Система індикаторів розвитку туризму

Розвиток системи туризму та окремих її компонентів (людина, туристична індустрія, дестинація) на різних ієрархічних рівнях та етапах, розкриття методичних аспектів їх визначення, аналізу стану та тенденцій потребує окреслення комплексу індикаторів такого розвитку, оскільки ціль може бути досягнута різними шляхами, у тому числі й не дуже ефективними. Однак, у будь-якому випадку мають бути альтернативи досягнення мети, що забезпечує варіантність вибору рішення. Розглянуті альтернативи повинні характеризуватися сукуп­ністю значень індикаторів-показників, які не можуть бути рівнознач­ними: одні з них - головні, що безпосередньо виражають мету і є визначальними для подальшого регулювання процесу, інші можуть бути другорядними, недостатньо пов'язаними з цілями. Перша група індикаторів-показників повинна бути критеріями оцінювання ступеня сталості розвитку, а у процесі прийняття управлінських рішень щодо його регулювання - основою вибору оптимальних рішень.

Принципову схему взаємозв'язку критеріїв та індикаторів сталого розвитку в туризмі наведено на рис. 2.14.

МАКРОРІВЕНЬ

ГАЛУЗЕВИЙ

Д

Підвищення

якості

життєдіяльності

в регіоні

Рис. 2.14. Схема взаємозв'язку критеріїв і показників сталого розвитку туризму нарізних ієрархічних рівнях

Термін «індикатор» запроваджено в економічну теорію і практику наприкінці XX ст. Він широко використовується як методичний інструментарій моніторингу, стратегічного аналізу та планування економічних і соціально-економічних процесів.

Поняття «індикатор» можна використовувати в економічній діяльності для діагностики стану та характеру розвитку системних об'єктів у таких напрямах та інтерпретаціях, як: показник кількісної та (або) якісної оцінки стану певних об'єктів, явищ і процесів у статиці та динаміці; критерій поділу об'єктів, явищ і процесів на певні кластери (угруповання); величина відхилень визначених показників (груп показників) від критеріальних, встановлених суб'єктами госпо­дарювання (план, прогноз), міжнародною, національною та відомчою, законодавчою або нормативною документацією.

Залежно від цілей, напрямів та завдань досліджень, розміру, складності, стадії життєвого циклу та інших параметрів системи може бути визначена різна сукупність індикаторів.

Сучасний туризм, як уже зазначалося, являє собою складне економічне та соціальне явище, яке можна ідентифікувати як складну соціо-еколого-економічну систему, що має глобальні масштаби.

Відповідно до генезису науки про туризм формують параметри діагностики його стану та розвитку на різних ієрархічних рівнях. На сьогодні можна виділити чотири основні рівні аналітичних досліджень у сфері туризму: мегарівень (глобальний, світовий, планетарний); макрорівень (національний); мезорівень (галузевий, регіональний у межах країни або певної місцевості, видового ринку); мікрорівень (підприємства, установи, організації).

Сучасні науковці пропонують певні методичні засади щодо оцінки стану та розвитку сфери туризму на кожному з ієрархічних рівнів цієї системи. В основі своїй це інструментарій, який можна ідентифікувати як індикатори розвитку туризму та використовувати їх для прийняття управлінських рішень на відповідному рівні або розробки туристичної політики на*майбутні періоди.

Варто зазначити, що в системі індикаторів розвитку туризму можна виділити такі їх групи: натуральні та вартісні, кількісні та якісні, абсолютні та відносні, прямої та опосередкованої (непрямої) дії. Йдеться про мультиплікативний ефект впливу розвитку сектору туризму на суспільні системи, методологічні засади. Для оцінки кожного з індикаторів визначені методи та методики розрахунків.

Оцінюючи розвиток туризму на світовому ринку, статистика міжнародного туризму оперує такими індикаторами: кількість прибуттів у макродестинацію (країну) та тривалість перебування

туриста в ній, які характеризують формати туристських потоків, а також обсяги надходжень від туризму та туристські витрати (абсо­лютні вартісні показники). Найважливішими показниками туристських потоків, які відображаються у щорічних міжнародних статистичних збірниках, які характеризують тенденції розвитку різних секторів економіки, у тому числі туризму, а також у спеціалізованих статистичних щорічниках ВТО, є кількість прибуттів (від'їздів) та обсяги надходжень від туризму [437].

