Сектор 4. Основні риси та характеристики дестинації

Часові, цінові та інші обмеження_

Рис. 1.5. Модель туристської дестинації за Н. Шмоллом

Будь-яка дестинація є системою засобів і служб, діяльність яких спрямована на задоволення потреб туристів. Здебільшого, вважають вчені з Датської академії туризму О. Йоргенсен, К. Купер Д. Флетчер та їхні однодумці [172, с 109], ця система являє собою сукупність компонентів, що можуть бути охарактеризовані як «чотири А» (рис. 1.6): пам'ятки (attractions); доступність (access) -місцевий транспорт і транспортні комунікації; зручності (amenities) -інфраструктура туризму (засоби розміщення, заклади ресторанного господарства, розваг, торгівлі тощо); посередники та допоміжні служби (ancillary services) - маркетингові організації дестинацій, менеджмент організацій, бюро подорожей та екскурсій.

Визначні привабливі пам'ятки (attraction)

_ /

Доступність - транспорт

і комунікації

(access)

Рис. 1.6. Основні компоненти дестинації

Погоджуючись загалом із системою характерних складових дестинації, зробимо певні пояснення власного бачення стосовно цього питання.

Поняття «атракція» дестинації трактується нами як комплекс заходів і засобів задоволення потреб туристів у розвагах і змістов­ному проведенню дозвілля (вільного від роботи часу) з викорис­танням туристичних ресурсів об'єктів природного або штучного походження на визначеній території.

Три інші компоненти дестинації фактично являють собою елементи її інфраструктури: загальної (access), спеціальної (галузевої) (amenities) та спеціальної підприємницької (ancillary service). Виок­ремлення їх є принципово важливим для розуміння сутності дести­нації. Так, обов'язковими є: транспортна (або просто шляхова) доступність туристичного об'єкта; наявність об'єктів, що забез­печують усі необхідні умови перебування в дестинації шляхом надання відповідних послуг; функціонування посередницьких підпри­ємств, які забезпечують управління процесами виробництва та реалізації туристичного продукту в широкому розумінні цього слова -від формування програм розвитку дестинації, регулювання та коорди­нація взаємодії усіх задіяних у процесі виробництва та реалізації

дестинації суб'єктів господарювання до створення власного іміджу та просування його на ринку засобами маркетингу.

Незважаючи на різноманітність, неповторність і власний імідж, будь-яку дестинацію можна ідентифікувати за ознаками, наведеними нарис. 1.7:

Ознаки дестинації

Використання

туристами та

місцевим населенням

Історико-культурна цінність

Рис. 1.7. Ідентифікаційні ознаки дестинації

Дестинації, таким чином, являють собою культурні цінності, вони неподільні, оскільки туристичний продукт виробляють там, де і споживають; їх використовують не тільки туристи, але і місцеве населення; різні елементи дестинацій взаємодоповнюють один одного.

Сутність дестинації можна формалізувати і представити у вигляді моделі. Вихідними побудови моделі туристської дестинації є: дестинація як суб'єкт господарювання; диференційований туристич­ний продукт дестинації; умови функціонування суб'єктів туристич­ного бізнесу в дестинації та діяльність персоналу в них, процес відтворення (виробництва та нарощування обсягів реалізації) турис­тичного продукту дестинації як певної соціо-еколого-економічної системи; моніторинг, аналіз, оптимізація функціонування і структури системи в умовах невизначеності та при наявності сформульованих цілей, критеріїв; прийняття рішень щодо безлічі можливих стратегій (альтернатив, рішень).

Побудова математичної моделі туристської дестинації пов'язана з сукупністю об'єктивних труднощів. Стосовно вихідної інформації опис функціонування такої складної соціо-еколого-економічної системи ускладнено недостатністю вихідних статистичних даних, відсутністю відповідних баз даних для цієї предметної області, великим ступенем невизначеності вихідних даних, їхньою супереч­ливістю, якісною і кількісною неоднорідністю.

Необхідність оцінки функціонування за багатьма критеріями перетворює модель у багатокритеріальну зі складною областю обмежень як кількісно-функціональних, так і якісних, експертного характеру.

Невивченість локальних внутрішніх цілей підсистем і системи в цілому може вступати у протиріччя із системою управління, в межах якої з'являються цілі суб'єктивного характеру, що відповідають певному періоду, і які можуть бути оптимальними тільки з точки зору існуючого періоду та неоптимальними з огляду на майбутнє.

