Конституційно-правове регулювання організації та діяльності партій
Федеративна Республіка Німеччина належить до числа небагатьох демократичних держав, у яких основи правового статусу партій, їхні організаційні принципи й задачі регулюються Конституцією і спеціальним законом про партії (ст. 21 Основного Закону ФРН і Закон про партії від 24 липня 1967 р.).
У Конституції згадане регулювання виявляє специфічний характер. У відповідності зі ст. 21 Основного Закону “партії сприяють формуванню політичної волі народу”[246], але ніяк не її вираженню. Не містить Основний Закон і положень (навіть опосередкованих) про те, що партії здійснюють державну владу через своїх представників в органах влади. Тим самим Основний Закон чітко відмежовує функціонування партій від здійснення державної влади. Логічним продовженням такого конституційного підходу до визначення ролі партій у функціонуванні політичної системи стала відсутність згадки про партії у положеннях Конституції, що регулюють основи виборчого права, а також у статтях, що стосуються порядку формування й організації Бундестагу. Ст. 38 Конституції цілком недвозначно закріплює принцип вільного парламентського мандата, у відповідності з яким депутати повинні бути “представниками всього народу”, а не якої-небудь партії чи іншої політичної організації, “не зв’язані наказами чи вказівками і підкоряються лише своєму сумлінню”[247]. Згадані конституційні формулювання спрямовані на обмеження партійних чинників у діяльності депутатів[248], що суттєво контрастує з політичними реаліями.
Закон про партії закріплює критерії й умови, яким повинна відповідати політична організація, щоб вважатися політичною партією, наділятися специфічними функціями і, відповідно, користуватися спеціальним статусом. Закріплення цих критеріїв та умов виконує, зокрема, функцію виключення з партійної системи і відповідних правовідносин політичних утворень, які не є партіями за змістом закону[249].
Основний Закон передбачає можливість заборони тих політичних партій, які спрямовують свою діяльність на підрив демократичного ладу і, врешті-решт, на його ліквідацію. Можливість заборони політичних партій гарантує розвиток демократичної політичної системи: Федеральний конституційний суд двічі забороняв політичні партії, чия ідеологія суперечила конституційному ладу за змістом Основного Закону.
У 1952 р. Федеральний конституційний суд заборонив неонацистську Соціалістичну імперську партію; у 1956 р., після майже чотирирічного розгляду, – Комуністичну партію Німеччини. Важливо відмітити, що Конституційний суд заборонив згадані партії не підставі вчинення ними конкретних правопорушень, а на підставі визнання неконституційного характеру самої суті цих партій[250].
У ФРН існує практика фінансування політичних партій за рахунок державних коштів. Встановлено подушний збір, що стягується з усіх громадян, які мають право голосу. Цей збір стягується не тільки при виборах у Бундестаг, але й при виборах у ландтаги і в європейські організації. Ці кошти йдуть на відшкодування партіям їхніх витрат на виборчу кампанію. Конституційний суд Федеративної Республіки Німеччини заборонив використовувати ці кошти на інші цілі. Закон про партії встановлює обов’язок політичних партій представляти звіт про походження своїх фінансових засобів. Він щорічно спрямовується Голові Бундестагу й публікується ним, що дає можливість громадськості мати уявлення про бюджет політичних партій і джерела їхнього фінансування.
Внутрішня структура партій також повинна відповідати приписам Основного Закону. Ст. 21 встановлює, що внутрішня структура партій повинна відповідати демократичним принципам. Основний Закон, таким чином, визначає пряму залежність між формою внутрішньої організації партій та їх спроможністю відстоювати цінності демократії у реальному політичному процесі[251]. Закон про партії розвиває відповідні конституційні положення. Там, зокрема, визначено, що керівні органи партій легітимуються за допомогою внутріпартійних виборів, суперечки між партією і її членами вирішують партійні третейські суди, які не повинні мати у своєму складі членів правління або функціонерів цих партій.
Конституція встановлює вільний порядок утворення партій: для цього не потрібен дозвіл або повідомлення.