Методичне забезпечення навчально-виховного процесу у ВТНЗ
Волошина А., керівник доцент Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Проблема створення педагогічних умов для формування навичок самостійної роботи студентів є актуальною, значущою і нагальною, оскільки висвітлює необхідність: нових підходів до організації навчально-виховного процесу у вищій освіті, а саме під час вивчення технічних дисциплін; перегляду існуючих методів, форм і засобів навчання у технічному вузі; використання якісного методичного забезпечення у процесі викладання технічних дисциплін.
Найбільш сприятливими для методичного забезпечення модуля «Хімічна термодинаміка» є педагогічні умови: адаптація суб’єктів педагогічного процесу до навчання; продуктивна (творча) взаємодія викладачів і студентів при використанні засобів комп’ютерних технологій; урахування індивідуальних особливостей студентів; альтернативність видів, форм і методів методичного забезпечення навчання; дотримання викладачем принципу проблемності. Під педагогічними умовами розуміємо «сукупність обставин, засобів і заходів, котрі сприяють ефективності організації методичного забезпечення навчальної діяльності студентів у процесі навчання технічним дисциплінам»; «методичне забезпечення» - це забезпечення цілісного навчального процес у з певної дисципліни в єдності цілей навчання, змісту, дидактичного процесу й організаційних форм навчання.
У центрі процесу навчання знаходиться самостійна пізнавальна діяльність студента, і це є навчання, а не викладання. Самостійне придбання знань не може і не повинне носити пасивний характер, навпаки, учня-студента з самого початку треба залучити в активну пізнавальну діяльність, щоб не обмежувати оволодінням знаннями, та неодмінно передбачаючи їх застосування на практиці.
Формування навичок самостійної роботи є результативним, якщо систематично спонукати студентів працювати в зошитах для самостійної роботи та подавати лекційний матеріал у вигляді презентації. Експериментальна робота з формування навичок самостійної роботи, що сприяють ефективному засвоєнню студентами технічних дисциплін, а саме матеріалу розділу «Хімічна термодинаміка» при викладанні дисципліни «Фізична хімія», показала, що введення змінного фактора у навчальному процесі, а саме інтерактивних засобів навчання, та створення певних педагогічних умов сприяло підвищенню рівня сформованості навичок самостійної роботи студентів.
Моральні цінності та їх роль у формуванні особистості студента ВНЗ
Голубчікова А., керівник доцент Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Сьогодні актуальним є охарактеризувати виховні завданнявищих навчальних закладів, які мають готувати свідому національну інтелігенцію, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації.
Нашому суспільству сьогодні вкрай необхідно звернутися до духовних джерел існування людини у світі, до тих пластів культурної спадщини, що відродять прагнення людської душі до Вічного, світлого, досконалого, до ідеалів істини, добра і краси. Хоча в документах найбільшої в історії конференції з проблем вищої освіти, проведеної ЮНЕСКО в 1998 р., тема виховання відсутня. В пріоритетах європейської вищої освіти, в документах Болонського процесу мова також не йде про виховання, а йдеться про те, що організатори й керівники системи освіти мають йти назустріч студентам і викладачам, цінувати їх як активних учасників навчального процесу, взаємодіяти з ними на принципах рівності й поваги до здібностей і особистісних пріоритетів.
Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання студентів – єдність навчання, виховання, розвитку та їх самовдосконалення як необхідної умови гармонійного формування особистості українських громадян. педагоги під час організації та здійснення навчально-виховного процесу мають: враховувати індивідуально-психічні якості студентів і намагатися їх усебічно розвивати; враховувати характер майбутньої діяльності студентів; намагатися активно взаємодіяти зі студентами; досягти свідомої участі студентів у навчально-виховній діяльності; науково визначати і формулювати її дидактичні та виховні цілі й намагатися їх реалізувати.
Сьогодні нова сучасна реальність перетворюється на нові установки та ціннісні орієнтації перш за все серед молодого покоління. Погляди молоді поступово змінюються від образу споживача та пасивного спостерігача в бік активної особи, яка не байдужа до своєї країни та її майбутнього.
Сучасні інформаційні технології навчання
Горбенко Ю., керівник доцент Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
СІТ навчання – це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів навчання в першу чергу ЕОМ.
СІТ відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження та закріплення професійних навичок.
Інформатизація освіти – це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки і використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання та виховання. Поняття інформаційна технологія з’явилася із виникненням інформаційного суспільства, основою соціальної динаміки в якому є нетрадиційні, матеріальні, а інформаційні ресурси — знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності людей.
Основною метою СІТ навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Педагогічні завдання: інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності, побудова відкритої системи освіти, система інтеграції предметних галузей знань, розвиток творчого потенціалу учня, розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності, формування інформаційної культури учнів
Інформаційна технологія – сукупність методів та програмно-технічних засобів, об’єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує збирання, оброблення, зберігання, поширення та відображення інформації, з метою зменшення трудомісткості процесів використання інформаційного ресурсу, а також підвищення їхньої надійності та оперативності.
