Що виносяться на модульний контроль. 1 страница

Маркетинг

6.05.02.01 - Менеджмент організацій

6.05.02.06 - Менеджмент зовнішньоекономічної

діяльності

 

 

 

 

Полтава 2006

 

Автори:

Петренко С.М., завідувач кафедри культурології та історії Полтавського університету споживчої кооперації України, доцент, к.і.н.

Зенкова Л.М., доцент кафедри культурології та історії Полтавського університету споживчої кооперації України, к.і.н.

Оніпко Т.В., доцент кафедри культурології та історії Полтавського університету споживчої кооперації України, к.і.н.

 

Робоча навчальна програма обговорена і

схвалена на засіданні кафедри культурології

та історії “__14__” червня 2006 р.

протокол №__13___

Зав. кафедрою____________

доц. Петренко С.М.

ВСТУП

Процес інтеграції у європейський освітній простір вимагає підготовки фахівців нової генерації, що будуть не тільки конкурентноспроможними на ринку праці, але й відрізнятимуться високою національною самосвідомістю, духовністю й політичною культурою. Важливе місце у формуванні цих якостей займає вивчення курсу історії України, який сприяє світоглядній підготовці студентів та всебічному вихованню їх як особистостей.

Метою вивчення дисципліни є формування сучасного мислення на основі усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків процесу історичного розвитку українського суспільства в контексті світових цивілізаційних вимірів, розуміння сутності перетворень, що відбуваються в Україні та її місця у загальноєвропейському просторі.

Предметом вивчення є державно-політичний та соціально-економічний розвиток українського народу від найдавніших часів до сьогодення

Завдання курсу полягають в утвердженні у студентів свідомої громадянської позиції та готовності до практичного застосування набутих знань через активну участь у справах суспільства й держави; у формуванні гуманізму, терпимості до інакомислення, здатності до діалогу, толерантного, неупередженого ставлення до інших народів.

Знання, вміння та навички, якими повинні опанувати студенти полягають в оволодінні ними культурою розумової праці, вмінням орієнтуватися у потоці наукової інформації, формуванні власної точки зору на питання, що вивчаються.

Логіка і структура дисципліни та методи її вивчення дають можливість студентам засвоїти необхідний обсяг науково-теоретичних знань, що обумовить цілісне сприйняття процесу функціонування сучасного суспільства на національному, загальносвітовому рівнях і набуття норм свідомої суспільно-політичної поведінки. Дисципліна є обов’язковою і базовою для економічної історії та історії й теорії споживчої кооперації. На її вивчення відводиться 144 годин, з яких 20 год. передбачено на лекції, 34 год. – на семінарські заняття, 22 год. – на індивідуально-консультативну та 68 год. на самостійну роботу .Основними формами навчального процесу, які забезпечують вивчення студентами історії України, є навчальні та проблемні лекції, семінарські заняття, семінари-дискусії, презентації, рольові ігри, індивідуальна та самостійна робота, співбесіди з викладачами тощо.

Однією з складових навчального процесу в умовах запровадження КМСОНП є організація самостійної роботи студентів (СРС), що має сприяти розвитку активності й творчих здібностей майбутніх фахівців, формуванню у них прагнення до неперервної самоосвіти та здатності постійно оновлювати набуті наукові знання. Виконання цих завдань вимагає розробки нових методів та форм взаємодії викладача і студента.

Ефективність СРС залежить не лише від професіоналізму викладача, але й в значній мірі від студента, який повинний оволодівати методикою поглибленого самостійного навчання і саморозвитку під консультативним керівництвом педагога.

Методичні рекомендації, викладені у навчально-методичному посібнику з курсу “Історія України”, спрямовані на підвищення ефективності самостійної роботи студентів і містять інформацію щодо організації самостійної роботи з тем курсу, перелік питань для самоконтролю, завдання для підготовки до модульних контрольних робіт, список інформаційних джерел та інше, що має допомогти студентам в опануванні дисципліною.

2. НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ.

Змістовий модуль І.

