Розділ 5. Ринки досконалої конкуренції і монополії

p = TR – TC (5.2)

Середній доход (AR) – це доход у розрахунку на одиницю продукції:

(5.3)

З наведеного означення легко отримати, що:

AR = P (5.4)

Граничний доход (MR)– це приріст доходу в зв’язку з випуском (і продажем) додаткової одиниці продукції.

(5.5)

де: DTR–зміна валового доходу, а DQ – зміна обсягу виробництва.

Граничний доход показує на скільки збільшиться доход фірми, якщо буде випущена (і продана) додаткова одиниця продукції.

В умовах досконалої конкуренції, коли не треба зменшувати ціну та товар, щоб продати його більше, граничний доход дорівнює ціні, тобто:

MR = P (5.6)

Мал.. 5.2.Доход конкурентної фірми.

Графік валового доходу (ТR) – пряма, яка виходить з початку координат, оскільки доход зростає пропорційно до обсягу виробництва (мал.. 5.2). Нахил лінії показує на скільки зросте доход в разі збільшення обсягу виробництва на одиницю, тобто дорівнює граничному доходу. Графіки середнього (AR) та граничного (МR) доходу співпадають між собою та співпадають з лінією попиту на продукцію фірми (D) – пряма паралельна горизонтальній осі (мал.. 5.2).

Питання 5.2: Визначення оптимальних обсягів випуску фірми за досконалої конкуренції. Валовий підхід.

Відповідь:

На ринку з чистою конкуренцією всі фірми виробляють однаковий товар, а масштаб кожної з них такий незначний порівняно з галуззю, що її виробничі рішення не впливають на ринкову ціну. Ціна на продукцію фірми задана фірмі ззовні, а саме від ціни та ще й від виробничих витрат залежить, чи буде фірма мати прибуток.

Головні проблеми, які стоять перед кожною фірмою: Варто чи не варто виробляти продукт? Якщо варто, то скільки? Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

В мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень:

1. Порівняння валового доходу фірми з її валовими витратами.

2. Порівняння граничного доходу фірми з її граничними витратами.

Розглянемо перший з них:

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими ніж у разі припинення виробництва.

Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж валові витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та валовими витратами фірми при деякому обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Якщо порівняти валовий доход фірми (TR) з її валовими витратами (TC) при різних обсягах виробництва, то очевидно, що фірма вибере варіант, коли різниця між валовим доходом і валовими витратами буде найбільшою:

TR – TC = max (5.7)

Якщо розглянемо графічну форму (мал.. 5.3,а), то прибуток для будь якого значення обсягу виробництва Q графічно визначається як відстань по вертикалі між кривими TR і TC.

Максимальний прибуток фірма буде мати в точці де відстань по вертикалі між кривими валового доходу і валових витрат буде найбільшою. Q₀– обсяг виробництва фірми, який забезпечить фірмі максимальний прибуток. Точки перетину кривих TR і TC – це точки критичного обсягу виробництва. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим.

Якщо за будь-яких обсягів виробництва валові витрати перевищують валовий доход, треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам (FC). Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, коли загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати: TC–TR < FC Валові витрати це сума постійних (FC) та змінних (VC) витрат, значить: (FC+VC) – TR < FC → VC < TR або TR > VC. Тобто, коли валовий доход при певному обсязі виробництва перевищуватиме змінні витрати, фірма буде продовжувати виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання мінімізації збитку.

Мал.. 5.3 Варіанти вибору обсягу виробництва конкурентною фірмою.

В цьому випадку, очевидно, що порівнюючи валовий доход з валовими витратами при різних обсягах виробництва, фірма вибере варіант коли різниця між валовими витратами і валовим доходом буде найменшою:

ТС – TR = min (5.8)

Фірма буде мати найменший збиток де відстань по вертикалі між кривими TR і TC буде найменшою (мал.. 5.3,б). Q₁ – обсяг виробництва з мінімальними збитками.

Чому фірма, яка зазнає збитків, не залишає дану галузь? Фірма може діяти собі у збиток у короткостроковому періоді, оскільки вона розраховує в майбутньому одержати прибуток, коли зросте ціна на її товар або ж зменшаться виробничі витрати. Насправді, фірма в короткостроковому періоді має два варіанти вибору: вона може виробляти деякий обсяг продукції або ж вона може тимчасово зупинити своє виробництво. З двох альтернатив фірма вибирає більш прибуткову (або менш збиткову).

Якщо за будь-яких обсягів виробництва змінні витрати будуть перевищувати валовий доход фірми, то фірма припинить виробництво, оскільки буде мати збиток більший, ніж постійні витрати.

Таким чином, відповідь на перше питання така: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткостроковому періоді за умови, що вона отримує економічний прибуток, або якщо її збитки менші ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге і третє питання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Питання 5.3: Визначення оптимальних обсягів випуску фірми за досконалої конкуренції у короткостроковому періоді. Граничний підхід.

Відповідь:

За висловом П.Самуельсона: досконалим конкурентом є той, хто може продати все, що забажає за існуючої ціни, але не спроможний помітно впливати на неї…

Розглянемо, як конкурентна фірма буде вибирати рівень виробництва у короткостроковому періоді, коли конкурентна фірма має незмінне обладнання, шляхом порівняння граничного доходу з граничними витратами.