Функціональна самостійність як інтегральна якість особистості студента
Долгова А., керівник доцент Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Під функціональною самостійністю ми розуміємо інтегральну якість особи як суб'єкта діяльності, що дозволяє визначати мету, вибирати оптимальні способи діяльності, здійснювати самоконтроль і оцінювати її результативність.
Поняття самостійності в педагогіці виступає як інтегральна якість особи в цілому, як одна з характеристик однієї з її сторін: волі; розумових процесів; здібності: здібності до пізнавального пошуку, здатності планувати, систематизувати, регулювати й активно здійснювати свою діяльність без стороннього керівництва та допомоги ззовні; уміння побачити і поставити нове питання, нову проблему і вирішити її своїми силами; учбово-пізнавальній активності, тісно пов'язаній з творчим мисленням та інші.
Ми виділили наступні види самостійності: пізнавальна, практична, організаційно-технічна, прикладна і навчальна, трудова.
Найбільш загальним поняттям, на нашу думку, є функціональна самостійність, яка може виявлятися в будь-якому виді діяльності. При цьому функціональна самостійність, з одного боку, інтегрує в собі елементи інших видів самостійності, з іншого – виявляється в цих видах самостійності. Функціональна самостійність студентів в основному виявляється в учбово-професійній діяльності і є інтегральною якістю особи студента, що характеризується здатністю самостійно ставити мету своїй учбово-професійною діяльності, актуалізувати необхідні знання і способи її досягнення, планувати і корегувати свої дії, співвідносити отриманий результат з поставленою метою.
Пiд функціональною самостійністю нами розуміється вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимулу з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, вдома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю навчальну дiяльнiсть у цiлому.
ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ВТНЗ
Закіпна А.В., керівник ст. викл. Учитель І.Б.
Національна металургійна академія України
Для забезпечення професійної самореалізації і професійної мобільності в інформаційному суспільстві фахівець має вчитися протягом життя, постійно оновлювати знання. Тож, формування навчально-пізнавальної компетентності студентів виступає актуальною проблемою дидактики вищої школи. Аналіз досліджень виявив існування протиріч у тлумаченні різними вченими понять “компетенція” і “компетентність”. Підгрунтям для нашого дослідження стала концепція В.В. Ягупова, в якій компетентність розглядається як підготовленість, здатність, наявність позитивних ставлень і сформованість якостей особистості, її готовність до певного виду діяльності як суб’єкта; як знання і досвід, набуті завдяки навчанню й вихованню, зорієнтовані на становлення фахівця як суб'єкта життя, культури та професійної діяльності, активну інтеграцію в суспільство, освоєння багатогранної рольової палітри в процесі життєдіяльності.
Аналіз наукових досліджень з зазначеної проблеми дозволив виокремити в структурі навчально-пізнавальної компетентності такі структурні елементи, як: ціннісно-мотиваційний компонент (учіння як особистісна цінність студента, пізнавальний інтерес, внутрішня навчальна мотивація студента; бажання бути професійно компетентним, позитивне ставлення до процесу надбання знань); операційно-технологічний компонент (володіння процесуальними складовими учіння, такими як загально-навчальні вміння й навички, тайм-менеджмент, вільне використання комп’ютерних технологій для створення власного освітньо-інформаційного продукту); особистісно-діяльнісний компонент (самоорганізація власної навчально-професійної діяльності, вольові якості, цілеспрямованість, вміння самостійно знаходити необхідну інформацію й творчо її опрацьовувати; володіння різними способами розв’язання навчальних задач, виконання в певній послідовності розумових і практичних дій для досягнення мети учіння; застосування прийомів розвитку пам’яті, переключення уваги, методів, прийомів, операцій пізнавальної діяльності; застосовування різних форм неформального навчання для професійного саморозвитку). Отже, для формування у студентів зазначених компонентів навчально-пізнавальної компетентності у навчально-виховному процесі ВТНЗ мають бути створені спеціальні педагогічні умови для їх розвитку.
Професійна підготовка майбутніх хіміків-технологів
Мелікова К., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Сучасні тенденції розвитку освіти свідчать про те, що особистість педагога, як носія загальнолюдських цінностей та вихователя наступних поколінь, стає в центрі уваги, що акцентується в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття). В зв’язку з цим суттєво змінюються вимоги до професійної підготовки педагогічних кадрів, важливою складовою якої є методична підготовка. Інноваційні технології, що складають основу такої підготовки, супроводжують процес набуття майбутніми фахівцями відповідних знань, умінь, навичок та розвиток особистісних рис, що впливають на ефективність педагогічної діяльності та здатність професіонала до неперервної освіти. Результатом удосконалення методичної підготовки повинна стати свідома діяльність педагога, який керується критеріями професіоналізму.
До професійної підготовки майбутніх хіміків-технологів життя з кожним днем висуває нові вимоги, серед яких: формування компонентів професіоналізму з широкого кола питань; розвиток творчого потенціалу студентів; формування умінь вирішувати професійні проблеми; виховання культури професійного спілкування; формування конкурентоспроможності.
