Особливості сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини
Сертифікація харчової продукції в Україні проводиться згідно Закону України "Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини", що набрав чинності 24.01.98 р. Цей закон цілком відповідає європейським вимогам контролю за якістю і безпекою продукції. У ньому вперше визначений перелік і порядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції, установлює правові основи забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади, виготовлювачами, продавцями (постачальниками) і споживачами при розробці, виробництві, увозі на митну територію України, закупівлі, постачанню, збереженні, транспортуванні, реалізації, використанні, споживанні й утилізації харчової продукції і продовольчої сировини, а також наданні послуг у сфері громадського харчування.
Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" істотно доповнює законодавство по запобіганню проникнення (появи) неякісної харчової сировини і продуктів на територію України і цілком відповідає GATT/WTO щодо захисту внутрішнього споживача, а також підтримки виготовлювача аналогічної вітчизняної продукції.
Сама сертифікація харчової продукції і продовольчої сировини проводиться згідно вимог нормативних документів системи Укрсепро, а порядок її проведення такий же, як для будь-якої продукції.
Об'єктом сертифікації є будь-як харчова продукція, призначена для реалізації на вітчизняному ринку, якщо вимоги до неї встановлені в стандартах, що діють в Україні. Обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність обов'язковим вимогам стандартів, причому на цю область поширюється державний нагляд, включаючи метрологічний по лінії державної метрологічної служби Держспоживстандарту України. Відповідно до Закону "Про захист прав споживачів" перелік обов'язково сертифікованих харчових товарів затверджується Урядом України.
У 1997 р. Уряд України затвердив перелік товарів і послуг, що підлягають обов'язкової сертифікації. Серед них визначені наступні продовольчі товари: м'ясо і м'ясні продукти; яйця і яєчні продукти; молоко і молочні продукти; риба, рибні й інші продукти моря; хліб, хлібобулочні і макаронні вироби; мукомельно-круп'яні вироби; цукор і кондитерські вироби; плодоовочева продукція і продукти її переробки; продукція масложирової промисловості; вода питна, розфасована в ємності; безалкогольні, слабоалкогольні й алкогольні напої; тютюнові вироби, кава, чай і пряності; продукція зернобобових і олійних культур продовольча; харчові концентрати, сіль; продукція бджільництва продовольча.
Вибір схеми сертифікації залежить у першу чергу від терміну гарантованого зберігання. Правилами встановлені дві категорії:
- продукція короткочасного зберігання (термін до одного місяця);
- продукція тривалого зберігання (термін більш місяця).
Добровільна сертифікація проводиться на основі договору між заявником і органом з сертифікації, а ініціатором може бути юридична або фізична особа. У договірному порядку встановлюється нормативна база сертифікації.
Задачі по сертифікації харчових товарів безпосередньо зв'язані зі стандартизацією в даній області. Наприклад, визнання українських сертифікатів у значній мірі залежить від гармонізації вимог вітчизняних нормативних документів зі стандартами "Кодекс Аліментаріус".
Незважаючи на те, що багато чого вже зроблено з сертифікації продовольчих товарів, існує чимало проблемних моментів, зв'язаних зі специфікою об'єкта сертифікації.
Сертифікація продовольства за показниками безпеки не забезпечує для споживача того "наочного" представлення про нього, що складається із сукупності якісних характеристик. Споживчі властивості відносять до області добровільної сертифікації. Це означає, що показники, що підтверджуються сертифікаційними випробуваннями, установлюються за узгодженням між заявником і органом з сертифікації. У той же час в остаточному підсумку вибір покупця залежить саме від цих, з погляду обов'язкової сертифікації, другорядних показників якості товару. А знак відповідності може вводити в оману споживачів. Цим далеко не вичерпуються особливості сертифікації продовольчих товарів, що свідчить про необхідність її удосконалювання.