Припустимо, що за певного обсягу виробництва граничний доход перевищує граничні витрати, тобто: MR > MC.

У цьому випадку збільшення обсягу виробництва на одиницю спричиняє збільшення доходу на MR та збільшення витрат на МС. Оскільки граничний доход перевищує граничні витрати, то збільшення виробництва на одиницю сприятиме збільшенню прибутку. Отже, при перевищенні граничним доходом граничних витрат фірма має стимул до збільшення обсягу виробництва.

Аналогічні міркування для випадку MR < MC дають підстави вважати, що фірма буде мати стимул до скорочення виробництва. Лише у випадку, коли MR = MC збільшення або зменшення виробництва на одиницю не поліпшує показників фірми щодо її прибутку.

Таким чином, найбільший зиск фірма буде мати, коли граничний доход дорівнює граничним витратам:

MR = MC(5.9)

Тому рівняння MR = MC називається правилом визначення обсягів виробництва, а його розв’язок дає можливість відшукати обсяг виробництва, що максимізує прибуток або мінімізує збиток фірми. Дане правило має кілька характерних особливостей, які слід враховувати у подальшому аналізі:

– Правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не його закриттю. У разі закриття виробництва потрібні додаткові порівняння середніх змінних витрат і граничного доходу.

– Застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його можна застосувати також для аналізу інших структур ринку.

– Для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила: Р = МС, оскільки за досконалої конкуренції MR = P

За досконалої конкуренції фірма буде максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, якщо встановить рівень виробництва, при якому:

Р = МС (5.10)

Прибуток можна розрахувати по формулі (5.2): p = ТR – TС, де: p – прибуток, ТR – валовий доход, TС – валові витрати.

Оскільки валовий доход дорівнює добутку ціни продукції (P) на сумарний випуск продукції (Q): TR = P×Q, а валові витрати можна розрахувати як добуток середніх валових витрат (ATC) на сумарний випуск продукції (Q): TC = ATC×Q, то формула прибутку має вигляд: p = P×Q – ATC×Q ®

p = Q×(P – ATC) (5.11)

З формули витікає, що фірма буде мати прибуток і вирішувати завдання максимізації прибутку, лише коли ціна на продукцію буде перевищувати середні валові витрати (його мінімальне значення): P > ATC_min

На мал. 5.4 наведено графічне визначення обсягу виробництва фірмою шляхом порівняння граничного доходу і граничних витрат.

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх валових витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці перетину кривих MRіMC: (Q₀) Прибуток фірми – площа тонованого прямокутника (мал. 5.4,а). У цьому випадку ціна на одиницю продукції перевищує мінімальне значення середніх валових витрат (AТC)

Мал. 5.4. Визначення обсягу виробництва конкурентною фірмою.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче ніж крива середніх валових витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то, обираючи певний обсяг виробництва, фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими у точці перетину кривих MRіMC: (Q₁). Їхній розмір також можна визначити через площу тонованого прямокутника (мал..5.4,б). У цьому випадку ціна на одиницю продукції перевищує мінімальне значення середніх змінних витрат (AVC).

Якщо лінія граничного доходу не перетинатиме криву середніх змінних витрат, тобто розташована нижче AVC, то для фірми доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації будуть дорівнювати збиткам. У цьому випадку ціна на одиницю продукції менше мінімального значення середніх змінних витрат (AVC).

Таким чином:

– Умовою того, що фірма буде працювати у короткостроковому періоді є: P > AVC_min – ціна повинна бути вищою ніж мінімальне значення середніх змінних витрат.

– Умовою того, що фірма буде мати і максимізувати прибуток у короткостроковому періоді є: P > AТC_min – ціна повинна перевищувати мінімальне значення середніх валових витрат.

– Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється обсяг продукції, для якого ціна дорівнює мінімальному значенню середніх валових витрат: P = AТC_min.

– Точка закриття фірми-конкурента – це точка, в якій ціна дорівнює мінімальному значенню середніх змінних витрат: P = AVC_min

– Конкурентна фірма не буде продовжувати виробництво, якщо ціна на продукцію фірми опуститься нижче мінімального значення її середніх змінних витрат: P < AVC_min.

Аналіз взаємозв’язку граничних витрат і граничного доходу дає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткостроковому періоді. Якщо ціна товару встановлюється нижче від мінімального значення середніх змінних витрат, то пропозиція фірми дорівнюватиме нулю. Фірма розпочне виробництво і запропонує продукцію для продажу з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) із кривою граничних витрат.

Таким чином, відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище від кривої середніх змінних витрат, можна розглядати як графічну модель залежності обсягу виробництва від ціни або криву її пропозиції у короткостроковому періоді(мал. 5.5).

Мал. 5.5. Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді.

Мікроекономічний аналіз поведінки фірми-досконалого конкурента дає підтвердження закону пропозиції: з ростом ціни пропозиція зростає.

Галузевий обсяг пропозиції визначається як сума обсягів пропозицій окремих фірм. Галузева пропозиція та попит, визначають галузеву ціну рівноваги. У свою чергу галузева ціна рівноваги визначає поведінку фірми.