Таким чином математична модель, відображаючи структуру системи, її взаємодію з зовнішнім середовищем, багатокритеріальність, ресурсні обмеження, динаміку та процес управління являє собою багатокритеріальну динамічну систему оптимального управління, шо містить диференціальні й інтегральні зв'язки на складній області обмежень в умовах невизначеності.

Цілком і відразу таку модель побудувати неможливо, а вибір оптимальних рішень управління нею пов'язаний з ресурсним обчис­лювальним процесом, зі складністю поліноміальної ідентифікації параметрів такої моделі та являє собою самостійну задачу, вирішення якої вимагає значних ресурсів (даних, інформації, знань тощо).

Обізнаність в існуванні та можливості побудови такої моделі, наявність характерних стійких станів, які відповідають характерис­тиці математичного трактування диференціальної динамічної сис­теми, дозволяють будувати більш прості моделі чи ієрархії таких моделей, які необхідною мірою уточнюють глобальну модель.

При цьому прийнята модель повинна зберігати та відображати якісно та кількісно характер рішень залежно від деталізації і поставлених цілей. Деталізація, насамперед, пов'язана з вдалим вибором головних, характерних для моделі перемінних (параметрів). Сума вкладів від таких перемінних, як правило, менша за розмір їхнього спільного внеску, тобто перемінні можуть входити в модель у вигляді добутку, мультиплікатицно або безпосередньо у вигляді добутку функцій від них залежних.

Так, через D позначимо вектор, що складається з т-компонент (зокрема, однієї), кожна з яких відображає кількісні або якісні значення показників (інтегральних показників), що характеризують функціонування дестинації. Для стислості викладу приймемо, що D -це дестинація, тоді:

D = f(x), (1.1)

D = {h_x,h₂,...,h_m), f = (fi,f₂,...,f_m), X = {X„X₂,...,X_n).

Тут вектор X — вектор основних перемінних, а вектор функції/ відображає основні функціональні залежності та структуру системи. При цьому деякі компоненти / можуть задавати тотожне відобра­ження. У свою чергу компоненти вектора X можуть відображати функціональну залежність від підсистем (їхню структуру) та перемінних більш низького рівня ієрархії:

X_j=(p(x_],x₂,...,x,_j), j = \,2,...,m ,

x = {x_l,x₂,...,x,), \<lj<l, j = l,2,...,m .

Залежно від конкретизації задачі можуть бути різні обмеження ресурсного характеру, кількісного та якісного, на вектор х або на вектор X, а також на компоненти вектора D:

Я_гаіп <D<H_max, Я_тіп. <h, <Н_тт,і = 1,2,...,/и.

Зазначимо, що за допомогою нормалізації завжди можна привести значення \ до стандартного діапазону [ОД]: 0 < /і, < 1 і вважати оптимальними максимальні значення (мінімальні, негативні фактори перетворяться в позитивні, максимальні).

Таким чином може бути сформульована екстремальна задача:

/(*)-> max, X&G_X, (1.2)

де G_x - область обмежень на вектор X або у вигляді:

f(q>{x)) = <р(х) -» max, x є G_x, (1.3)

де G_x- область обмежень на вектор х.

Отримані задачі (1.2) і (1.3) багатокритеріальні, можуть містити невизначеності як у заданих областях G_x, G_x, так і в цільовому векторі f(t). Після усунення невизначеності за допомогою відсутньої інформації як і раніше залишається багатокритеріальність, отже, особі, яка приймає рішення (ОІГР), може бути запропоновано безліч ефективних рішень, наприклад, парето-оптимальних. Вибір конкрет-. ного рішення вже буде залежати від компетентності ОПР, наявності узагальнюючого критерію або інформації щодо попередніх експертних оцінок про стан системи та підсистем Таким чином для вирішення такого типу комплексу складних управлінських задач доцільно використовувати метод, який заснований на мульти- або полівекторному підході.

