вірила у можливість прогресивного удосконалення людства. Інші назви: „діалектичне богослов’я”, „богослов’я кризи”
Несумісний універсалізм – протестантська доктрина, згідно якій Бог запланував викуплення для спасіння всіх, але з якихось причин, спасенними будуть не всі. Цієї доктрини притримуються лютерани, армініани, деякі ліберальні богослови
Нетлінність - біблійний термін, яким позначається природа майбутніх воскресених тіл, які уподобляться воскреслому тілу Христа, а тому не будуть старіти чи піддаватися хворобам
Нібур Райнгольд (1892-1971) – американський теолог, представник неоортодоксії. Основні праці: „По ту сторону трагедії” (1937), „Інтерпретація християнської етики” (1935), „Природа і доля людини” (1949), „Іронія американської історії” (1952), „Природа людини і її співтовариства” (1963)
Нове небо і нова земля - в християнській есхатології образ повністю оновленого світу, в якому будуть жити віруючі після останнього суду
Обмежене викуплення – протестантська теорія про те, що право на спасіння мають лише передвизначені вибрані (традиційна для кальвіністів)
„Ордонанси” (1541) – церковний кодекс, розроблений Ж.Кальвіном з метою перетворення Женеви в теократичну державу
Ортодокс (з грецьк. - „прямий”, „чесний”, „правильний”, „правдивий” і – „думати”, „вірити”) – означає правильне навчання і практика, що встановлені Церквою і використовуються євангелістами у правильному біблійному вченні. Східні Церкви прийняли назву „ортодоксальні”, коли західна (Римо-Католицька) Церква стала окремим напрямком
Освячення – в контексті християнської сотеріології, це робота Духа Святого, що відділяє віруючих від гріха та зла і посвячує їх для прославлення та служіння Богові. Вважається, що перший акт освячення відбувається при наверненні (прийнятті Христа), а потім цей процес продовжується, коли віруючий співпрацює з Духом Святим, вмертвляючи в собі зло і недобрі бажання (удосконалюється до подоби Христа)
Особиста (індивідуальна) есхатологія - вчення про події, які відбудуться з окремими людьми, а саме: про смерть, межовий стан і прославлення
Останні часи (чи останні дні) – у відповідності з протестантською есхатологією, весь проміжок часу від першого до другого приходу Христа
Останній суд - поняття есхатологічного характеру, що описує останнє і остаточне проголошення Ісусом Христом вічної долі людей, яке буде мати місце після Тисячолітнього Царства і бунту Сатани, що очікуються в кінці цього періоду
Осуд - термін, що характеризує прийняття Богом до створення світу рішення чи спасати деяких людей чи піддати їх покаранню за гріхи, проявивши тим самим Свою справедливість
Очищення– термін, яким в християнстві позначається акт покриття людського гріха через сплату ціни Христової смерті і пролиття Його крові. Вважається, що це стирає гріх та провину і робить можливим примирення з Богом
Падіння Вавилону (блудниці) – термін апокаліптичного характеру, за яким, в останні дні при злитті сьомої чаші Божого гніву буде знищено світову систему лжерелігії. Конфесіальне застосування терміну під лжерелігіями передбачає всі інші релігії, окрім своєї
Падіння людини – в християнстві початковий вчинок непокори Адама і Єви, через який вони втратили їхнє близьке спілкування з Богом
Парусія (від грецьк. , „прихід”) - термін, що позначає другий прихід Христа
Пархем Чарльз Фокс –один із перших засновників п’ятидесятницького руху. Сформулював основну п’ятидесятницьку доктрину „початкового свідчення” після того, коли учениця Вефільської біблійної школи Агнес Озман в січні 1901 року пережила досвід глосолалії (говоріння на мовах)
Пекло (у грецьк. та євр. мовах має синоніми шеол, гадес, тартар, безодня) – у християнській есхатології має два значення: 1) стан, в якому перебувають всі померлі, безтілесне існування; 2) місце покарання грішників