Питання 5.4: Тривала рівновага підприємства, галузі в умовах досконалої конкуренції.

Відповідь:

У довгостроковому періоді підприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмір підприємства. Воно може згорнути виробництво або ж виробляти нові види продукції. Для галузі є дві ознаки довгострокового періоду:

1. Всі підприємства мають можливість змінити всі види своїх витрат;

2. Може змінюватися число підприємств в галузі (старі можуть виходити, нові входити в галузь).

У довгостроковому, як і в короткостроковому періоді граничні витрати та граничний доход є важливими факторами визначення обсягу виробництва. Різниця полягає в тому, що замість короткострокових маємо справу з довгостроковими витратами.

Якщо ціна перевищує довгострокові граничні витрати, то у фірми є стимул до розширення масштабів виробництва у довгостроковому періоді, якщо ж вона нижча – до скорочення масштабу виробництва. Лише за рівності ціни та довгострокових граничних витрат у фірми відсутній стимул до зміни масштабу виробництва у довгостроковому періоді. Тобто: У довгостроковому періоді підприємство має виробляти оптимальний обсяг продукції за умови, що ціна (граничний доход) дорівнює граничним витратам: P = MC, при цьому ціна продукції не повинна бути меншою, ніж мінімальне значення довгострокових середніх витрат (AC).

Довгостроковий період визначається ще й тим, що в галузі може змінитися кількість фірм.

Якщо при існуючій ринковій ціні декілька фірм мають збитки і припиняють свою діяльність, пропозиція на ринку скорочується. В результаті скорочення пропозиції при постійному попиті ціна продукції збільшиться. Більш висока ціна дозволить фірмам, які залишились у галузі одержувати економічний прибуток.

В умовах досконалої конкуренції, коли немає обмежень доступу на ринок, приваблені прибутковістю справи, в галузі з’являться нові фірми. Пропозиція знову збільшиться, а ціна зменшиться. Такий перелив фірм в галузі відбувається постійно, поки на ринку не встановиться рівновага.

Рівновага на ринку встановиться тоді, коли не буде стимулу як для входу, так і для виходу фірм із галузі. Це досягається тоді, коли ринкова ціна встановиться на рівні найменшого значення довгострокових середніх витрат фірм (мал..5.6), і економічний прибуток таким чином зникне. Фірми будуть одержувати нормальний прибуток.

Довгострокова ціна беззбитковості підприємства (нульового економічного прибутку, довгострокової ринкової рівноваги) це найменша ціна, за якою підприємство у довгостроковому періоді може лише повертати свої витрати. Вона відповідає самій низькій точці на кривій довгострокових середніх витрат (мал.. 5.6).

Мал. 5.6 Довгострокова рівновага конкурентної фірми.

Таким чином, рівновага у довгостроковому періоді досягається при встановленні такої рівності:

MR = P = MC = АС (5.12)

Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Умова довгострокової конкурентної рівноваги визначає для довгострокового періоду умову беззбитковості та умову закриття одночасно. Тобто фірми за досконалої конкуренції не мають економічного прибутку у довгостроковому періоді.

Розглянемо, як буде вести себе пропозиція в довгостроковому періоді, коли попит на товар під впливом нецінових факторів підвищиться. Нехай попит зміниться з D до D₁ (мал. 5.7). При цьому рівноважна ціна збільшиться з P₀ до P₁. Внаслідок цього в галузі з¢являться нові фірми, що збільшить пропозицію з S до S₁, а збільшення пропозиції в свою чергу потягне зменшення ціни продукції з P₁ до P₂. Таким чином ціна зміниться з P₀ до P₂, а обсяг виробництва з Q₀ до Q₂, тобто можливо накреслити криву довгострокової пропозиції – S_L.

Мал.. 5.7. Довгострокова пропозиція конкурентної галузі.

Форма кривої довгострокової пропозиції залежить від межі, до якої зростання та спади рівня виробництва в галузі впливають на ціни, які фірми мають сплачувати за ресурси для процесу виробництва.

Питання 5.5: Ознаки чистої монополії. Різновиди монополій.

Відповідь:

Монополія – це структура ринку, коли на ньому діє лише один продавець та багато покупців, входу на ринок перешкоджають високі бар’єри. Монопольна фірма є єдиним виробником продукту, у якого немає близьких замінювачів. Розглянемо детальніше характерні риси чистої монополії:

Єдиний продавець. Монопольна фірма є галузь, яка складається з одної фірми. Одна фірма є єдиним виробником певного продукту.

Немає близьких замінювачів товару, який випускає монополіст.З точки зору споживача, це означає, що немає прийнятних альтернатив, тобто він повинен купляти продукт у монополіста або обходитись без нього.

«Диктуючий ціну».Фірма здійснює значний контроль над ринковою ціною. Монополіст випускає і контролює обсяг пропозиції свого товару. Він може змінювати ринкову ціну, маніпулюючи кількістю запропонованої продукції, якщо це йому вигідно.

Заблокований вступ у галузь інших фірм. Будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар’єрів – обов’язкова умова для існування чистої монополії.