Вивчення педагогічних умов формування компонентів професіоналізму майбутніх хіміків-технологів під час навчального процесу наразі залишається поза увагою науковців. Поняття «конкурентоспроможність хіміків-технологів» тісно пов’язане з розвитком творчого потенціалу студентів і формуванням у них професійної спрямованості. В суспільстві та освіті склався ряд протиріч, а саме: між динамічними потребами суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним зростанням матеріально-технічної бази ВНЗ; між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у вузі, орієнтованою на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства в педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилем мислення; між рівнем підготовки фахівців і реальними вимогами сучасного виробництва і соціальної системи; між теоретичними формами викладу навчального матеріалу і предметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця.
Формування комунікативної компетентності студентів у процесі навчання
Сладнєва О., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
У сучасному світі цінується вища освіта, що забезпечує підготовку конкурентоспроможного фахівця. Тому процес освіти повинен бути спрямований на формування професійних компетенцій.
Комунікативна компетентність є найважливішою складовою професійної компетентності випускника ВТНЗ, що дозволяє здійснювати ефективне спілкування та сприяє реалізації толерантної поведінки, особистісної самореалізації та групового єдності в цілому і у сфері професійної діяльності. Але загальний рівень комунікативної компетентності студентів технічних спеціальностей не цілком відповідає вимогам до рівня підготовленості випускників ВТНЗ, адже в умовах формалізованого характеру викладання студенти не здатні повною мірою використовувати свій комунікативний потенціал, що припускає знання культурно-історичних і морально-етичних норм і цінностей спілкування, власне лінгвістичних засобів, що надаються системою мови тощо.
Формування комунікативної компетентності студентів доцільно реалізувати наступними шляхами: залучення студентів до навчальної дискусії на заняттях; залучення студентів до позааудиторних заходів комунікативного характеру; оцінка і самооцінка рівня розвитку знань, навичок і вмінь, які студент отримує завдяки власному досвіду і в процесі навчання.
Рефлексія і компетентнісний підхід і є тими самими формуючими джерелами у вищій школі. Рефлексія як звернення студента до себе, до своїх здібностей, інтересів, емоцій, вчинків. Компетентнісний підхід полягає у забезпеченні викладачем організаційно-педагогічних умов розвитку в студентів комунікабельності (забезпечення атмосфери співпраці та активності, ліквідація бар’єрів між студентами і викладачем, навчальними матеріалом, між самими студентами; застосування інтерактивних методів навчання; забезпечення компетентнісного підходу у навчанні).
Формування навчальної мотивації студентів у процесі вивчення технічних дисциплін
Сталь І., керівник доц.. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
У практичній педагогіці вся багатогранність мотивів навчальної діяльності студентів об'єднана у три взаємопов'язані групи: безпосередньо-спонукальні мотиви; перспективно-спонукальні мотиви; інтелектуально-спонукальні мотиви, які базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання, інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень; оволодіти певними уміннями та навичками.
Людина залучається до діяльності тільки за наявності мотиву до участі в ній. Як правило, кожен студент під час заняття розвиває декілька видів діяльності. Активні методи навчання - така система методів, що спрямована головним чином не на виклад викладачем готових знань і їхнє відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань у процесі активної пізнавальної діяльності.
Методи активного навчання залежно від формування системи знань, умінь і навичок поділяють на дві групи: неімітаційні; імітаційні. Зміст методів активного навчання, спрямованих на формування вмінь і навичок, полягає в тому, щоб забезпечити виконання студентами таких завдань, у процесі виконання яких вони опановували б способи діяльності. Активні методи навчання спрямовані на заохочення студентів до самостійного здобуття знань, оволодіння вміннями та навичками в процесі активної пізнавальної та практичної діяльності. Найпоширенішими є: метод створення ситуації новизни навчального матеріалу; метод опори на життєвий досвід учнів або студентів; метод пізнавальних ігор.
Отже, мотивація навчальної діяльності студентів неможлива без застосування активних методів навчання, оскільки знання, дійсно, потрібно вміти здобувати. Знання - це скарб, а вміння вчитися - ключ до нього. Якщо викладачі навчать своїх студентів самостійно здобувати знання, аналізувати набутий досвід, результативно ним користуватися, то в результаті суспільство отримає висококваліфікованих спеціалістів.
Засоби підвищення ефективності засвоєння студентами матеріалу
Сєдова О., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Підвищення ефективності засвоєння студентами матеріалу в першу чергу сприяють професійно компетентні викладачі, які здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їхнього вдосконалення за допомогою досліджень та інновацій, ефективних засобів навчання.
Сучасне суспільство потребує спеціалістів високого рівня, всебічно підготовлених, із високорозвиненими дослідницькими вміннями. Основа таких якостей закладається на перших кроках вищої освіти. Сформовані на ранніх етапах пізнавальний інтерес, творчі здібності, дослідницькі вміння й навички у студентів у процесі проблемного навчання – міцний фундамент становлення майбутніх кваліфікованих спеціалістів.