Передбачення (передвизначення) – вчення про те, що Бог вибирає щось наперед: передбачення, що Ісус буде Головою Церкви, а Церква його Тілом, яке він прославить, коли повернеться. В кальвінізмі, це вчення про передвизначення Богом ще до створення світу долі людей: одних на спасіння, інших – на осуд в пекло
Передвизначення (визначення наперед) - синонім поняття вибрання; в реформаторському богослов’ї це має більш широке значення і включає не тільки вибрання (віруючих), але й осуд (невіруючих). Найбільше застосовується кальвіністами
Переможці – цим терміном позначаються віруючі, які до кінця підтримують святу віру в Ісуса Христа
Перфекціонізм– термін має два значення: а)уявлення про те, що віруючий ще при житті може досягнути безгрішної досконалості чи свободи від усвідомлення його гріха; б) що моральна досконалість є досяжною метою та для послідовників Христа
Печать – термін, який використовується в християнській есхатології для духовного засвідчення приналежності особи до Христа
Підхоплення (від лат. rapio – „підхвачувати”, „підносити”) – термін, яким позначають взяття Церкви із землі на небо Ісусом Христом. Вчення про підхоплення має чотири концепції: 1) часткове підхоплення – на небо будуть взяті при другому приході Христа лише духовні християни; 2) прескорбізм (претрибуляціонізм) – Церква буде підхоплена до початку періоду скорботи; 3) постскорбізм (посттрибуляціонізм) – Христос забере Церкву на небо після скорботи; 4) Христос підхопить Церкву всередині періоду скорботи (мідтрибуляціонізм)
Повне освячення („друга дія благодаті”; „друге благословіння”) – термін, введений Д.Вейн та взятий на озброєння п’ятидесятниками і який означає повне подолання людиною гріховності. Змістовно він означає наступне: 1) через Христа людина стає вільною від влади гріха; 2) через хрещення Святим Духом наступає повне освячення, як завершення роботи спасіння
Подвійна єдність – точка зору, згідно якій людина являє собою єдину тілесно-духовну істоту, а не існуючі окремо незалежні одне від одного душу і тіло. Застосовується при аналізі межового стану людини після смерті. Термін використовується в есхатологічній доктрині адвентистів і єговістів
Покаяння (каяття) (грецьк. – „зміна розуму”) – термін, що позначає щиросердечне розкаяння в грісі, відречення від нього і тверду рішучість жити у послушанні Христу; у вченні про спасіння зміна основних відношень щодо Бога і Христа
Полінгенезис – есхатологічне вчення Ісуса Христа, згідно якому існуючий суспільний лад йде до свого кінця, де кінцем всього буде глобальний переворот, „агонія” схожа на родові муки. За вченням, кінцю передують страшні лиха, передвісником яких стануть дивні події (ознаки): грім, блискавки, вогонь тощо (Мт. 24:3; Мк. 13:4; Лк. 17:22; Об. 1:7)
Помазаний – в Новому Завіті той, на кого було злиття сили Духа Святого, в результаті чого він народжується згори, перероджується
Постміленіалізм - протестантське вчення, згідно якому Христос повернеться після Тисячолітнього Царства, яке вважається віком Церкви або продовженням віку Церкви з правлінням Христа, але без його особистої присутності
Посттрибуляціонізм – вчення есхатологічного характеру, за яким підхоплення Церкви пройде після семи років страждань, тобто, вона переживе скорботу
Праведність – в християнській сотеріології означає правильні відносини з Богом в межах Його Завіту. В цьому стані віруючий відповідає стандартам правосуддя та істини, які Бог встановив в Біблії
Предестинація – поняття, введене Ж.Кальвіном для позначення вчення про наперед визначену ще до створення світу долю людей. Відкидає можливість людини самостійно заробити спасіння, чи змінити свою долю; обіцяє спасіння лише вибраним; абсолютизує принцип невідворотності благодаті (гарантія спасіння вибраним). Кальвін її ще тлумачить як безумовне подвійне вибрання: одних до спасіння, інших – на знищення