Бар’єри можуть набувати різних форм:

масштаби виробництва. Як правило, фірма монополіст – це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно;

легальні бар’єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти, ліцензії, авторські права;

власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

недобросовісна конкуренція – це конкуренція, спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення домінуючого становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів або державних органів. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо.

Прикладом монополії може бути завод «Верстатонормаль», який є єдиним виробником в Україні голок для шиття вручну.

Розрізняють декілька типів монополії:

Закрита монополія. Вона захищається від конкуренції за допомогою юридичних обмежень: Патенти гарантують потенційний захист новим товарам і технологіям з боку держави. В Україні термін дії патенту на винахід – 20 років, на модель – 5 років, на промисловий зразок – 10 років. Також видача ліцензії урядом на монопольну діяльність означає, що тільки одна фірма може найбільш ефективно займатися виробництвом певного товару чи наданням певних послуг. Ліцензії можуть бути урядовими і муніципальними. Важливим є те, що в даній ситуації монополію створює сам уряд. Авторські права – це вид монополії, за якої держава забезпечує авторам оригінальних творів виключне право на продаж чи розповсюдження цих товарів. Авторське право чинне упродовж життя автора та ще 50 років після його смерті. Крім того захистом від конкуренції можуть служити товарні знаки – це спеціальні рисунки, назви або символи, які представляють товар, послугу чи фірму. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки чи подібні до них символи.

Відкрита монополія. Фірма на деякий час є єдиним постачальником будь-якого продукту і не володіє ніяким захистом від конкуренції. В такій ситуації можуть опинитись фірми, які вперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Натуральна (природна) монополія. Галузь, в якої середні витрати досягають мінімуму, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому, тобто розділення випуску продукції між двома або більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. Нині природними монополіями в Україні є зокрема транспортування газу та електроенергії, місцевий телефонний зв'язок, залізниця, водопостачання й опалення. Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача, чи прокладання телефонних ліній) поєднується з постійними чи навіть спадними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача.

Монополія з використанням недобросовісної конкуренції. Фірми блокують вхід в галузь за допомогою агресивних, жорстоких дій (дезінформація споживачів про товар або послугу, компрометуюча інформація про вироби конкурентів, економічне шпигунство, підкуп, використання товарних знаків чи назви фірми без дозволу фірми тощо).

Чиста монополія. Коли виконується умова продажу продукції по однаковій ціні всім споживачам. Власне кажучи, характерні риси монополії, які були розглянуті, властиві саме чистої монополії.

В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не реальна дійсність. Ринки, на яких конкурують одна з одною кілька фірм, зустрічаються набагато частіше.

Монополія як ринкова модель має свої плюси і мінуси. Вона завжди спричинена масштабом виробництва, що приводить до зниження середніх витрат і до економії ресурсів. У той же час в умовах монополії об’єктивно складаються умови для зменшення обсягів виробництва і підвищення цін, що перешкоджає конкуренції.

Питання 5.6: Криві попиту та граничного і валового доходу монополіста. Вплив на поведінку монополіста цінової еластичності попиту.

Відповідь:

Означення граничного, середнього та валового доходу монополіста нічим не відрізняється від їх означень за умов досконалої конкуренції:

Валовий доход – це сума коштів від продажу виробленої продукції на ринку, або добуток обсягу продукції на ціну. TR = P×Q.

Середній доход – доход, який отримує монополіст за продану одиницю виробленої продукції, тобто ціна продукції: Р =.

Граничний доход – приріст доходу, пов’язаний з випуском (продажем) додаткової одиниці продукції: .

Оскільки монополіст є єдиним виробником даної продукції (фірма – галузь), крива попиту на його продукцію буде співпадати з кривою ринкового попиту на продукцію, яку випускає монополіст, тобто буде звичайною спадаючою кривою. А це значить, що монополіст зможе збільшувати кількість продажу лише тоді, коли зменшить ціну одиниці продукції. Але знижуючи ціну кожної додаткової одиниці продукції, монополіст змушений знижувати ціну і на попередні одиниці продукції. Тоді граничний доход монополіста буде менший, ніж ціна одиниці продукції: MR<P.

Нехай, монополіст може продати 3 одиниці продукції за ціною 150 грн. Для збільшення обсягу продаж до 4 одиниць він змушений знизити ціну до 140 грн. Приріст доходу монополіста буде складати: 140 грн. за мінусом 30 грн. (втрати від зниження ціни кожної з попередніх 3 одиниць продукції на 10 грн.), тобто 110 грн., що нижче ціни (140 грн.)

На мал.. 5.8 втрата доходу від зниження ціни дорівнює площині фігури S₁, адодатково одержаний доход від збільшення обсягу продажу – площі фігури S₂. в залежності від співвідношення цих площин граничний доход може бути позитивною величиною (S₂ > S₁), від’ємною (S₂ < S₁) або дорівнювати нулю, коли (S₂ = S₁).

Мал.. 5.8 Ціна і граничний доход в умовах чистої монополії.

Монополіст одночасно вибирає і ціну і обсяг виробництва, але він не має змоги збільшити продаж товарів не зменшивши ціну на товар і не має змоги підвищити ціну на товар не зменшивши продажу.