Статистичні дані про прибуття групуються за цілями подорожі, видами використовуваного транспорту, місяцями заїздів, регіонами та країнами. Ці показники дозволяють не тільки здійснювати моніторинг розвитку туристичного ринку, але й оцінювати передумови щодо управління процесами, які на ньому відбуваються, а також обґрунтовувати заходи загальнодержавного та місцевого впливу на ці процеси за різними напрямами забезпечення сталого розвитку (економічний, соціальний, екологічний).

Статистичні дані ВТО покладено в основу дослідження загальних тенденцій розвитку міжнародного туризму та міжрегіональних структурних зрушень. Методичні засади міжнародної статистики туризму висвітлено у статистичних документах ВТО, зокрема в рекомендаціях зі статистики туризму «Концепції, визначення і класифікації для статистики туризму. Технічний посібник №1» (ВТО, Мадрид, 1995 р.) та коментарях щодо складових регіонів і субрегіонів на сайті ВТО [437].

Кількість прибуттів (від'їздів) є основним показником, що характеризує туристський рух. Облік обсягів прибуттів (від'їздів) здійснюється в абсолютному вираженні як кількість поїздок за певний період. Однак абсолютні індикатори розмірів туристських потоків не дозволяють робити висновки про рівень туристської активності. Тому доцільно розраховувати відносний показник кількості прибуттів на 100 осіб, розмір якого залежить і від загальної чисельності населення.

Поряд із кількістю прибуттів (від'їздів) у статистиці турист­ських потоків використовують інший показник - тривалість пере­бування. Облік ночівель відвідувачів є важливою складовою багатьох методик аналізу та прогнозування розвитку туризму і з організаційної точки зору має певні складнощі. З цього приводу ВТО рекомендує керуватися двома критеріями: дата прибуття до місця призначення (дестинації) і дата вибуття з нього, а подорожуюча особа фактично повинна ночувати в місці призначення подорожі (бути відсутньою на постійному місці проживання).

Залежно від тривалості перебування (кількості ночівель) виділяють кілька сегментів ринку подорожей. Короткострокові поїздки (1-3 ночівлі) здійснюють для відпочинку та розваг' у вихідні та святкові дні, а також з діловими цілями. До другого сегмента (4-7-ночівель) входять поїздки з різними мотивами, здійснювані переважно під час додаткової відпустки. Цей сегмент ринку розвивається випереджаючими темпами.

Середньострокові поїздки (8-28 ночівель) відвідувачі здійс­нюють під час тривалих відпусток, головним чином для відпочинку. Нарешті, поїздки тривалістю 29-91 і 92-365 ночівель належать до довгострокового туризму. Певна кількість осіб, насамперед еконо­мічно неактивних, здійснюють їх для відпочинку, розваг і лікування, інші - з діловими та професійними цілями.

Статистичні дані про ночівлі групують по календарних місяцях, типах і категоріях засобів розміщення, а також за територіальною ознакою. Тривалість перебування туристів неоднакова по країнах-дестинаціях.

Розходження в кількості ночівель обумовлені спеціалізацією країни на ринку туристичних послуг (діловий туризм або подорожі для розваг і відпочинку), рівнем цін на її внутрішньому ринку, характером туристських потоків (транзитні або кінцеві), віддаленістю від основних ринків виїзного туризму й інших факторів. Залежно від сукупності цих факторів середня тривалість перебування, наприклад, у країнах (територіях) Азіатсько-Тихоокеанського регіону змінюється від трьох ночівель у Сінгапурі до 24 - в Австралії.

На відміну від статистики прибуттів, що дає загальне уявлення про обсяги туристських потоків, статистика тривалості перебування змістовно характеризує туристські подорожі. Така статистика надає інформацію про транзитні та кінцеві поїздки і використовується під час вивчення попиту різних груп туристів на послуги розміщення.

Показники туристських потоків застосовують не тільки при статистичному обліку іноземних "туристів, але й стосовно місцевого населення, що від'їжджає за кордон або подорожує у межах своєї країни. Таким чином забезпечується зіставність баз даних в'їзного, виїзного та внутрішнього туризму.

Статистика туризму містить і такі важливі індикатори, як туристичні доходи та туристські витрати. Вони дозволяють здійснити вартісну оцінку розвитку туризму, що необхідно під час вивчення його впливу на національну економіку, формування платіжного балансу країни, а також для характеристики розвитку окремих секторів індустрії туризму.