Преміленіалізм - протестантське вчення, згідно якому Христос повернеться на землю перед Тисячолітнім Царством. Вчення про те, що віруючі християни пройдуть через всі сім років Великого горя (скорботи) в кінці віку. Підхоплення його представниками вважається тотожнім поверненню Христа у Славі, щоб знищити Антихриста і встановити Тисячолітнє Царство
Преображення – під цим терміном розуміється дарування безсмертя і прославлення тіл християн, які ще будуть жити на землі до часу повернення Ісуса. Оскільки їх воскрешати не прийдеться, преображення передбачає якісні зміни в їх живих, але смертних тілах
Претеризм – вчення про те, що деякі чи всі есхатологічні події уже мали місце в минулому, особливо в часи знищення Єрусалиму в 70 роках після Р.Х. Розрізняють дві форми претеризму: радикальний та помірний. Радикальний претеризм розглядає всі новозавітні пророцтва про майбутнє як такі, що уже реалізувалися; помірний – вважає, що основні пророцтва повинні ще відбутися в майбутньому. Цього вчення притримуються п’ятидесятники
Претрибуляціонізм – протестантське вчення, згідно якому підхоплення Церкви на небо передує періоду Великої Скорботи в останні дні
Примирення – означає відновлення гріховними людьми дружби з Богом
Провіденціоналізм (англ. providential – провидіння) – інтерпретація історії як реалізації божественного плану. Нерозривно пов’язаний з теологією, фаталізмом і есхатологією; особливий розвиток і вплив мав у кальвінізмі, в якому провидіння невіддільне від передвизначення
Пророк (від грецьк. , євр. „наві”) – глашатай, віщун, той, хто передбачає майбутнє. Згідно з християнським вченням, це люди, яких покликає Бог, даючи їм заповіді, пророцтва і одкровення і які говорять від нього як божі посланці
Пророцтва релігійні– передбачення майбутнього в релігійних вченнях, які грунтуються на тому, що пророк для своїх розмірковувань ніби-то отримав Об’явлення від Бога. Способи пророцтв різноманітні: гадання за небесними чи атмосферними явищами, за летом птахів, на основі витлумачення сновидінь
Пророчі книги – група книг Старого Завіту, що ніби-то написана великими пророками (Ісайя, Єремія, Єзекіїль) та малими (Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софоній, Огія, Захарія, Малахія). В цих книгах дається витлумачення майбутніх есхатологічних подій та бід, які впадуть на світ та людство в „кінці часів”
Протоесхатологія (або початкова стадія формування есхатологічних ідей) – сукупність ідей, які складають початкові ланки світогляду, на грунті якого сформувалися пізніше вчення про кінець світу та майбутні блаженства праведників. На початковому рівні розвитку – це розмиті, не сформовані у певну систему релігійні та міфологічні уявлення кінечної долі людства і всесвіту (про загробне життя, локальні катастрофи типу потопів, землетрусів) та ранні дуалістичні погляди. Вичерпала себе з виникненням монотеїстичних релігій
Пунктуалістична есхатологічна школа – богословський напрямок, який стверджував, що учні Христові уже в цьому житті призвані духовно жити в Христі і не очікувати Царства Божого в цьому світі. Ч.Додд, наприклад, веде мову, що есхатологія „уже реалізувалась” з приходом Христа (звідси інша назва школи – „реалізованої есхатології”)
П’ятидесятництво – течія в протестантизмі, яка утворилася 1 січня 1901 року в біблійній школі у м.Топіка (шт.Арканзас, США). Засновником п’ятидесятництва вважається колишній методистський священник Чарльз Пархем. Назва течії походить від дня П’ятидесятниці, в який, за Біблією, учні Христа отримали дар говорити на іномовах (глосолалія)