Аналіз стану досліджень і публікацій переконливо свідчить про актуальність зазначеної проблеми, про активний пошук засобів і технологій, що сприяють ефективному засвоєнню навчального матеріалу студентами. Можна послатися, зокрема, на наукові праці та практичну діяльність таких авторитетних педагогів, психологів, філософів, технологів, як Безпалько В.П., Житник Б.С., Капітула І. П., Ковальчук Г.О, Лернер І.Я., Скаткин М.М. та ін.
Головне завдання вищої професійної освіти — сприяння професійній самореалізації студента, навчаючи його професійно спрямованій взаємодії з навколишнім соціальним та природним середовищем. Виникає об’єктивна необхідність переведення освітнього процесу на технологічний рівень. Це зумовлює появу освітніх інновацій.
Основна увага у вищих навчальних закладах повинна приділятись розвитку особистості студента, його комунікативній підготовленості, формуванню професійних компетенцій, здатності здобувати і розвивати знання, мислити і працювати по-новому. У процесі навчання викладач використовує оптимальні для даного заняття засоби навчання, які будуть сприяти ефективності засвоєння навчального матеріалу студентами.
Використання інтерактивних методів навчання студентів у процесі навчання
Хачатрян М., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Концепція сучасного постіндустріального суспільства розглядається як якісно новий ступінь розвитку людства. Розвиток постіндустріального суспільства пов’язується, в першу чергу, з сучасними засобами та методами обробки інформації, інноваційними методами і формами навчання у ВНЗ.
Якість інженерно-технічної освіти і підготовки інноваційних науково-педагогічних кадрів відносяться до пріоритетів державної політики України. Ознайомлення та використання кращих дослідно-експериментальних форм педагогічної діяльності, таких, як найбільш ефективні методи інтегрованого навчання за сучасними дидактичними принципами, є новий підхід в системно організованому навчальному процесі сьогодні, який зможе дати імпульс до розвитку суспільства на основі нових знань.
Пошук ефективних шляхів підвищення рівня професіоналізму майбутнього фахівця з вищою технічною освітою в умовах вищого навчального закладу викликає потребу в розв’язанні ряду протиріч: між абстрактним предметом навчально-пізнавальної діяльності (тексти, знакові системи, програми дій) та реальним предметом засвоюваної професійної діяльності, де знання не подаються в чистому вигляді, а в загальному контексті виробничих процесів та ситуацій; між цілісністю змісту професійної діяльності та опануванням її студентом через велику кількість предметних галузей (наук, навчальних предметів); між засобом існування професійної діяльності як процесу та її представленістю в навчанні у вигляді статичних систем готових знань та алгоритмів дій, що підлягають запам’ятовуванню, відтворюванню і застосуванню.
Методика здійснення індивідуального підходу при підготовці майбутніх фахівців
Чернишова М., керівник доц.. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Підготовка майбутніх інженерів-педагогів до ефективного виконання своїх функцій протягом усього курсу теоретичного навчання повинна супроводжуватись не тільки якісною теоретичною та практичною підготовкою студентів, а й передбачає, що викладання та дослідницька робота у вузах мають бути неподільні. Це пов`язано з тим, що навчання повинно відповідати постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, науковим досягненням. Тому в технічному вузі актуальною є свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності, яка повинна стати основним принципом вузівського життя, що, безумовно, сприятиме поліпшенню формування професійної компетенції серед майбутніх інженерів.Звідси витікає потреба підготовки різнобічно орієнтованих інженерів, які мали б фундаментальну освіту, широке світобачення, розвинуті творчі навички, добру економічну та гуманітарну підготовку. І важливу роль у підготовці різнобічно орієнтованих інженерів-педагогів відіграє індивідуальний підхід.
Проведене нами дослідження показало, що впровадження індивідуального підходу у процесі навчання, а саме при викладанні дисципліни «Фізична хімія», є ефективним і доцільним, сформульована нами наукова гіпотеза підтвердилась.
Своїм дослідженням ми не претендували на повне розкриття всіх підходів до професійної підготовки студентів у процесі індивідуального підходу до навчання, проте воно розкриває нові можливості вдосконалення навчального процесу у технічному вузі. Вважаємо подальшого дослідження заслуговують педагогічні умови, що можуть сприяти підвищенню ефективності використання індивідуального підходу до студентів під час вивчення матеріалу різних технічних дисциплін.
Розвиток професійної культури фахівця освітнім середовищем
Кущ. Н., Показака Ю., керівник доц.. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
У другій половині XX ст. професійна культура (як частина загальної культури) вже розглядається не тільки як форма людської діяльності, але і як найважливіший аспект життєдіяльності особистості, як соціальна діяльність, що складається із взаємозалежних цілісних феноменів, які не зводяться лише до певного комплексу знань, умінь і навичок.