Історія України з найдавніших часів до початку ХХ ст.

Тема 1. Витоки українського народу­ та його державності.

Україна княжої доби.

Перші державні утворення на території України. Передумови, теорії походження та основні етапи розвитку Київської Русі. Особливості соціально-політичного устрою Давньоруської держави. Причини та наслідки роздробленості Київської Русі. Роль Галицько-Волинського князівства в тогочасній Європі. Оцінка місця та значення Давньоруської держави у контексті європейської й світової історії.

 

Тема 2. Україна у складі Польщі. Козацька доба.

Процес входження й становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Вплив Кревської, Люблінської та Берестейської уній на подальшу долю українських земель. Основні погляди на походження українського народу та етапи його формування. Причини виникнення козацтва. Роль та місце Запорізької Січі в історії української народу та європейській історії.

Тема 3. Визвольна війна українського народу середини ХУІІ ст. Формування української держави.

Передумови, причини, рушійні сили, перебіг основних подій та історичні наслідки національно-визвольної війни сер. ХУІІ ст. Формування Б.Хмельницьким козацько-гетьманської держави, її ознаки. Пошуки союзника в боротьбі проти Речі Посполитої. Переяславська Рада 1654 р. та її історична оцінка. „ Березневі статті” Б.Хмельницького, їх мета та зміст. Характеристика видатних постатей періоду.

 

Тема 4. Велика Руїна. Гетьманщина. Ліквідація

української автономної державності.

Причини та наслідки політичної кризи української автономії. Спроби П.Дорошенка й І.Мазепи об’єднати українські землі. Участь України у Північній війні. Полтавська битва та її історична оцінка. Процес колоніального наступу на українську державність з боку російського царизму. Причини обмеження та ліквідації автономії України. Заборона гетьманської влади в 1764 р. Причини зруйнування Запорізької Січі в 1775 р. Історичне значення Запорізької Січі й Гетьманщини в історії українського народу.

 

Тема 5. Україна у складі Російської та Австро-Угорської

Імперій (друга пол. ХУІІІ - ХІХ ст.).

Територіальні зміни на Лівобережній та Правобережній Україні. Декабристський рух в Україні. “Руська правда” П.І. Пестеля. Початок національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство та його програмні документи. Формування української нації та національної свідомості

Тема 6. Україна в умовах капіталістичної модернізації економіки

(друга пол. ХІХ- поч. ХХ ст.).

Криза феодальних відносин. Аграрна реформа 1861 р. та її результати в українському селі. Буржуазні реформи 60-70-х рр., їх значення для подальшого розвитку України. Суспільно-політичні течії в другій пол. XIX ст.: народницький та громадівський рухи. Виникнення українських політичних партій. Україна в революції 1905-1907 рр.: боротьба за автономію. Столипінська аграрна реформа.

Змістовий модуль ІІ.

Україна в ХХ – ХХІ ст. Розбудова незалежної держави

Тема 7. Українська національна революція

Рр.

Розстановка політичних сил напередодні революції. Створення Української Центральної Ради: її соціальна база й програма. Практичні кроки на шляху від культурно-національної автономії до територіальної. Проголошення незалежності УНР. Політика П.Скоропадського й Директорії. Утворення ЗУНР. Акт Соборності України. Причини поразки УЦР, урядів П.Скоропадського й Директорії. Перемога радянської влади та її політика „воєнного комунізму.

 

Тема 8. Міжвоєнний період історії українського народу

( 1921- 1939 рр.).

Причини переходу від „воєнного комунізму” до нової економічної політики, її зміст. Спроба створити ринкову економіку з елементами державного регулювання. Політична дискусія щодо національного питання. Пошуки оптимальної форми об’єднання республік і створення СРСР. Політична оцінка входження України до його складу. Політика коренізації: форма, зміст і результати. Прискорена індустріалізація й суцільна колективізація та їх наслідки. Голодомор 1932–1933 рр. Встановлення тоталітарного режиму, формування культу особи Сталіна.