Радикальна Реформація – реформа церковного життя, що проводилася незалежно від згоди світських властей: анабаптизм (меннонітство), пієтизм, ранній баптизм. Радикальна („ліва”) реформація класифікується за 3-ма групами: а) містики чи спіритуалісти (Т.Мюнцер, пророки із м.Цвіккау, анабаптисти – хіліасти М.Хофман, Я.Маттійс); б) раціоналісти (Ф.Соцціні і М.Сервет); в) центристи (біблійні або мирні анабаптисти, менноніти)
Реалізована есхатологія – сучасна екзегетична теорія, згідно якій прихід Царства Божого у світ у вченні Ісуса Христа пов’язаний не тільки з майбутнім, але й уже реалізувався в служінні Христа, його смерті і воскресінні. Своє обгрунтування знайшла в Євангелії від Івана (3:19; 12:31). Сформульована в роботі Ч.Додда „Притчі про Царство” (1935)
„Ремонстрація” – п’ять пунктів вчення армініаністів як відповідь на кальвіністську доктрину передвизначення: 1) передвизначення на спасіння вибраних можливе лише по благодаті Христа; 2) через викупну смерть Христа прощення гріхів отримують лише віруючі; 3) без Бога людина не здатна ні робити добро, ні спастись; 4) всі добрі справи людини – результат благодаті Божої в Христі; 5) всі, хто прийняв Христа, вистоять до кінця, але це не дає повні гарантії спасіння
Реформатська – термін, що використовується по відношенню до богословського напрямку, натхненником якого був Жан Кальвін (1516-1564) і його послідовники. В більшості використовується замість терміну кальвіністський
Реформація – рух за релігійні реформи в Європі XVI ст., метою якого було створення альтернативних католицизму церков, що більш точно відображали ранньохристиянські чи біблійні ідеали. Центральним принципом релігійних доктрин Реформації стало вчення про „виправдання (спасіння) вірою”. Основні представники: М.Лютер, Ж.Кальвін, Я.Арміній, Т.Мюнцер, У.Цвінглі
Сатана – староєврейська назва диявола, що означає „обвинувач”, „супротивник”, той, що чинить спротив Богові та всім віруючим
Сеймур Дж. Вільям –учень Ч.Пархема, керівник Африканської методистської єпископальної церкви на Азуса-Стріт в Лос-Анжелесі, де з 1906 по 1909 активно практикувалися досвіди говоріння на іномовах, що перетворило п’ятидесятництво у всесвітній рух. В.Сеймур вважається наряду з Ч.Пархемом, засновником п’ятидесятництва
„Синдром Фестиджера” - вчення, яке пояснює причини невиконання пророцтв про кінець світу у відповідні строки. Найбільш розповсюджені причини виправдання: 1) дата призначена не правильно, але подія відбудеться з дня на день; 2) призначений строк відкладено: а) завдяки молитвам чи заслугам віруючих; б) із-за неготовності Церкви; 3) пророкована подія відбулася, але іншим чином (у Свідків Єгови пророкований Расселом 1914 рік став не кінцем світу, а епохи); 4) подія відбулася тайно, а явні наслідки проявляться пізніше (у адвентистів дата кінця світу на 1844 рік перетворилась на невидиме входження Христа в небесне святилище)
Синергізм (коопераціонізм) –система поглядів, яка стверджує, що Бог спасає людй Своєю благодаттю, але вони її приймають або відкидають. Звідси і результат – одні спасенні, інші – ні. Тобто, люди спасаються лише благодаттю
Сім печаток – термін, який згідно Об. 6, веде мову про прихід на землю Антихриста і початок вилиття Божого гніву на грішників
Сім труб (трубних судів) – термін, взятий із кн. „Об’явлення”, який позначає символічні катаклізми для землі, послані на неї в „останні дні”: град, вогонь, знищення морів, вод, падіння зірок, муки грішників від сарани
Сім чаш гніву Божого – апокаліптичний термін, який, з посиланням на Об. 16, описує муки, які посилає Господь в останні дні на грішників для їх випробовування: гнійні рани; перетворення моря, рік і джерел вод в кров; знищення усього живого; перетворення сонця в засіб спалення людей тощо
„72 тези” – програмний документ таборитів, в якому в апокаліптичній формі пропагується ідея встановлення Царства „вибраних” („мандрівників”) в п’яти містах землі збройним шляхом. В тезах присутні такі елементи есхатології як Армагеддон, перше та друге воскресіння