Процес формування професійної культури фахівця є складним, комплексним, неможливо знайти показник, який інтегральним чином дозволяв би виміряти цей феномен. Таким чином, потрібен комплекс показників.
У структурі професійної культури науковці виділять дві сторони: перша характеризує спосіб взаємодії суб’єкта зі знаряддями й предметом праці, а також ступінь його готовності до конкретного виду діяльності. У її складі виділяються такі елементи, як професійний інтерес, знання, навички й уміння, у тому числі стиль професійного мислення. Друга сторона виступає інтегральною характеристикою свідомості й самосвідомості суб’єкта професійної культури, морально-світоглядних і естетичних передумов діяльності. Професійна свідомість є таким видом відбиття дійсності, у якому акумулюється вся сукупність алгоритмів, норм, цінностей і мови, властивих відокремленому виду професійної діяльності.
У професійній культурі фахівця можна простежити той самий структурний ланцюг або комплексну систему елементів, а саме: професійне мислення, професійний інтерес, професійні знання, уміння, навички й здібності, професійний досвід, ступінь готовності особистості до конкретного виду діяльності, професійний світогляд, професійна майстерність, адаптованість до професійного середовища, професійна мораль тощо. До сучасного працівника висуваються вимоги – чітко уявляти собі моральний смисл, цінність, наслідки своєї діяльності, мати цілісний світогляд, економічно, екологічно розвинене мислення, володіти культурою спілкування, знанням правової системи суспільства, навичками організації виробництва (управління) і т. ін. Професійна культура забезпечує необхідний рівень виконання професійних функцій та можливість подальшого самовдосконалення фахівця.
Інноваційна діяльність педагога в процесі його професійного становлення
Лазарєва Є., керівник доц.. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Радикальні соціально-економічні перетворення в нашій країні спричинили необхідність перегляду якості системи освіти з боку держави й суспільства. Освіта є тією системою, через яку проходять, так чи інакше, усі члени суспільства (в якості учнів, батьків, членів колегіальних органів управління і т.п.). До педагога пред'являється вимога створювати новий спосіб життя, що, по суті, означає бути носієм культури майбутнього, й на цій основі готувати майбутнє покоління. Безперечно, професійне становлення педагога, його включення у процес безперервного самовдосконалення через інноваційну діяльність є на сьогоднішній день актуальною проблемою.
Тільки перетворюючи зміст освіти, форми й способи організації, створюючи принципово нове технологічне забезпечення процесу професійного становлення педагога можна відповісти на виклик часу й знайти ресурс для розвитку системи освіти в зазначеному вище напрямку. необхідно проаналізувати теоретичні дослідження в даній області, запропонувати нові моделі супроводу інноваційної діяльності в процесі професійного становлення педагога.
Процес становлення є однієї зі складових процесу розвитку. Разом із тим проблема становлення особистості у філософії тісно пов'язана з питанням про сутність людини.
Одним із пріоритетних завдань сучасної педагогічної освіти на всіх її етапах є активізація розробки нових технологій підготовки викладача, спрямованої на забезпечення готовності педагога до роботи в мінливих умовах на основі різноманіття освітніх програм, підручників і освітніх установ. Тому не дивно, що останнім часом стало актуальним питання підготовки педагога до інноваційної діяльності, тому що розвиток творчого потенціалу особистості викладача вищої школи - основна умова забезпечення готовності педагога до роботи в мінливих умовах, і як наслідок підвищення якості навчально-виховної роботи сучасної вищої школи.
Проблеми фахової підготовки педагога професійного навчання
Стипанець І., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Сучасна педагогічна освіта в Україні знаходиться на новому етапі свого розвитку – становленні як європейської системи освіти. Майбутнє педагогічної освіти зокрема, як і всієї ланки освіти, визначається процесами євроінтеграції та глобалізації. Це означає якісне оновлення змісту та форм організації навчання майбутніх фахівців, перегляд та переосмислення багатьох усталених традицій, внесення доповнень та коректив у систему вітчизняної педагогічної освіти шляхом запровадження сучасних технологій та інноваційних тенденцій. Разом із тим, національний характер освіти повинен бути збережений. Українська система педагогічної освіти не повинна асимілюватись, поступитися своїми національними пріоритетами.
Важливо узгодити національні особливості підготовки педагогічних кадрів зі світовими стандартами. Загалом, процес структурного реформування української педагогічної освіти, зміни освітніх програм та інституційних перетворень поступово здійснюється за такими головними напрямами: прийняття зручних та зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій; запровадження двоступеневої системи освіти; впровадження єдиної системи кредитних одиниць; визнання та дотримання європейських стандартів як освітніх послуг; усунення перепон для більшої мобільності студентів, викладачів, дослідників, управлінців вищої школи.
Модернізація педагогічної освіти України вимагає вдосконалення принципів вузівської дидактики, наближення їх до вимог життя, адже спираючись на них, викладач забезпечує наукову організацію й ефективність навчального процесу, формування у студентів якостей всебічно розвиненої особистості сучасного вчителя.