У матеріалах ВТО надходження від міжнародного туризму на туристські витрати обліковують традиційно у доларах США. Однак процеси глобалізації та розподілу світового фінансового ринку обумовили запровадження ще однієї облікової грошової одиниці -євро/ЕКЮ. Переваги використання вартісних індикаторів відомі -можливість вимірювання різних за своєю природою процесів і явищ, порівнювання їх у часі або один із одним. Разом із тим грошові одиниці вимірювання мають і недоліки, пов'язані з впливом ряду факторів і, насамперед, коливанням курсу валют та їх купівельною спроможністю, інфляційними процесами. Це перекручує реальну оцінку зміни туристичних надходжень і обсягу туристських витрат на видовому ринку, у тому числі по регіонах.

Вищезазначені фактори тісно пов'язані між собою. Знецінення національної грошової одиниці обумовлює зростання цін, а зниження рівня інфляції сприяє зміцненню національної валюти. На довгостро­ковому відрізку часу їх коливання взаємоврівноважуються. Тому в економічному аналізі доцільно оперувати середньорічними темпами зростання вартісних показників за декілька років.

Індикатор обсягу надходжень від міжнародного туризму широко використовується для оцінки рівня прибутковості дестинації. Але більш точними показниками є відносні показники-індикатори -розмір туристичних доходів від одного прибуття і розмір туристичного доходу в розрахунку на одну особу населення. Дані, що складені на основі цих показників, різко відрізняються від тих, що були наведені вище.

Ключовим вартісним індикатором у статистиці туризму є туристські витрати. Вони прямо узгоджуються з кінцевим спожи­ванням товарів і послуг і відображаються у системі національних рахунків.

Туристські витрати - це загальна сума споживчих витрат, що здійснює відвідувач або від його імені будь-яка інша особа при підготовці та під час поїздки, а також перебування у пункті призначення (дестинації).

В основу концепції туристських витрат покладено певні принципи. Відповідно до рекомендацій ВТО обліку підлягають тільки ті витрати відвідувачів, туристів і екскурсантів, що є економічно значущими. їх може здійснювати сам відвідувач або від його імені будь-яка інша фізична чи юридична особа. Витрати під час перебування у родичів і знайомих нерідко бере на себе приймаюча сторона. Поїздки фінансують також юридичні особи-підприємства, якщо йдеться про службові відрядження або заохочувальні тури за

результатами роботи; благодійні установи, що організують поїздки для дітей, людей похилого віку та деяких соціально незахищених груп населення; держава. У ряді випадків держава надає субсидії на туризм зі спортивними, лікувальними й освітніми цілями.

Витрати відвідувачів визначаються вартістю товарів і послуг, що придбані ними для задоволення потреб. Як і самі запити, вони надзвичайно різноманітні: від послуг транспорту, розміщення і харчування до невеликих предметів тривалого користування, товарів поточного туристського споживання і сувенірів. Усі вони спожи­ваються особисто відвідувачем за винятком подарунків. Однак і в цьому випадку, незважаючи на те, що їх власником стає інша особа, яка не подорожує, здійснені витрати належать до туристських.

Обсяг туристських витрат рекомендується встановлювати по фактичних витратах на товари та послуги з урахуванням діючих знижок і націнок, незалежно від форми розрахунків - готівкою, дорожніми чеками, кредитними картками чи іншим способом.

Однією з головних і найбільш складних проблем статистики туризму залишається упорядкування складу туристських витрат. Ця проблема пов'язана з часом, коли саме відвідувач несе витрати (при підготовці, під час чи після поїздки), а також з типом туризму. Відповідно виділяють внутрішні туристські витрати, пов'язані з подорожами резидентів по своїй країні, та міжнародні. Важливе значення для розуміння економічної природи міжнародних турист­ських витрат має напрямок руху відвідувача з країни походження вкраїну призначення (дестинацію). Виїзний туристський потік співвідноситься з категорією міжнародних туристських витрат, а в'їзний - з надходженнями від міжнародного туризму.

У матеріалах ВТО міжнародні туристські витрати визначаються через витрати жителів країни з постійним місцем проживання під час їхньої закордонної подорожі. Серед іншого вони включають оплату послуг іноземних транспортних компаній з міжнародних перевезень, а також попередню оплату за товари та послуги, що купуються за кордоном. У балансі поточних розрахунків разом із показником витрат туристів за межами країни-резидента використовують показ­ник надходжень від міжнародного туризму. Його розраховують як суму всіх витрат іноземних відвідувачів у країні призначення. Обидва показники визначаються за єдиною методикою і відображають тільки ті витрати, що пов'язані з трансграничним рухом коштів (дод. Б).