Зазначимо, що набір значень вектора D залежно від X і часу t визначає профіль дестинації. Зміна його в той чи інший бік може оцінюватися експертами шляхом порівнювання з «еталонними», тобто найкращими за визначеними критеріями профілями дестинацій,

або чітко визначеними кількісними та якісними індикаторами міні-максимального діапазону значень вектора. До цих задач застосо­вується методика мультимножин, тобто множин, що складаються з кількісних і якісних елементів, що можуть набувати v свою чєюгл різних значень. Неявно ця постановка передбачає завдання ранжування дестинації на множинах (обмеженнях).

У найбільш важливих випадках, придатних для практичної реалізації, вибір перемінних X -_r j = 1,2,...,и може бути таким:

Х₁=(р_х{х_],х₂,...,х_і]) - туристичні ресурси, тобто показник, що відображає залежність від усіх необхідних ресурсів х_к,к = 1,2,...,/,;

Х₂ = (р₂(х_{,х₂,...,х_І2) - показник, що характеризує інфраструктуру;

Х₃ - показник (перемінні), що характеризує інституціональне середовище та систему механізмів управління в туризмі;

Х₄ - показник, що характеризує результативність брендингу (це може бути деякий інтегральний показник);

Х₅ - показник, що характеризує потенціал сталого розвитку, який відповідає довгостроковим цілям і т.д.

Таким чином дестинація - це квазіпідприємство, основними компонентами якої є вищеперелічені компоненти (Х\~Х₅), а формалізована модель її може бути представлена формулою:

D = f(x_hX₂,X₃,X₄,X₅). (1.4)

Вектор-функція / може містити мультиплікативні доданки вигляду:

г/>, <р₂ ...(?,, 1<і<т, що відображають мультиплікативний, синергетичний, спільний внесок компонентів х,, і = 1,2,..., т.

Зрозуміло, що замість вектора D можна розглядати згортку, тобто згортку критеріїв, але отриманий таким чином один критерій може не відображати різноманітність ситуацій, що виникають, та якісний стан дестинації.

Крім того, вибір коефіцієнтів для звіряння критеріїв потребує додаткової інформації або знань експертів і може призвести до втрати рішень із безлічі парето-оптимальних або інших оптимальних у певному сенсі рішень.

Широкий спектр існуючих дестинацій доцільно класифікувати за найбільш суттєвими ознаками з метою подальшого використання в різних аспектах управлінської діяльності та регулювання їх розвитком на різних ієрархічних рівнях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація видів дестинацій

Класифікація має умовний характер, складові її угруповань тісно взаємопов'язані між собою. Спроба класифікації здійснена нами з метою поглиблення знань та з'ясування сутності такого поняття як «дестинація». Необхідно також зазначити, що види дестинацій за ознакою масштабності можуть бути описані одночасно з вико­ристанням усіх інших класифікаційних ознак: стадією життєвого циклу, видами туризму, ресурсною базою утворення, станом роз­витку, ступенем навантаження, рівнем агрегації, ступенем агло­мерації, категорією споживачів.

Поняття «дестинація» охоплює різні географічні та просторові рівні - від території окремого туристичного об'єкта (готелю, ресторану, пляжу) до окремих країн, частин світу, материків. Складна дестинація може складатися з комплексу різних туристичних продуктів або бути складовою комплексного туристичного продукту (наприклад, відомий український тур «Намисто Славутича»).

Яскравими прикладами дестинацій-об'єктів можуть бути Євро-Диснейленд, фешенебельні готелі «Savoy» чи «Ritz». Дестинації-місцевості - курорт Ніцца, Франція чи навіть Західна Європа. В Україні дестинації тільки починають формуватися. Основними із них є національний заповідник «Печерська Лавра» (м. Київ) як турис­тичний об'єкт-дестинація, лікувальна дестинація (курорт) «Курор-тополіс «Трускавець», змішана універсальна дестинація «Велика Ялта», ділова та історико-культурна - «Київ туристичний», спеціалі­зована дитяча - дитячий оздоровчий центр «Артек», дестинація, що народжується - «Труханів острів» (м. Київ), дестинація, що розви­вається - «Кам'янець-Подільський», екологічна дестинація «Асканія Нова» та ін.

Сучасна статистика дозволяє визначити головні країни-дести-нації на світовому ринку туризму за показником кількості міжна­родних прибуттів, а також за розміром витрат туристів у країні-виробнику (експортері) туристичного продукту.