Інноваційні технологіЇ у навчанні
Михайлова А., керівник доц. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Останнім часом для сучасної освіти характерне застосування технологій, які сприяють: індивідуалізації навчання; діяльнісній активізації студентів; діалоговій взаємодії між викладачем і студентом (педагогіка співробітництва).
Проблеми професійно-технічної освіти – це перш за все проблеми створення передумов для підготовки кваліфікованих робітників нового типу, всебічно освічених, творчих, які вміють швидко адаптуватись в нових економічних умовах. Формування професійних навичок майбутніх спеціалістів забезпечуються викладачами спеціальних дисциплін.
Науково обґрунтовані інновації у галузі освіти пов’язані з удосконаленням праці викладача. Наприклад, викладачі працюють над розробкою і впровадженням у навчальний процес кейс-методу, адже цей метод дає змогу оцінити ефективність раніше прийнятих управлінських рішень, розвиває підприємницькі навички, сприяє мобілізації всіх отриманих учнем знань для розробки практичних рекомендацій щодо вирішення тієї чи іншої проблеми, яка міститься в ситуаційній задачі, забезпечує синтез теорії з практикою.
До кожного з цих етапів ставляться відповідні завдання: уважно прочитати кейс, ознайомитися із ситуацією; виявити проблему; узагальнити і проаналізувати інформацію; розвинути гіпотези, уточнити проблеми; сформулювати альтернативні рішення; оцінити альтернативи, скласти перелік переваг і недоліків кожної з альтернатив; підтвердити продуктивність рішення, обґрунтувати переваги.
Використовуючи інноваційні технології навчання, викладач може переконатися, що новітні технології навчання передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого, професійно здібного кваліфікованого робітника.
Особливості самоактуалізації особистості
Плінокос О., керівник доц.. Лучанінова О.П.
Національна металургійна академія України
Поняття «самоактуалізована особистість» стосується не лише конкретної людини, але й того ідеалу, до якого вона прагне. Проте є велика прірва між детальним описом самоактуалізованих особистостей і описом ідеального, збалансованого взірця.
Найважливішим поняттям теорії К. Роджерса є “Я-концепція” або “Самість”, що передбачає співвіднесення себе реального та ідеального. Незважаючи на те, що наше “Я” постійно піддається змінам, ставлення до себе залишається стабільним. Міркуючи про проблеми самоактуалізації, Г. Олпорт зазначав, що в ситуації вибору особистість приймає не лише позитивні цінності, але й регресивні, які допомагають їй вижити в світі. В. Франкл підкреслював роль прагнення особистості до пошуку смислу життя як вродженої мотивації, котра і є, на його думку, найбільшим рушійним джерелом розвитку особистості.При цьому особистість завжди повинна бути відповідальною за реалізацію смислу життя.
Найважливішим мотивом психологічного розвитку особистості, вважає А. Адлер, є прагнення до успіху, досконалості, яке зумовлюється вродженим комплексом неповноцінності, та соціальний інтерес, що сприяє співпраці з іншими людьми. Особистість у такій ситуації прагне до компенсації та надкомпенсації справжніх й уявних недоліків. Самоактуалізованими вважають такі особистості, які задовольнили свої базові потреби, скеровують життя вищими мотивами; їх можна назвати метамотивованими. Такі люди рідше піддаються тривогам, страхові, почуттю незахищеності, відсутності коренів; вони не відчувають себе чужими, непотрібними, їх не тривожить почуття власної неповноцінності, нікчемності, залежності.
У самоактуалізованих людей «я хочу» співпадає з «я повинен». Виникає гармонія необхідності і бажання. За переконанням окремих дослідників, людям, що досягли трансценденції, таке світосприймання органічно властиве і розуміється само собою.
Чинники й закономірності розвитку творчих здібностей особистості
Мищенко О. С., керівник ст. викл. Фоменко І. А.
Національна металургійна академія України
Питання формування й розвитку творчих особистостей, підтримки обдарованої молоді потребують особливої уваги з боку будь-якого суспільства, яке дбає про своє майбутнє. В усіх цивілізованих країнах існують державні програми роботи з обдарованими дітьми. Існує "Комплексна програма пошуку, навчання й виховання обдарованих дітей і молоді" і в Україні. Завдання реалізації цієї й інших подібних програм викликає необхідність наукового дослідження закономірностей і чинників розвитку творчих здібностей людини.
В межах психологічної науки розглядаються різні моделі творчості, детермінантами якої вважаються умови життя в минулому (порядок народження і кількість дітей у сім'ї), особистісні риси (внутрішня мотивація, впевненість у собі, нонконформізм), когнітивні стилі (дивергентне мислення, перцептивна відкритість), чинники оточення (політико-релігійні, культурні, соціально-економічні, освітні), ситуативні змінні (підтримка та винагородження творчих ідей або покарання). Загальною закономірністю розвитку здібностей є їх залежність від сенситивного періоду та відповідної діяльності.