Так, як фірма-монополіст повинна знижувати ціну, щоб збільшити свій продаж, то крива її граничного доходу (MR) лежить нижче її спадаючої кривої попиту (D), оскільки MR<P (мал.. 5.9).

Мал. 5.9. Криві попиту та граничного і валового доходу монополіста.

Оскільки ціна Pза одиницю продукції безпосередньо випливає з кривої попиту D, графік середнього доходу фірми ARспівпадає з кривою попитуD на продукцію монополіста.

За умов монополії доход не може зростати нескінченно. Причиною цього є спадний характер ціни за зростання обсягу виробництва. Динаміка валового доходу тісно пов’язана з рівнем граничного доходу. Якщо MR > 0, то валовий доход, зі збільшенням обсягу продаж, зростає, а якщо MR < 0, то валовий доход зменшується. Тобто крива валового доходу TRзростає уповільненими темпами, дістає свого максимуму у точці, де MR = 0 і починає знижуватись (мал.. 5.9).

Для правильного розуміння цінової стратегії монополіста необхідно згадати взаємозв’язок еластичності попиту та виручки. При еластичному попиті зниження ціни збільшуватиме валовий доход продавця (виручку від реалізації продукції). Якщо попит нееластичний, то валовий доход продавця матиме таку саму спрямованість змін, що і ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту. Тобто, на еластичній ділянці попиту: валовий доход збільшується, граничний доход має позитивне значення, а на нееластичній ділянці попиту: валовий доход зменшується, граничний приймає негативне значення. Це дає змогу визначити межі, в яких виробник буде обирати співвідношення „ціна – продукт”.

Очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної ділянки кривої попиту.

Питання 5.7: Вибір монополістом ціни та обсягу виробництва.

Відповідь:

Монополія з точки зору формування прибутку (валовий доход мінус валові витрати) відрізняється від досконалої конкуренції лише тим, що ціна, а отже, і доход залежать від обсягу виробництва. Монополіст одночасно вибирає і ціну і обсяг виробництва. І яку саме комбінацію ціни і обсягу виробництва вибере монополіст на еластичній ділянці попиту, щоб максимізувати свій прибуток, залежить від витрат виробництва.

Фірма-монополіст буде нарощувати випуск продукції до такого обсягу, коли граничний доход (MR) буде дорівнювати граничним витратам (МС):

MR = MC (5.9)

Подальший зріст обсягу випуску на одну одиницю продукції призведе до перевищення додаткових витрат над додатковим доходом. Якщо ж виникне зменшення випуску на одиницю продукції порівняно з даним рівнем, то для фірми монополіста це обернеться втраченим додатковим прибутком, отримання якого було б вірогідним від реалізації ще одної одиниці продукції.

Максимальний прибуток фірма-монополіст отримує в тому випадку, коли обсяг випуску такий, що граничний доход дорівнює граничним витратам, а ціна встановлюється згідно кривої попиту при даному рівні випуску (мал. 5.10).

Мал. 5.10. Максимізація прибутку монополістом.

Монопольна фірма отримає максимальний прибуток, встановлюючи обсяг виробництва Q₀, який відповідає точці, де MR = MC (на мал..5.10 – це точка перетину кривих MRіMC). Ціна встановлюється на рівні Р₀, яка необхідна, щоб спонукати покупців розкупити весь обсяг випущеної продукції (Q₀). При даній ціні і обсягу виробництва фірма-монополіст отримає на одиницю продукції прибуток у розмірі: Р₀ – АТС₀. Тоді загальний економічний прибуток (тонований прямокутник) дорівнює: (Р₀ – АТС₀)·Q₀, тобто прибуток фірми можна визначити по формулі:

π = (Р – АТС)·Q (5.11)

Фірма зможе максимізувати прибуток, коли попит на його продукцію дозволяє встановити ціну вищу за середні валові витрати (АТС). В цьому випадку крива попиту перетинає криву АТС.

Якщо монополіст знає еластичність попиту на свою продукцію (Е_Р), то вона може обчислити ціну товару по формулі:

Якщо попит на продукцію монополіста слабкий, а витрати високі, може статися, що монополіст не зможе одержувати прибуток. Він буде мінімізувати збитки в короткостроковому періоді, якщо встановить обсяг виробництва, при якому MR = MC (мал. 5.11).

Мал. 5.11. Мінімізація збитку монополістом.

Точка перетину кривих MRіMC показує при якому обсягу виробництва (Q₀) фірма матиме мінімальні збитки (площа тонованого прямокутника).

Крива попиту на графіку (мал. 5.11) проходить нижче кривої АТС, але перетинає криву AVC, що дає змогу фірмі встановити ціну, яка перевищує середні змінні витрати (собівартість продукції)

У довгостроковому періоді монополіст вибирає комбінацію ціни і обсягу виробництва при якому граничний доход дорівнює граничним довгостроковим витратам: MR=LMC (мал. 5.12)

.

Мал. 5.12. Встановлення обсягу виробництва та ціни монополістом.

Точка перетину кривих MR i LMC показує обсяг виробництва Q₀ та ціну Р₀, які встановлює монополіст в довгостроковому періоді.

Якщо фірма-монополіст прибуткова, вона може розраховувати на прибуток і в короткостроковому і довгостроковому періодах.