Розвиток туристичної сфери в цілому залежить від етапів розвитку дестинацій та попиту в конкретний період часу, який є функцією спроможності дестинацій задовольняти потреби туристів. Зрозуміло, що він може варіювати залежно від ступеня зрілості дестинації на певному етапі її еволюції. У процесі такої еволюції, як і будь-який інший природний чи штучний об'єкт, дестинація проходить певні життєві цикли.

Публікації дослідників стосовно життєвих циклів дестинації (ЖЦД) свідчать про те, що автори визначають кількість стадій та етапів у них по-різному. Вчені О. Дурович та Л. Анастасова

схиляються до думки, що життєвому циклу дестинацій (у вітчизняній науковій літературі - це туристичні території, центри туризму, курорти, туристські зони) як домінуючому об'єкту пропозиції в туризмі притаманні етапи, аналогічні етапам життєвого циклу будь-якого продукту, в тому числі й туристичного. До них, як відомо, належать: народження (входження на ринок), зростання, зрілість, спад та, в окремих випадках, вмирання чи відродження.

Складні дестинацїї можуть мати багаторівневу ієрархічну струк­туру. У зв'язку з цим деякі автори виділяють кілька рівнів та аспектів життєвого циклу дестинацій. Так, наприклад, Р. Батлер вказує на три стадії ЖЦД: відкриття, місцеве визнання та інституалізація [380]. Кожній стадії притаманні окремі етапи еволюції - відкриття, розвиток, становлення, стагнація, відродження або спад (рис. 1.8).

тингових можливостей, але й юридичного, фінансового та організа­ційного обґрунтування розробки й апробації нового туристичного продукту на ринку. Це етап комерційного бізнес-обґрунтування, випробування та впровадження нового продукту у формі рекламного туру. Йдеться про бізнес-планування формування дестинації і, насамперед, штучного характеру (рис. 1.9).

Рівень впровадження Впровадження

Пошук та відбір ідеї турпродукту

2

Час

Рис. 1.8. Гіпотетичний графік життєвого циклу дестинацїї за Р. Батлером [380]

Інші дослідники вважають, що життєвий цикл туристичного продукту складається з двох періодів: періоду розвитку та ринкового періоду [121].

Концепція життєвого циклу туристичного продукту (ЖЦТП) дозволяє краще зрозуміти й оцінити динаміку його впровадження та позиціонування, конкурентоспроможність, місце на ринку та виробити відповідну маркетингову політику.

Такий, на перший погляд, узагальнений підхід містить цікаву ідею існування у ЖЦТП періоду перед нульовою точкою перетину осей координат, що передує його розвитку. Цьому періоду притаманні не тільки етапи пошуку, формулювання та відбору ідеї, розробки нового продукту, вироблення стратегії маркетингу й аналізу марке-

ЧАС

Ринковий період розвитку

Рис. 1.9. Життєвий цикл туристичного продукту

У найбільш загальному вигляді життєвий цикл дестинацій може бути зображений графічно. Форма графіка варіюватиме залежно від багатьох факторів. Як правило, оцінювання стану та характеру роз­витку дестинації у часі пов'язують з такими натуральними показни­ками обсягу продажів, як кількість прибуттів туристів. З метою графічної інтерпретації взаємозв'язку та впливу факторів на розвиток дестинації, на наш погляд, необхідно використовувати також вартісні показники обсягу продажів - доходів, прибутку та витрат підприємств туристичної індустрії певної дестинації.

Необхідно зазначити, що при дослідженні ЖЦТП за допомогою вищезазначених показників на рівні підприємства-дестинації інфор­маційна база процесу може бути забезпечена достатньо повно. У більшості випадків дестинації являють собою місцевості або ж території різних масштабів (це можуть бути окремі селища, райони, регіони міста країни та ін.). Збір та обробка інформації, аналітична та прогнозована оцінка стану та розвитку дестинації за кількісними та якісними параметрами значно ускладнюється у зв'язку з відсутністю необхідних методик і відповідних організаційних структур. Ця проблема взаємопов'язана з проблемою визначення мультипліка-тивного ефекту від розвитку туризму на макрорівні.

Дещо інший підхід до еволюції дестинацій демонструє Р. Батлер у своїх більш пізніх працях [380, с 258]. Зберігаючи той самий двовимірний підхід, він підходить до розкриття процесу еволюції з погляду визначення критичної зони в ЖЦЦ (рис. 1.10).