Значна частина наукових досліджень була присвячена чинникам сімейних стосунків, сприятливих для розвитку творчих здібностей. Так, високий рівень креативності виявляється у дітей, що мали широке коло спілкування й демократичний стиль стосунків із матір'ю. Позитивний вплив на розвиток креативності здійснюють батьки, які поважають думку дитини, заохочують її нестереотипну поведінку і привчають діяти самостійно. Основним механізмом формування креативної особистості є механізм наслідування, тому важливо, щоб серед близьких дитині людей була творча особистість, із якою дитина могла б себе ідентифікувати. Найбільш стимулюючим розвиток креативності є середовище, в якому діють регулярні правила (тобто обмеження), і в той же час допускаються відступи від них, що придає гнучкість життєвим правилам і звичкам.
Крім сім'ї, вирішальний вплив на творче самовираження особистості здійснює освітнє, а потім професійне середовище. Вчителі можуть підтримувати або знецінювати творчі ідеї учнів на уроці в залежності від їх настановлень щодо прояву креативності. Викладачі, що підтримують креативність учнів, запроваджують кооперативне навчання, використовують завдання, що стають основою розвитку дивергентного мислення, розвивають гнучкість мислення, заохочують самооцінку висунутих учнями ідей, дають можливість працювати з різноманітним матеріалом у різних умовах, усерйоз ставляться до запитань і пропозицій учнів, допомагають учням долати фрустрації й невдачі, щоб ті сміливіше розвивали ідеї.
У вузівському середовищі розвитком творчості можна керувати, лише створивши для цього відповідні умови, серед яких: здійснення навчання в атмосфері взаємопорозуміння, співтворчості, коли кожний студент сприймається як особистість; запровадження діалогічної форми навчання, як пріоритетної, коли студенти мають змогу самостійно мислити, вносити пропозиції, набувають навичок відстоювати власну думку; створення на заняттях ситуації вибору й надання можливості студентам здійснювати цей вибір; застосування проблемних методів навчання й запровадження ігрових технологій; опора на позитивні емоції і почуття студентів (подиву, радості, гумору, переживання успіху).
Людина здатна до творчості в усі періоди свого життя і кожна особистість здатна до творчого діяння, що має предметно-речову, суспільну чи духовну природу.
Соціальні страхи та фобії у студентському середовищі: причини, прояви, шляхи подолання
Рошка О. В., керівник ст. викл. Фоменко І. А.
Національна металургійна академія України
Емоція страху мала місце з незапам'ятних часів. Вона виникла ще у психічному житті первісної людини, яка постійно піддавалася загрозі її біологічного існування. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і нерідко виконує мобілізуючу функцію, нібито підключаючи додаткові джерела енергії, що необхідна для подолання перешкод.
По мірі розвитку психіки людини й ускладнення форм її життя страх набув соціально опосередкованого характеру і почав відображати усе більш тонку гаму морально-етичних почуттів і переживань. Так виникли соціальні страхи, конкретні прояви яких залежать від особливостей історичної епохи й типу суспільства. На різних етапах життєвого шляху переважають свої характерні соціальні страхи. Так, разом із вступом до школи виникають страхи вчителів, невивчених уроків і запізнень. У студентському віці виникає побоювання публічних виступів на заняттях й конференціях та під час захисту дипломних проектів, острах екзаменів і відповідальності. У дорослої людини може виникати страх перед начальством.
Крім соціальних страхів психологи звертають увагу на існування такого психічного явища, як соціальні фобії. Фобії – це сильні, нав'язливі й необґрунтовані страхи перед окремими предметами, діями або ситуаціями, що виступають силою, яка дезорганізує й руйнує діяльність людини. Соціальна фобія – це стан, що виражається, головним чином, в остраху негативної оцінки з боку інших людей (критики, глузувань, осуду). Страждаючий на подібні фобії може відчувати, що його висловлювання сприймаються як абсурдні, незрозумілі іншим, а його зовнішність – не приваблива. Це явище не таке вже і рідке: як показують медичні дослідження, біля 8 % населення планети страждають від різних проявів соціофобії.
В студентському середовищі емоційна напруженість, страх у ситуації, коли здійснюється контроль знань, супроводжується різними змінами фізіологічного й психологічного стану юнаків і дівчат, що негативно впливають як на їх здоров'я, так і на результати навчальної діяльності. В ситуаціях екзаменаційного страху у студентів нерідко виникають тілесні прояви тривоги, такі як серцебиття, тремтіння, пітливість, напруга м'язів, сухість у роті, відчуття жару, холоду та головний біль. Як доводять психологічні дослідження, подібні реакції студентів в ситуаціях екзаменаційних випробувань обумовлені їх особистісними рисами, такими як занижена самооцінка, обережність, песимістичність, інтернальність, що відображає схильність приписувати відповідальність за результати своєї діяльності власним здібностям і зусиллям.