Тема 9. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами

( 1921- 1939 рр.).

Наслідки Першої світової війни для України. Перехід частини західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії й Чехословаччини. Загострення національного питання на окупованих землях. Український визвольний рух. Західноукраїнське питання в європейській політиці. Боротьба різних політичних сил за вплив на Західну Україну.

 

Тема 10. Україна в роки Другої світової війни ( 1939- 1945 рр.).

Радянсько-німецький договір 1939 р. Приєднання Західної України до УРСР. Початок Великої Вітчизняної війни. Трагедія Південно-Західного фронту. Причини поразок Червоної армії в 1941- 1942 рр. Антифашистський рух опору. Основні битви Великої Вітчизняної війни. Битва за Дніпро. Звільнення Києва. Остаточне визволення України у 1944 році. Оцінка ОУН- УПА. Наслідки Другої світової війни для України.

Тема 11. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України в другій пол. 40-х – на поч. 80-х рр. ХХ ст.

Труднощі відродження економіки в післявоєнний період. ХХ з’їзд КПРС: викриття культу особи Сталіна. Реабілітаційні процеси. Соціально-економічні реформи М.С.Хрущова. Демократизація духовного життя. Парадокси хрущовської „ відлиги”. Дисидентський рух “шістдесятників Наростання кризових явищ в економічному та духовному житті. Політика русифікації.

 

Тема 12. Національно - державне відродження українського народу. Незалежна Україна в сучасному світі.

Політика М.Горбачова: досягнення та прорахунки. Розпад СРСР. Декларація про державний суверенітет України. Створення багатопартійної системи. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум 1990 р. Вибори Президента Державне будівництво суверенної України. Прийняття Конституції України 1996 р. Політика роззброєння України. Міжнаціональні та міжконфесійні відносини. „Помаранчева” революція 2004 р. Конституційна реформа. Внутрішня політика Української держави. Головні напрямки зовнішньої політики. Місце України в сучасному світі.


3. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

 

  №   Назва розділу, модуля, теми Кількість годин за формами навчання та видами занять
денна заочна
аудиторні позааудиторні аудиторні позааудиторні
Разом Лекції Семінари ІКР     СРС Разом лекції Семінари ІКР СРС
Змістовний модуль І. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ ст.
Витоки української державності. Україна княжої доби.       -
Україна у складі Польщі Козацька доба. -      
Визвольна війна сер. ХУІІ ст. Формування україн- ської держави. -    
4. Руїна. Гетьманщина. Ліквідація української автономії -    
5. Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій. -    
Україна в умовах капіталістичної модернізації -    
Змістовний модуль ІІ. Україна в ХХ – ХХІ ст. Розбудова незалежної держави.
Українська національна революція 1917 – 1921 рр.  
  Міжвоєнний період (1921 –1939 рр.).     -        
  Західноукраїнські землі між двома світовими війнами (1921 – 1939 рр.)     -   -            
Україна в роки Другої світової війни   -    
11 11 1 Розвиток України в другій пол.40-х до поч. 80-х років ХХ ст.     -
Національно-державне відроджен ня України. Незалежна Україна у сучасному світі.    
   
                             

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТУДЕНТАМ

ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Основним засобом вивчення студентами “Історії України” є самостійна робота, що здійснюється згідно з навчальними планами й програмою Її метою є засвоєння студентами курсу відповідно до особистих здібностей кожного та набуття навичок пошуку нових знань.

За часом самостійна робота студентів (СРС) поділяється на аудиторну й позааудиторну; за формами – на обов’язкову (передбачену навчальним планом), вибіркову (наукова й дослідницька робота) та добровільну (участь в олімпіадах, вікторинах, конкурсах). Складовими СРС є самостійна робота під час лекцій, підготовка до семінарів, вивчення тем, що винесені на самостійне опрацювання, написання рефератів, есе, наукової роботи, самостійні наукові дослідження тощо. Контроль за якістю СРС здійснюється на семінарських, індивідуально-консультативних заняттях та екзамені. Форми контролю СРС, що застосовуються при вивченні “Історії України”, передбачають усне опитування, співбесіди, тестування, модульні контрольні роботи, індивідуальні пошукові завдання, реферативні виступи тощо.

