Можливі учасники проектного фінансування
| Учасники | Роль у проекті |
| Спонсори проекту | Компанії й фізичні особи, безпосередньо зацікавлені у результатах проекту. Вони просувають проект, погоджують різні питання, одержують відповідні дозволи |
| Постачальники й підрядники | Компанії, що мають договірні зобов'язання поставляти товари й послуги, пов'язані з даним проектом |
| Покупці | У багатьох проектах продукція не надходить на відкритий ринок. У цьому випадку проектна компанія заздалегідь укладає довгостроковий контракт із окремим покупцем або групою на покупку певної кількості виробленої продукції |
| Уряд країни, у якій здійснюється проект | Видача необхідних дозвільних документів, закупівлі, акціонерна участь, спонсор проекту, надання певних гарантій |
| Керуючі проектом | Команда менеджерів, відповідальних за здійснення проекту. Ключова ланка угоди по проектному фінансуванню |
| Боргові фінансисти | Структури, які надають проектній компанії ресурси в борг на обумовлений період часу й на заздалегідь погоджених умовах |
| Консультанти й радники | Спеціалізовані компанії й фізичні особи, компетентні в різних аспектах здійснення проекту |
Проектний ризик-менеджмент. Можливість залучення фінансування в проект залежить від того, наскільки його керуючим вдасться переконати інвесторів у тому, що ризики проекту максимально знижені. Також, вкрай важливо підвищити прозорість управління проектом до прийнятного для інвестора рівня.
У цьому зв'язку важливо чітко відповістити на запитання: «Чи враховані всі ризикові фактори, які здатні вплинути на грошові потоки проекту?». Адже мова йде про майбутні грошові потоки, на які найбільшою мірою впливає невизначеність.
Загальні принципи керування проектними ризиками зводяться до наступного. По-перше, детальний аналіз ризиків як частину проектного аналізу варто проводити на передінвестиційній стадії проекту. По-друге, кожен ризик повинен бути прийнятий стороною, яка здатна краще всіх їм управляти й контролювати його.
У звичайному кредитуванні всі ризики, як правило, повністю бере на себе позичальник. При організації ж проектного фінансування ризики розподіляються між позичальником, кредитором і, як правило, іншими учасниками проекту. Так, керування політичним ризиком найбільш доцільно покласти на державні органи, втягуючи їх у проект, наприклад, в якості його спонсора. Технологічні ризики можна передати постачальникам устаткування, а ринкові ризики – покупцям або пов'язаним з ними сторонам шляхом укладання спеціалізованих контрактів. При цьому в ідеалі проектна компанія не повинна брати на себе будь-які ризики.
Використання функціональних гарантій учасників проекту дозволяє забезпечити стабільність майбутнього грошового потоку. Прикладом таких гарантій може бути укладання меморандумів про взаєморозуміння, надання партнерами «комфортних листів». З покупцями укладаються договори, що «прив’язують» їх до проектної компанії. Можливе також одержання гарантій від спонсорів проекту або держави – про створення на певний строк спеціальних умов, що сприяють реалізації проекту.
Форми фінансової моделі. Як уже було сказано, ключовим фактором успішності проектного фінансування є грошовий потік. Тому критично важливим є побудова відповідної фінансової моделі проекту.
Фінансова модель представляє собою моделювання діяльності проектної компанії за допомогою складання проформи фінансової звітності. Таким чином, фінансова модель відображає сутність планованого бізнесу у взаємозалежних фінансових формах. Ці форми повинні бути структуровані й інтегровані в розрахунок прибутку проекту, його грошових потоків, балансового стану.
Фінансова модель будується на підставі пророблених на стадії планування припущень щодо ключових факторів, що впливають на бізнес. Для складання фінансової моделі необхідно детально розуміти взаємозв'язок цих факторів й особливості здійснення процесів. Від правильного моделювання майбутньої діяльності залежить надійність оцінок майбутнього грошового потоку.
При побудові фінансових моделей доцільно орієнтуватися на Міжнародні стандарти фінансової звітності, що представляють собою єдину міжнародну „фінансову мову” інвесторів.
Вимоги до управління. Успіх проекту багато в чому залежить від наявності сильної команди менеджерів, від того, наскільки професійно організоване керування проектом і комунікації між його учасниками. Тому до всіх функціональних систем компанії (логістика, фінанси, маркетинг й ін.) пред'являються найвищі вимоги.
Оскільки коло учасників, що управляють проектом, досить широке, варто приділяти увагу відносинам з партнерами та інвесторами й координації їхньої роботи. Це дозволить забезпечити прозорість інформаційних та фінансових потоків й досягти мети проекту.
При реалізації інвестиційних проектів у світовій практиці вельми поширене залучення фінансових радників.
Існує також окремий напрямок у плануванні й керуванні проектами – «фінансове конструювання» – діяльність по побудові оптимальних з погляду співвідношень прибутковості й надійності схем фінансування проектів.
Радники можуть надати істотну підтримку в області юридичного, фінансово-аналітичного й організаційного супроводу проекту. Це особливоактуально для наступних питань.
На стадії розробки проекту:
відбір та обрання оптимальної структури проекту;
організація інженерної й технологічної експертиз;
розробка бізнес-плану, інвестиційного й інформаційного меморандумів та аркушів інвестиційних умов;
«передпродажна підготовка» підприємства.