Питання 5.8: Цінова дискримінація, умови її застосування та наслідки.

Відповідь:

Знижуючи ціну на товар з метою розширення збуту, монополіст змушений знижувати ціну на весь товар. Але в деяких випадках фірма може встановити різні ціни на одну і ту ж продукцію для різних груп покупців.

Цінова дискримінація – монополістична практика продажу блага певної якості при даних затратах по різним цінам різним покупцям. Вона має місце, коли певний продукт продається по більш ніж одній ціні і ці цінові відмінності не оправдовуються відмінностями в виробничих витратах.

Цінова дискримінація є одним із засобів розширення ринку збуту. Але вона може впроваджуватися при певних умовах:

– Продавець повинен бути монополістом або бути здібним контролювати виробництво і ціноутворення.

– Покупець, придбавши товар, не повинен мати можливості його продати. Оскільки вільне переміщення благ з „дешевого” ринку на „дорогий” призведе до виникнення однієї ціни, що обумовить неможливість цінової дискримінації. Тому найбільш сприятливі умови для проведення цінової дискримінації у сфері послуг, оскільки послуги, як правило, не можуть перепродаватися. Наприклад, медичні послуги, якщо людині зробили операцію, то вона не зможе перепродати її по більш високій ціні.

– Існує можливість поділення всіх споживачів на сегменти, попит на яких має різну еластичність. Тим покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде встановлена висока ціна, а тим, чий попит еластичний – більш низька. Наприклад, плата за електроенергію фізичним особам дещо вища ніж юридичним особам, оскільки попит на електроенергію фізичними особами нееластичний, а юридичними – еластичний (є можливість побудувати автономну електростанцію, якщо плата буде дуже високою).

Цінова дискримінація може виникати на базі розділення ринку по формам власності, галузевої належності фірм виробників або споживачів, а також в залежності від того, предметом споживання чи засобом виробництва є благо, що купується. Поняття цінової дискримінації ввів в економічну науку на початку ХХ ст.. А. Пігу, але саме явище було відоме і раніше. А. Пігу розрізняв три ступені (види) цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня. Вона проявляється в тому, що на кожну одиницю товару встановлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту, тому ціни блага для всіх покупців різні. Даний вид цінової дискримінації допускає персональну різницю цін попиту, тому її нерідко називають досконалою ціновою дискримінацією.

Оскільки монополіст не може мати повної інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага, цей вид цінової дискримінації в чистому вигляді неможливий. Наближення до чистої дискримінації можливе при незначній кількості покупців, коли кожна одиниця блага випускається по замовленням конкретних споживачів. Наприклад, в умовах індивідуального виробництва.

Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, однак розрізняються в залежності від обсягу покупок. При цьому виді цінової дискримінації блага групуються в окремі групи, на кожну з яких встановлюються різні ціни. На практиці така дискримінація здійснюється в вигляді скидок, надбавок на ціни товарів або послуг. Наприклад кумулятивні скидки – сезонний білет на залізничне сполучення; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кіно.

Цінова дискримінація третього ступеня передбачає, що різним особам благо продається по різним цінам, але кожна одиниця, яку купує конкретний покупець, оплачується ним по однаковій ціні.

Якщо при цінової дискримінації перших двох ступенів передбачалося поділення благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня передбачається розділення покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації. Така дискримінація використовується при розподіленні ринків географічно або за допомогою тарифних бар’єрів.

Мал. 5. 13.Цінова дискримінація третього ступеня.

На мал. 5.13 показана цінова дискримінація третього ступеня на двох ринках. Обидва графіки мають загальну вертикальну вісь. Граничні витрати (МС) постійні. На кожному ринку фірма-монополіст максимізує прибуток за принципом рівності граничного доходу та граничних витрат: MR = MС. Фірма встановлює більш високу ціну (Р₁), на свою продукцію на ринку, де попит на продукцію менш еластичний.

Цінова дискримінація дозволяє збільшити доходи монополіста, але з іншого боку, більша кількість споживачів може користуватися послугою. Тобто така політика вигідна обом сторонам. Однак оцінка цінової дискримінації має двоякий характер, оскільки вона має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що цінова дискримінація дозволяє розширити кордони обсягу продаж за межами, які контролює монополіст. Якби не було цінової дискримінації, то деякі види послуг не могли б надаватися. Цінова дискримінація також в деякій мірі вирівнює різницю в реальних доходах окремих груп споживачів. До негативних наслідків цінової дискримінації можна віднести, зокрема, неоптимальне міжгалузеве та регіональне перерозподілення ресурсів. Крім того цінова дискримінація перешкоджає конкуренції і збільшує монопольну владу.

Питання 5.9. Монопольна влада, збиток, заподіюваний монополією.

Відповідь:

Монопольна влада - це можливість монополіста встановлювати ціну на свій товар, змінюючи його обсяг, який він готовий продати. Ступінь монопольної влади окремого продавця залежить від наявності близьких замінників його товару й від його частки в загальних продажах на ринку. Володіння монопольною владою аж ніяк не означає, що дана фірма повинна бути чистою монополією. Як передумова монопольної влади, виступає те, що крива попиту на продукцію даної фірми має нахил униз. У цьому випадку фірма має можливість змінювати ціну (підвищувати, знижувати) на свій товар за допомогою зміни обсягу товару, пропонованого нею. Володіння монопольною владою - це воля встановлювати ціну на свій товар.