Ефективність СРС залежить від наполегливості студента у вивченні дисципліни, послідовності й систематичності занять та здійсненні самоконтролю. Останній надає студенту можливість самостійно оцінювати власні досягнення й підвищувати рівень знань.

Методологічною основою самостійної навчальної діяльності студентів є лекція, успішність якої залежить не тільки від мистецтва лектора, а й від уміння студента сприймати її. Завдання студента – уважно слухати викладача, який націлює на концептуально-проблемне бачення головних проблем теми, активно й творчо усвідомлювати отриману інформацію та записувати основний її зміст. Конспект лекцій акумулює необхідний навчальний матеріал і служить в подальшому базою для самостійної роботи студента та економить час на повторення перед екзаменом.

Крім того в курсі “Історія України” є проблеми, які авторами висвітлюються з різних, навіть протилежних точок зору. Ці питання розглядаються викладачем на лекції і якщо студент не буде вести записів, то скоріше за все він швидко забуде пояснення лектора.

Добре засвоєння студентом змісту лекції означає, що він чітко знає основні проблеми теми, уміє виділити в ній головні положення, розуміє її місце у даному курсі, уявляє можливість практичного застосування набутих знань.

Послідовність навчального процесу виражається в тому, що лекція є першою його ступінню, за якою йде самостійна робота студента, консультація викладача і завершує вивчення проблем, поставлених в лекції, семінарське заняття.

Важливою формою самостійної є опрацьовування студентами навчальної й наукової літератури. Для першокурсників передусім необхідно оволодіти методикою роботи з інформаційними джерелами – обізнаністю у способах їх находження й добірки, продуктивною організацією процесу читання, вмінням користуватися довідковою літературою тощо.

Ефективність роботи студента з літературою значною мірою залежить від його навичок організації процесу читання. Неприпустимо механічне читання без осмислення змісту. Розібратися у прочитаному – значить продумати і зрозуміти основні визначення автора, його аргументацію, логічний зв’язок між головними думками, важливість окремих висновків і узагальнень для формування власних поглядів.

Наступною умовою успішного опрацювання інформаційного джерела є уміння студента викласти у тезовій формі його основний зміст. У цілому конспектування – це школа розвитку логічного мислення, адже воно спонукає глибше вникати в суть положень, що викладаються автором та їх аргументацію, сприяє більш чіткому усвідомленню прочитаного, виробленню навичок формулювання своєї думки, підвищує культуру та навички письмової мови . У залежності від характеру інформаційного джерела, ступеня його складності, досвідченості студента та поставленого завдання (вивчення усього твору, або якої-небудь однієї проблеми, підготовки матеріалу до виступу на семінарі, нотатки для доповіді чи реферату) записи носять характер плану, тез, виписок, конспекту.

Конспектування потребує від студента певних навичок. Необхідно знати, що існують декілька форм запису: 1) запис за авторським текстом (текстуальний конспект), коли відповідь на питання дається словами автора або цитатами, логічно пов’язаними між собою; 2) вільний конспект – викладення думок автора своїми словами; 3) комбінований конспект – поєднання текстуального й вільного записів. Оптимальним є варіант, коли добре продуманий запис підкріплюється цитатами із визначень й висновків автора твору.

Поглиблення й закріплення знань, одержаних студентами під час лекцій та в процесі самостійної роботи відбувається на семінарських заняттях. Саме семінарське заняття є тією творчою лабораторією, де всебічно активізується та інтенсифікується мислення студента, формуються навички аналізу й культура полеміки. Семінар забезпечує необхідний оперативний зв’язок між викладачем і студентом при закріпленні програмного матеріалу, розвиває самостійність у студентів при оцінюванні окремих науково-історичних проблем, стимулює загальний інтелектуальний потенціал, підвищує відповідальність за результати своєї праці.