Час

Рис. 1.10. Еволюція циклу туристської дестинацій

Цінним у такому підході, на наш погляд, є те, шо ЖЦД розглянуто у двох взаємопов'язаних аспектах: з одного боку, еволюція дестинації з погляду змін обсягу туристичного потоку в часі, з іншого - еволюція дестинації з точки зору на взаємозв'язок цих змін адекватно рівню розвитку соціально-економічних відносин у ній. В умовах конкурентного ринкового середовища такий підхід становить інтерес як з теоретичної, так і практичної точок зору. Розкриттю процесів, що відбуваються у критичній зоні, автор приділяє особливу увагу. Проте, при такому графічному зображенні ЖЦД виникають практичні складнощі визначення критичних точок переходу від однієї стадії до іншої.

У критичній зоні ЖЦД у період стагнації виникають найваж­ливіші зміни, пов'язані з можливістю різних шляхів розвитку дестинації. Граничними межами можливих напрямів розвитку можуть бути регенеративне зростання (верхня межа) або руйнування (нижня межа). Це може відбуватися у певній умовній точці А. Науковець можливо мав на меті зосередити увагу не на точці, а на області можливих змін кривої ЖЦД, яка могла б бути зображена більш точно у вигляді еліпса, витягнутого по горизонталі (у часі), та в межах якого можуть відбуватися кардинальні зміни ЖЦД. З іншого боку, якщо підходити до цього явища з системних позицій та враховувати ентропійність дестинації як системи, її синергетичну сутність, то доцільно згадати про феномен еквіфінальності та біфуркації.

Характеристики системи, використані стосовно розвитку дести­нації (а дестинація є системним об'єктом), у будь-якій точці кривої відповідають принципам еквіфінальності, згідно з якими система може досягти визначеної мети різними шляхами. У точках біфуркації (розгалуження) розвиток дестинації як системи характеризується нестійкістю, проте Р. Батлер не розкриває ці аспекти.

Неоднозначність трактування кривої ЖЦД вимагає її конкре­тизації та удосконалення. Розуміючи це, автори надалі пропонують змінений вид кривої ЖЦД (рис. 1.11), характер якої вказує на прогресивний (у формі хвилі) розвиток дестинації під впливом сил управлінського втручання та факторів об'єктивного (неконтрольо-ваного) характеру [416], [132].

и

Потерпає через

причини

економічного

спаду на

основних

ринках

Залучає багато

іноземних

туристіз

завдяки

сприятливому

курсу обміну

валют

Час

Рис. 1.11. Об'єктивні фактори життєвого циклу

гіпотетичної дестинації

Загалом, погоджуючись із характером гіпотетичної кривої роз­витку дестинацій на основі активного управління, необхідно зазначити, що така форма наочного подання виглядає досить конструктивною та переконливою. При цьому плоске, двовимірне зображення ЖЦД дає уявлення про внутрішні сили розвитку дестинацій. На наш погляд, саме внутрішній потенціал та його коректне уміле використання суттєво впливає на характер розвитку кривої ЖЦД.

Найбільший інтерес, крім критичної зони кривої ЖЦД, викликає 5-подібна крива (рис. 1.11) в кожному періоді часу (t), обмежена умовними точками А та В. Уважно розглядаючи кожну ділянку 5-подібної кривої ЖЦД, доцільно, на наш погляд, саме на них визначати точки, які можуть характеризувати:

- фактичний стан розвитку дестинації на кожний конкретний момент часу, що і визначає реальну форму кривої ЖЦЦ;

- конкретний момент часу, необхідний для оперативного втручання та активізації зусиль щодо більш повного й ефективного викорис­тання наявних внутрішніх ресурсів дестинації з метою її підтримки або подальшого зростання; своєчасність прийняття управлінських рішень у конкретний термін стосовно стабілізації дестинації або її розвитку з урахуванням інерційності та респонсібності;

- період часу (певний інтервал значень), що визначає можливість своєчасних превентивних (стратегічних) рішень щодо сталого розвитку дестинації у довгостроковому періоді з можливістю залучення зовнішніх, у тому числі інвестиційних ресурсів.