З метою забезпечення зіставності туристських витрат ВТО рекомендує таке їх групування: комплексні тури, що являють собою набір послуг і реалізуються за єдиною ціною без розподілу на

складові елементи; послуги розміщення, харчування, транспорту; рекреаційні, культурні та спортивні товари та послуги, у томі числі плата за вхід в установи культури, відпочинку та розваг; витрати на покупку, ремонт і експлуатацію спортивного інвентарю під час поїздки, оплата за навчання окремим видам спорту, нетривалі екскурсії, а також послуги гідів; покупки товарів у магазинах; інші статті - страхові платежі, комісійні збори, вартість проявлення фотоплівки та друку фотографій, а також інші, рекомендовані ВТО як специфічні туристичні продукти.

Величина та структура витрат туристів під час відпустки залежать від ряду факторів. Фахівці Міжнародного центру досліджень з економіки туризму при Венеціанському університеті Ка'Фоскарі (Італія) виділяють п'ять основних факторів: країна походження туриста, її соціокультурна характеристика, купівельна поведінка та культура туристів; район І місце відпочинку, що обумовлює вартісні характеристики туристичного продукту залежно від виду туризму; тип засобу розміщення та його категорія; тривалість відпочинку, що впливає на розмір головних статей туристських витрат (транспорт, розміщення, купівля товарів і послуг); час відпочинку (сезон, несезон, міжсезоння); величина туристських витрат високоеластична до сезонних коливань цін на проїзд і проживання на курорті [67].

Основними індикаторами розвитку туризму на національному (макроекономічному) рівні прийнято використовувати абсолютні (натуральні, вартісні) та відносні економічні показники. Останні співвідносять з показниками, що вимірюють обсяги національного виробництва суспільного продукту. Статистична служба ООН реко­мендує використовувати такий показник як ВВП. З цим показником співвідносять показники доходу (надходжень) туристичних під­приємств від туризму з певними корегуваннями на розмір сальдо платіжного балансу за статтею «Подорожі».

Індикатори стану об'ємних (валових) характеристик досліджу­ваної системи повинні бути доповнені показниками частки туризму у формуванні валового національного доходу, доходів від експорту, зовнішньоторговельного обороту, загального обсягу платних послуг, доходно!' частини державного та місцевого бюджетів, загального обсягу залученого до господарської діяльності працездатного населення. Економічні показники-індикатори розвитку туризму та методику їх розрахунку наведено в табл. 2.11 [302].

Таблиця 2.11 Показники-індикатори розвитку туризму на національному рівні

Закінчення табл. 2.11

Таблиця 2.12

Динаміка туризму у структурі міжнародної торгівлі послугами в Україні за 1995-2004 pp.,%

Примітка. Дані таблиці розраховано за показниками статистичних щорічників України за 1996-2004 pp. [271-281] та матеріалами сайта Держкомстату України [435].

Зрозуміло, що характеристика розвитку туризму у певних напрямах забезпечується відносними показниками темпів зростання і приросту зазначених вище індикаторів, порівняння їх із аналогічними в інших країнах світу.

Відсутність в Україні методологічних розробок визначення мультиплікативного ефекту туризму в національній економіці за показниками утворюваного доходу та зайнятості (мультиплікатор доходів і мультиплікатор зайнятості) не дозволяє здійснити порів­няльний аналіз впливу, що опосередковано здійснює туристична індустрія, приймати обґрунтовані рішення на державному рівні.

Важливим показником, що характеризує значення розвитку туризму, є його частка у загальному обсязі платних послуг і зовнішньоторговельному обороті. Слід зазначити, що в цілому зовнішньоторговельний оборот туристичних послуг в Україні має позитивну динаміку (табл. 2.12. У структурі міжнародної торгівлі послугами на частку туризму припадає 3,6% у 2004 p., що в два рази більше, ніж у 1995 р.

Динаміку експорту й імпорту туристичних послуг в Україні за 1995-2004 pp., а також сальдо платіжного балансу за цей період наведено в табл. 2.13. У цілому сальдо є позитивним, за винятком 1995-1996 pp. і його обсяги збільшуються за досліджуваний період, що є позитивним явищем для національної економіки України.

Таблиця 2.13

• ⇐ Назад
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 111213
• 14
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• Далее ⇒