Готуючись до семінару, студент насамперед повинен ознайомитись з планом заняття, списком інформаційних джерел, перечитати лекційні записи й відповідний розділ підручника. Крім джерел, визначених програмою курсу, студентам рекомендується ознайомитися з публікаціями у фахових журналах, науково-популярній літературі й т.п., що допоможе зорієнтуватись у широкому колі поглядів, думок, позицій. Підсумком підготовки до семінару має бути розширений план виступу, який повинен містити тези (основні положення) по кожному з питань заняття. Готуватися до виступу слід з таким розрахунком, щоб викласти зміст одного питання за 7 – 10 хвилин.

(Більш детальніші поради щодо організації самостійної роботи ви отримаєте на методичній конференції)

В умовах рейтингової системи оцінювання знань студентів, головним об’єктом стають їх уміння, навички та результати творчої діяльності упродовж вивчення теми, а критеріями оцінки – ступінь оволодіння різними формами роботи.

У процесі вивчення дисципліни “Історія України” студенти мають опанувати уміннями: аналізувати, узагальнювати, систематизувати, порівнювати й пояснювати історичні факти на основі альтернативних поглядів на проблеми, спираючись на здобуті знання;

§ оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі, внутрішні мотиви їх дій з позиції загальнолюдських цінностей;

§ аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, критично сприймати тенденційну інформацію;

§ самостійно добувати знання, використовуючи різні джерела – документи, науково-популярну літературу, періодичну пресу тощо, володіти понятійним апаратом, правильно вживати й тлумачити історичну термінологію.

§ складати конспект, тези, готувати реферат, доповідь, складати список літератури з теми, брати участь у дискусії, конференції, давати усний відгук на відповідь однокурсника, поважаючи його право на власну точку зору.

Організація самостійної роботи передбачає системність і послідовність засвоєння матеріалу дисципліни. Тому на початку вивчення дисципліни до відома студентів доводиться графік проведення поточного й модульного контролю знань.

Індивідуальні особливості кожного студента, рівень його знань і здібностей та необхідна методична допомога щодо оволодіння технологіями засвоєння навчального матеріалу викладач визначає під час проведення консультацій, де він обумовлює напрямки самостійної діяльності студента.

Метою навчально-методичного посібника є надання допомоги студентам в організації самостійної роботи та підвищенні її ефективності. Він містить методичні поради до кожної теми курсу, запитання і завдання для самооцінки знань, завдання для тематичного контролю, індивідуальні завдання. контролю Домінуючим у посібнику є принцип вибірковості, спрямований на створення ситуації успіху – студент має змогу самостійно вибирати посильні завдання з будь-якого рівня і об’єктивно оцінювати власні досягнення.

Бажаємо творчих успіхів і задоволення від роботи!

4. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ

Тема 1: Витоки українського народу та його державності.

Україна княжої доби.

Кількість годин: аудиторні заняття – 4, самостійна робота – 4

 

1.1. Методичні поради до вивчення теми:

Мета теми полягає в тому, щоб з’ясувати нові підходи до проблеми формування державних утворень на території сучасної України, роль Київського князівства у створенні Давньоруської держави та становлення, розвиток і причини роздробленості Київської Русі. Для її розуміння необхідно розібратися в наступних питаннях:

1.Витоки української державності. Перша східнослов’янська держава – Київське князівство Аскольда.

2.Основні етапи розвитку Давньоруської державності та особливості політики київських князів. Роль України княжої доби у світовій історії.

3.Галицько-Волинське князівство як спадкоємець державних традицій Київської Русі.

4.Проблема етнічної спадщини Київської Русі та давньоруської народності.

На думку вчених, першою державою східних слов’ян у Середньому Подніпров’ї, що стала етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда.