Зрозуміло, що вищезазначені умови можуть бути легко визна­чені на післяреалізаційному рівні. Разом із тим визначити критичну точку та її координати у процесі реального розвитку досить складно, хоча певні орієнтири безумовно можуть бути. Наприклад, чим більша кількість прибуттів туристів за невеликий період часу, тим більш крутою буде крива. Зменшення кількості прибуттів туристів вказує на процеси рецесії. Стабілізація кількості прибуттів туристів за інтер­валами часового періоду може свідчити про стагнацію в розвитку системи або про її граничне завантаження. Така характеристика розвитку дестинації має негативні наслідки, які пов'язані з очевидним постреагуванням. Враховуючи певну інерційність розвитку будь-якої системи, це може призвести до неефективного впливу на керовану систему, коли виникають умови досить вірогідного варіанта перебільшення затрат, пов'язаних із досягненням бажаних координат розвитку дестинації та перевищенням отриманого результату.

Це обумовлює потребу в своєчасному прогнозуванні розвитку дестинації на заздалегідь визначених точках передбачуваної ^-подібної кривої. Проте одного прогнозування недостатньо. У цьому випадку можна дійти висновку про необхідність залучення будь-яких інших параметрів, які б характеризували ЖЦЦ у динаміці. Цими характерис­тиками можуть виступати такі параметри, як ресурсний потенціал дестинації та її конкурентоспроможність, які могли б бути третьою складовою оцінки її розвитку. Такі судження можна відобразити у вигляді тривимірної системи координат. Крім того, в міру розвитку дестинацій та зміни кількісних параметрів навантаження необхідно постійно здійснювати глибокий аналіз якісних соціальних, психоло­гічних і духовних перетворень серед населення конкретної місцевості з метою дотримання критеріїв сталого розвитку. Етапи життєвого циклу та еволюції дестинацій узагальнено на рис. 1.12.

Рис. 1.12. Етапи життєвого циклу дестинацій

Формування нового туристичного, як і будь-якого іншого інно­ваційного продукту пов'язане з етапом його проектної розробки. Це насамперед стосується дестинацій штучного походження та масштаб­них дестинацій, які потребують значних вкладень капіталу. Незва­жаючи на те, що переднароджувальний етап (зародження ідеї чи бізнес-ідеї) знаходиться у від'ємній частині від нульової точки координат - базової точки відрахунку народження дестинації, від цього етапу значною мірою залежить її подальша привабливість, ефективність формування, функціонування та тривалість життя.

Етап розробки й обгрунтування інноваційної дестинації, врахо­вуючи масовий розвиток туризму в ній, має свої закономірності та може бути описаний за допомогою інноваційної моделі відомого канадського

підприємця Д. Дойла [119], але адаптований до конкретного завдання створення (народження) або відродження дестинації. Зрозуміло, що зв'язок і труднощі кожної стадії етапу будуть різними для окремих видів дестинацій з урахуванням специфіки сфери послуг туризму. Проте кожна із зазначених фаз буде наявною у кожному циклі.

У контексті сталого розвитку туризму саме на рівні дестинації виникають основні протиріччя між споживачами туристичних ресурсів і місцевим населенням, між рекреацією й іншими видами господарської діяльності, що традиційно розвивалися у певній місце­вості раніше (фактор «монокультури туризму»). Вирішенням проблем просування дестинацій на туристичному ринку та забезпечення їх функціонування зайнята безліч установ і організацій на регіональ­ному рівні, найчастіше не взаємозалежних в ієрархії вертикальних і горизонтальних моделей управління. Існування дестинацій зумовило гостру потребу в менеджменті як факторі удосконалення та розвитку, який вимагає цілеспрямованого розв'язання проблем, при чому, як правило, на міжрегіональному та міжвідомчому рівнях. У зв'язку з цим виникає питання про нову систему управління туристською дестинацією - інтегроване регулювання, координацію усіх взаємодо­повнюючих і одночасних дій адміністративних, фінансових і госпо­дарюючих суб'єктів з метою досягнення сталого розвитку [190].

В основу концепції сталого розвитку туризму покладено прин­цип визначення і дотримання меж різних типів допустимого наванта­ження (фізичне, економічне, психологічне (перцептуальне), біоло­гічне або екологічне, соціальне або соціокультурне) на дестинацію (курорт, регіон, туристичний об'єкт), що припускає і наявність відповідальності за можливе її використання з туристськими цілями без помітної шкоди (істотного негативного впливу).