Соціальні страхи та фобії нерідко зароджуються ще в дитинстві або у підлітковому віці. Причиною їх виникнення може стати наслідування дитиною моделі поведінки значимих дорослих та недолік у неї соціальних навичок. Соціофобії в теперішній час лікують найчастіше прийомами, що призводять до зниження соціальних страхів (із допомогою групової терапії та різних когнітивно-поведінкових підходів) або тренінгами соціальних навичок.
Психолого-педагогічні умови формування професійної спрямованості майбутніх інженерів
Куриленко Т. В., керівник ст. викл. Фоменко І. А.
Національна металургійна академія України
Оптимізація професійної підготовки майбутнього фахівця є одним із головних завдань у вищому навчальному закладі. У вирішенні цього завдання важливим є не тільки надання студентам необхідних знань, а і формування у студентському віці професійно важливих пізнавальних якостей і властивостей особистості. Особливого значення набуває у зв'язку з цим формування професійної спрямованості студентів.
Професійна спрямованість розуміється, перш за усе, як сукупність мотиваційних утворень (інтересів, потреб, схильностей, прагнень), пов'язаних із професійною діяльністю людини, що впливають, зокрема, на вибір професії, прагнення працювати за нею і задоволеність професійною діяльністю. Професійна спрямованість особистості передбачає розуміння і внутрішнє прийняття нею цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею настанов, переконань і поглядів. Усі перелічені ознаки й компоненти професійної спрямованості є показниками рівня її сформованості у студентів. Професійна спрямованість характеризується стійкістю (або нестійкістю), домінуванням соціальних або вузькоособистісних мотивів.
Яким чином можна допомогти майбутньому інженерові набути професійної спрямованості? На цьому шляху є важливим: виробляти у студентів правильне уявлення про суспільну значущість і зміст діяльності інженера; формувати позитивну мотивацію до засвоєння знань і вмінь, які необхідні для успішного розв'язання інженерних завдань; зміцнювати професійну самооцінку, впевненість студентів у наявності в них необхідних для опанування професією інженера задатків і здібностей; формувати ціннісні орієнтації, пов'язані із професійною діяльністю; зміцнювати мотиви, пов'язані з майбутньою професією.
Формування професійних інтересів майбутніх інженерів у ході навчальної діяльності можливе за умов запровадження активних форм навчання: проблемних лекцій, навчальних ділових ігор, зокрема, аналізу конкретних ситуацій, що виникають на виробництві. Великого значення набувають у процесі професіоналізації студентів виробнича практика, екскурсії на виробництво, зустрічі з випускниками, які успішно працюють за професією інженера, профорієнтаційні консультації.
Навчання у співробітництві як чинник активізації навчальної діяльності студентів
Мала А. В., керівник ст. викл. Фоменко І. А.
Національна металургійна академія України
Під навчальним співробітництвом маються на увазі різні види спільної роботи тих, яких навчають, спрямованої на вирішення навчальних завдань. Технологія навчання у співробітництві в освітній практиці використовується для подолання наслідків індивідуального характеру навчальної діяльності тих, хто навчається та їх прагнення виключно до власних освітніх досягнень. Ця технологія дозволяє збагатити завдяки навчальному труду ті навички спільної діяльності, які потім можуть стати необхідними у майбутній професійній і соціальній діяльності. У вузівській практиці мета цієї технології полягає у формуванні умінь у студентів ефективно працювати у тимчасових "малих групах" (по 3-7 осіб) і командах і добиватися якісних освітніх результатів. Значення спільної діяльності в навчальному процесі полягає у тому, що групова робота викликає позитивні емоції, заохочує студентів до навчання, учить розподіляти зусилля й співпрацювати та кооперуватись, дозволяє досягати більш значних результатів та менше часу витрачати на формування знань і умінь, сприяє більшій згуртованості групи й покращенню соціально-психологічного клімату в ній.
Основними умовами в організації навчання у спільній діяльності є: наявність спільної мети, позитивна групова мотивація на успіх, координація зусиль, розподіл обов'язків, спільний внесок у кінцевий результат і оцінка дій кожного учасника, визначення часу і простору для спільної діяльності учасників.
Основними етапами організації групової роботи є: постановка цілей і завдань, розподіл завдань по підгрупам й виділення в них відповідального керівника, виконання групових завдань і презентація результатів, обговорення і оцінка результатів, завершальна рефлексія (оцінка власного внеску й успішності групової роботи).
Спільна діяльність має здійснюватися за такими принципами: загальні цілі і завдання повинні бути зрозумілими для усіх учасників; під час роботи повинні дотримуватися хороші взаємовідносини, взаємна підтримка й допомога та вільний обмін інформацією; кожен має нести відповідальність за свою ділянку роботи і за термін її виконання, а також успіхи своїх товаришів; у випадку успішного завершення роботи учасники одержують винагороду.
В процесі групової взаємодії може відбуватися групове взаємонавчання (коли студенти навчають один одного), виконання певних навчальних завдань, робота над навчальним проектом, а також командно-ігрові змагання (де склад команди періодично змінюється).
ПІДСЕКЦІЯ ПЕРЕКЛАД