Підставу для такого висновку надають арабські хроніки, що вказують на існування в Наддніпрянщині у УІІІ - поч. ІХ ст. князівства під назвою Куявія і пов’язують його з представниками династії Києвичів - Аскольдом і Діром. Одним з доказів наявності державного утворення є військовий похід Аскольда до Візантії у 860 р. Організувати такий похід могла лише влада, що мала військо і реалізовувала певні політичні інтереси. Князівство знаходилося в зоні впливу Хозарського каганату, однієї з найбільших держав тогочасного світу, про що свідчить титул Аскольда – каган. Вважається, що за Аскольда відбулась спроба християнізації Русі (хоча нову релігію сприйняли лише окремі представники знаті на чолі з князем), започатковане літописання (так зв. “Літопис Аскольда”) і запроваджено нове літочислення. Отже, наведені дані у певній мірі можуть бути доказом існування державності з центром у Києві ще до утворення Давньоруської держави.

Кінець династії Києвичів пов'язується з наступом на слов'янські землі норманів і вбивством Аскольда у 882 р. представником династії Рюриковичів – Олегом. Зміна влади вважається династичним переворотом і в цьому контексті вчені не виключають ретельно спланованої змови сильної антихристиянської опозиції, яку очолила аристократична верхівка. На думку дослідників, вирішальний крок на шляху утворення Давньоруської держави зробив Олег, який об’єднавши Київське й Новгородське князівства, підкорив більшість незалежних раніше княжінь і оголосив Київ стольним градом новоствореної держави. Наведена схема дає змогу зрозуміти місце князівства Аскольда в історії Української держави.

Подальше вивчення теми вимагає розкриття теорій походження Київської Русі та її назви, визначення основних етапів розвитку держави і напрямів великокнязівської політики.

Норманська теорія, спираючись на «Повість временних літ», вважає засновниками Русі варягів (норманів), плем’я яких носило назву «Русь». Антинорманська теорія стверджує що під “варягами” літописець розумів не іноземців, а слов’ян, які проживали за межами полянської Русі і прийшли на територію Наддніпрянщини. Торговельна теорія доводить, що ідея державності занесена міжнародними торговцями та воїнами-іноземцями, які під час походів створювали опорні пункти, що стали майбутніми центрами слов’янських князівств. Теорія природно-історичного процесу походження держави визначальну роль в її становленні та назві відводить місцевим слов’янським племенам, а вирішальним чинником вважає внутрішній розвиток слов’ян, пов’язаний з утвердженням феодального ладу (необхідність централізованої влади для захисту інтересів верхівки суспільства; зростання ролі представників знаті (князя, дружинників), з яких зароджувалась правляча еліта держави; поява матеріальних коштів, що надали можливість утримувати адміністративний апарат і військо, розвиток торгівлі, забезпечити який могла лише певна політична інституція тощо). Аргументуйте достовірність або тенденційність кожної з теорій.

Аналізуючи етапи розвитку Київської держави, зверніть увагу, що вони обумовлюються політикою, яку проводила великокнязівська влада.

Перший етап (882-980 рр.) – період об’єднання земель і формування державних структур. Політика князів носила експансіоністський характер і була спрямована на консолідацію земель Київської Русі (підкорення й приєднання навколишніх племен; придушення проявів сепаратизму місцевої племінної верхівки; поширення на всі підпорядковані землі данини, судочинства і адміністрації; укріплення кордонів, утвердження впливу Русі на сусідні держави, передусім Візантію).

Другий етап (980-1054 рр.) – період найбільшого піднесення та розквіту держави. За Володимира в основному завершився процес складання території Русі. Його реформи передбачали укріплення державної влади на місцях, що сприяло консолідації країни. Адміністративна реформа скасувала племінні княжіння і запровадила поділ країни на удільні князівства, куди посадниками призначались члени родини Рюриковичів. Тим самим було введено династичне правління і покінчено з автономністю руських земель. Військова реформа ліквідувала племінні формування. Судова реформа (“Устав земляний”) сприяла закріпленню феодальної власності на землю. Найважливішою реформою була релігійна. Розглядаючи процес запровадження християнства як державної релігії, простежте еволюцію поглядів князя, визначте які політичні цілі переслідувала влада введенням нової релігії, проаналізуйте її вплив на політичне життя Русі.