Якщо конкурентна фірма може максимізувати прибуток, лише варіюючи обсяг випуску, то фірма-монополіст може досягти цієї мети, варіюючи або обсяг випуску, або рівень цін.

Проблема впливу монополізму на поводження фірми випливає з теорії монопольного попиту, що є спадаючим, і обсяг продажів можна збільшити лише шляхом зниження ціни. Внаслідок цього граничний доход буде менше, ніж ціна товару, і крива граничного доходу МR лежить завжди нижче кривої попиту.

Як вимірник монопольної влади вважається величина, на яку ціна, яка максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Цей метод визначення монопольної влади був запропонований в 1934 р. економістом Аббой Лернером і одержав назву показника монопольної влади "Лернера":

(5.13)

Числове значення коефіцієнта Лернера завжди перебуває між 0 і 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і l = 0. Чим більше l, тим більша монопольна влада.

Даний коефіцієнт монопольної влади може бути також виражений у термінах еластичності попиту, з якої зіштовхується фірма: де E_р означає еластичність попиту фірми, а не всього ринкового попиту.

Використовуючи коефіцієнт Лернера, зокрема, рівність: , монополіст, що знає еластичність попиту на свою продукцію, може обчислити ціну товару по формулі:

(5.14)

Монопольна влада частково визначається кількістю фірм, що конкурують на ринку. За наявності лише однієї фірми, тобто за чистої монополії – монопольна влада повністю залежить від еластичності попиту на продукцію фірми. Що менш еластичний попит, то більшу кількість монопольної влади має фірма. За наявності декількох фірм монопольна влада крім того залежить від способу взаємодії фірми. Що гострішою є конкуренція між ними, то менше монопольної влади матиме кожна з фірм.

Збиток, заподіюваний монополією (соціальна ціна монополії) – це втрати для споживачів і суспільства в корисності, що відбуваються через монопольну владу на ринку.

Кількісну оцінку збитку, нанесеному монополією, уперше дав американський економіст А. Харбергер в 1954 р.

Якщо на конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам, то при монополії ціна перевищує граничні витрати. Отже, монопольна влада веде до росту цін і скорочень обсягу випуску. Споживачі одержують менше товарів, а платять за кожну одиницю за ціною, що більше конкурентної. У результаті погіршується добробут споживачів, і росте добробут фірм-монополістів. Виникає питання: поліпшує або погіршує монополія добробут суспільства в цілому?

Відповідь на це питання можливий лише шляхом зіставлення надлишку споживачів і виробників при вільній конкуренції й при монополізованому ринку. Звернемося до мал... 5.14. Монопольна ціна й обсяг випуску позначені як Р₁ и Q₁.

Мал.. 5.14. Наслідки монопольної влади.

На конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам. Ціна Р₀ и обсяг продукції Q₀ перебуває на перетинанні кривої середнього доходу АR й кривій граничних витрат MC. Подивимося, як зміниться надлишок, якщо з рівноважні ціни Р₀ и обсягу Q₀ перемістимося до монопольних ціні Р₁ і обсягу продукту Q₁.

Споживачі за умов монополії втрачають виграш споживачів, що дорівнює площі фігур А та В. Виробник втрачає виграш виробника у розмірі, що дорівнює площі фігури С, зате виграє – А. Отже, загальний виграш виробника-монополіста становить величину А – С. До речі, це і є стимулом для створення та підтримання монополії. Сукупні втрати суспільства (соціальна ціна монополії) становить величину В + С.

Отже, суспільство у цілому програє, а монополія виграє! Це дає підставу суспільству створювати тиск на монополію для того, щоб зменшити свій програш від неї.

Як саме суспільство може не допустити надмірної влади над ринком? У випадку з натуральною (природною) монополією, такою, як комунальні служби електропостачання, слід скористатися прямим регулюванням цін.

Проте, загалом завдання поставлене так, щоб перешкодити фірмам нагромадити надмірну владу над ринком. Ця мета реалізується через антимонопольне законодавство.

Головна мета антимонопольного законодавства – сприяти розвиткові конкурентної економіки, забороняючи ті дії, що стримують або можуть стримувати конкуренцію, та обмежуючи допустимі форми ринкової структури.

Монопольна влада може виникати різними шляхами, кожен з яких регулюється в рамках антимонопольних законів. Забороняються контракти, об¢єднання або таємні змови, що обмежують торгівлю. Ставиться поза законом хижацьке ціноутворення – політика ціноутворення, спрямована на те, щоб витиснути існуючих конкурентів з бізнесу та закрити вхід на ринок новим фірмам. Оголошена незаконною цінова дискримінація продавців фактично однакового товару. Антимонопольним законодавством передбачається заборона злиття і поглинання, якщо вони істотно послаблюють конкуренцію або мають тенденцію до створення монополії.