Смерть з Христом - вираз, що позначає відказ людини від старого способу життя завдяки єднанню з Христом через віру. Смерть з Христом також означає право на воскресіння та наслідування вічності
Сотеріологія – від грецьк. soteriologia, розділ християнського богослов’я, що розглядає доктрину про спасіння і вчення про спасіння
Спасіння – термін, яким в християнській сотеріології позначається: 1) процес звільнення людини від влади гріха та смерті і відновлення дружби з Богом; 2) запевнення майбутнього спасіння та наслідування обіцяної Богом вічності
„Статейний лист” (Artikelbrief) – радикальний маніфест революційних принципів керівництва союзу народних мас чи християнського об’єднання; декларація соціального перевороту народними масами по встановленню Царства Божого. Написання роботи приписується Т.Мюнцеру (1525) як узагальнення апокаліптичних ідей встановлення торжества рівності і братства згідно принципу „загальної християнської користі”. Цей документ можна вважати декларацією про соціальний переворот через „громаду вибраних” та відлучення тих, хто не бажає до неї приєднатися. Документ передбачав передачу влади простому народу, включаючи насильницькі методи. На цій базі Мюнцером та його послідовниками було підготовлено програмний документ Селянської війни „12 статей”, які носили месіанський есхатологічний характер
Суди – різні форми покарання в християнській есхатології над грішниками, народами, Антихристом, Сатаною, демонами, землею та небом під час другого приходу Христа
Супралапсаризм – кальвіністське вчення про те, що передвизначення на спасіння діяло до гріхопадіння і якраз воно допустило його
Таборити – рух революційно налаштованих віруючих в Чехії початку XV ст., який пропагував кінець світу та встановлення збройним шляхом Царства „вибраних” на землі. На 1420 рік ними було призначено кінець світу
Теологічний екзистенціалізм– термін, уведений представником неоортодоксії П.Тілліхом, згідно якому істини християнського богослов’я слід інтерпретувати у відповідності з духом часу
„Теологія кризи”- один із напрямків неоортодоксії, який робить акцент на універсальності духовної кризи сучасності, в якій воєдино злилися філософські, індивідуально-психологічні та релігійні моменти. Причину кризи його послідовники пояснюють претензіями людини поставити себе в центр світу замість Бога
Теономія – вчення про суспільство як образ майбутнього, в якому нинішня „секуляризована і спустошена автономна культура” наповнена втраченим нею, але таким необхідним для неї релігійним началом. Це суспільство, в якому не буде розмежування мирського і духовного. Вчення, як засіб подолання суспільної кризи, висунув представник неоортодоксії – Пауль Тілліх
Теорія „структури”- есхатологічна теорія воскресіння, згідно якій нове (тіло) після смерті може виникнути за рахунок іншого впорядкування старих елементів розпалої плоті. Засобом відродження плоті вважається Святий Дух, як енергетичний інструмент творення. Свої висновки базує на енергетичній концепції матерії
Теофанія - термін есхатологічного характеру, що позначає „з’явлення Бога”, в якому він приймає видиму форму, щоб показати Себе людям
Тисячолітнє Царство – термін, яким позначається період царювання Христа після Його другого приходу на землю. Це Царство вважається формою реалізації віковічних мрій людства про ідеальне суспільство з широкими можливостями. Воно тільки для обраних. Там не буде горя, смерті, буде гармонія відносин між людьми та в природі
Тілліх Пауль(1886-1965) – представник неоортодоксії. Основні праці: „Протестантська ера” (1948), „Систематична теологія” (1951, 1952, 1963), „Сміливість бути” (1952), „Динаміка віри” (1957), „Теологія культури” (1959)