Головна проблема дотримання допустимих навантажень на дестинацію полягає в тому, що оцінка перевищення таких наван­тажень з боку менеджерів і самих туристів може бути здійснена лише за умов зниження якості вражень від подорожі. Як правило, в часі ця оцінка ускладнена та може бути визначена лише після заподіяння значної непоправної шкоди тій чи іншій дестинації, що неприпус­тимо. На сучасному етапі це пов'язано з загальною культурою людей, діловою культурою менеджерів туризму та службовців місцевого (регіонального) самоврядування, рівнем освіти з екології і природо­користування, ступенем розробки нормативної документації з охорони

навколишнього середовища, законодавчо-правової бази сталого розвитку економіки регіону і, зокрема, туризму.

Згідно з прогнозами ВТО можна стверджувати, що сектор туризму розвиватиметься й у майбутньому. Основними факторами зростання будуть: збільшення чисельності населення, підвищення рівня життя людей, удосконалення і розширення транспортної системи, збільшення вільного часу людей. У зв'язку з цим кількість міжнародних туристських поїздок за 2000-2020 pp. збільшиться практично у три рази, причому в 2020 р. близько 1,6 млрд туристів відвідають зарубіжні країни [321].

Ці процеси зумовлять подальше збільшення навантаження на природні, культурні та соціально-економічні системи в тих місцях, що користуються у туристів популярністю. Це також визначить необхід­ність удосконалення методів і методик планування і керування, створення спеціальної інфраструктури для захисту популярних серед туристів природних заповідників і екосистем, що є найбільш уразливими.

В Україні вищезазначені проблеми особливо гострі, оскільки екосистема країни - об'єкт великої зацікавленості як внутрішніх, так і іноземних туристів. Іноді вони охоплюють територію суміжних адмі­ністративних розподілів (областей, країн). Перспективними дести-націями екологічного, природного, сільського, зеленого й інших видів туризму є, наприклад, такі великі у Центральній Європі біосферні заповідники, як «Західні Карпати» (Польща, Словаччина, Україна), «Західне Полісся» і «Розточчя» (Польща й Україна).

Туризм в Україні може стати одним із альтернативних і вагомих джерел надходження іноземної валюти. У зв'язку з цим напрямами подальших досліджень повинні стати: розробка методики розвитку туризму в дестинаціях у контексті сталості - визначення критеріїв меж навантаження, показників ідентифікації етапів їх життєвого циклу; розробка й удосконалення діючих схем, моделей і механізмів управління дестинаціями на всіх рівнях; здійснення моніторингу та прогнозування напрямів і обсягів туристських потоків у конкретні дестинації і, насамперед, на територіях пріоритетного розвитку туризму.

Методичний апарат економіки й управління туризмом на регіональному рівні повинен бути спрямований на оцінювання території для ефективного розвитку туризму та забезпечення його суспільної функції. До комплексу питань щодо оцінювання входять: а) розробка методик визначення потреби в послугах і об'єктах

туризму, і, відповідно, ролі туризму для дестинації, б) визначення потенційного та реального попиту на туристичні послуги, які б відображали регіональну специфіку; в) розробка методик оцінки туристської привабливості територій та відповідних методик оцінки можливостей використання територій в туризмі, які б враховували регіональні відмінності як ресурсного, так і інфраструктурного забезпечення, не тільки кількісні та якісні характеристики об'єктів, але й інвестиційну привабливість територій. Стосовно цих завдань необхідно погодитися з професором О. Любіцевою [183], а також узгодити та диференціювати предмет досліджень між географією, економікою, управлінням та іншими науковими напрямами, що вив­чають туризм.

Отже, потрібна методика оцінки дестинації з погляду ефектив­ності розвитку; геопросторове уточнення ареалу дестинацій, визна­чення їх центрів та узгодження з адміністративно-територіальним поділом; своєрідна кадастрова оцінка територій, яка б забезпечувала виконання нею туристичних функцій і формування на цій основі ринків різного рівня.

Значного розвитку набуває дослідження екологічних аспектів функціонування туризму, зорієнтоване на визначення закономір­ностей територіальної диференціації антропогенного тиску на при­родне середовище, моніторінгу та прогнозу стану природних комп­лексів у центрах масового туризму, конструктивних моделей раціонального туристського природокористування, відтворення при­родних властивостей території туристського використання, розвитку екологічного туризму.

Розділ 2

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 678
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