Інша важлива складова частина антимонопольного законодавства – це створення антимонопольного комітету, який стимулює конкуренцію через серію заборон несправедливої та анти конкурентної практики, такої, як оманливі реклама та маркування товару, угоди із роздрібними торговцями про відмову надавати послуги конкуруючим фірмам тощо.

Антимонопольне законодавство в Україні побудовано з урахуванням світового досвіду. Із 1992 року діє Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»; в 1993 році ухвалено Закон «Про Антимонопольний комітет України»; із 1997-го введено в дію Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції», спрямований на встановлення чесних правил ведення конкуренції в підприємницькій діяльності.

Згідно із законодавством України фірма вважається монополістом, коли її частка товару на ринку перевищує 35%. Ця цифра для окремих фірм може бути знижена Антимонопольним комітетом.

Антимонопольне законодавство України через високий рівень абсолютного монополізму в економіці та недоліки нормативно-правової бази наразі не забезпечує належного запобігання монопольним зловживанням. У той же час Програма «Україна 2010» ставить за мету забезпечення державного впливу на розвиток конкуренції на основі вдосконалення антимонопольного законодавства.

Питання 5.10. Природна монополія і її регулювання.

Відповідь:

Природна монополія - галузь, у якій довгострокові середні витрати мінімальні тільки в тому випадку, якщо всього одна фірма обслуговує весь ринок.

Природна монополія може існувати в результаті бар’єрів для доступу конкурентів, привілеїв держави або обмеженої інформації.

Природна монополія відрізняється великою зростаючою віддачею від масштабу, а виробничі витрати багато нижче в порівнянні зі досконалою конкуренцією або олігополією.

Природна монополія заснована на особливостях технологій, що відображають природні закони природи, а не на правах власності або державних ліцензіях. Примусове розосередження виробництва на декілька фірм неефективно, оскільки воно привело б до збільшення витрат виробництва.

Існує ряд галузей (комунальне господарство, телекомунікації й ін.), у яких переважають природні монополії.

Існування природної монополії є головним доводом на користь націоналізації таких галузей, як, наприклад, залізничний транспорт.

Ситуація природної монополії ілюструється на мал. 5.15. На малюнку AC і LMC - криві середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді, D - крива попиту, MR - відповідна їй крива граничного доходу.

Мал. 5.15. Природна монополія і її регулювання

Оптимальні випуск і ціна Q₁, P₁ визначаються перетинанням кривих LMC і MR. Прибуток фірми-монополіста дорівнює площі CP₁AB. Однак випуск Q₁ "дуже малий", а ціна P₁ "дуже висока". Оптимальним для суспільства був би випуск Q₃ і ціна Р₃. Але на це монополіст не піде. Звідси найбільш доцільним є те, щоб державний орган, що регулює цю фірму-монополію, призначив би на її продукцію ціну Р₃ = LMC (Q₃). Цей рівень цін не відшкодував би витрат на випуск продукції, вона була б нижче середніх витрат при обсязі випуску Q₃: Р₃ < AC (Q₃) = GQ₃ = 0Н. У результаті фірма-монополіст, здійснюючи оптимальний з позиції суспільства обсяг продукції Q₃, мала б збиток, рівний площі P₃HGF. У такому випадку монополіст може піти з ринку. Щоб запобігти цього, їй буде потрібно дотація, яка принаймні повинна бути рівній тій же величині P₃HGF, що, у свою чергу, може привести до чистих втрат суспільства.

У разі природної монополії, мінімально можлива ціна знаходиться в тій точці, де криві середніх витрат і попиту перетинаються: Р₂=АС(Q₂). На жаль, часто на практиці складно визначити цю ціну точно, оскільки криві попиту і витрат у міру еволюції ринкових умов можуть зміщуватися. Унаслідок цього регулювання монополії, як провило, ґрунтується на нормі капіталовіддачі, рентабельності, яку одержує монополіст.

Є й інше рішення проблеми природної монополії: держава (або місцева влада) беруть на себе обов'язок надавати цей вид послуг. У такому випадку державна (місцева) компанія може одержувати субсидії з державного місцевого бюджету. Уважається, що практика субсидування неефективна, оскільки, необхідне для цього оподатковування спотворює систему конкурентних цін.

Існують кілька варіантів державного регулювання цін і тарифів природних монополій. Виділимо два варіанта.

Перший.У деяких державах утворені спеціальні органи регулювання тарифів на електроенергію. Рівень тарифів установлюється за принципом: "витрати плюс прибуток".

Другий.Органи влади ініціюють конкуренцію на ринку там, де конкуренція усередині ринку або неможлива, або дорого коштує через істотну економію від масштабу. У цьому випадку проводиться аукціон і надається на певний час право обслуговувати ринок тому підприємству, що зобов'язується вносити в доход бюджету найбільшу суму. Чим більше буде число конкурентів-фірм на це право, тим більша частина прибутку може надійти в бюджет.

Оскільки в природних монополій середні витрати вище граничних, то ціноутворення по граничних витратах приводить їх до збитковості. Це викликає необхідність у відмові від принципу ціноутворення по граничних витратах, але при умові мінімізації втрат в ефективності, обумовлених такою відмовою.

Крім розглянутих є й інші методи регулювання цін і тарифів на продукцію (послуги) природних монополій.