На стадії здійснення проекту:
пошук цільових акціонерів та інвесторів;
організація переговорів для досягнення найкращих умов фінансування й реалізації проекту;
максимізація вартості й скорочення витрат.
На післяінвестиційній стадії:
розробка процедур взаємодії із кредиторами й інвесторами;
поточний супровід по юридичних і фінансових питаннях;
підготовка регулярних звітів про стан справ у проекті;
узгодження з інвестором системи фінансового й управлінського обліку, контролінгу, маркетингу, управління персоналом.
Існують наступні види проектного фінансування:
1. За регресом:
1.1. Фінансування з повним регресом на позичальника – передбачає обмеження відповідальності кредиторів проекту. Ризики в основному покладаються на замовника (позичальника), але при цьому "ціна" позики відносно невисока. Використовується для малоприбуткових і некомерційних проектів.
1.2. Фінансування без права регресу на позичальника – кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість для позичальника висока, оскільки кредитор повинен отримати компенсацію за ризики. Використовується для проектів з високим ступенем прибутковості.
1.3. Фінансування з обмеженим правом регресу – передбачає розподіл ризиків проекту між його учасниками. В цьому випадку всі учасники зацікавлені в ефективній реалізації проекту (використовується найчастіше).
2. За способами мобілізації та джерелами ресурсів. Особливістю фінансування проекту є використання широкого кола джерел, засобів і методів фінансування інвестиційних проектів, у тому числі:
2.1. Банківських кредитів;
2.2. Емісії акцій;
2.3. Пайових внесків в акціонерних компаніях;
2.4. Облігаційних позик;
2.5. Фінансування лізингу;
2.6. Власних засобів компаній і т.д.;
2.7. Державні засоби у вигляді державних кредитів, субсидій, а також гарантій і податкових пільг.
Кредитори та інвестори також стають учасниками проекту. Для забезпечення координації всіх учасників можуть створюватися різні організаційні форми, у тому числі консорціуми – тимчасове добровільне об'єднання на основі загальної угоди.
Контроль за реалізацією проекту може здійснювати основний банк-кредитор, іноді – спеціалізована компанія, що запрошується для наглядового супроводу. Для здійснення контролю підписується спеціальна проектна угода (договір), в якій визначаються права доступу кредитора або фахівця компанії до всієї необхідної інформації, що відноситься до проекту.
Позичальник зобов'язаний надавати регулярні звіти про хід робіт, контракти, про виникаючі перешкоди і т.д. В договорі також вказується порядок проведення закупівель, графіки робіт, кошторис і розподіл витрат між позичальником і кредитором. Зобов'язання позичальника вважається частково виконаним після здачі об'єкту в експлуатацію, повністю – після погашення всіх платіжних зобов'язань перед кредиторами. Іноді витрати по контролю за реалізацією проекту складають 5% (і вище) від загального обсягу інвестицій в проект.
Українські банки практично не здійснюють проектного фінансування проектів. Їх діяльність обмежена фінансуванням проектів на підконтрольних їм підприємствах. Причини цього: нестабільність економіки України; відсутність у банків достатніх резервів; інфляція; висока заборгованість українських підприємств; важкий податковий тягар і нестабільність податкового законодавства; відсутність досвіду; відсутність фахівців в області проектного аналізу.
Умови використання проектного фінансування в Україні включають наступні напрями: залучення іноземних кредитів; державні гарантії компенсації та забезпечення політичних ризиків шляхом страхування.
3. За масштабом. Поняття проектного фінансування є протилежністю довгострокового банківського кредитування. Але довгострокове банківське кредитування – це найпростіша форма проектного фінансування (з повним регресом на позичальника). Окремими граничними випадками проектного фінансування є:
1.1. Проектне фінансування, при якому джерелом фінансування виступають власні засоби компанії (амортизаційні відрахування + нерозподілений прибуток).
1.2. Банківське проектне фінансування – джерелами фінансування є банківські кредити.
4. За архітектурою:
4.1. Проектне фінансування з паралельним фінансуванням – декілька кредитних установ виділяють позики для реалізації проекту. Існує дві форми:
4.1.1. незалежне – кожний банк укладає з позичальником кредитну угоду та фінансує свою частину проекту (субпроект);
4.1.2. співфінансування – кредитори виступають єдиним цілим (консорціум, синдикат) та укладається єдина кредитна угода.
4.2. Проектне фінансування з послідовним фінансуванням – в цьому випадку крупний банк виступає як ініціатор. Після видачі позики підприємству банк-ініціатор передає свої вимоги іншому кредитору (кредиторам), знімаючи дебіторську заборгованість зі свого балансу. За оцінку договору та видачу позики банк-ініціатор одержує комісійну винагороду.
4.3. Сек’ютеризація як спосіб передачі вимог банками-організаторами. Банк-організатор продає дебіторські рахунки по виданому кредиту трастовим компаніям, які випускають під них цінні папери. Вдаючись до допомоги інвестиційних банків, трастові компанії розміщують цінні папери серед інвесторів. Кошти, що поступають від позичальника в рахунок погашення заборгованості, зараховуються до фонду викупу цінних паперів. По закінченні терміну інвестори пред'являють до викупу цінні папери. Нерідко банк-організатор продовжує обслуговувати кредитну операцію, залишаючи за собою функцію інкасації платежів, що поступають від позичальника.