Третє благословіння– есхатологічний термін, який позначає раптове навернення через нове народження, раптове освячення як друге благословіння та дари, які отримує людина при хрещенні Святим Духом, що означає „хрещення вогнем”. Проповідувалось одним із ранніх напрямків п’ятидесятництва – „Церквою хрещення вогнем” (керівник Б.Іруїн)
Універсалізм – протестантське вчення, яке відкидає доктрину передвизначення та стверджує, що Бог спасе всіх, а не тільки вибраних
Усиновлення – цим терміном у вченні про спасіння позначається об’єднання віруючого з Христом та Божественне покровительство до людини як дитини. Усиновлення також включає майбутній аспект, коли віруючі отримають нові (нетлінні) тіла в час воскресіння та підхоплення і будуть поділяти привілеї Христового трону
Хармандзон Яків (взяв латинське ім’я Арміній) – датський богослов (1860-1609), представник альтернативної кальвінізму течії, засновник окремого релігійного напрямку. В основі його вчення лежить ідея предестинації, яка викладена у праці „Об’явлення поглядів” (1608). Не відкидаючи кальвінівську ідею передвизначення, Арміній наділяє людину свободою приймати чи не приймати благодать, як і відповідно – спасіння
Хіліазм, міленіалізм (від грецьк. , лат. millenium) – дослівно тисяча – вчення про Тисячолітнє Царство Христа на землі під час Його другого приходу
Хмари – символ Богоявлення (Об. 1:7)
„Християнське об’єднання” (союз) – форма об’єднання віруючих - послідовників Т.Мюнцера, як соціальна організація низів (громада віруючих), якій реформатор відводив місію відновлення божественного порядка на землі, керуючись принципом „загальної християнської користі”
Христологія – розділ християнського богослов’я, що розглядає особистість Ісуса Христа, в першу чергу, питання про взаємовідносини його людської і Божественої природи
Цвінглі Ульріх (1484-1531) – засновник швейцарського протестантизму, представник „цюріхської реформації”. Провів в Цюріху церковні реформи в дусі уявлень про Царство Боже. Реформаційні нововведення Цвінглі: секуляризація церковного майна, створення системи громадської освіти та благодійництва; жорсткі методи адміністрування та суспільних взаємовідносин. Основні праці: „67 тез”, „Пояснення християнської віри”, „Про божественну і людську справедливість”, „Про істинну та хибну віру”, „Викладення християнської віри”, „Звіт про віру”
Шеол – термін, яким позначається в старому Завіті стан мертвих, тобто, в могилі чи підземному царстві. Існування в шеолі – це не життя. Шеол – це країна темряви, мовчання
Школа „попередньої есхатології” - напрямок в протестантському богослов’ї, який тлумачить Царство Боже як Церкву, створену Христом в період від Знесення до Парусії (другого приходу). Представники цієї школи – К.Барт та О.Кульман, посилаючись на Христа, ототожнюють Царство Боже і Церкву
„Шляйтхаймське сповідання” („сім статей Шляйтхайму”) – основні положення віровчення мирного крила анабаптизму, прийняті в 1527 році (головним автором праці ймовірно був Міхаель Заттлер). В документі викладені шляхи досягнення Царства Божого, закладені принципи пацифізму, тлумачаться феномени смерті та воскресіння
Шлейєрмахер Фрідріх (1768-1834) – німецький протестантський богослов, засновник і ідеолог ліберальної теології чи теології релігійного досвіду. Визначав релігію як „споглядання універсуму”, „почуття залежності від нескінченного, надприродного, від абсолютної світової причини”. Підкреслював необхідність містико-психологічного підходу до розуміння релігії, яке виходило із беззастережного визнання її акту взаємодії людини з Богом, як особистого переживання такого спілкування. Основні праці: „Промови про релігію до освічених людей, які гордують нею” (1799), „Монологи” (1800), „Християнська віра” (1821-1822).
Наукове видання
ДОКАШ ВІТАЛІЙ ІВАНОВИЧ